新年、明け…

Стоп, стоп, стоп! Не можу я цього вам сказати, хоч Новий рік таки наближається, і вже майже у нас на носі.

Чому?

Та тому, що це вітання висловлюють після того, як новий рік настав, а не раніше.

Я неодноразово порушувала цю традицію, вітаючи вас у останньому, передноворічному дописі. Але сьогодні я хотіла б не просто поздоровити вас, але і зробити вам подарунок: низку слів, які стосуються Нового року та навколоноворічних подій.

Тож із японським вітанням давайте поступимо строго за правилами, а замість того я скористаюся нашенською традицією, яка жодних перепон щодо передчасних поздоровлень не ставить.

З НОВИМ РОКОМ!

Мої найкращі побажання вам і вашим сім’ям! Щастя вам, здоров’я та здійснення всіх мрій!

 

Що ж стосується обіцяних слів, то давайте розділимо їх умовно на перед-новорічні та після-новорічні.

Перед-новорічні

Отже, старий рік (旧年), він же фурутоші або кю:нен закінчується, і ми його проводжаємо (年/旧年を送る).

Це час, коли дарують подарунки та розсилають новорічні листівки 年賀状 (ненгаджьо:). Втім, останнє треба зробити завчасно, щоб вони встигли дійти до адресатів.

Якщо ви знаєте, що в цьому році з кимось уже не побачитесь, то можете попрощатися так: いいお年を — тобто побажати хорошого нового року.

Останній день року, в тому числі і ніч на Новий рік називають 大晦日 (оомісока). Її можна відсвяткувати, влаштувавши 忘年会 (бо:ненкай) — вечірку по проводжанню старого року, мета якої — залишити позаду всі минулорічні прикрості.

Після-новорічні

新年 — новий рік, і коли він починається (年が明ける), його зустрічають (年/新年を迎える).

Саме тут і доречне вітання 新年、明けましておめでとうございます！, тепер йому саме час.

Новий рік ще називають （お）正月 (о-шьо:гацу або шьо:гачі), і його відмічають (お正月を祝う). Також 正月 — це синонім слова січень.

元日 (ганджіцу) — перший день нового року, 1-е січня. Його слід відрізняти від ранку, світанку цього ж дня, бо для нього є спеціальні позначення: 元旦 (гантан), 元朝 (ганчьо:), 歳朝 (сайчьо:), 大旦 (ооашьта), та інші.

Усякі святкові події, пов’язані з Новим роком, проходять у перші три дні січня. Цей період називають （正月）三が日 (шьо:гацу санганічі).

Зокрема, саме тоді більшість японців вперше у новому році йдуть у храм, тобто здійснюють 初詣 (хацумо:де, на відміну від お参り (омаірі) або 参詣 (санкей)).

 

Цим набір новорічних слів, звісно, не обмежується. Проте я не хочу зловживати вашою увагою у святкові дні, які набагато приємніше проводити за відпочинком, а не за навчанням.

Тож на сьогодні все. Приємних вам свят!

Давайте продовжимо розмову про пасивний стан у японській мові, і розберемо ще два його підвиди.

Пасив потерпілого

Як випливає з назви, цей пасив означає, що отримувач дії потерпає від дій виконавця.

Що характерно для цього пасиву і чим він відрізняється від інших видів?

1. Дія, виражена пасивом, не направлена безпосередньо на реципієнта. Візьмемо класичний приклад про дощ:

（私は）雨に降られた

Дощ іде — це дія, яка не має направленості. Ну просто ніяковісінької. Просто відбувається таке собі природнє явище та й усе.

Однак при цьому реципієнт (Я) якось від цієї дії страждає: чи то намок, чи то на пляж не міг пити, чи ще щось подібне трапилось.

Візьмемо інший приклад, на цей раз — з діячем-людиною.

