Продовжимо розмову про прийменники, яка почалася у минулому дописі.

1. Предикативні прикметники (на –い) можна поділити на два види: об’єктивні та суб’єктивні (чуттєві).

Перші описують реальні властивості предметів: форму (丸い), колір (青い), розмір (狭い), просторові відносини (近い), тощо.

Другі можуть описувати як об’єктивні властивості, так і суб’єктивні відчуття (寒い, 痛い) та почуття (嬉しい, 悲しい, 怖い).

З першими начебто і так все ясно, а до других приглянемося пильніше.

Для прикладу:

夏は暑い — Літо жарке (це об’єктивна характеристика літа, яка вимірюється температурою)

私は暑い — Мені жарко (це моє суб’єктивне враження, моє сприйняття, яке може не відповідати дійсності)

Тобто для цих прийменників існує не лише предмет, який вони описують, але і сприймач, оцінювач його якостей.

この映画は悲しい — Цей фільм сумний (映画 — описуваний предмет. Можливо, це трагедія, в якій хтось помирає, тобто “сумний” — об’єктивна характеристика)

私は悲しい — Мені сумно (я — сприймач, і це моє суб’єктивне почуття)

При цьому слід звернути увагу на наступні речі:

а. З точки зору структури ці речення однакові: іменник + は/が + предикативний прикметник другого типу (+ です, якщо треба ввічливість). Дивитися треба на контекст.

б. Такі прийменники можуть мати при собі об’єкт:

私は彼の死が悲しかった — Мене засмутила його смерть

(僕は) 彼女に会ったのが嬉しい — Я радий, що зустрівся з нею

в. Якщо такий прикметник стоїть у кінці речення (є кінцевим присудком) у словарній формі, то він може стосуватися лише першої особи, у противному випадку — треба сприймати його як об’єктивну характеристику або як об’єкт при прикметнику (див. вище):

私は怖い — Я боюсь

私は雷が怖い — Я боюсь грому

雷は/が怖い — Грім страшний або Я боюсь грому (припускаючи, що 私は опущене)

怖い — Я боюсь (і ніяк інакше)

彼は/が怖い — Я його боюсь, можна уявити ситуацію, коли Він страшний, але ні в якому разі не Він боїться!

Щоб сказати Він боїться, треба до 彼は怖い додати в кінці щось, що вказує, що йдеться про третю особу: додати そう (だ/です), らしい, と思う, と言った, ん/の だ/です або замінити прикметник на дієслово: 悲しむ, 悲しがる.

До речі, про це я вже згадувала у дописі про бажання. І не дивно, адже 欲しい та слова на –たい за граматичними властивостями — справжнісінькі предикативні прикметники.

2. Непредикативні прикметники теж не без сюрпризів.

Зокрема, деякі з них можуть мати при собі прямі додатки. Наприклад, добре всім відоме слово 好き:

私はコーヒーが好きです — Я люблю каву

Тут 私 — підмет, コーヒー — прямий додаток, 好きです — кінцевий присудок.

私は (як і у багатьох інших випадках) можна опустити, тоді отримаємо:

コーヒーが好きです — (Я) люблю каву

Тобто значення те ж саме.

Однак якщо сказати 私が好き, то тут починаються цікавості, бо в загальному випадку воно може означати як “я люблю”, так і “(хтось) мене любить”*.

*私が好きだ як окреме речення може означати тільки “я люблю”, бо для третьої особи, знову ж таки, треба додавати відповідні кінцівки: らしい, と思う, тощо.

Подивимося на приклади:

私が好きな料理は卵焼きです。— Їжа, яку я люблю — це яєчня

卵焼きが好きな私は上手です。— Я, яка любить яєчню — вправна (у її готуванні)

На вигляд структура у речень однакова (X が好きな Y は Z です), але у першому випадку X означає підмет (X любить), а у другому — прямий додаток (хтось любить X).

У цьому випадку, на щастя, контекст говорить сам до себе: зрозуміло, що в обох випадках я люблю яєчню, а не яєчня мене.

