Чер
21

Бобеня

Koinzell Ubel BlattВін не виріс. Чи то молока не любив, як Едуард Елрік із «Fullmetal Alchemist», чи то дитинство було тяжке (півцарства за героя зі щасливим дитинством).

У будь-якому випадку, зростом він — метр з кепкою, зате сили має — завались. При цьому він страшенно злиться, якщо його зріст зачіпають (а Еда частенько обзивають チビ, 豆, 豆粒 та навіть ミジンコ).

Мангаки та анімешники загалом полюбляють сполучати несумісне: то тендітні дівчатка у них стають безжальними знаряддями смерті, то тюхтійські школярі — рятувальниками світу.

Edward Elric - Fullmetal AlchemistА ось у цьому типажі поєднуються величезна магічна сила та фізична вправність з маленьким зростом та юним (принаймні, на вигляд) віком.

До того ж, чогось усі ці коротуни (я маю на увазі Алена Уокера з D.Gray-man, Койнзелла з Übel Blatt та Еда) мають світле волосся (жовте чи сріблясте, але у чорно-білій манзі різниці не видно), причому у двох останніх воно заплетене у коси.

D.Gray-man - Allen WalkerЯ, може, і не виділяла б їх у окремий типиж, бо трьох персонажів для цього малувато, але вийшло так, що «Алхіміка» та «Меч» я побачила/почитала приблизно в один час, і схожість (білявий мелюзга-герой з косою) аж занадто кидалась у вічі. А потім згадався і Ален — у них з Койнзеллом іще і мітки через ліве око схожі між собою).

Koinzell Ubel BlattОт і задумалась, чому авторам так цікаво робити героя маленьким, а то і тендітним? Видно, жіночої кавайності уже не вистачає — треба її і на чоловічих героїв поширити.

Втім, я не те щоб проти. Чоловічій аудиторії — гарних дівчат, жіночій — симпатичних героїв на будь-який смак (кому м’язистих велетнів, кому — тендітних хлопчаків).

Щоб ніхто не залишився обділеним, чи не так?

Жов
8

Приховуємо та показуємо

Пташки грають у хованки - Мушля самітниці - Приховуємо та показуємо
Автор фото: *S A N D E E P*

そう
この世でいちばん
大切なコトは
やっぱりタイミング
だと思うけど

У цих рядках із кінцевої заставки аніме School Rumble доводиться, що найважливіше в нашому світі – правильно вибрати час. З цим важко не погодитися: ну що б анімешні герої робили без порятунку в останній момент з-під меча, з-понад прірви, з-перед вогнепальної зброї та з-позад приставленого до горла ножа? Куди б поділися інтрига, напруження, затамований подих глядача? Пропали б як туман на сонці.

Однак сьогодні я хочу розглянути не класичний останній момент, а деякі інші ситуації, в яких мангаки та автори аніме ловлять слушну хвилину, щоб показати глядачеві важливу інформацію або ж до певної пори її приховати.

Наприклад, у кінці другої арки Liar Game самовпевнений Фукунага не дочекався остаточного оголошення результату та почав вихвалятися, який він розумний, що усіх надурив та виграв величезну суму грошей. Чесна героїня Нао у розпачі, а читач, підсвідомо розуміючи, що такого не може бути, тому що такого не може бути ніколи (в манговому та анімешному світах), від нетерпіння гризе нігті, чекаючи виходу наступного випуску. Що протиставлять позитивні герої підступному злодію? Яким чином їм вдасться виграти у начебто безнадійній ситуації? Очевидно, що наступний номер розлітатиметься, мов гарячі пиріжки.

І він виправдає сподівання. Бо у ньому автори розкажуть, як уміло приховали дії позитивного героя, що з самого початку відчув неладне і влаштував таємну протидію. Котра і привела до очікуваної всіма перемоги.

Тобто схема така:

  1. Герої розробляють план, як виграти, і приводять його у життя. Читач слідкує за процесом.
  2. Після оголошення частини результату, який виявляється несподіваним і неприємним для героїв, антагоніст розкриває свою суть та свої дії, які були від нас приховані. Герої у відчаї (або, принаймні, так здається).
  3. Оголошено кінцевий результат, який, на наш подив (не дуже щирий, скажімо прямо), виявляється все-таки на користь позитивних героїв. Антагоніст вражено питає: “ЯК?????
  4. Головний герой розповідає, ЯК. І нам відкривається, що він теж щось там мудрив поза сторінками, які нам дали прочитати.
  5. Антагоніст у розпачі, позитивні герої радіють.


Іншими словами, весь сюжет підпорядкований певній схемі: спочатку нам показують лише частину усього, що відбувається, решту приховують. А потім, ближче до оголошення результату, починається “гойдалка” – то одна сторона скаже: “Ха, я вас обманула!“, то інша їй відповість: “Бе-бе-бе, а я все знала!“, і так може повторюватися багато разів.

А наскільки читачу цікаво так “гойдатися”, залежить від вміння авторів до слушного моменту приховати та вчасно показати.

Загалом це досить поширений прийом, і ви можете його зустріти у багатьох аніме та мангах. А у наступному випуску я розповім ще про один спосіб вдалого приховування і відкриття.

На сьогодні ж усе. Бувайте!