От обіцяла не затягувати з цим дописом, але все одно він якось затягнувся, а потім раз – і у мене накрився відомою мідною посудиною жорсткий диск, а разом з ним – і готовий на 90% текст (мені зручніше працювати офлайн, тільки резервні копії треба зберігати частіше).

Тож замість детальної критики Remembering the Kanji Vol. 1 буде стисла – пробачте, але переписувати все заново у мене не стачить душевних сил.

1. Японці так не вчать

Так, їм у школі (а потім вони самі іншим) рекомендують вчити канджі як картинки – одним цілим.

Відповідь: ми не японці, причому з багатьох точок зору. Ми не живемо з самого народження у япономовному середовищі, ми не починаємо вчити японську з дитинства, у нас немає строго відведеного часу на мову (як у японській школі), тощо.

Тому і вчитися нам слід не обов’язково як японцям. Можна, але їх методи можуть бути для нас не найкращими, і навпаки – якщо метод не використовується японцями, це не говорить про його неякість.

2. Remembering the Kanji присвячений тільки ієрогліфам

А словник – тільки словам, а граматичний довідник – тільки граматиці, проте від такої вузької спеціалізації вони не стають поганими самі по собі. Про якість треба судити по тому, наскільки добре підручник виконує поставлене перед ним завдання, а зі своїм завданням – полегшити вивчення великого об’єму канджі дана – книга справляється дуже добре.

Якщо ж хтось взявся за книжку з назвою Remembering the Kanji, думаючи, що то універсальний самовчитель, то чия то проблема – книжки чи читача?

3. Remembering the Kanji не дає читань

Це було б відносно серйозним недоліком, якби не подавалось у вигляді "А от я на курсах за рік вивчив аж 300 канджі, зате з усіма читаннями".

Знову ж, ми (дорослі іноземці) – не японські дітки, які вчаться поступово: оволоділи абетками – і читають написані ними прості дитячі книжечки. Взялися з ієрогліфи – і от вам дещо складніші за змістом та написанням тексти.

Однак дорослому хочеться читати щось свого рівня, і для цього треба знати багато канджі, причому їх значення, не обов’язково з усіма читаннями. А оскільки читання і написання ієрогліфів між собою зв’язані мало, якщо не сказати – ніяк, то цілком доцільно спробувати спочатку вивчити написання-значення, а потім уже доповнювати його вимовою.

Важливості якої (вимови) ніхто не заперечує. Той же пан Heisig написав і іншу гкнижку – Remembering the Kanji Vol. II A systematic guide to reading Japanese characters, яка присвячена вимові. Просто задача вивчення ієрогліфів розбита на дві частини – спочатку написання-значення, потім – читання. І якраз із ієрогліфами такий підхід себе, на мій погляд, цілком виправдовує.

Бо освоєння канджі дозволяє братися за відносно складні автентичні тексти, а це – стимулює вивчення і канджі, і слів, і граматики, і навіть вимови (коли шукаєш незнайоме слово у словнику, бачиш і його читання).

Тож Remembering the Kanji дає хороший поштовх не тільки для знання канджі, а в цілому для мови.

4. "Я вчу не окремі канджі, а цілі слова"

З однієї сторони це звучить як найсерйозніший аргумент, адже ми справді користуємось у мові саме словами, а не якимись меншими одиницями, з яких ці слова складаються.

Однак при ближчому розгляді я перестаю це розуміти ну абсолютно.

Ні, якщо людина в основному говорить-слухає, а канджі вчить вряди-годи, то їй дійсно потрібно вчити цілі слова, без складових. Наприклад, запам’ятовуючи _на слух_ слова бьо:кі, бьо:ін, бьо:шіцу, бьо:доку, бьо:рекі, бьо:кін, бьо:нін, бьо:ші, тощо, треба, щоб певне сполучення звуків (у певному контексті) викликало у свідомості однозначну картинку-значення, без думки "А як воно пишеться".

Однак як тільки заходить до читання-писання, так зразу виникають заперечення.

По-перше, дуже багато ієрогліфів і є словами – вони використовуються або самі по собі (іменники, займенники, числівники), або з окуріганою та –суру (дієслова), але все одно як окремі одиниці. То як це взагалі можливо – "вчити слова, але не вчити ієрогліфи"?

По-друге, як, наприклад, пропонується вчити слово 発電所? Як один суцільний ієрогліф з 30 штрихів, який не має жодного відношення до 発, 電 та 所? Не знаю, може у тих, хто таке каже, фотографічна пам’ять, але я точно його так не запам’ятаю, а якщо і спроможуся запам’ятати, то напевне час від часу помилятимуся у мілких елементах.

