Колись я вже писала, що смачна їжа є одним із помітних фетишів у аніме. Всі її хочуть, та не всім вдається її здобути.
Нещодавно я наштовхнулася на фільм (причому документальний), який примусив мене знову задуматися про роль їжі у житті японців.
Мова йде про Jiro dreams of sushi.
Стрічка розповідає про Джіро Оно — легендарного 85-річного 寿司職人 (майстра суші).
Що саме у ньому такого примітного, що про нього аж фільми знімають?
Справа в тому, що він — 完璧主義者, себто перфекціоніст. Втім, не думаю, що це така вже рідкість серед професіоналів, у тому числі і кухарів.
Однак цікаво, що довести до ідеалу він намагається дуже просту річ — суші, які складаються фактично всього з двох інгредієнтів: рису (шярі) та начинки (чи як це у нас називають) — нета. І все.
Тобто начебто і не дуже зрозуміло, що ще з тими суші можна зробити і як їх удосконалити (те ж саме, до речі, колись говорив і наставник молодого Джіро — що нічого нового з суші вже не придумаєш).
Тим не менш, Джіро Оно на протязі ось уже 75-ти років (вдумайтесь тільки, це три четверті століття!) робить усе, щоб спростувати це твердження. І не без успіху: за визнанням експертів, йому вдалося піднести майстерство приготування суші на унікально високий рівень.
Проте сам він навіть зараз не вважає, що досягнув вершини.
От такий-то майстер.
Щоправда, його особистість (як людини, батька, сина, чоловіка, тощо) може видатися досить неоднозначною. Підозрюю, що досягнення найвищого ступеню професіоналізму має свою ціну, також немалу.
Втім, я з якогось дива взялася переказувати вам фільм, який треба все-таки дивитися самому, замість того, щоб вислуховувати його короткий синопсис.
На жаль, я не знаю, чи можна його можна придбати (чи скачати) в Україні/Росії. Сама я купила його в електронному вигляді на Амазоні (причому японською мовою з англійськими субтитрами). Але для України-Росії ця опція, підозрюю, недоступна.
Але якщо десь-якось вам ця стрічка попадеться на очі — хапайте її зразу. Бо це — майстерно розказана історія неординарного чоловіка, яка до того ж (якщо знайдете її з японською звуковою доріжкою) може пригодитися вам у вивченні японської.
Тож приємного вам перегляду!
Якщо ж повернутися до наших… ну, до початку розмови, то думки мої такі: недарма анімешні герої так цінують смачну їжу, що аж душу за неї готові продати. Бо якщо хоча б половина сушія-санів (а також інших майстрів) хоч уполовину так же старанно ставляться до свого ремесла, як пан Оно, то вона (японська їжа) і в реальності, мабуть, того варта.
Принаймні, для тих людей, хто її взагалі любить 