Фото:
Працьовитість і бережливість – гарні риси, проте іноді від них – самі неприємності.
Запозичивши у китайців ієрогліфи, японці швидко зрозуміли, що для їх мови такий запис не підходить. Що зробила б трохи лінивіша нація? Мабуть, створила б з ієрогліфів абетку, та й користувалася – горя не знала. А як вчинили японці?
Вони створили дві абетки (про всяк випадок, а то одну, бува, 台風 віднесе або 津波 змиє), залишили ієрогліфи (справді, нащо добру пропадати?), і, що найцікавіше, взяли собі і їх китайські читання (тут моя думка безпомічно буксує перед запитанням “НАВІЩО?!”).
В результаті маємо: дві абетки по 46 складів (і це ще добре, що читаються вони однаково!) та канджі (себто японські ієрогліфи). Про кожен канджі треба знати наступне: його вигляд (написання), значення та два читання: японське (так зване КУН) та китайське (ОН).
Щодо написання і значення, думаю, питань не має бути. А от що робити з двома читаннями?
У першому наближенні правило звучить так: окремий канджі – читається по КУНу, в сполученні з іншим – по ОНу.
残念ながら、 тут починається така мішанина, через яку японська мова вважається складнішою за китайську, хоча у останній на порядок(!) більше ієрогліфів.
А саме:
- Окремі канджі можуть читатися по ОНу. 本 у значенні “книга” читається як ХОН.
- Деякі сполучення читаються по КУНам. Наприклад, 花見.
- ОН може сполучатися з КУНом, причому на “стику” іноді відбуваються фонетичні зміни. 仕事.
- Деякі канджі мають лише ОН або КУН.
- ОН і КУН можуть відноситися до різних значень канджі. 本 “ХОН” – книга, “мото” – основа.
- Значна частина канджі має кілька КУНів; досить багато канджі мають по два ОНа, іноді з різним значенням.
- Від перестановки складоваих значення міняється. 社会 і 会社.
- Одне й те ж сполучення ієрогліфів може читатися кількома способами, іноді з різницею у значенні. 今日 і 今日, 人気 та 人気хітоке.
- Читання деяких складених слів не мають відношення ні до їх ОНів, ні до КУНів (докладніше – у окремому дописі).
- Крім ОНу та КУНу канджі мають ще так звані НАНОРІ-читання, тобто читання в іменах. Їх особливістю є те, що для одного знаку їх може бути від 0 до 10+, і більшість із них, звісно, не співпадає ні з ОНом, ні з КУНом.
- Слова можуть складатися не лише з двох канджі. 動物園.
І, нарешті, двоскладові слова можуть зліплюватися між собою і утворювати довжелезні сполучення. Це особливо вірно для наукових публікацій та для назв установ. Наприклад, 宇宙航空研究開発機構 (обожнюю це слово). Добре те, що вони читаються строго по ОНам. Погано, що японці люблять такі слова скорочувати, зокрема, у двоскладоваих елементах залишати тільки перші канджі.
Наприклад, якщо ви зустрічаєте слово, що закінчується на 大, то скоріш за все це назва ВУЗу. Так , 東大 = 東京大学. Однак це дуже простий приклад. Розшифрувати ж якийсь дуже науковий термін із скорочення буває не легше, ніж зрозуміти, що таке ІПБАЕСНАНУ (хоча ні, це теж простий приклад, але щось складіше мені зараз не спадає на думку).
Підсумок:
Працьвитість японців призвела до того, що вони не побоялися труднощів і не вибрали легший шлях. Бережливість – до того, що залишили у мові елементи, які там зовсім не потрібні. В результаті – японська мова дуже важка.
Однак:
Хіба МИ боїмося труднощів і важких шляхів? Ні в якому разі. А щодо бережливості… Хіба в народі не кажуть: “Знання за плечима не носити”? Тож будьмо працьовитими і бережливими!
Висновок з підсумку:
日本語は難しくてもとても面白いですよ。だから一緒に学びましょう！
では、またね。
Від мінус-один о Чер 8, 2009 | Відповісти
в китайській не на порядок більше канджі (на порядок це на зайвий нуль, в десять разів) – всього лише в 1,5-2 рази (прибл. 5000 шт.) 🙂
щодо загальної складності мови… японська мова не штучна, вона – рез-т історичного розвитку; якби її було створено однією людиною (з метою зробити все “логічно”) – це була б зовсім інша справа! (все було б “логічно” і “зрозуміло”, як в есперанто). та вона – продукт колективного історичного розвитку; тому мірками однієї людини її міряти неможливо.