（私は）隣の人にタバコを吸われた

Тут дія (куріння) теж не направлена безпосередньо на реципієнта (мене). Може, курець узагалі спиною до мене стоїть і поняття не має, що його куріння заважає. Але я від того страждаю (бо мені неприємний запах, або я від диму кашляти починаю, або боюся, що мій одяг просякне запахом цигарок, тощо).

Наслідки можуть як вказуватися, так і не вказуватися, якщо зрозумілі з контексту.

（彼女は）子供に病気されて、仕事を欠席した

2. Конотація у цього пасиву завжди негативна. Перші три види пасиву, про які йшлося у минулому випуску (прямий, адресату та володіння) можуть використовуватися і так, і сяк, і для хороших подій, і для поганих. А цей — тільки щодо чогось негативного, від чого людина потерпає.

Саме тому його цікаво порівняти із такою формою направленої дії, як –てもらう. Давайте подивимося:

（私は）友達に来てもらった

（私は）友達に来られた

Як бачите, структура речення однакова:

Реципієнт + は … виконавець + に … дієслово (в пасиві чи формі –てもらう)

І значення, грубо кажучи, те ж саме: до мене прийшов друг.

Однак «присмак» у них прямо протилежний. Докладніше про це можна прочитати тут:

http://www014.upp.so-net.ne.jp/nbunka/8gatu.htm

Для тих, хто японською поки що не читає, прокоментую сама.

Як я неодноразово згадувала о дописах про ввічливість, もらう, いただく, くれる та інші слова направленості вказують виключно на сприятливість, позитивність дії і тісно пов’язані з вдячністю.

При цьому між もらう/いただく та くれる/くださる є певна різниця. Перше означає, що Я просив про виконану дію, а друге — що вона була виконана за чиєюсь доброю ініціативою.

Це легко зрозуміти, адже もらう/いただく буквально означає отримувати. Тобто 私は来てもらった — це "Я отримав те, що просив: щоб до мене прийшли".

А 友達が来てくれた — друг зволив прийти.

У обох випадках мене порадували — це обов’язкова умова. Тому нерідко ці форми використовуються у реченнях типу 来てもらってうれしい, 来てくれてありがとう.

Пасивна форма, з іншого боку, означає, що прихід друга завдав мені якихось неприємностей.

夜中に酔っ払った友達に来られて困った。 — Посеред ночі до мене припхався п’яний друг (чорти б його узяли!)

Просто 友達が来た означає, що у даній розмові ви описуєте подію нейтрально, без емоційного забарвлення (хоча насправді можете бути як раді, так і розстроєні приходом друга).

Спонукальний пасив

Це досить своєрідний вид пасиву, тому що в ньому реципієнт одночасно є і виконавцем. Правда, не однієї, а двох різних дій.

子供のとき、私は親にたくさんの本を読まされた — В дитинстві батьки примушували мене читати багато книжок

Тут Я і приймає дію (його примушували), і виконує (бо читати-то довелося йому самому!)

Граматично він є поєднанням спонукального стану (з суфіксами せる/させる) та пасиву (れる/られる). Разом отримуємо される чи せられる (для дієслів першої групи) та させられる (для дієслів другої групи). させられる та 来させられる для слів-винятків.

Цей вид пасиву часто використовується для «пожалітися» на те, що щось примусили робити. Однак не обов’язково: наведений вище приклад можна інтерпретувати і як «Примушували багато читати, і я зовсім зіпсував собі зір», і як «Примушували читати, і тому я став людиною з широким світоглядом».

Це пов’язане з тим, що і сам спонукальний стан може означати і примус, і дозвіл, і підштовхування до дії, і надання можливості, тобто мати як позитивні, так і негативні конотації.

 

Та на сьогодні все. До наступних дописів! またね！

P.S. Ну, і якщо ви католик, то з Різдвом вас!

