Не треба було б їм нічого радити – хай би вони позгинали, як роса на сонці. Але ж серце кров’ю обливається, коли я бачу, як вони раз за разом наступають на одні і ті ж граблі.

Тож ось їм порада: ніколи, нізащо, НІ ЗА ЯКИХ ОБСТАВИН не вимовляйте фразу: 「(これで)おわりだ！」

Навіть якщо ваш ворог – позитивний герой – лежить перед вами повергнутий, розтоптаний та нібито не здатний рухатися. Не розслабляйтеся! Це одна з найнебезпечніших митей у вашому житті!

Тому якщо фатальні слова так і рвуться з ваших вуст, зробіть усе (і я маю на увазі УСЕ) можливе, щоб їх зупинити. Добряче прикусіть язика, придушіть себе за горло або ж дайте собі коліном по зубах, як це зробив пілот Піркс.

Але нізащо, чуєте, НІЗАЩО не дозвольте згубним словам з’явитися на світ!

Бо вони є безпомилковим вісником вашої поразки.

Від чого саме вона прийде, точно сказати важко: чи то герою в останню секунду (а як же інакше!) підоспіє підкріплення, чи то він сам виявиться не настільки добитим, як вам здавалося. Але безсумнівно одне: вам після цього нічого хорошого не світить.

І вважайте себе щасливчиком, якщо відбудетеся тільки програшем. Бо цілком може статися, що дана сутичка закінчиться вашою смертю – так-так おわりだ є настільки небезпечним!

А для вас уже як кінець, то кінець. Навіть не мрійте з’явитися у аніме іще раз, хоч би й у чиїхось спогадах – то привілей позитивних героїв, а ви можете розраховувати хіба що на те, що вас не викинуть із вступної та кінцевої заставок (якщо ви взагалі там були).

Зрозуміли, чого вам треба берегтися? Тоді ви попереджені, а значить, озброєні. がんばってね！

(Два слова для позитивних героїв, яких, можливо, обурить моя допомога ворогам. Не хвилюйтеся – ви все одно переможете. Це гарантовано вам сценаристами на 98%. У решті 2%, коли ви не перемагаєте, гамбець наступає для всіх, і ніхто не залишиться обійденим. Так що がんばって і вам, і не ображайтеся на занадто доброго автора, якому шкода і ворогів).

Ну і читачам блогу: на сьогодні все. Удачі і вам!

(Оцініть допис)

Завантаження...

| 4 000 переглядів | 2 коментарі

Фото: Kanko*

Ну от у нас і назбирався десяток мозкошкрябів. На випадок, якщо ви якогось із них пропустили, давайте перелічимо ще раз:

1. Одяг на всі часи. Якби ваш одяг ніколи не псувався і не бруднився, ви були б раді?
2. Найнеобхідніший облаштунок героя. Без чого героям аніме не варто навіть виходити з дому.
3. Ввічливі монстри. Всеохоплююча японська ввічливість поширилася навіть на анімешних монстрів.
4. Нащо людям очі? Анімешні герої добре обходяться і без них, то може і ми спробуємо?
5. Улюблені слова анімешних злочинників. Дуже добрі у них слова, але чомусь слухати їх не хочеться.
6. Вранці зустрілися, увечері побилися. Про те, як відрізнити друга від ворога.

7. 
   

   Де вони ховають зброю? Про бездонні нички героїв аніме, яким я заздрю.

8. Як вони добре ладнають між собою… Скільки разів треба повторити жарт, щоб він перестав бути смішним?
9. Секунди надії. Про одну все ніяк не помираючу надію.
10. Що спільного у анімешних героїв з кішками? Знаєте відповідь? Та я у вас і не сумнівалася!

Рівно десять, усі на місці. Читайте, знайомтеся та чекайте нових!

А я тим часом прощаюся. またね。

(Оцініть допис)

Завантаження...

| 2 437 переглядів | Прокоментуй!

Загадка не зі складних, і ви, напевно, вже відповіли собі: надзвичайна живучість. Бо убити головного героя до останньої серії практично неможливо (а більшість з них переживе і її, хоча б і бувши проштрикнутим з дюжину разів, підірваним бомбою та/або втративши більше крові, ніж витекло б із пораненого слона).

А вже на які дива здатні герої у перших серіях, то просто слів нема.

