Прийшов час виконати обіцяне та поговорити про японське письмо.
Почнемо з основ: абетки. Проте японці навіть тут підготували для 外人達, що посміли вчити їх мову, кілька сюрпризів. А саме:
- Абеток – дві: катакана та хіраґана.
- Обидві вони складові (силабічні).
- Записують їх у вигляді таблиці – 五十音.
- Табличка читається згори донизу та справа наліво.
Ось сама таблиця: у клітинках подано знаки хіраґани, катакани та читання.
五十音
11 | 10 | 9 | 8 | 7 | 6 | 5 | 4 | 3 | 2 | 1 |
ん ン н |
わ ワ ва |
ら ラ ра |
や ヤ я |
ま マ ма |
は ハ ха |
な ナ на |
た タ та |
さ サ са |
か カ ка |
あ ア а |
(ゐ ヰ ві) |
り リ рі |
み ミ мі |
ひ ヒ хі |
に ニ ні |
ち チ чі |
し シ ші |
き キ кі |
い イ і |
||
る ル ру |
ゆ ユ ю |
む ム му |
ふ フ фу |
ぬ ヌ ну |
つ ツ цу |
す ス су |
く ク ку |
う ウ у |
||
(ゑ ヱ ве) |
れ レ ре |
め メ ме |
へ ヘ хе |
ね ネ не |
て テ те |
せ セ се |
け ケ ке |
え エ е |
||
を ヲ (в)о |
ろ ロ ро |
よ ヨ йо |
も モ мо |
ほ ホ хо |
の ノ но |
と ト то |
そ ソ со |
こ コ ко |
お オ о |
Докладніше:
1. Не буду вдаватися у історію, скажу лише, що обидві абетки походять від китайських ієрогліфів, що були завезені в Японію десь у 5 столітті. Раніше більш уживаною була катакана, проте у сучасній мові в основному використовується хіраґана: нею записують закінчення слів, службові слова, фуріґану та ін. Катакану в основному використовують для запису іншомовних слів.
Крім того, катаканою виділяють слова або частини тексту – аналогічно до жирного шрифту або курсиву у нашій мові. В такому випадку катаканою можуть записувати навіть ті слова, що звичайно пишуться канджі або хіраґаною. У окремих випадках катаканою пишуть окремі глави або й цілі твори – теж у якості своєрідного стилістичного виділення.
2. Як видно з таблички, більшість знаків абеток позначають два звука, проте не всі. Є 5 голосних, окремий звук “н” та “напівскладовий” “во”, який читається як “о”.
3. 五十 означає 50 (докладніше читайте у дописі про японську лічбу), а 音– звук. Отже, 50 звуків, 5 рядків на 10 стовпчиків.
Проте на сьогодні знаків усього 46 (плюс ще два можна зустріти у відносно недавній – довоєнній – літературі): 5 вийшли з ужитку, а “н” було додано пізніше, так що він стоїть у окремому стовпчику.
4. Нічого дивного, бо саме так (вгори донизу та справа наліво) японці і пишуть. Відповідно і книжки починаються у них “з кінця”. Правда, у сучасній Японії все частіше зустрічається звичне для нас горизонтальне письмо (особливо у електронних виданнях).
Ще кілька зауважень:
五十音 є лише основою фонетики: з її знаків утворюються інші.
- По-перше, якщо над знаком абетки поставити значок нігорі ゛, то приголосний цього складу одзвінчується: звуки “к”, “х”, “с” та “т” стають “ґ”, “б”, “з” та “д” відповідно (дзвінкі “чі”, “ші” читаються як “джі”, а “цу” – як “дзу”). Ханнігорі ゜перетворює “х” в “п”.
- По-друге, якщо до знаків ряду “і” додати йотовані, то отримаємо пом’якшені звуки: “кя”, “рю”, “шьо”, тощо. На письмі йотований знак пишеться трохи меншим, ніж основний текст: きゃ, りゅ, しょ.
Крім того, голосні можуть подовжуватися. Для цього голосний звук на письмі подвоюється, як, наприклад, у слові 遠い. Довжина “о” також може позначатися додаванням після нього “у”: そう. Але будьте уважні, бо у такому випадку це може бути як подовження звуку “о”, так два окремі звуки: “оу”. У катакані подовження звуків позначається тире (дивіться нижче).
Про вимову:
Вимова звуків у японській не надто відрізняється від української або російської, тому, власне, і запис їх кирилицею можливий без уведення спеціальних знаків транскрипції (на відміну, наприклад, від англійської). У першому наближенні, як кажуть математики, можна вимовляти їх так, як написано у даній табличці.
Проте і тут є підводні камені. Так, щодо “ші” та “чі” (та їх похідних) точаться гарячі суперечки. Особливо це стосується “ші”. Щоб зрозуміти суть проблеми, можете почитати, наприклад, “Віртуальні сусі“. Свою думку я докладно висловлю у іншому дописі, а тут зауважу лише, що запис “ші” та “чі” для відповідних складів не співпадає з офіційною кириличною (Поліванівською) транскрипцією.
Ви, певно, помітили, що у табличці немає ряду “л”. Справді, такого звуку в японській мові не існує. Зате “р” вимовляється (у другому наближенні, так сказати) десь між нашими “р” та “л”.
А як же запис іншомовних слів, у яких є і окремі звуки (а не склади), і той же “л”? А це окрема наука, що потребує певної практики. Наприклад, розшифруйте-но, що означає ラブ・エンド・ピース або ラブ・レター (підказка: походить з англійської).
Наостанок:
Ну от, основи закладено. Тепер, сподіваюсь, підзаголовок мого блогу, у якому є хіраґана, катакана та канджі, не видаватиметься вам китайською грамотою: ви з упевненістю можете сказати, що грамота японська.
На цьому все. またね。
P.S. Маленький тест: від якого ієрогліфа походить знак катакани “ні”? Підказка тут або тут.
Теги: Кана, катакана, хіраґана, Японська мова, 五十音
Від мінус-один о Чер 3, 2009 | Відповісти
ці суперечки не стосуються української мови, де і- після шиплячих звучить – миші, жінка (на відміну від російської).
мій допис на цю тему
http://kilesa.org.ua/2006/03/17/ukrainization-of-japanese/
Від Shiroi Koneko о Чер 4, 2009 | Відповісти
Дякую за посилання. Прочитала і відписалася у коментарях.
Від Чужий о Січ 4, 2010 | Відповісти
=) Якщо серйозно, насправді склад ニ походить не від канджі 2 (二), а від 仁. До речі в інтернеті на цю тему достатньо інформації, виправте. Можна написати на що ні схожий… що дійсно правда, але походить він не від 2.
Походження катакани.
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/11/Katakana_origine.png/300px-Katakana_origine.png
хірагани:
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/c/c1/Hiragana_origin.jpg/300px-Hiragana_origin.jpg
Від Shiroi Koneko о Січ 5, 2010 | Відповісти
В інтернеті справді є інформація про походження кани, але от засада, якраз щодо ні (і щодо мі теж) джерела розходяться – хто наводить 二, а хто 仁. Тож пропоную розійтися мирно: я не виправляю, а ви не наполягаєте.