Так, та сама Сенді, що вдарила по Нью-Йорку, зачепила і нас, на щастя, тільки краєчком. А її «послідовник» сипонув нам снігу (ми з дочкою навіть сніговика зліпили), який розтанув через день.

Втім, я сьогодні не про погоду, а про те, як про неї говорити. Зокрема, про вираз 台風に見舞われる, тобто — про пасив.

Утворюється він за допомогою суфіксів れる (いわれる) та られる (見られる), плюс слова-винятки 来られる та させる. Приймач дії оформляється частинками は або が, а виконавець дії – частинкою に чи によって (або навіть から, коли це не жива річ).

Просто? Так, і це дуже добре.

Бо у японській мові пасив використовується більше, ніж у нас, і має досить багато підвидів. Деякі з них легко зрозумілі — і за смислом, бо схожі на наш пасив, і за граматичним оформленням.

Але є і особливі японські пасиви, до яких треба звикнути, аби їх розуміти і використовувати.

Сьогодні я перерахую (тільки з коротким описом і прикладами) відносно прості види  + назву один нехарактерний для нашої мови пасив.

А більш цікаві розберу з поясненням та порівнянням з деякими іншими граматичними конструкціями у наступному випуску (у одному дописі вийшло б довгувато). Там же (якщо поміститься) будуть і деякі зауваження щодо пасиву загалом.

Отже, почнемо з простого:

1. Прямий пасив — дія, виражена дієсловом у пасиві, направлена безпосередньо на приймача дії:
   (私は) 通りかかった人に助けられた。 – (Я) був врятований перехожим
   子供は父に叱られた。 – Дитина була полаяна татом
2. Пасив володіння (або приналежності) — дія направлена на частину тіла або на річ, що належить приймачу дії. Ці об’єкти оформляються частинкою を:
   (私は) 誰かに足を踏まれた。 – Хтось наступив мені на ногу (букв. Я маю наступлену кимось ногу
   (私は) 編集者に本を褒められた。 – Моя книга була похвалена редактором
   泥棒に財布を盗まれた。 – Мій гаманець був украдений крадієм
   (Тут треба бути уважним з частинками: Ваташі ва аші о фумарета, а не Ваташі но аші о фумарета. Можна сказати Ваташі но аші га фумарета або Ваташі ва аші га фумарета, але це вже не пасив володіння, а речення з прямим пасивом)
3. Пасив-адресат дії — приймач отримує щось (предмет чи інформацію) від виконавця дії. З цим пасивом використовуються такі слова як 教える, 渡す, 送る, 与える, 任せる, 頼む, 紹介する, тощо.
   妹は母にいいプレゼントを贈られた。 – Моїй молодшій сестрі мама подарувала гарний подарунок
   上司に仕事を任せられた。 – Моїм начальником мені була доручена робота
4. Безособовий пасив — виконавець дії не не вказується. При цьому він може бути або занадто абстрактним, але начебто й не передбачатися взагалі (іноді цей пасив використовують спеціально для того, щоб не називати виконавця, хоча він відомий).
   この番組はよく見られている。 – Цю передачу часто дивляться
   試験は行われる。 – Іспит проводиться…
   …と信じられている。 – (Всі) вірять, що…

Крім того, є ще й такі види: пасив самовільно виникаючих дій, пасив потерпілого та спонукальний пасив.

Пасив самовільно виникаючих дій (емоцій). Наприклад,
(私に (は)) そう考えられる。
(私に (は)) 母国がよく思い出される。

Тобто, якщо буквально, мною думається так, мною часто згадується батьківщина. Ближче до літературності можна сказати: мені згадується, подумалось мені, тощо.

Інші слова, які використовуються у цьому пасиві: 思う, 偲ぶ, 感じる, 驚く, 案じる, 泣 та деякі інші. Тобто йдеться про почуття та стани, які виникають у людини начебто самовільно.

