В останні кілька місяців у мене було небагато часу на мангу та аніме. Liar Game недочитана, Fullmetal Alchemist: Brotherhood ледве додивлений (не тому, що він нудний, не подумайте!) і я уже змирилася, що мені, мабуть, не судилося дізнатися, чим там закінчиться Bleach. Однак ці твори, хоч би й покинуті та занедбані, не перестають давати мені натхнення та ідеї для дописів. Честь їм і хвала!

Наприклад, Bleach примусив мене порозмірковувати про логіку та почуття в аніме, а точніше – про ситуації, де вони входять у протиріччя між собою.

Згадаймо таку ситуацію з серіалу: поганцю Айдзену, який прагне забратися вище всіх, впала в очі одна з головних героїнь серіалу – Іноуе: він вважає, що її здібності стануть йому у нагоді. Тож він посилає свого прислужника-арранкара Улькіорру, щоб той привів йому героїню. Улькіорра підходить до завдання ґрунтовно: посилає інших арранкарів, щоб ті схопили шінігамі (друзів Іноуе), та підстерігає її під час переходу у наш світ. Серйозно поранивши її охоронців, Улькіорра робить Іноуе пропозицію, від якої вона не може відмовитися – у прямому розумінні цього слова, бо клятий арранкар заборонив їй промовлятися будь-що інше, крім "Так" – у протилежному випадку він уб’є її друзів.

Звісно ж, Іноуе відповіла "Так", і з "почуттєвої" точки зору це справді єдиний вихід: вона не хоче, щоб її друзі постраждали. Враховуючи, що просто на її очах арранкари вже дали прочухрана Ічіго та Чаду, а конкретно Улькіорра одним порухом руки майже убив двої шінігамі, то у Іноуе є підстави боятися.

А от логіка не дуже з цим погоджується. Точніше, з її точки зору, існують доводи як за, так і проти. Давайте розглянемо обидві сторони, для зручності уявивши собі двох співбесідників – А і Б, які сперечаються з приводу даної ситуації.

А. Коли твоїм друзям безпосередньо, от просто зараз загрожує небезпека, то треба виконувати умови, виставлені шантажистом.

Б. Так, нічого іншого в такій ситуації не залишається. Однак коли пряма загроза минула, можна вибирати, чи виконувати угоду, чи порушити її.

А. Якщо порушити, то друзі знову опиняться в небезпеці.

Б. Вірно. Проте чи гарантована їм безпека, якщо умову виконати? У тому-то й заковика, що ні!

По-перше, в плани Айдзена входять усякі неприємні речі (в тому числі і знищення цілого міста), проти яких друзі Іноуе будуть дуже і дуже бурхливо заперечувати. Себто рано чи пізно між шінігамі та арранкарами почнеться бій, і ніхто її друзів спеціально щадити не буде. Їй же не обіцяли НІКОЛИ їх не чіпати, чи не так?

А. Краще пізно, ніж рано: шінігамі матимуть час добре натренуватися перед боєм.

Б. Таж вороги теж не сидітимуть, склавши руки! Вони готуватимуться до потужної атаки, у якій, між іншим, використають і силу Іноуе, добре її за той час вивчивши. Тобто їй доведеться допомагати ворогу воювати зі своїми друзями! А от якби вона залишилася у нашому світі, то могла б допомогти своїм товаришам у боротьбі з арранкарами.

А. Ну, вона ж обіцяла піти до Айдзена, і має стримати слово (така тяжка доля позитивних героїв). А от допомагати йому можна потім і відмовитися.

Б. Чи мусить людина дотримуватися обіцянок, даних "під дулом пістолета" – це дуже суперечливе питання. Як на мене, набагато більшим попранням маральних норм було б не порушення такої обіцянки, а спасіння кількох своїх друзів чи рідних ціною життів тисяч інших, ні в чому не повинних людей. Тобто мало хто може прямо сказати "Ні", коли твої близькі на грані загибелі, але я не вважаю, що я матиму якісь моральні зобов’язання перед негідником, що поставив мене перед таким вибором.

А у випадку з Іноуе так узагалі пропозиція віддає абсурдом: "Я не уб’ю твоїх друзів зараз, якщо ти допоможеш мені убити їх (і ще багатьох невинних людей) дещо пізніше". Збав мене Боже від такої честі, яка вимагає виконувати зобов’язання перед подібними поганцями!