Однак 私が好きな人はだれ？ викликає цікаві питання про те, хто на кому стояв хто кого любив. Проблему можна обійти (і її найчастіше і обходять), сказавши 私のことが好きな, але граматична пастка, сподіваюсь, зрозуміла.

 

На цьому хотілося б уже закінчити з прийменниками, але для повноти картини треба б ще хоч два слова сказати про віддієслівні та незмінні. Але це вже пізніше.

またね。

…прикметники. Поговоримо сьогодні про них.

Десь я читала, що поки іноземні японісти не підійшли до японської мови з лінійкою та вагами, самі японці мало задумувались, як вони говорять, і з яких частин речень складаються їх вислови.

Тож коли іноземні лінгвісти нарешті добралися до японської мови, вони покласифікували японські слова як їм заманеться, точніше, так, щоб було схоже на їх рідну мову.

Тож не дивно, що учені досі розходяться у думках щодо деяких граматичних форм та конструкцій.

Втім, вина не лише на лінгвістах. Бо японська мова об’єктивно підкидає сюрпризи.

Для прикладу візьмемо прикметники. Вони бувають чотирьох типів: предикативні (закінчуються на –い), напівпредикативні (відіменникові, утворюються за допомогою –な та -の), незмінні та віддієслівні (утворюються від дієслів).

Сьогодні звернемо увагу лише на два основних види: предикативні та відіменникові.

Справа в тому, що вони якби самі на себе не схожі.

Прикметники на –い дуже багато у чому подібні до дієслів:

1. Предикативність

З практичної точки зору це означає, що вони можуть бути не лише означеннями, а і присудком без допоміжної частинки だ/です.

リンゴは美味しい

空が青い

です після них додається лише для підсиленні рівня ввічливості. Тобто у 「ああ、美味しい！」 — це неформально, розмовно, а 「美味しいです」 — це вже нейтрально-ввічливо, хоча граматично обидва варіанта вірні.

2. Основи

Як і у дієслів, у цих прикметників є 5 основ. Деякі з них самостійні (1-ша, 3-тя та 5-та), інші служать для утворення певних форм.

Так, без усяких допоміжних слів предикативні прийменники можуть набувати минулого часу (暖かった, 青かった. Для порівняння — дієслово 戦った), припущення (暑かろう або 暑いだろう/でしょう, порівняймо з 読もう та 読むだろう/でしょう), умовних форм (赤ければ, 寒かったら, 安くても), тощо.

З іншого боку, певні форми дієслів поводитися точнісінько як предикативні прикметники: 行かない, 食べたい; 行かなかった, 食べたかった; 行かなければ, 食べたければ, і т.д.

3. Ієрогліфічний зв’язок

Якщо подивитися на ієрогліфи, якими пишуться прикметники, то виявиться, що у них, крім прикметникового значення, є ще й дієслівне (або навпаки).

Наприклад, 暖かい – 暖まる/暖める、広い – 広がる/広げる、狭い – 狭まる/狭める та інші.

 

Прикметники на –な (-の) іноді важко відрізнити від іменників. Власне, деякі з них і є іменниками.

Наприклад, слово щастя: 幸せ. З одного боку, чистий іменник, не придерешся.

Але додавши до нього –な, отримаємо прикметник:

幸せな生活  — щасливе життя

Однак цей трюк не можна зробити з будь-яким іменником. Наприклад, немає прикметників 人な або 学生な, щоб утворити “людський” та “студентський”, використовують частку належності の (人/学生の生活, при цьому вони можуть переводитися і як “життя людини/студента”, тобто якраз у значенні приналежності) або суфікс 的, до якого може додаватися な: 人的な, 学生的な.

Також розглянемо наступні вирази:

私は学生だ。Я — студент.

学生は人だ。Студент — людина.

学生は幸せだ。Студент – це щастя. Студент щасливий.

幸せは幸福だ。Щастя — це щастя/везіння (пробачте за недолугий приклад, це лише для демонстрації граматики).

学生は幸せな生活を送っている。(букв.) Студент провадить щасливе життя.