Зверніть увагу, що це єдиний вид пасиву, де Я (або хтось наближений до Я) може бути позначений виконавцем дії (тобто з частинкою に або には). У решті випадків зазвичай використовується або прямий стан (私は友達を呼んだ – Я покликав товариша), або безособовий пасив, у якому виконавець дії не називається («Ми (наша компанія) хочемо, щоб… » — «… が望まれる»).

Тобто 私は友達に呼ばれた (Я був покликаний товаришем) звучить нормально, а 友達は私に呼ばれた (Товариш був покликаний мною) — не дуже.

 

На цьому сьогодні все. До наступних випусків!

Вибачте за настільки запізнілий допис, просто мій jet lag (після перельоту з України) замість того, щоб закінчитися, вимушено перетік у режим 早寝早起き, що для мене — людини-сови — дуже і дуже тяжко. Як наслідок — на кілька тижнів у мене пропала здатність писати щось путнє.

Та все-таки, зібравшись з силами, поговорю-но я знову про ономатопею, себто звуконаслідування.

Коли вперше стикаєшся з нею в іноземних мовах, то, буває, безмірно дивуєшся, наскільки по-різному ми чуємо одне і те ж. Хто б подумав, що собаці, перевезеному з України в Америку, доведеться перевчатися з гав-кання на woof-кання, а жаби-мандрівниці, яким вдалося долетіти до Японії, мали б за-けろけろ-кати замість ква-кання. Тобто навіть у тварин є своя українська, англійська, японська та інші мови, не тільки у людей!

А що ж говорити про гітайго, яке взагалі ні на яких реальних та об’єктивних явищах не основується. Так, чому м’який, пухкий, легкий (наприклад, про подушку або про пиріг) кажуть ふわふわ? Хто зна. Залишається лише вивчати їх як чисті абстракції, як наприклад It rains cats and dogs у англійській.

Втім, чим більше я стрічаю прикладів ономатопеї, тим сильніше у мене враження, що «всередині» мови якась логіка (як і у випадку зі зміною звуків на стику слів) у всіх цих позначеннях є. Або ж, принаймні, була у той час, коли вони виникали.

Наприклад, きらきら (сяяти), яке часто використовується при описі зірок, мабуть, є скороченим розмовним варіантом きらめく. Однак про сяяння, блищання можна сказати і ぎらぎら, причому я його зустрічала по відношенню до сонця — яке набагато яскравіше за зір. Тобто одзвінченний варіант має схоже, і навіть підсилене значення.

Можливо, мої висновки здаються far-fetched (я і сама у них не певна), проте таких пар достатньо, щоб звернути на них увагу.

Наприклад:

とんとん — стукати (у двері), грюкати; どんどん — бити у барабан, стукати у двері.

ぺらぺら — говорити швидко, красномовно, вільно (про мови. Наприклад: 彼は英語がペラペラです). べらべら — говорити швидко, бійко, ляси точити, язиком плескати.

А ще ви самі можете пошукати у словниках はらはら-ぱらぱら-ばらばら, とうとう-どうどう, くるくる-ぐるぐる, くらくら-ぐらぐら-ぶらぶら-ふらふら, та інші ономатопеїчні пари.

Висновок? Та вже ж не той, що ономатопея будувалася за якимись строгими правилами, ні, Боже збав. Хоча б тому, що жива мова сама створює правила, а не слідує ним.

І навіть не той, що хоча б якість правила і закономірності взагалі існують. Можливо, наведені приклади — то нічого не значущі випадкові збіги, що впали мені в очі лише через загострення мого обсесивно-компульсивного розладу, який примушує шукати порядок і структуру там, де їх і близько нема.

Або ж закономірності є, але лежать вони у якійсь невідомій мені площині (наприклад, у нероздільності глухих та дзвінких приголосних у древній японській мові або у впливі діалектів, тощо).

Що я хочу передати, так це враження, що безвідносно результату самі оці запитання є дуже цікавою частиною вивчення мови.