Що стосується піти, але не допомагати:

Якщо Іноуе відмовиться зразу, то Айдзен, скоріше за все, накаже арранкарам атакувати, і друзі Іноуе знову опиняться у небезпеці. Тільки що на добу пізніше, але ролі то особливої не грає – напад все одно буде несподіваним.

Якщо ж Іноуе прикинеться, що допомагатиме, а у останній момент спробує саботувати… то це був би найкращий варіант, якби не одне велике АЛЕ: її друзям про цей план нічого не відомо, тому, виявивши, що Іноуе зникла, вони кинуться її рятувати. Тобто підуть навпростець у пащу лева, при цьому розділивши сили добра, що є досить кепським рішенням. Тож і це, на жаль, не варіант.

Отже: на мою думку, Іноуе вчинила вірно, сказавши "Так", але потім їй варто було б зняти браслет, попередити друзів про напад та разом з ними боротися з аррнкарами та Айдзеном.

А. А я все одно вважаю, що Іноуе вибрала найкращий варіант. Усе ж бо закінчилось добре!

Б. (єхидно) Бо Bleach – це шьонен-аніме, у якому герої завжди перемагають, яких би дурниць не наробили!

Ось під цією ремаркою пана Б. я підпишуся без жодного сумніву. Бо до якого б висновку не прийшла логіка, а у героїні (чи героя, якщо говорити загалом) вибору насправді-то і немає: піде вона за негідником, як миленька, навіть якщо її товаришам нічого у даний момент не загрожує, і першу сутичку з отим злиднем вони благополучно пережили без серйозних втрат. І, звісно ж, друзів своїх героїня своїм вчинком не врятує, а тільки нашкодить, бо їм же долею (читай – сценарієм) прописано кинутися її рятувати та/або протистояти злісним планам негативного героя.

І таке попрання логіки в угоду нібито почуттям (ах, вона (найчастіше це все-таки вона) переживає за друзів і хоче їм допомогти!) незмірно дратує, бо досить хоча б трошки включити голову, як стане зрозуміло, що то не допомога виходить, а суцільна шкода! Велика, велика шкода!

Втім, тим же самим сценарієм мозкові звилини героїням не прописані – досить з них гарної зовнішності (або кавайності), сумирного характеру та моря почуттів.

Ну, а логіка? Без неї, як і без інших точних наук, героїні аніме розчудово обійдуться!

(Оцініть допис)

Завантаження...

| 2 723 переглядів | Прокоментуй!

Анімешні герої обожнюють страждати. Саме такий висновок напрошується, коли бачиш, як вони на рівному місці не те що створюють, а просто-напросто вигадують собі неабиякі проблеми, що начебто мають катастрофічно зіпсувати їм життя.

Візьмемо для прикладу аніме Corpse Princess (屍姫). Героїня Макіна Хошімура померла, її воскресили, і тепер вона бореться з усілякою нечистю. Крім того, у неї виникають взаємні почуття зі своїм Стражем – ченцем Кейсеєм, та дружба з головним героєм Орі. Здавалося б, живи та радій, та інших радуй. Але куди там! От не можуть вони обійтися без проблем.

По-перше, Макіна весь час товкмачить Орі: "Не водись зі мною, бо я не людина". Кейсей, дізнавшись, що Орі познайомився з Макіною, теж постійно клює йому мізки: "Не прив’язуйся до неї, вона не людина". І серед тих, кому відомо про подібних мертвих принцес, тільки і чується: "Вони не люди!"