А от якщо я вивчу окремі елементи, то я фактично тренуватимусь писати це слово кожного разу, як пишу складові ієрогліфи. І шанси на помилку стануть значно менші.

А подумаємо, наприклад, про 原子力発電所. Щоб його вивчити як "окреме слово" мені що, треба забути не лише складові ієрогліфи, а і те, що я уже знаю 原子 та 発電所 і вчити як один величезний канджі з… ні, я відмовляюся навіть рахувати, скільки там штрихів.

Коротше кажучи, коли мова йде про письмо, то я взагалі не розумію, що значить "вчити слова", не знаючи окремих канджі. Усна мова – інша справа, але для усної мови Remembering the Kanji і не призначений, чи не так?

Підсумок: якщо ви серйозно зацікавлені в канджі, обов’язково спробуйте цей метод – від дійсно працює.

またね！

(Оцініть допис)

Loading...

| 2 502 переглядів | 3 коментарі

Ієрогліфи — одна з найбільших перепон до вивчення японської.

Причини: їх багато (тільки «повсякденного вжитку» близько 2 000); вони схожі між собою; їх читання ніяк не випливає з їх написання.

Щоб подолати цей бар’єр, є два шляхи:

1. Вчити написання, пишучи кожен ієрогліф по сто разів, та зазубрювати читання та значення.

2. Використовувати мнемонічні методики.

Якраз про другий варіант я і збираюся розказати.

Мнемонічне запам’ятовування ієрогліфів

Коли я почала вчити канджі, я пробувала розбивати їх на елементи та придумувати з них історію, яка б вказувала на значення ієрогліфа. Іноді це допомагало, але за відсутністю системи весь «алфавіт» я б таким чином не осилила.

На щастя, мені попалася книжка, яка допомагала вчити ієрогліфи системно, причому обіцяла, що вони засядуть у пам’яті назавжди (якщо користуватися методикою правильно). І відводила на всі 2000 повсякденних канджі всього 6 тижнів!

Звучить неймовірно? Як і будь-яка реклама. Тож над двома тисячами канджі доведеться потрудитися, не факт, що вам вистачить півтора місяців, і не розраховуйте, що можете не користуватися ними 10  років, а потім згадаєте їх у одну мить, як тільки знадобиться.

Однак методика дієва і варта, щоб її спробувати.

Створив її пан James W. Heisig, і виклав її у книжці Remembering the Kanji, Volume 1: A Complete Course on How Not to Forget the Meaning and Writing of Japanese Characters.

Назва говорить сама за себе, а у вступі автор дає всебічний огляд свого методу: опис, мету, обмеження та достоїнства.

Причому першу частину книжки (включаючи вступ та 12 з 56 уроків) можна безкоштовно та легально знайти у вільному доступі, наприклад, тут:

http://nirc.nanzan-u.ac.jp/en/files/2012/12/RK-1-6th-edition-sample.pdf

Тому я не бачу для себе смислу описувати методику іще раз.

Замість того, краще напишу, чому рекомендую спробувати даний метод всім, хто серйозно цікавиться ієрогліфами.

Переваги методу

1. Дає можливість відносно швидко запам’ятати значення великої кількості ієрогліфів (і перейти до читання)
2. Дозволяє запам’ятати незнайомий ієрогліф відразу (подумавши над ним кілька хвилин), а не після кількох десятків написань
3. Дає систематичний, упорядкований підхід до канджі, якого бракує у багатьох інших підручниках
4. Легко підстроюється під себе — власне, ідея і полягає у тому, що читач сам вигадував для кожного ієрогліфа історію, яка дозволить саме йому краще той канджі вивчити

Недоліки

Наразі я бачу лише один серйозний недолік: те, що кожному ієрогліфу приписується тільки одне-єдине унікальне значення.

На жаль, з цього випливає навіть не одна, а ціла низка проблем.

По-перше, деякі ієрогліфи мають кілька значень, причому іноді — досить далеких одне від одного, але однаково важливих. А за методикою вчиться тільки одне.

По-друге, серед ієрогліфі досить багато синонімів, і тому в деяких випадках автору довелося взяти не найбільш вживане значення канджі, а якесь допоміжне.

«Класичний» приклад — зі словом «я». Мабуть, найуживаніший для нього ієрогліф 私 подається автором як private. У 私 Є таке значення (тож не можна сказати, що це помилка), але в основному воно використовується у сполученнях.

По-третє, конотації ієрогліфів та перекладу не завжди співпадають.

Наприклад, споживати їжу, жерти, трапезувати — то все варіантами «їсти» з різними смисловими відтінками.