мені зараз, напр., наявність он-кун дуже навіть природна і зрозуміла; це рез-т класичного японського симбіозу двох культур, які тепер опізнаються як єдина рідна культура.
з простого стану речей в яп. мові можна легко побачити історію її розвитку:
спочатку вони передавали зміст більше піктограмами (з китайським звучанням),
потім, оскільки у тих же самих понять на той час вже було і японське звучання, вони стали паралельно використовувати і його (кун),
потім, як і в усякій мові, виникла проблема відтворення звуків (а не понять) і неологізмів/запозичень, і вони створили звукову абетку зі спрощених канджі
(при всьому цьому у них всі етапи зберіглися і співіснують, на відміну від інших мов (напр. укр.), де піктографічний, понятійний етап забувся і зник; – думаю це було “енергетичне питання”: у нас мова більше синонімічна, і купа зайвих коренів, тому канджі енергетично зайві (підкреслювати понятійну складову кореня непотрібно); японська же мова омонімічна (в ній менше звуків і творення відбувається за рахунок повторення) – тому є необхідність підкреслювати поняття (тому і зберіглися канджі і альтернативні читання))…
але про це можна довго говорити 🙂
Від Shiroi Koneko о Чер 8, 2009 | Відповісти
> але про це можна довго говорити 🙂
Саме тому, що про це довго говорити, я і не говорю 🙂 Бо пишу я тут не трактат з історії японської мови і навіть не підручник. Моєю метою було коротко і не надто серйозно розповісти про те, що є у сучасній мові, зокрема, про два читання ієрогліфів. Адже це те, з чим стикнеться, наприклад, анімешник, яких захоче вчити японську. Тому про походження абеток і читань було написано повністю жартівливо – бо цікавив результат, а не процес. Але дякую за змістовне доповнення.
І я ніде не стверджувала, що мова повинна бути логічною. Але, погодьтеся: те, що нелогічності виникають у мові природнім шляхом, не змінює того факту, що вони ускладнюють її вивчення.
Щодо китайської. Цілком можу помилятися, бо орієнтувалася на слова китаїста, який все доводив, що “у вас там, у японській, нема чого вчити, а от у нас…” (А знати, що таке “на порядок” мене зобов”язує моя технічна освіта :)).
Від Roman о Сер 10, 2010 | Відповісти
Цікава дискусія – її дійсно можна продовжувати до нескінченності.
Однак мені таке пояснення абсолютно до вподоби, шкода що більше року тому (на початку знайомиства з японською мовою) мені ніхто так і не зміг пояснити простими доступними словами цю весь “хаос” з хіраганами-катаканами-канджами-кунами-онами. Наукове пояснення з історією, симбіозом, культурою – не підходить по причині складності, нудності і відсутності часу і терпіння все це вислуховувати і читати. Вважаю що для того щоб зрозуміти це все треба щоб пройшов час – перший етап вивчення японської проходив дуже важко (у мене). Тепер після року в японсьому суспільстві – подобається все і абетки і канджі. Мову стало вчити набагато цікавіше – однак як завжди не вистачає часу, і тільки інтернет дає трішки…
А з іменами дійсно проблема і сміх. І знову приклад 🙂 Нещодавно треба було написати імена студентів з нашої лабораторії на веб-сторінку. Попросив допомогти одного із студентів (японця). І для того, щоб зібрати 4 імено-прізвища він мусів взяти листочок, ручку і переговорити з кожним з студентів довго виясняючи як написати їхні імена канджами. Потім хвилин 5-6 записував їх у електронний документ. Причому наннорі-читання не підходили, кожну окрему канджу він вибирав з якогось слова про принципу “copy-paste”. В такі моменти здається що на вивчення мови дійсно потрібне ціле життя і все вже втрачено ще тоді коли я пішов в українську а не японську початкову школу.
Від мінус-один о Сер 10, 2010 | Відповісти
просто з іменами окрема ситуація, там тільки час і досвід допоможе :)). та якщо подумати – нічого дивного, люди індивідуалістичні істоти, і хочуть, щоб їхні імена були такі ж індивідуальні і неповторні (і щоб до них був “індивідуальний підхід”, навіть коли їхні прізвища просто записують).
Від Shiroi Koneko о Сер 13, 2010 | Відповісти
Ну то був же період, коли канджі для імен обмежили певним списком, а люди все одно називали, як хотіли. Так що з іменами справді скрутно, крім “індивідуального підходу” виходу нема…