На ідею проспівати цю оду мене наштовхнула книжка A Room of One’s Own by Virginia Woolf.
Звісно, вона не має ніякого відношення до аніме та манги. Але у ній, крім всього іншого, є ще й таке цікаве спостереження.
Довгий час, мало не до самого кінця минулого тисячоліття (а вам відомо, коли саме жінки в західній Європі отримали право голосувати або працювати без дозволу чоловіка?) жінки не могли навіть подумати, щоб увійти у коло можновладців (в залежності від місця та часу до них належали знать, політики, багатії, торговці, воїни, видатні письменники, громадські діячі, тощо). Ці заняття не вважалося достойним, підходящим та природнім заняттям для жінки.
Однак якщо почитати книжки цих періодів, то виявиться, що жінок там — повна чаша, та ще й яких жінок!
Візьміть для приладу Шекспіра: які у нього розумні, бідові, яскраві героїні! Флобер пише про пані Боварі, Ібсен – про Нору, Діккенс — про крихітку Дорріт, Толстой — про Анну Кареніну…
Звісно, не всі з героїнь — розумні, бідові та яскраві. Але справа не тільки у їх якості, каже нам пані Вульф, а й у кількості. У літературі (яка писалася в основному чоловіками) жінок — не перелічити. Історія ж, як вона до нас доходить, на диво бідна жіночими персонажами.
Звичайно, були всілякі там королеви — куди ж від них подітися, якщо у королів народжуються не лише хлопчики. А от якась self-made Жанна Д’Арк — радше виняток.
Японська культура, попри свою самобутність, не обійшлася без “Ієрогліфи занадто складні для жінок, хай он хіраґаною пишуть”.
Втім, нащо згадувати минуле, якщо сучасність дає досить матеріалу для роздумів.
Причому для цього не треба навіть особливо знати японське життя. Просто анімешно-мангові героїні настільки видатні (крім як розумні, бідові та яскраві, вони ще й неперевершені воїни, вчені, магічки, поліцейські, пілоти космічних кораблів), що жодна реальна жінка з ними не зрівняється — за визначенням.
Заради справедливості, чоловіків це теж стосується — куди їм до анімешних всі-як-один-супергероїв — але все ж у них є більше простору для реальних видатних діянь: у політиці, на війні, у науці, творчості, тощо.
Японська ж жінка зовсім донедавна мала після заміжжя звільнитися з роботи та сидіти вдома, господарюючи та виховуючи дітей*. Зараз ситуація дещо змінилася, але все одно — значна частина заміжніх жінок не робить повноцінну кар’єру, а в кращому випадку займається підробітками на アルバイト.
А це означає, що більшість тих прекрасних героїнь, які на раз-два дають фору своїм мангово-анімешним побратимам, створена саме чоловіками — так само, як і героїні інших літератур.
Причому кількість героїнь, якщо так подумати, загалом природна — ну, про що ж іще чоловікам думати, як не про жінок?
Цікаво інше: чому ідеальна мальована жінка настільки відрізняється від ідеальної реальної? Чому у анімешних героїнях ціняться впевненість, сила (в тому числі і фізична), розум, розкутість та інші “бідові” якості, зате реальна жінка має дріботіти позаду, кланятися, завжди бути ввічливою та слухняною, і не лізти у чоловічі справи? Чому гноблячи реальну жінку, підносять вигадану?
У пані Вульф є кілька цікавих думок щодо такого положення справ — раджу їх почитати: як не дивно, далеко не всі з них застаріли за пройдене століття.
У мене теж є ідеї, але виказувати їх я не буду — занадто велика тема, та і не у дусі “Мушлі” (і так я з цим дописом ходжу по краю оффтопу).
Але все ж, цей феномен, на мій погляд, вартий уваги.
А ви що думаєте?
*Японський патріархат мав свої особливості, як-то: оскільки господарством повністю займалася жінка, то і заробленими чоловіком грошима розпоряджалася вона — зокрема, тримаючи у себе його зарплатну картку та видаючи чоловікові з неї “кишенькові гроші”. Отакі-то пригнічені японські жінки.
(Оцініть допис)
Loading...
