gags9999 (Flckr, CC)

Наприклад, про те, як у японській мові говорять про свої та чужі бажання.

1. «Хочу якусь річ» виражається словом 欲しい（です）, причому застосовуватись воно може і щодо живих істот:

スマホが欲しい（です） — Хочу смартфон

友達が欲しい（です）— Хочу, щоб у мене були друзі

猫が欲しい（です） — Хочу (завести) кота

欲しい по граматичній суті — предикативний прикметник, і утворює такі ж форми, як і вони: 欲しくない, 欲しかった, 欲しかったら, 欲しければ, тощо.

欲しい використовують в основному для власних бажань. Коли треба говорити про чужі, то або використовують 欲しがる, або додають у кінці речення фрази, які вказують, що мова йде про третю особу (そうです, と言います, тощо).

gags9999 (Flickr, CC)

2. Щоб сказати «Я хочу щось зробити», у японській мові є спеціальна форма дієслів з суфіксом –たい（です）:

アムステルダムに行きたいです — Хочу поїхати в Амстердам

水を/が飲みたい — Хочу (попити) води

До форм на –たい відносяться ті ж зауваження, що і до 欲しい — це прикметники, і стосуються вони бажань першої особи.

3. Коли говоримо не про свої бажання, використовуємо суфікс -がる:

彼は Хに行きたがっています — Він хоче піти/поїхати в Х

Втім, -がる додають не лише до слів, що виражають бажання, а і до почуттів, наприклад:

嬉しがって笑い、悲しがって泣きます  — Коли весело — сміється, сумно — плаче

Зверніть увагу, що з -がる, на відміну від 欲しい та -たい, використовується частинка を:

子供は犬を欲しがっています — Дитина хоче собаку

kevin dooley (Flickr, CC)

4. -て欲しい（です）та -ないで欲しいです означають «Я хочу, щоб хтось робив/не робив щось»

(彼に（は）) 約束を守ってほしい — Хотілося б, щоб він виконав обіцянку

秘密を他の人に言わないで欲しい（です） — Хочу, щоб (ти) не розповідав мої секрети іншим

5. Загальне побажання «а от добре було б, якби…» щодо речей, які від нашої волі не залежать, утворюється за допомогою умовних форм (と, -たら, -ば) + いい (です):

晴れたらいいです — Було б добре, якби небо проясніло

明日、雨が降らないといい（です） — Було б добре, якби завтра не було дощу

У ситуації, коли очевидно, що бажання, скоріш за все, не здійсниться, в кінці можна додати のに、けど、が, тощо («хотілось би, щоб трапилось/не трапилось оце, але…»).

На сьогодні все. またね。

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 2 315 переглядів | 1 коментар

От обіцяла не затягувати з цим дописом, але все одно він якось затягнувся, а потім раз – і у мене накрився відомою мідною посудиною жорсткий диск, а разом з ним – і готовий на 90% текст (мені зручніше працювати офлайн, тільки резервні копії треба зберігати частіше).

Тож замість детальної критики Remembering the Kanji Vol. 1 буде стисла – пробачте, але переписувати все заново у мене не стачить душевних сил.

1. Японці так не вчать

Так, їм у школі (а потім вони самі іншим) рекомендують вчити канджі як картинки – одним цілим.

Відповідь: ми не японці, причому з багатьох точок зору. Ми не живемо з самого народження у япономовному середовищі, ми не починаємо вчити японську з дитинства, у нас немає строго відведеного часу на мову (як у японській школі), тощо.

Тому і вчитися нам слід не обов’язково як японцям. Можна, але їх методи можуть бути для нас не найкращими, і навпаки – якщо метод не використовується японцями, це не говорить про його неякість.

2. Remembering the Kanji присвячений тільки ієрогліфам

А словник – тільки словам, а граматичний довідник – тільки граматиці, проте від такої вузької спеціалізації вони не стають поганими самі по собі. Про якість треба судити по тому, наскільки добре підручник виконує поставлене перед ним завдання, а зі своїм завданням – полегшити вивчення великого об’єму канджі дана – книга справляється дуже добре.