«А як взагалі комусь прийшло у голову "звуконаслідувати" не щось звучаще, а, наприклад, дію (グズグズ — баритися) або стан (クタクタ — бути страшенно втомленим)?»

«Як можна таку "німу" поведінку, як "витріщати на щось очі" описувати такими різкими та голосними сполученнями як キョロキョロ та ギョロギョロ?»

«Як вони взагалі мислять, ті японці???» (це вже із риторичного).

Бо мені, наприклад, нудно просто зазубрювати слова, канджі та граматичні правила. Хоча і доводиться це робити, бо саме воно все в голову не залізе.

А такі невеличкі загадки, які підкидає мова, дозволяють натрохи вибратися із заїждженої колії, збадьорити мозок інтелектуальною вправою та запам’ятати щось нове, не зубрячи.

А ви що думаєте з цього приводу?

«Кампай!» — могла б виголосити я на дні народження дочки, якби мої гості розуміли японську.

Однак вони її не знають, тож про 乾杯 я говоритиму з вами. Не про випивку, не про застілля чи традиції святкувать урочистих подій (хоча все це теж цікаві теми), а про вимову.

Конкретніше — про зміну звуків на стику слів.

Дійсно, кампай складається з КАН та ХАЙ, проте читається через м та п.

Втім, будь-хто, хто знайомився з числівниками та лічильними суфіксами, про це знає. Тож сьогдні я хочу торкнутися не самого явища взагалі, а деяких цікавих часткових випадків.

Отже, звернімо увагу на:

1. Підсилювальний префікс ма (真), він же ШІН та макото — правда, істина, реальність.

Так от, він настільки потужний, що не тільки підсилює значення, але й

а) подвоює першу приголосну у другому компоненті: маккура (真っ暗, темно, хоч у око стріль), массугу (真っ直ぐ, строго прямо), маттаіра (真っ平ら, абсолютно плаский, рівний), маппадака (真っ裸, у чому мати народила), маннака (真ん中, «яблучко»), манмаруй (真ん丸い, круглий мов колобок);

б) у слові червоний-пречервоний, а у ака,  «з”їдається», а наступне за ним к подвоюється (макка, 真っ赤). У слові темно-синій (або ж блідий мов смерть) перед ао вставляється літера с… і теж подвоюється! (массао, 真っ青).

2. Заміну кінцевого е на а:

Наприклад, човен, корабель — це фуне (船), проте морське сполучення (а також пошта) — фунабін (船便), а морська хвороба — фунайой (船酔い).

Аме (雨, дощ), проте амацубу (雨粒, дощова крапля).

Муне (胸, груди), але мунаяке (胸焼け, печія), мунасавагі (胸騒ぎ, хвилювання, турбота, погане передчуття).

Саке 酒, проте сакая (酒屋, магазин з продажу алкоголю).

Ме (目, око), проте мабута (目蓋, повіки) і навіть ма но атарі (ні) (目の当たり).

Зміни зазвичай нерегулярні, зустрічаються варіанті як з е, так і з а, хоча в деяких випадках кількість слів з а така велика, що в словниках таке читання вказується як одне з регулярних.

3. Вставку приголосного між голосними:

Славнозвісний «кавай» (可愛い, між ка та ай вставився звук в), який вже, здається, вийшов за межі анімешного світу.

Кавайсо:на (可哀想) — бідний, нещасний жалюгідний.

Тавай (мо) най (他愛も無い, дурний, ідіотський; нікчемний; простенький, нескладний), при цьому, зауважте, таай (他愛, альтруїзм).

Косаме (小雨, с між ко та аме) — дрібний дощ, харусаме (春雨) — весняний дощ. Як бачите, тут теж між голосними вставляється с, як і у випадку з массао. Можливо, це відголосок якогось правила, яке мені, як нелінгвісту, на жаль, невідоме.

 

Та на сьогодні все. じゃ、また。