Автор фото: -ratamahatta-Кінцівка для аніме – річ критична. Про це я вже згадувала мимохідь ось у цьому дописі. Багато серіалів починаються як шедеври, деякі навіть продовжуються непогано – але десь так до другої половини останньої серії. А потім що? Потім, як кажуть японці, 竜頭蛇尾に終わる。
Тож про END’и я говоритиму не один раз. А почну з того, що першим привернуло увагу, коли я почала дивитися аніме.
Нагадаю, що коли я проводжу якесь порівняння, то воно може стосуватися не лише мультиплікації, а й ігрових фільмів та серіалів. Про це я вже згадувала ось тут.
Тож про закінчення.
Якщо ви коли-небудь бачили бойовик (особливо фантастичний) або фентезі, то знаєте, що десь хвилин за 20 до кінця починається страшний “БУХ-БАХ!”, коли сили добра і зла (або закону і беззаконня, або світла і темряви, або… ну, коротше кажучи, наших і не-наших) сходяться у вирішальному двобої не на життя, а на смерть. Всюди літають кулі, стріли, списи, магічні вогняні кулі та інший доступний учасникам арсенал. Звісно, літають вони не у порожнечі. Тож усе навкруги горить, вибухає і взагалі руйнується всіма можливими (в рамках виділеного бюджету) способами. І не варто навіть додавати, щоруйнується воно не просто так, а звалюючись на голову воюючим сторонам. Другорядні герої можуть навіть загинути – задля драматизму. А кульмінацією всієї цієї метушті стає величезний “БУМ-БЕМЦЬ-УСІМ-ГАМБЕЦЬ!”, у якому безслідно зникають ворожі війська, замки, магічна зброя і все, що не подобалось нашим. Після чого головні герої палко цілуються (бо ж, звісно, то були Він і Вона), а присутні на радощах аплодують – навіть ті, кому під час бою повідбивало руки-ноги.
Знайомо? Подобається?
А тепер звернімо увагу на малюнок. Це майже самий кінець аніме “Tenkuu no Escaflowne” – те, що відбувається після (!) закінчення боротьби, після перемоги: жителі відбудовують своє зруйноване місто.
І от про що це мені говорить.
- Автори аніме знають, що боротьба вимагає багатьох жертв і зусиль.
- Вони також знають, що в одному перемога нічим не відрізняється від поразки – вона нічого не повертає. Загиблі не піднімуться після смерті ворога, і стіни не постануть самі з руїн.
- І з цього вони роблять дуже розумний, тверезлий, ЖИТТЄВИЙ висновок: перемога – це не кінець! Головне – яким люди зроблять свій світ після неї.
Саме зрозумівши це, я і стала прихильницею аніме. Мушу признатися, що коли гинуть мої улюблені герої (справді гинуть, а не дивом рятуються, сховавшись під роялем у кущах), мені хочеться хеппі-ендів. Але це скоро минає, бо ніякий хеппі-енд я не проміняю на оцю глибинну мудрість, яку автори ніби мимохідь передають своїм глядачам.
Хоча цілком можливо, що все вищенаписане – чистісінький виверт моєї підсвідомості, і ніякого глибокого змісту таке закінчення не несе. Але, погодьтеся: якщо воно надихає хоча б одного глядача на серйозні думки, значить, не таке воно вже і пусте, чи не так?
На цьому прощаюся, до наступних дописів!
P.S. А для любителів хеппі-ендів – ось:
І дарма, що без поцілунків.
(Оцініть допис)
Loading...