Якщо ж хтось взявся за книжку з назвою Remembering the Kanji, думаючи, що то універсальний самовчитель, то чия то проблема – книжки чи читача?

3. Remembering the Kanji не дає читань

Це було б відносно серйозним недоліком, якби не подавалось у вигляді "А от я на курсах за рік вивчив аж 300 канджі, зате з усіма читаннями".

Знову ж, ми (дорослі іноземці) – не японські дітки, які вчаться поступово: оволоділи абетками – і читають написані ними прості дитячі книжечки. Взялися з ієрогліфи – і от вам дещо складніші за змістом та написанням тексти.

Однак дорослому хочеться читати щось свого рівня, і для цього треба знати багато канджі, причому їх значення, не обов’язково з усіма читаннями. А оскільки читання і написання ієрогліфів між собою зв’язані мало, якщо не сказати – ніяк, то цілком доцільно спробувати спочатку вивчити написання-значення, а потім уже доповнювати його вимовою.

Важливості якої (вимови) ніхто не заперечує. Той же пан Heisig написав і іншу гкнижку – Remembering the Kanji Vol. II A systematic guide to reading Japanese characters, яка присвячена вимові. Просто задача вивчення ієрогліфів розбита на дві частини – спочатку написання-значення, потім – читання. І якраз із ієрогліфами такий підхід себе, на мій погляд, цілком виправдовує.

Бо освоєння канджі дозволяє братися за відносно складні автентичні тексти, а це – стимулює вивчення і канджі, і слів, і граматики, і навіть вимови (коли шукаєш незнайоме слово у словнику, бачиш і його читання).

Тож Remembering the Kanji дає хороший поштовх не тільки для знання канджі, а в цілому для мови.

4. "Я вчу не окремі канджі, а цілі слова"

З однієї сторони це звучить як найсерйозніший аргумент, адже ми справді користуємось у мові саме словами, а не якимись меншими одиницями, з яких ці слова складаються.

Однак при ближчому розгляді я перестаю це розуміти ну абсолютно.

Ні, якщо людина в основному говорить-слухає, а канджі вчить вряди-годи, то їй дійсно потрібно вчити цілі слова, без складових. Наприклад, запам’ятовуючи _на слух_ слова бьо:кі, бьо:ін, бьо:шіцу, бьо:доку, бьо:рекі, бьо:кін, бьо:нін, бьо:ші, тощо, треба, щоб певне сполучення звуків (у певному контексті) викликало у свідомості однозначну картинку-значення, без думки "А як воно пишеться".

Однак як тільки заходить до читання-писання, так зразу виникають заперечення.

По-перше, дуже багато ієрогліфів і є словами – вони використовуються або самі по собі (іменники, займенники, числівники), або з окуріганою та –суру (дієслова), але все одно як окремі одиниці. То як це взагалі можливо – "вчити слова, але не вчити ієрогліфи"?

По-друге, як, наприклад, пропонується вчити слово 発電所? Як один суцільний ієрогліф з 30 штрихів, який не має жодного відношення до 発, 電 та 所? Не знаю, може у тих, хто таке каже, фотографічна пам’ять, але я точно його так не запам’ятаю, а якщо і спроможуся запам’ятати, то напевне час від часу помилятимуся у мілких елементах.

А от якщо я вивчу окремі елементи, то я фактично тренуватимусь писати це слово кожного разу, як пишу складові ієрогліфи. І шанси на помилку стануть значно менші.

А подумаємо, наприклад, про 原子力発電所. Щоб його вивчити як "окреме слово" мені що, треба забути не лише складові ієрогліфи, а і те, що я уже знаю 原子 та 発電所 і вчити як один величезний канджі з… ні, я відмовляюся навіть рахувати, скільки там штрихів.

Коротше кажучи, коли мова йде про письмо, то я взагалі не розумію, що значить "вчити слова", не знаючи окремих канджі. Усна мова – інша справа, але для усної мови Remembering the Kanji і не призначений, чи не так?

Підсумок: якщо ви серйозно зацікавлені в канджі, обов’язково спробуйте цей метод – від дійсно працює.

またね！

(Оцініть допис)

Loading...

| 2 502 переглядів | 3 коментарі