Візьмемо, наприклад, аніме Trigun.

У першій серії головний герой Ваш Стампід опиняється на прицілі у ватаги озброєних до зубів головорізів, при цьому виявляється, що у нього закінчилися патрони. Зауважте, що банда тільки-но рознесла на друзки (у буквальному сенсі цього слова) бар, у якому Ваш щось там попивав. І що ж, як ви думаєте, сталося із Вашем після нерівної сутички із цими милими джентльменами?

Та нічогісінько! Втік, як заєць від черепахи, і їм потім довелося його шукати. Не варто навіть додавати, що краще б вони його не знайшли – були б ціліші.

У другій серії він пережив вибух цистерн з водою, який затопив ціле місто (ненаселене). Думаєте, Ваш утопився? Та навіть не намок!

У п’ятій йому приставили пістолета просто до потилиці. Не допомогло! Ганятися за ним було вимушене усе місто – від мала до велика, і що ви думаєте трапилось? Ну, що може трапитися у п’ятій (з 26) серій? Само собою, у Ваша навіть окуляри не подряпалися.

Як таке може бути?

Втім, хто бачив Trigun, той, може, зауважить, що Ваш не зовсім типовий приклад. Нехай.

Замість нього візьмемо самих простих, самих звичайних, нічим не особливих героїв пригодницького аніме. І згадаймо ситуацію, яка мільйони разів поставала перед очима глядачів:

Герої знаходяться у оточенні ворогів, озброєних… втім, не буду вкотре перераховувати можливий анімешний арсенал, просто скажу: в оточенні добре озброєних ворогів, які буквально тичуть їм цією зброєю у лице. Герої розгублені, і тут…

У цей момент трапляється або кінець аніме, або його серединна заставка. І що ж ми бачимо після паузи?

А те, що герої, цілі, здорові та ніскілечки не ушкоджені, драпають від тих же ворогів або уже заховалися від них у якомусь віддаленому від попереднього місця дії закутку.

Як таке могло трапитися? Давайте думати.

Герої вирвалися з оточення? Навряд, бо при заданій кількості ворогів вони б мали отримати хоч і невеликі, та поранення, а цього немає.

Вороги їх відпустили? З якого дива спочатку відпускати, а потім заново гнатися? Отже, знову ні.

То що ж відбулося? Та найочевидніша ж річ: ГЕРОЇВ УБИЛИ!

Просто поки вороги, впевнені у їх смерті, відволіклися на свої справи, герої повернулися до свого n-го (1 < n ≤ 9) життя і тихенько відповзли у бік. Але, видно, хтось таки помітив, що трупи – тю-тю, підняв тривогу, і погоня відновилася.

Оце найімовірніший, та ні, навіть єдиний можливий розвиток подій. Іншого я не бачу. Чесно. А ви?

(Оцініть допис)

Завантаження...

| 3 132 переглядів | 4 коментарі

Фото: iMorpheusКожен раз, коли я бачу можкошкряба, я сподіваюся, що він відкине лапки та більше ніколи не з’явиться на екрані.

І сама ж розумію, що мої сподівання марні. Тобто надія на загибель мозкошкрябів помирає набагато раніше, ніж самі можкошкряби (які невідомо, чи виздихнуть коли-небудь взагалі).

Та недарма кажуть, що надія помирає останньою: є у мене одна надія, що ніяк не хоче здаватися. І то прикро, бо, чесно кажучи, їй би уже давно пора.

Що то за надія? А ось слухайте.

Героям трапляється переживати страшні події. Наприклад, гинуть їх рідні, друзі, кохані, тощо.

Це трагічні моменти, і як я вже казала ось тут, мені важко їх дивитися, тим паче разом із кимось.

Однак усі вони зіпсовані наступним: їх знято абсолютно по одній і тій же схемі, а саме:

Жах – зміна плану – тиша на кілька секунд – крик

Знайомо? Певна, що так.

Тобто спочатку показують емоції героя (злякане обличчя або сповнені жаху очі) – потім сцена змінюється (наприклад, на фасад будинку, де відбуваються події).

Після цього наступає пауза, що триває для мене дуже довго – так завжди буває, коли чогось чекаєш із нетерпінням. Тільки чекаю я не крику, як можна подумати, а того, що його… не буде. Що хоч раз у подібній ситуації він не прозвучить.