Як бачимо, граматично відрізнити речення “Студент — людина” (іменник = іменник) від “Студент щасливий” (іменник має ознаку) неможливо, а слово “щастя” може ставати підметом (іменник), означенням (прикметник), частиною складного присудку (тут я не берусь казати, у якій якості).

З іншого боку, є прикметники на –な/の, які рідко (якщо взагалі) використовуються в якості іменників, самі по собі.  Наприклад, 豊かな — багатий, плідний, さまざまな/の — різний, різноманітний, 静かな — тихий, спокійний, 特別な/の — особливий, спеціальний, та інші.

От їх-то можна назвати справжніми непредикативними (бо підметом вони можуть стати лише за допомогою частки だ/です) прикметниками , на відміну від тих, що дійсно утворюються від іменників, наприклад: 自由 — 自由な, 自然 — 自然な/の, 国民 — 国民的な, тощо.

 

На цьому цікавості щодо прикметників не закінчуються, але на сьогодні досить, продовжимо у наступному дописі.

またね！

У минулому дописі ми розглядали, як виражати японською мовою свої та чужі бажання.

Сьогодні ж поговоримо про наслідки цих бажань – наші та чужі плани.

1. Форма на おう та よう (5-та основа дієслів)

Означає вона бажання/намір щось зробити, такі собі внутрішні роздуми, що треба б/пора/варто вже щось робить:

もう遅い。そろそろ寝よう — Уже пізно. Піду я, мабуть, спати.

Якщо людина не певна у намірі, то можна додати か або задумливе かな

行こうかな？ — Піти чи ні?

2. 5-та основа + と思う

Це вже більш сформований намір/план щось робити/не робити, ніж прості роздуми, як у п.1.

と思う може використовуватися і у формі と思っている. У першому випадку мається на увазі рішення, прийняте у момент розмови, на ходу. У другому — означає, що намір сформувався раніше, тобто людина все певний час щось планує/збирається робити.

美味しそうだ！食べようと思う — Смачно виглядає. З’їм-но я його

医者になろうと思っています — Я збираюся стати лікарем

Цю форму використовують і коли говорять про плани/наміри інших людей, не лише свої, але треба в кінці вказувати, що це про когось іншого: додавати «…каже, що хоче», «Я чув/кажуть, що Х хоче/планує…», тощо.

3. Дієслово + つもり(です)

つもり вказує на досить твердий намір щось зробити, з більш конкретними планами, ніж у п.2.

«Не планую щось робити» можна сказати і як ーないつもりです, і як するつもりはありません, причому останні доволі сильно підкреслює намір: «Цього я ні в якому разі робити не збираюся!»

つもり можна використовувати і щодо чужих планів, але, знову ж, в кінці речення потрібні відповідні вставки (らしい, そうだ, ようだ, といいます).

来年、アメリカに行くつもりです — Наступного року я збираюся поїхати у Америку

4. 5-та форма дієслова + とする

Спроба щось зробити, намір, намагання. Найчастіше ідеться про те, що спробу або намір виконати не вдалося:

出ようとしたとき、電話が鳴った。 — Якраз коли я збирався вийти, подзвонили

今朝、早く起きようとしたが、出来なかった。 — Сьогодні збирався встати рано, але не зміг

5. Дієслово + ようにする

Ця конструкція означає намагання привчити себе робити/не робити щось, виробити звичку до чогось:

健康的に食べるようにしていますが、ピザが大好きで、時々食べてしまいます。 — Намагаюся (виробляю звичку) їсти здорову їжу, але дуже люблю піцу, тому іноді їм її

毎日三十分あるくようにしている — Стараюся кожного для ходити по 30 хвилин

6. Дієслово + ことにする — тверде рішення щось зробити

酒をやめることにした — Я вирішив кинути пити

する у цьому виразі можна замінити на なる, тоді це означатиме, що зміни відбулися не за рішенням людини, а за якихось зовнішніх обставин:

引っ越すことにした — вирішив переїхати

引っ越すことになった — так трапилось/склалися обставини, що я переїхав

 

На сьогодні все. またね。

Наприклад, про те, як у японській мові говорять про свої та чужі бажання.

