Я не хочу нікого звинувачувати у дурості, але іноді висновки щодо розумових здібностей медійних героїв напрошуються самі по собі.
Наприклад, у ситуаціях, які буквально описуються початою у заголовку приказкою, коли за дурною головою у героїв страждають і ноги.
Так, переглядала я недавно фільм про двох закоханих дівчат (ну от попалося мені юрі, хоча зазвичай я його не дивлюся. Втім, жанр у даному випадку неважливий).
Трапилось так, що вони любилися собі, любилися, а потім одна з них (для зручності назвемо її героїнею А) сказала, що їй, бачте, треба деякий час побути одній і подумати над життям.
Ну, що ж, треба, то треба. Що ж друга (героїня Б) може зробити? Тільки погодитися та пробувати влаштовувати своє життя сама-одна.
І от через деякий час (через місяць чи щось таке) лунає дзвінок на мобільний від героїні А. Героїня Б зайнята і трубки взяти не може, а коли звільняється, бачить смс-ку з текстом «Давай зустрінемось».
Чудово!
І що ж відбувається далі?
А далі ми бачимо таку картину: героїня А чекає, а героїня Б з усіх ніг мчиться до неї.
І ще через хвилину: А чекає, Б біжить.
І ще…
Та от, нарешті, героїня А, не дочекавшись, уже збирається йти геть… Але в останній момент…
СТОП, стоп, стоп!
А чого це вона збирається іти, якщо вони домовились зустрітися? Втім, давайте згадаємо, чи домовилися.
Виявляється, що ні! Не домовилися, бо замість того, щоб відповісти на дзвінок чи смс-повідомлення, героїня Б «мовчки» кинулася бігти до місця зустрічі.
Ну хіба це не дурість???
Ні, я можу зрозуміти, що після місяця «перерви на роздуми» їх чекає серйозна розмова, яку варто вести віч-на-віч, а не по телефону. Тож дзвонити дійсно було не обов’язково.
Але що заважало надіслати у смс хоча б одне слово (ОК, ун, хай, вакатта, тощо), щоб героїня А знала, що її повідомлення отримане, прочитане і героїню Б треба чекати, бо вона обов’язково прийде (а час там, очевидно, не піджимав)?
Та ніщо не заважало, крім дурості, яку приписали героїні сценаристи для підсилення драматичного ефекту. Тьху та й годі!
Тобто якби героїня Б не добігла вчасно (припустімо таке на хвилинку), то героїня А вважала б, що на її пропозицію зустрітися НІЯК не відреагували, а, значить, бачити її не хочуть.
А героїня Б, побачивши, що її не дочекалися, вирішила б, що не так уже і хотіли з нею зустрітися.
Тобто «пройшла любов, зав’яли помідори, кросівки жмуть і холодно надворі»? І все через одне слово, НЕ надіслане у одному-однісінькому смс-повідомленні???
ГЕНІАЛЬНО! (сарказм)
І це, на жаль, не єдиний приклад, коли герої, замість подумати головою (причому задачі перед ними стоять не вселенської складності), з якогось дива кидаються вирішувати все біганиною.
Втім, чого я хвилююся — це ж не мої ноги страждають від їхньої дурості, чи не так?
(1 голосів, 5,00 )
Loading...