Такі відтінки є і у канджі, і у англійських слів. І коли автор намагався дати одному канджі одне означення, якось так вийшло, що ті відтінки не завжди підходять одне одному.

Умовно кажучи, ієрогліфу, який означає «жерти», може ставитися у відповідність, наприклад, «живитися».

Ці недоліки можуть бути нейтралізовані, якщо перевіряти значення канджі по словнику і створювати мнемонічні історії, які підходять під найбільш загальне значення з урахуванням конотації.

Загальні зауваження

1. Remembering the Kanji призначене виключно для самостійного освоєння
2. Remembering the Kanji слабко підходить для підготовки до всяких іспитів типу Но:рьоку Шікен, тому що ієрогліфи вивчаються не у порядку вживаності (за рівнями)

Я не відношу ці зауваження до недоліків, бо багато хто і так вчить японську самостійно, а не на курсах, і далеко не всі любителі японської підуть здавати якийсь іспит. Тож це так — для повноти опису.

Як я вже казала, при всіх перевагах методики, вона не є тим чудом, яке украде вам всі канджі у голову назавжди. Щоб пам’ятати ієрогліфи, вам потрібно ними користуватися. Якщо ж поки що не вистачає граматично-лексичної бази, щоб братися за серйозне читання, ось вам сайт для повторення канджі, створений якраз під Remembering the Kanji:

http://kanji.koohii.com/ (реєстрація безкоштовна)

Наостанок треба було б написати і про «зовнішню» критику, тобто ті зауваження до методу, які я зустрічала у відгуках. Однак за нестачею місця напишу про них у окремому дописі, який постараюся не затримати надовго.

На сьогодні ж прощаюся. またね！

(Оцініть допис)

Loading...

| 4 582 переглядів | 1 коментар

Фото: timtakЯпонські імена пишуться ієрогліфами. Ієрогліфи мають значення. Звідси логічно випливає, що й імена також мають значення.

Тільки треба, звичайно, розуміти, що прізвища собі ніхто не вибирає. Так, режисер Такеші Кітано (武北野) не має відношення до північних диких полів. А от ім’я йому, безсумнівно, батьки вибрали не просто так: воно означає сміливий воїн.

Не без умислу дівчатам дають імена, що містять канджі 美. А в імені імператриці Мічіко (美智子) є і краса, і розум (плюс дитина, що є популярним закінченням жіночих імен).

Говорячи про японські імена, не можна не зачепити їх вимову. Справа у тому, що крім ОНів та КУНів, багато ієрогліфів мають ще й так звані нанорі-читання, тобто такі, що використовуються лише в іменах.

То як же читається написане японське ім’я? Та по-всякому: і по КУНам, і по ОНам, і по нанорі.

Так, ім’я актора Сусуму Тераджіми (進寺島) читається повністю по КУНах (з одзвінченням на стику двох канджі). Ім’я сейю Мікі Шінічіро (三木眞一郎) – по КУНах, а прізвище – по ОНах. А от зверніть увагу на прізвище його колеги Секі Томоказу (関智一), якого ви, безсумнівно, знаєте як Бана з Escaflowne або сержанта Сагару з Full Metal Panic!: перший ієрогліф як в Мічіко, другий (добре нам відомий) – як в Шінічіро, проте читаються вони зовсім інакше – по нанорі томо та казу відповідно.

Тобто визначити, як вимовляється ім’я, по читанню буває важкувато – треба питати у власника.

З іншого боку, коли я набираю якесь ім’я, наприклад, в Wakan, мене вражає кількість можливих варіантів. Ні, на Тераджіма їх видає всього три. Проте на Кітано – 14, на Томокадзу – 37, а на Мічіко – стільки, що вони займають майже два моїх немалих екрана (і не сподівайтесь, що я рахуватиму!).

Отакі-то секрети криються в японських іменах.

Та на сьогодні все, до наступних дописів!

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 6 552 переглядів | Прокоментуй!

Автор фото: tanjun

Навздогін “Японській лічбі” та “Японії в 10 числах“, та на основі “Двох рис“.

Японські числівники мають не лише по два (ОН та КУН) читання, а й по два написання: повсякденне та те, що використовується у офіційних документах. ОНне читання у таких пар однакове, а КУНного у “офіційних” або нема, або воно має інше значення.

На випадок, якщо вам доведеться читати щось серйозне, ось підказка:

Та ще цікавіше, що деякі з чисел є спрощеною формою застарілих на сьогодні знаків.

Наприклад, 一 раніше записувалось як 弌. У той же час “один” у документах має вигляд 壱, яке походить від ієрогліфу 壹.