1. «Хочу якусь річ» виражається словом 欲しい（です）, причому застосовуватись воно може і щодо живих істот:

スマホが欲しい（です） — Хочу смартфон

友達が欲しい（です）— Хочу, щоб у мене були друзі

猫が欲しい（です） — Хочу (завести) кота

欲しい по граматичній суті — предикативний прикметник, і утворює такі ж форми, як і вони: 欲しくない, 欲しかった, 欲しかったら, 欲しければ, тощо.

欲しい використовують в основному для власних бажань. Коли треба говорити про чужі, то або використовують 欲しがる, або додають у кінці речення фрази, які вказують, що мова йде про третю особу (そうです, と言います, тощо).

2. Щоб сказати «Я хочу щось зробити», у японській мові є спеціальна форма дієслів з суфіксом –たい（です）:

アムステルダムに行きたいです — Хочу поїхати в Амстердам

水を/が飲みたい — Хочу (попити) води

До форм на –たい відносяться ті ж зауваження, що і до 欲しい — це прикметники, і стосуються вони бажань першої особи.

3. Коли говоримо не про свої бажання, використовуємо суфікс -がる:

彼は Хに行きたがっています — Він хоче піти/поїхати в Х

Втім, -がる додають не лише до слів, що виражають бажання, а і до почуттів, наприклад:

嬉しがって笑い、悲しがって泣きます  — Коли весело — сміється, сумно — плаче

Зверніть увагу, що з -がる, на відміну від 欲しい та -たい, використовується частинка を:

子供は犬を欲しがっています — Дитина хоче собаку

4. -て欲しい（です）та -ないで欲しいです означають «Я хочу, щоб хтось робив/не робив щось»

(彼に（は）) 約束を守ってほしい — Хотілося б, щоб він виконав обіцянку

秘密を他の人に言わないで欲しい（です） — Хочу, щоб (ти) не розповідав мої секрети іншим

5. Загальне побажання «а от добре було б, якби…» щодо речей, які від нашої волі не залежать, утворюється за допомогою умовних форм (と, -たら, -ば) + いい (です):

晴れたらいいです — Було б добре, якби небо проясніло

明日、雨が降らないといい（です） — Було б добре, якби завтра не було дощу

У ситуації, коли очевидно, що бажання, скоріш за все, не здійсниться, в кінці можна додати のに、けど、が, тощо («хотілось би, щоб трапилось/не трапилось оце, але…»).

 

На сьогодні все. またね。

От обіцяла не затягувати з цим дописом, але все одно він якось затягнувся, а потім раз – і у мене накрився відомою мідною посудиною жорсткий диск, а разом з ним – і готовий на 90% текст (мені зручніше працювати офлайн, тільки резервні копії треба зберігати частіше).

Тож замість детальної критики Remembering the Kanji Vol. 1 буде стисла – пробачте, але переписувати все заново у мене не стачить душевних сил.

1. Японці так не вчать

Так, їм у школі (а потім вони самі іншим) рекомендують вчити канджі як картинки – одним цілим.

Відповідь: ми не японці, причому з багатьох точок зору. Ми не живемо з самого народження у япономовному середовищі, ми не починаємо вчити японську з дитинства, у нас немає строго відведеного часу на мову (як у японській школі), тощо.

Тому і вчитися нам слід не обов’язково як японцям. Можна, але їх методи можуть бути для нас не найкращими, і навпаки – якщо метод не використовується японцями, це не говорить про його неякість.

2. Remembering the Kanji присвячений тільки ієрогліфам

А словник – тільки словам, а граматичний довідник – тільки граматиці, проте від такої вузької спеціалізації вони не стають поганими самі по собі. Про якість треба судити по тому, наскільки добре підручник виконує поставлене перед ним завдання, а зі своїм завданням – полегшити вивчення великого об’єму канджі дана – книга справляється дуже добре.