Після чергового 「人間じゃない！」 у мене увірвався терпець, і я вирішила привселюдно (тобто при вас, читачах) заявити: "Ну то й що!", аргументуючи це наступним чином:

Головна причина – це те, що поняття людини у наш час досить розмите. Тобто колись, щоб вважатися людиною, треба було (перефразовуючи відоме прислів’я) виглядати як людина, ходити як людина та крякати говорити як людина. Проте на сьогодні практично залишилася лише одна умова – остання: щоб вважатися людиною, певна істота має говорити (у широкому розумінні) по-людськи, тобто мати подібні до наших погляди, цінності та переконання. Тобто теоретично ми готові прийняти як людину що лупатого восьминога з сусідньої галактики, що позитронного робота, що воскреслу принцесу, при умові, що вони проявляють те, що ми називаємо людяністю. Я підкреслю – теоретично, бо як ми себе поведемо, з’явись перед нами справжня чужорідна кракозябра, ніхто сказати не може (особисто я схиляюся до думки, що ми воліли б зустріти когось зовні людиноподібного). Проте у сучасній кінематографічній реальності (до якої належить і аніме) поняття людини відноситься значною мірою до внутрішнього, а не зовнішнього.

І з цієї точки зору Макіна – СТОВІДСОТКОВА ЛЮДИНА. Крапка. Перестаньте вигадувати собі проблеми та йдіть краще забийте чергового монстра. Макіна мислить, як людина, має ті ж емоції та керується тими ж принципами, що й інші герої аніме. Тому усі ці страждання про її не-людинність не варті виїденого яйця.

Щоправда, вона не звичайна людина, і цього не можна ігнорувати.  У неї незвичайний спосіб життя і незвичайні цілі, і через це спілкування з нею може виявитися… ну, некомфортним. Однак із тією ж проблемою зіткнеться і будь-яка інша, хоч сто разів "традиційна", людина, якщо вона воює із монстрами та прагне померти. Тобто рекомендація: "Тримайся від неї подалі" зрозуміла і природна, але тільки у зв’язку з тим, що Макіна робить, а не з тим, ким вона нібито є чи не є.

Крім того, хіба ми прив’язуємося лише до людей? Заводимо ж ми собі домашніх тварин, причому, буває, з практичною метою: кота – щоб мишей ловити, пса – щоб нас охороняти, тощо. Але хіба це заважає нам любити їх та піклуватися про них? Хіба теплі почуття до них є чимось ненормальним, поганим, неприродним? Ніскілечки. А вони ж бо – точно не люди!

Тобто якби навіть Макіна була всього-навсього інструментом для знищення нечисті, то й тоді хороше ставлення до неї не мало б бути чимось екстраординарним та категорично неприйнятним. А враховуючи, що людяного у ній – процентів 90 (якщо брати і фізичні, і психічні характеристики), то це постійне підкреслення її не людського походження виглядає як нагнітання драматизму там, де це зовсім не потрібно.

Заради справедливості, однак, я маю визнати, що конкретно у даному аніме потенційно існує причина, з якої шькабане хіме не визнаються людьми. Лежить вона у релігійній площині: можливо (я точно не знаю), що з точки зору буддизму повернуті із того світу люди вважаються "нечистими", і тому ставлення до них відповідне. У серіалі є натяки на щось подібне (без зв’язку зі Стражем принцеси самі перетворюються у монстрів), проте мені видалося, що акцент ставиться все-таки не на цьому.

Крім того, Corpse Princess – не єдине аніме, де герої довго і нудно страждають з приводу "Він/вона – не людина!", з тим, щоб під кінець нарешті прийти до очікуваного висновку: "Та мені начхати! (Я все одно його/її не покину/люблю/захищу, тощо)". Насправді, таких сюжетів ми бачили уже стільки, що у черговий раз мимоволі дивуєшся аж до роздратування: показавши нам незліченну кількість людяних не-людей, привчивши нас до думки, що людина – це те, що всередині, а не зовні, аніме у той же час продовжує мусувати цю ж тему знову і знову. Може, годі? Ні, я розумію, що ксенофобія – це один із інстинктів, якого людство ще не позбулося. Проте, на мій погляд, дану сюжетну лінію уже пора проводити ріденьким пунктиром, а не жирною червоною лінією.

На цьому висновку я закінчую свої роздуми та прощаюся з вами. またね！

(Оцініть допис)

Завантаження...

| 2 924 переглядів | Прокоментуй!

Анімація творить дива: про те, що їй чхати на гравітацію, я вже писала; про класику (наприклад, звуки у космосі) ви й самі знаєте. А сьогодні я розповім про анімаційну дивину, яку я, правда, не знаю, куди і віднести: до біології, геометрії, оптики чи фізики матеріалів.

