Лют
17

Розкоші та злидні швидкочитання

Признаюсь, я ніколи формально не вчилася швидкочитанню, але над книжками довго не затримуюсь — завдяки довгій практиці.

У швидкочитання є свої переваги: коли треба хутко виловити інформацію з тексту. Але є і недоліки, бо інформація — то не все, що ми отримуємо від читання, і плигаючи по сторінках, навряд чи можливо насолоджуватися мовою та стилем письма.

Один із корисних прийомів швидкочитання — це пропускання непотрібних частин. До яких, як правило, відносяться і слова автора у діалогах: “він сказав”, “вона відповіла”, тощо.

Як правило, бо невмілі письменники люблять повикаблучуватися, і видають ось такі діалоги:

— Це правда? — вчепилася у нього А.

— Ні! — заволав у відповідь Б.

— От брехло, — пхиркнула А.

— Я не брехло, — відборонився Б.

— Ага-ага, — розреготалася А.

— Курва, — заскреготів зубами Б.

Не зачіпаючи літературного убозства наведеного фрагменту, хотілося б відмітити дещо стосовно лексики.

Вмілий читач швидко наловчиться пропускати цей словесний непотріб (припускаючи, що не шпурне книжкою у стіну після такого діалогу), навіть якщо не володіє швидкочитанням.

Однак якщо текст написаний іноземною мовою, ситуація ускладнюється.

У бажанні випендритися автор перебирає всякі екзотичні слова, які начебто мають підкреслити його письменницьку оригінальність.

З одного боку, це плюс для читача, який отримує зайвий стимул, щоб зазирнути у словник та вивчити нове слово.

Однак з іншого боку — користь екзотичного, рідкого та стилістично недоречного слова сумнівна. Адже, читаючи іноземною мовою, ми, у тому числі, вчимося використовувати її правильно. А про яку правильність може йти у книзі, яку навіть носій мови хоче пожбурити у стіну і більше ніколи не відкривати?

Тобто не до місця чи без смаку використане слово спотворює “почуття мови”, яке мало б вироблятися у учня при читанні. І, набравшись такого, ми ризикуємо сприймати як належне щось на зразок:

「人殺しのは俺だ!」従者が爆発した。 — Убивця — я! — вибухнув шафар.

Отже, пропускання слів автора у діалогах має свої переваги навіть при читанні іноземною мовою.

Можливо, втім, що книжку з такими діалогами не варто читати взагалі, ні швидко, ні повільно. Навіть (а то і тим паче) заради вивчення іноземної мови.


Підпишіться на оновлення через RSS або на E-mail
1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок (2 голосів, 3,00 )
Loading...


2 коментарі на “Розкоші та злидні швидкочитання”

  1. Від Орекуші о Лют 17, 2015 | Відповісти

    В сучасних творах у зв*язку з тенденціями до спрощення\скорочення системи канджі, котра ніби трохи дається взнаки останнім часом (як і взагалі їхній поділ на “більш потрібні” (оті 1945, чи скільки їх там тепер) – і “необов*язкові”) писменники нерідко прагнуть використати рідкісні єрогліфи, які колись були вживаніші – однак тепер маловідомі, і їм загрожує зникнення.
    У подібних випадках, гадаю, йдеться не тільки про “випендрюваність”, а й про збереження національної спадщини. В усякому разі., “побічних ефект” використання письменниками рідкісних єрогліфів точно є таким (що вже думають собі самі письменники насправді – інше питання).

  2. Від Shiroi Koneko о Лют 17, 2015 | Відповісти

    Шановний Олексію!

    Я можу лише вибачитися за своє недолуге письмо, через яке у вас склалося враження, що допис присвячений специфічній проблемі окремої мови (японської).

    Я навмисно занесла його у “Хмарку думок”, а не у “Японську мову”, і говорила лише про атрибуції діалогу, і писала “слова”, а не “ієрогліфи”, і у наведеній японській фразі немає жодного “екзотичного” канджі, та все одно…

    Тож дозвольте мені ще раз спробувати донести свою думку.

    Коротко: не всяка книжка, написана мовою, яку ви вивчаєте, є корисною і вартою прочитання.

    Проблема не у тому, що японський письменник пише “сказати” не сучасним, а “старорежимним” ієрогліфом.

    Проблема – це коли письменник (будь-якої національності) у погоні за “оригінальністю” замість “сказав” пише “булькнув”, “вибухнув”, “скреготнув зубами”, “квакнув”, тощо.

    Наявність таких вибриків у словах автора у діалогах* ставлять під сумнів хороший смак письменника та його здатність вправно володіти рідною мовою**.

    То чи варто вчитися мові у такого письменника? При наявності вибору (я добре розумію, що він є не у всіх) – ні.

    Або, якщо хочеться дізнатися “чим закінчиться”, можна дочитати “швидкочитанням” – пропускаючи недолугі шматки та не беручи прочитане у голову в якості взірця.

    *У самому тексті ті ж самі вирази можуть бути вдалими (чи не дуже) метафорами

    **Винятки – відверто гумористичні твори

Залиште коментар