У двійки теж чотири “обличчя”: 二 (від 弍) та 弐 (від 貳).

Трійка трохи відстає – вона всього лиш трилика: 三 та 参 (від 參).

Решта чисел, на щастя, обмежується звичайним та офіційним написаннями, спасибі їм за те.

І вам спасибі, що прочитали цей допис. Сподіваюсь, він буде вам корисним.

Та на сьогодні пора прощатися, бувайте. またね。

(2 голосів, 5,00 )

Loading...

| 6 290 переглядів | 1 коментар

Фото: Guwashi999

Працьовитість і бережливість – гарні риси, проте іноді від них – самі неприємності.

Запозичивши у китайців ієрогліфи, японці швидко зрозуміли, що для їх мови такий запис не підходить. Що зробила б трохи лінивіша нація? Мабуть, створила б з ієрогліфів абетку, та й користувалася – горя не знала. А як вчинили японці?

Вони створили дві абетки (про всяк випадок, а то одну, бува, 台風 віднесе або 津波 змиє), залишили ієрогліфи (справді, нащо добру пропадати?), і, що найцікавіше, взяли собі і їх китайські читання (тут моя думка безпомічно буксує перед запитанням “НАВІЩО?!”).

В результаті маємо: дві абетки по 46 складів (і це ще добре, що читаються вони однаково!) та канджі (себто японські ієрогліфи). Про кожен канджі треба знати наступне: його вигляд (написання), значення та два читання: японське (так зване КУН) та китайське (ОН).

Щодо написання і значення, думаю, питань не має бути. А от що робити з двома читаннями?

У першому наближенні правило звучить так: окремий канджі – читається по КУНу, в сполученні з іншим – по ОНу.

残念ながら、 тут починається така мішанина, через яку японська мова вважається складнішою за китайську, хоча у останній на порядок(!) більше ієрогліфів.

А саме:

• Окремі канджі можуть читатися по ОНу. 本 у значенні “книга” читається як ХОН.
• Деякі сполучення читаються по КУНам. Наприклад, 花見.
• ОН може сполучатися з КУНом, причому на “стику” іноді відбуваються фонетичні зміни. 仕事.
• Деякі канджі мають лише ОН або КУН.
• ОН і КУН можуть відноситися до різних значень канджі. 本 “ХОН” – книга, “мото” – основа.
• Значна частина канджі має кілька КУНів; досить багато канджі мають по два ОНа, іноді з різним значенням.
• Від перестановки складоваих значення міняється. 社会 і 会社.
• Одне й те ж сполучення ієрогліфів може читатися кількома способами, іноді з різницею у значенні. 今日 і 今日, 人気 та 人気хітоке.
• Читання деяких складених слів не мають відношення ні до їх ОНів, ні до КУНів (докладніше – у окремому дописі).
• Крім ОНу та КУНу канджі мають ще так звані НАНОРІ-читання, тобто читання в іменах. Їх особливістю є те, що для одного знаку їх може бути від 0 до 10+, і більшість із них, звісно, не співпадає ні з ОНом, ні з КУНом.
• Слова можуть складатися не лише з двох канджі. 動物園.

І, нарешті, двоскладові слова можуть зліплюватися між собою і утворювати довжелезні сполучення. Це особливо вірно для наукових публікацій та для назв установ. Наприклад, 宇宙航空研究開発機構 (обожнюю це слово). Добре те, що вони читаються строго по ОНам. Погано, що японці люблять такі слова скорочувати, зокрема, у двоскладоваих елементах залишати тільки перші канджі.

Наприклад, якщо ви зустрічаєте слово, що закінчується на 大, то скоріш за все це назва ВУЗу. Так , 東大 = 東京大学. Однак це дуже простий приклад. Розшифрувати ж якийсь дуже науковий термін із скорочення буває не легше, ніж зрозуміти, що таке ІПБАЕСНАНУ (хоча ні, це теж простий приклад, але щось складіше мені зараз не спадає на думку).

Підсумок:

Працьвитість японців призвела до того, що вони не побоялися труднощів і не вибрали легший шлях. Бережливість – до того, що залишили у мові елементи, які там зовсім не потрібні. В результаті – японська мова дуже важка.

Однак:

Хіба МИ боїмося труднощів і важких шляхів? Ні в якому разі. А щодо бережливості… Хіба в народі не кажуть: “Знання за плечима не носити”? Тож будьмо працьовитими і бережливими!

Висновок з підсумку:

日本語は難しくてもとても面白いですよ。だから一緒に学びましょう！

では、またね。

(2 голосів, 5,00 )

Loading...

| 5 050 переглядів | 5 коментарів