Для прикладу візьмемо аніме Trigun. Ось зображення його головного героя – Ваша Стампіда. Як бачите, фігура у нього трикутна – широкі плечі та просто осина талія. Тоненькі ручки-ніжки трохи псують враження, але в цілому непогана героїчна статура.

Однак через кілька хвилин трикутник магічним чином перетворюється у щось трапеційне, в порівнянні з чим руки-ноги не виглядають настільки жалюгідно. От тільки що це – оптична ілюзія, геометричне перетворення чи інопланетна фізіологія на марші – залишається невідомим.

Крім того, виникає питання – а як же виглядає Ваш насправді? Бо у аніме також здибується наступний кадр, де герой демонструє могутні м’язи, достойні культуриста-професіонала. Це достатньо узгоджується з трикутною фігурою, але ж рука, рука! (та, що справжня). Складається враження, що після виймання з рукава вона роздулася разів у два!

Ще далі ми маємо нагоду побачити Ваша взагалі без одягу. І хоча подробиць нам зі зрозумілих причин не показують, стає зрозуміло, що кінцівки у нього таки нормальної для добре тренованої людини товщини. Але ж талія, талія! Що на цей раз не так? Та пропадає вона! Точніше, теж виявляється нормальною, а не осиною.

Нарешті, Ваш вдягає чужий одяг, і отут глядача осяює: так от воно що! Без свого звичного outfit’у Ваш виглядає ну зовсім як нормальна людина з пропорційними частинами тіла, а не як гібрид оси з коником-стрибунцем. Тобто винуватий у всьому його дивний одяг, який чи то фізично стискує свого власника, чи то створює відповідну оптичну ілюзію.

Втім, чому дивуватися? Адже нам уже відомо, що одяг у анімешних героїв – вічний, не підлягає псуванню і забрудненню, а дірки та прорізи на ньому заростають мов на живому, причому без латок (чи то шрамів?). Тож і здатність вчиняти метаморфози над героєм, що його носить, хоч і є дивиною, та досить очікуваною.

Наостанок слід відмітити, що така поведінка характерна в основному для чоловічого одягу. Жіночий поводить себе якраз протилежно. А саме: якщо у героїні гарна фігура (читай: величезні буфера), то вбрання не стискуватиме її, а, навпаки, зіщулюватиметься саме так, щоб продемонструвати якомога більше жіночих принад. На відміну від чоловічого одягу, який навіть Шварценегера, схоже, прагне зробити схожим на ботанічного підлітка.

Однак на цьому запас мого здивування закінчується, а разом з ним підходить до кінця і сьогоднішній допис. Тож до наступних зустрічей! А коли ще яка-небудь дивина впаде мені у вічі, я обов’язково про неї напишу.

じゃ、またね！

(Оцініть допис)

Завантаження...

| 6 655 переглядів | Прокоментуй!

Автор фото: tableatny

Анімешні герої чхають на закони фізики та інших точних наук, як той алергік на полі свіжоскошеної трави: сильно, часто та аж до сліз (щоправда, не своїх, а глядачевих).

Зокрема, гравітація не дозволяє людям плигати настільки високо. Нагадаю, що рекорд Сергія Бубки – трохи за 6 метрів. А він же стрибав із жердиною та зовсім інакше, ніж анімешні персонажі: через спину, а не у позі “стоячи”, без холодної чи вогнепальної зброї і броні (які, на хвилинку, важать не один кілограм) та не прагнучи поцілити у когось конкретного.

Можна було б припустити, що стрибки-то загалом невисокі, просто “камера” поставлена знизу та зазумлена на широкий кут, як на вищенаведеному фото. Однак при стрибках-атаках герої ще й волають з усієї сили, і з тривалості їх вокальних вправ зрозуміло, що плигали вони не нижче, ніж до другого поверху. А може і вище.

Люди також не бігають по уламках скель чи будівель, які уже висять у повітрі після вибуху чи чогось подібного. У реальності, я маю на увазі, бо для анімешних персонажів то не проблема – доказ ось тут, на кадрі із Trigun.

