Коментарі до Дві хороші риси, що можуть зіпсувати вам життя

Від: Shiroi Koneko

Shiroi Koneko — Fri, 13 Aug 2010 17:43:16 +0000

Ну то був же період, коли канджі для імен обмежили певним списком, а люди все одно називали, як хотіли. Так що з іменами справді скрутно, крім “індивідуального підходу” виходу нема…

Від: мінус-один

мінус-один — Tue, 10 Aug 2010 08:22:17 +0000

просто з іменами окрема ситуація, там тільки час і досвід допоможе ). та якщо подумати – нічого дивного, люди індивідуалістичні істоти, і хочуть, щоб їхні імена були такі ж індивідуальні і неповторні (і щоб до них був “індивідуальний підхід”, навіть коли їхні прізвища просто записують).

Від: Roman

Roman — Tue, 10 Aug 2010 02:49:53 +0000

Цікава дискусія – її дійсно можна продовжувати до нескінченності.
Однак мені таке пояснення абсолютно до вподоби, шкода що більше року тому (на початку знайомиства з японською мовою) мені ніхто так і не зміг пояснити простими доступними словами цю весь “хаос” з хіраганами-катаканами-канджами-кунами-онами. Наукове пояснення з історією, симбіозом, культурою – не підходить по причині складності, нудності і відсутності часу і терпіння все це вислуховувати і читати. Вважаю що для того щоб зрозуміти це все треба щоб пройшов час – перший етап вивчення японської проходив дуже важко (у мене). Тепер після року в японсьому суспільстві – подобається все і абетки і канджі. Мову стало вчити набагато цікавіше – однак як завжди не вистачає часу, і тільки інтернет дає трішки…
А з іменами дійсно проблема і сміх. І знову приклад Нещодавно треба було написати імена студентів з нашої лабораторії на веб-сторінку. Попросив допомогти одного із студентів (японця). І для того, щоб зібрати 4 імено-прізвища він мусів взяти листочок, ручку і переговорити з кожним з студентів довго виясняючи як написати їхні імена канджами. Потім хвилин 5-6 записував їх у електронний документ. Причому наннорі-читання не підходили, кожну окрему канджу він вибирав з якогось слова про принципу “copy-paste”. В такі моменти здається що на вивчення мови дійсно потрібне ціле життя і все вже втрачено ще тоді коли я пішов в українську а не японську початкову школу.

Від: Shiroi Koneko

Shiroi Koneko — Mon, 08 Jun 2009 12:14:21 +0000

> але про це можна довго говорити

Саме тому, що про це довго говорити, я і не говорю Бо пишу я тут не трактат з історії японської мови і навіть не підручник. Моєю метою було коротко і не надто серйозно розповісти про те, що є у сучасній мові, зокрема, про два читання ієрогліфів. Адже це те, з чим стикнеться, наприклад, анімешник, яких захоче вчити японську. Тому про походження абеток і читань було написано повністю жартівливо – бо цікавив результат, а не процес. Але дякую за змістовне доповнення.

І я ніде не стверджувала, що мова повинна бути логічною. Але, погодьтеся: те, що нелогічності виникають у мові природнім шляхом, не змінює того факту, що вони ускладнюють її вивчення.

Щодо китайської. Цілком можу помилятися, бо орієнтувалася на слова китаїста, який все доводив, що “у вас там, у японській, нема чого вчити, а от у нас…” (А знати, що таке “на порядок” мене зобов”язує моя технічна освіта ).

Від: мінус-один

мінус-один — Mon, 08 Jun 2009 07:12:07 +0000

в китайській не на порядок більше канджі (на порядок це на зайвий нуль, в десять разів) – всього лише в 1,5-2 рази (прибл. 5000 шт.)

щодо загальної складності мови… японська мова не штучна, вона – рез-т історичного розвитку; якби її було створено однією людиною (з метою зробити все “логічно”) – це була б зовсім інша справа! (все було б “логічно” і “зрозуміло”, як в есперанто). та вона – продукт колективного історичного розвитку; тому мірками однієї людини її міряти неможливо.

мені зараз, напр., наявність он-кун дуже навіть природна і зрозуміла; це рез-т класичного японського симбіозу двох культур, які тепер опізнаються як єдина рідна культура.

з простого стану речей в яп. мові можна легко побачити історію її розвитку:

спочатку вони передавали зміст більше піктограмами (з китайським звучанням),

потім, оскільки у тих же самих понять на той час вже було і японське звучання, вони стали паралельно використовувати і його (кун),

потім, як і в усякій мові, виникла проблема відтворення звуків (а не понять) і неологізмів/запозичень, і вони створили звукову абетку зі спрощених канджі

(при всьому цьому у них всі етапи зберіглися і співіснують, на відміну від інших мов (напр. укр.), де піктографічний, понятійний етап забувся і зник; – думаю це було “енергетичне питання”: у нас мова більше синонімічна, і купа зайвих коренів, тому канджі енергетично зайві (підкреслювати понятійну складову кореня непотрібно); японська же мова омонімічна (в ній менше звуків і творення відбувається за рахунок повторення) – тому є необхідність підкреслювати поняття (тому і зберіглися канджі і альтернативні читання))…

але про це можна довго говорити