Якщо ж хтось взявся за книжку з назвою Remembering the Kanji, думаючи, що то універсальний самовчитель, то чия то проблема – книжки чи читача?

3. Remembering the Kanji не дає читань

Це було б відносно серйозним недоліком, якби не подавалось у вигляді "А от я на курсах за рік вивчив аж 300 канджі, зате з усіма читаннями".

Знову ж, ми (дорослі іноземці) – не японські дітки, які вчаться поступово: оволоділи абетками – і читають написані ними прості дитячі книжечки. Взялися з ієрогліфи – і от вам дещо складніші за змістом та написанням тексти.

Однак дорослому хочеться читати щось свого рівня, і для цього треба знати багато канджі, причому їх значення, не обов’язково з усіма читаннями. А оскільки читання і написання ієрогліфів між собою зв’язані мало, якщо не сказати – ніяк, то цілком доцільно спробувати спочатку вивчити написання-значення, а потім уже доповнювати його вимовою.

Важливості якої (вимови) ніхто не заперечує. Той же пан Heisig написав і іншу гкнижку – Remembering the Kanji Vol. II A systematic guide to reading Japanese characters, яка присвячена вимові. Просто задача вивчення ієрогліфів розбита на дві частини – спочатку написання-значення, потім – читання. І якраз із ієрогліфами такий підхід себе, на мій погляд, цілком виправдовує.

Бо освоєння канджі дозволяє братися за відносно складні автентичні тексти, а це – стимулює вивчення і канджі, і слів, і граматики, і навіть вимови (коли шукаєш незнайоме слово у словнику, бачиш і його читання).

Тож Remembering the Kanji дає хороший поштовх не тільки для знання канджі, а в цілому для мови.

4. "Я вчу не окремі канджі, а цілі слова"

З однієї сторони це звучить як найсерйозніший аргумент, адже ми справді користуємось у мові саме словами, а не якимись меншими одиницями, з яких ці слова складаються.

Однак при ближчому розгляді я перестаю це розуміти ну абсолютно.

Ні, якщо людина в основному говорить-слухає, а канджі вчить вряди-годи, то їй дійсно потрібно вчити цілі слова, без складових. Наприклад, запам’ятовуючи _на слух_ слова бьо:кі, бьо:ін, бьо:шіцу, бьо:доку, бьо:рекі, бьо:кін, бьо:нін, бьо:ші, тощо, треба, щоб певне сполучення звуків (у певному контексті) викликало у свідомості однозначну картинку-значення, без думки "А як воно пишеться".

Однак як тільки заходить до читання-писання, так зразу виникають заперечення.

По-перше, дуже багато ієрогліфів і є словами – вони використовуються або самі по собі (іменники, займенники, числівники), або з окуріганою та –суру (дієслова), але все одно як окремі одиниці. То як це взагалі можливо – "вчити слова, але не вчити ієрогліфи"?

По-друге, як, наприклад, пропонується вчити слово 発電所? Як один суцільний ієрогліф з 30 штрихів, який не має жодного відношення до 発, 電 та 所? Не знаю, може у тих, хто таке каже, фотографічна пам’ять, але я точно його так не запам’ятаю, а якщо і спроможуся запам’ятати, то напевне час від часу помилятимуся у мілких елементах.

А от якщо я вивчу окремі елементи, то я фактично тренуватимусь писати це слово кожного разу, як пишу складові ієрогліфи. І шанси на помилку стануть значно менші.

А подумаємо, наприклад, про 原子力発電所. Щоб його вивчити як "окреме слово" мені що, треба забути не лише складові ієрогліфи, а і те, що я уже знаю 原子 та 発電所 і вчити як один величезний канджі з… ні, я відмовляюся навіть рахувати, скільки там штрихів.

Коротше кажучи, коли мова йде про письмо, то я взагалі не розумію, що значить "вчити слова", не знаючи окремих канджі. Усна мова – інша справа, але для усної мови Remembering the Kanji і не призначений, чи не так?

 

Підсумок: якщо ви серйозно зацікавлені в канджі, обов’язково спробуйте цей метод – від дійсно працює.

またね！