З іншого боку, коли персонажам це вигідно, сила тяжіння працює, іще й як! Наприклад, що мало б статися із матроською спідничкою школярки, яка плигає вниз? Правильно, вона мала б задертися вгору, так що аж спідня білизна виднілася. А у аніме? Тримається попи, мов приклеєна, і лише трохи тріпотить на вітрі! Тобто чхає і на гравітацію, і на інерцію, і на опір повітря… (слід уточнити: у аніме, чиєю єдиною метою НЕ є показати якомога більше жіночих трусиків на квадратний сантиметр екрану за одиницю часу).

Втім, іншим наукам теж дістається: згадаймо лише мутантів, у яких перетворюються персонажі за лічені хвилини; і що герої то виживають після того, як їх мало не на шматочки порубають чи продірявлять, мов решето, то помирають від одного удару чи кулі; і погода у аніме така зручна – бо настає згідно настрою героїв і якраз йому під стать.

Однак то вже теми для окремих дописів. Сьогодні ж я хотіла лише пожалітися на відверте нехтування такою гарною наукою як фізика, що заслуговує більшої до себе поваги. Але, боюся, у аніме вона її не дочекається.

では、またね！

(1 голосів, 5,00 )

Завантаження...

| 4 438 переглядів | 2 коментарі

Автор фото: *S A N D E E P*

そう
この世でいちばん
大切なコトは
やっぱりタイミング
だと思うけど

У цих рядках із кінцевої заставки аніме School Rumble доводиться, що найважливіше в нашому світі – правильно вибрати час. З цим важко не погодитися: ну що б анімешні герої робили без порятунку в останній момент з-під меча, з-понад прірви, з-перед вогнепальної зброї та з-позад приставленого до горла ножа? Куди б поділися інтрига, напруження, затамований подих глядача? Пропали б як туман на сонці.

Однак сьогодні я хочу розглянути не класичний останній момент, а деякі інші ситуації, в яких мангаки та автори аніме ловлять слушну хвилину, щоб показати глядачеві важливу інформацію або ж до певної пори її приховати.

Наприклад, у кінці другої арки Liar Game самовпевнений Фукунага не дочекався остаточного оголошення результату та почав вихвалятися, який він розумний, що усіх надурив та виграв величезну суму грошей. Чесна героїня Нао у розпачі, а читач, підсвідомо розуміючи, що такого не може бути, тому що такого не може бути ніколи (в манговому та анімешному світах), від нетерпіння гризе нігті, чекаючи виходу наступного випуску. Що протиставлять позитивні герої підступному злодію? Яким чином їм вдасться виграти у начебто безнадійній ситуації? Очевидно, що наступний номер розлітатиметься, мов гарячі пиріжки.

І він виправдає сподівання. Бо у ньому автори розкажуть, як уміло приховали дії позитивного героя, що з самого початку відчув неладне і влаштував таємну протидію. Котра і привела до очікуваної всіма перемоги.

Тобто схема така:

1. Герої розробляють план, як виграти, і приводять його у життя. Читач слідкує за процесом.
2. Після оголошення частини результату, який виявляється несподіваним і неприємним для героїв, антагоніст розкриває свою суть та свої дії, які були від нас приховані. Герої у відчаї (або, принаймні, так здається).
3. Оголошено кінцевий результат, який, на наш подив (не дуже щирий, скажімо прямо), виявляється все-таки на користь позитивних героїв. Антагоніст вражено питає: “ЯК?????“
4. Головний герой розповідає, ЯК. І нам відкривається, що він теж щось там мудрив поза сторінками, які нам дали прочитати.
5. Антагоніст у розпачі, позитивні герої радіють.

Іншими словами, весь сюжет підпорядкований певній схемі: спочатку нам показують лише частину усього, що відбувається, решту приховують. А потім, ближче до оголошення результату, починається “гойдалка” – то одна сторона скаже: “Ха, я вас обманула!“, то інша їй відповість: “Бе-бе-бе, а я все знала!“, і так може повторюватися багато разів.

А наскільки читачу цікаво так “гойдатися”, залежить від вміння авторів до слушного моменту приховати та вчасно показати.

Загалом це досить поширений прийом, і ви можете його зустріти у багатьох аніме та мангах. А у наступному випуску я розповім ще про один спосіб вдалого приховування і відкриття.

На сьогодні ж усе. Бувайте!

(Оцініть допис)

Завантаження...

| 5 132 переглядів | Прокоментуй!