Оце і є мої секунди надії.

Зауважу, що сам прийом не поганий. Проблема (як і з усіма мозкошкрябами) полягає у повторенні його один-в-один знову і знову, з аніме в аніме.

Аж до того, що він перестає спрацьовувати. Бо я, наприклад, потроху перестаю співчувати героям – мені ніколи: я лічу секунди, сподіваючись, що ось цього разу (нарешті!) тиша не перерветься несамовитим криком.

Бо як на мене, ситуація красномовно говорить, та що там – кричить сама за себе. І озвучувати її реальним криком абсолютно зайве.

Але він усе звучить і звучить… А я все чекаю і чекаю… Проте, боюся, єдине, на що я можу реально сподіватися, так це на те, що колись моя надія також віддасть Богу душу.

І я нарешті перестану рахувати секунди та почну співпереживати героям.

Точно так, як і мала б.

(Оцініть допис)

Завантаження...

| 4 142 переглядів | 2 коментарі

Як ви уявляєте собі людей, про яких кажуть, що  вони добре ладнають між собою? Мабуть, такими, що добре ладнають між собою.

Зовсім інакше у аніме: 仲 (が) いい зазвичай (а може і завжди) стосується двох персонажів, що між собою лаються.

Спочатку я сприймала це як жарт. Але з часом 仲いい почало діяти мені на нерви.

Дійсно, ну скільки можна повторювати одне і те ж у кожному аніме?

Проте я вирішила бути терплячою і припустила, що це така японська традиція – казати у подібній ситуації 仲いい, а не Як ви вже набридли своїми сварками! Було б не дивно, бо ввічлива японська мова настільки гнучка, що значення того, що прозвучало, може бути протилежним тому, що малося на увазі.

Але щодо 仲いい я не знайшла підтвердження цьому припущенню, тож дозволю собі трохи полаятись.

Отже, аніме xxxHolic. Головні герої починають сваритися, як тільки потрапляють у поле зору одне одного. Точніше, Ватанукі свариться з Домекі, тільки-но бачить того, і лає поза очі, коли його пасія Хімаварі згадує Домекі у розмові. 

І кожного разу, так, зауважте, кожного разу, коли їй трапиться чути Ватануківську лайку, Хімаварі заявляє, що Ватанукі та Домекі 仲いいですね. Мало того, коли Ватанукі бурхливо заперечує будь-які いい відносини з Домекі, Хімаварі повторює знову, що Ватанукі з Домекі такі розчудові друзі!

Зрозумійте мене правильно: Хімаварі – одна з найадекватніших анімешних героїнь (може, тому, що вона не є найголовнішою головною героїнею xxxHolic?). Тобто загалом вона мені подобається. Але 仲いい у її виконанні просто дістало!

Якщо вона хотіла пожартувати, то уже після другого, у крайньому випадку третього повтору жарт перестав бути смішним.

Якщо ж вона серйозно думає, що сварка – ознака добрих відносин, то це не лише зводить адекватність Хімаварі до повного нуля, але й заганяє її далеко у мінус. (Тільки не треба казати, що Домекі і Ватанукі таки стануть друзями – то справа майбутнього, а 仲いい звучало у перших же серіях).

Взагалі-то в xxxHolic багато фраз, ситуацій та навіть цілих діалогів, що повторюються із серії в серію. Та нехай собі – будемо вважати їх візитною карткою цього серіалу.

Але 仲いい – то хвороба аніме в цілому: чуєте сварку – почуєте і 仲(が)いい, 仲がうまくゆく, うまくやっていく або щось подібне. І чим далі, тим більше це мене мозкошкрябить.

Може, хай би вони взагалі не лаялися? Бо сварки головних героїв (які в душі одне одного, звісно, люблять і поважають) – то теж мозкошкряб, причому здоровий-прездоровий.

Але моїх побажань, звісно, ніхто не послухає. Тому, відвівши душу у цьому дописі, зітхаю полегшено і прощаюся з вами: До нових дописів!

P.S. І не сваріться з друзями, щоб показати, як ви їх любите! Залиште ці дурниці для аніме, та краще посмійтеся разом: то набагато приємніше та корисніше.

(Оцініть допис)

Завантаження...

| 2 723 переглядів | Прокоментуй!