Думаєте, це я про якогось анімешного поганця, який тільки і мріє до основанья всё разрушить та побудувати на уламках 新しい世界 (у якому посяде не останнє місце)?
Зовсім ні. Чого на нього сердитися: робота у нього така — гидоту творити. Які до нього претензії? Ну не добрими ж справами йому займатися?!
Ні, я злюся на представників протилежної «лавочки», а саме — на наївних, добрих, чесних та наділених багатьма іншими позитивними якостями героїнь та героїв (в основному, треба сказати, героїнь).
Для прикладу візьмемо Ай (себто Любов по-нашенському) з серіалу «Планети». Це ім’я дуже підходить героїні, бо вона вважає, що саме любов є рішенням усіх людських проблем.
Працює наша Люба космічною прибиральницею. Корисна та почесна професія, зважаючи, що у захаращеному просторі ніякі космічні кораблі не можуть бороздить просторы Вселенной, а без цього — хіба то майбутнє? Ні, і ще раз ні.
Тобто займається Люба начебто хорошою, корисною справою. І сама вся така хороша, позитивна, добра, чесна, і взагалі — хоч до рани прикладай.
Тим не менш, на протязі серіалу її нерідко хочеться стукнути чимось таким важким і так сильно, щоб вона ракетою вилетіла аж у сусідню галактику, і більше ніколи не поверталася.
Щоб зрозуміти, чому у мене виникає цей позив, давайте розглянемо одну з ситуацій з «Планет» (відразу попереджаю, що серіал я дивилася давно, тож подробиць добре не пам’ятаю).
У третій серії Люба та її колеги знаходять у космосі труну з тілом. Тіло опізнають, відшукують родичів померлого, які мають вирішити, що з тим гробом та тілом робити.
Як виявляється (якщо мені пам’ять не зраджує), той чолов’яга так любив космос, що хотів назавжди у ньому залишитися, і навіть у заповіті про це написав. Тож його нащадки попросили, щоб саме так і було зроблено.
Здавалося б, проблема вирішена, питань нема? Для нормальних людей — так.
Але не для нашої героїні. Бо у неї є свій погляд на те, що треба робити, і, само собою, він і тільки він — найправильніший, а всі інші варіанти — повня фігня, недостойна навіть обдумування.
Тож вона хапає ту труну і зі сльозами на очах починає віщати про «Так не можна, неправильно! Це 寂しすぎる (чи 悲しすぎる, чи щось там інше すぎる), тому якщо ви не зробите так, як Я вважаю правильним, то я цю труну з тілом взагалі куди попало викину, і спробуйте її потім знайти!»
І всі, хто це сопливе патякання чув (а радіо у таких випадках, схоже, лунає на весь Всесвіт), зразу ж прониклися її посланням, розплакалися та вирішили зробити так, як вона каже.
Однак особисто мені в цей момент дуже хотілося вхопити Любаву за шкірку, добре трусонути та закричати у вухо:
«Слухай ти, дурепо!
Чи тобі хоч раз у житті приходило в голову, що твоє бачення світу не єдино правильне? Що інші люди теж мають свої бажання, уподобання, надії та схильності, і що вони не менш цінні, ніж твої?
Чому ж ти патякаєш про любов, а сама при цьому повністю плюєш на на людей і їх хотіння, і вимагаєш, щоб усі і завжди поводилися тільки так, як хочеться ТОБІ?
Що ж це за любов у тебе така, при якій ти вважаєш людей чи то такими тупими, що вони не знають, що їм добре, а що погано; чи настільки нижчими за тебе істотами, що їх проти їх волі треба «ощасливлювати»?
І чим ти відрізняєшся від будь-якого терориста, який погрожує покарати людей, якщо вони не виконають його вимогу? Та нічим. Ті і є терористка, причому ще й найгіршого типу, бо прикриваєшся любов’ю до людей, яких же і шантажуєш.
Ох, ну і егоїстична ти сволота, Любашо, якщо так об’єктивно на твої дії подивитися, а не твої патетичні патякання послухати».
От саме так я б їй і сказала, і спробувала б вона мені хоч заїкнутися про «любов»!
Втім, ця Люба — ще не найгірший варіант «позитивних» героїнь, які вічно бажають добра, і вічно чинять зло (якщо перефразувати відому фразу).
Вона, принаймні, не ризикувала чужими життями, та й навряд чи здійснила б свою погрозу — занадто вже вона добренька і правильна (а якщо говорити зовсім відверто, то та труна з покійником насправді нікому особливо і не потрібна була). Підставлялася Люба виключно сама: бо могла зі свистом вилетіти з роботи, а значить, попрощатися із космосом назавжди.
Проте є й інші види «добрих» героїнь, які і іншими ризикують, і друзів підставляють, і на людей плюють ще з більшої висоти, ніж Люба. Не вірите, що серед позитивних персонажів такі бувають?
Даремно.
Але про них — у якомусь із інших дописів.
Сьогодні ж — до побачення. またね！
(Оцініть допис)
Loading...