В останні кілька місяців у мене було небагато часу на мангу та аніме. Liar Game недочитана, Fullmetal Alchemist: Brotherhood ледве додивлений (не тому, що він нудний, не подумайте!) і я уже змирилася, що мені, мабуть, не судилося дізнатися, чим там закінчиться Bleach. Однак ці твори, хоч би й покинуті та занедбані, не перестають давати мені натхнення та ідеї для дописів. Честь їм і хвала!

Наприклад, Bleach примусив мене порозмірковувати про логіку та почуття в аніме, а точніше – про ситуації, де вони входять у протиріччя між собою.

Згадаймо таку ситуацію з серіалу: поганцю Айдзену, який прагне забратися вище всіх, впала в очі одна з головних героїнь серіалу – Іноуе: він вважає, що її здібності стануть йому у нагоді. Тож він посилає свого прислужника-арранкара Улькіорру, щоб той привів йому героїню. Улькіорра підходить до завдання ґрунтовно: посилає інших арранкарів, щоб ті схопили шінігамі (друзів Іноуе), та підстерігає її під час переходу у наш світ. Серйозно поранивши її охоронців, Улькіорра робить Іноуе пропозицію, від якої вона не може відмовитися – у прямому розумінні цього слова, бо клятий арранкар заборонив їй промовлятися будь-що інше, крім "Так" – у протилежному випадку він уб’є її друзів.

Звісно ж, Іноуе відповіла "Так", і з "почуттєвої" точки зору це справді єдиний вихід: вона не хоче, щоб її друзі постраждали. Враховуючи, що просто на її очах арранкари вже дали прочухрана Ічіго та Чаду, а конкретно Улькіорра одним порухом руки майже убив двої шінігамі, то у Іноуе є підстави боятися.

А от логіка не дуже з цим погоджується. Точніше, з її точки зору, існують доводи як за, так і проти. Давайте розглянемо обидві сторони, для зручності уявивши собі двох співбесідників – А і Б, які сперечаються з приводу даної ситуації.

А. Коли твоїм друзям безпосередньо, от просто зараз загрожує небезпека, то треба виконувати умови, виставлені шантажистом.

Б. Так, нічого іншого в такій ситуації не залишається. Однак коли пряма загроза минула, можна вибирати, чи виконувати угоду, чи порушити її.

А. Якщо порушити, то друзі знову опиняться в небезпеці.

Б. Вірно. Проте чи гарантована їм безпека, якщо умову виконати? У тому-то й заковика, що ні!

По-перше, в плани Айдзена входять усякі неприємні речі (в тому числі і знищення цілого міста), проти яких друзі Іноуе будуть дуже і дуже бурхливо заперечувати. Себто рано чи пізно між шінігамі та арранкарами почнеться бій, і ніхто її друзів спеціально щадити не буде. Їй же не обіцяли НІКОЛИ їх не чіпати, чи не так?

А. Краще пізно, ніж рано: шінігамі матимуть час добре натренуватися перед боєм.

Б. Таж вороги теж не сидітимуть, склавши руки! Вони готуватимуться до потужної атаки, у якій, між іншим, використають і силу Іноуе, добре її за той час вивчивши. Тобто їй доведеться допомагати ворогу воювати зі своїми друзями! А от якби вона залишилася у нашому світі, то могла б допомогти своїм товаришам у боротьбі з арранкарами.

А. Ну, вона ж обіцяла піти до Айдзена, і має стримати слово (така тяжка доля позитивних героїв). А от допомагати йому можна потім і відмовитися.

Б. Чи мусить людина дотримуватися обіцянок, даних "під дулом пістолета" – це дуже суперечливе питання. Як на мене, набагато більшим попранням маральних норм було б не порушення такої обіцянки, а спасіння кількох своїх друзів чи рідних ціною життів тисяч інших, ні в чому не повинних людей. Тобто мало хто може прямо сказати "Ні", коли твої близькі на грані загибелі, але я не вважаю, що я матиму якісь моральні зобов’язання перед негідником, що поставив мене перед таким вибором.

А у випадку з Іноуе так узагалі пропозиція віддає абсурдом: "Я не уб’ю твоїх друзів зараз, якщо ти допоможеш мені убити їх (і ще багатьох невинних людей) дещо пізніше". Збав мене Боже від такої честі, яка вимагає виконувати зобов’язання перед подібними поганцями!

Що стосується піти, але не допомагати:

Якщо Іноуе відмовиться зразу, то Айдзен, скоріше за все, накаже арранкарам атакувати, і друзі Іноуе знову опиняться у небезпеці. Тільки що на добу пізніше, але ролі то особливої не грає – напад все одно буде несподіваним.

Якщо ж Іноуе прикинеться, що допомагатиме, а у останній момент спробує саботувати… то це був би найкращий варіант, якби не одне велике АЛЕ: її друзям про цей план нічого не відомо, тому, виявивши, що Іноуе зникла, вони кинуться її рятувати. Тобто підуть навпростець у пащу лева, при цьому розділивши сили добра, що є досить кепським рішенням. Тож і це, на жаль, не варіант.

Отже: на мою думку, Іноуе вчинила вірно, сказавши "Так", але потім їй варто було б зняти браслет, попередити друзів про напад та разом з ними боротися з аррнкарами та Айдзеном.

А. А я все одно вважаю, що Іноуе вибрала найкращий варіант. Усе ж бо закінчилось добре!

Б. (єхидно) Бо Bleach – це шьонен-аніме, у якому герої завжди перемагають, яких би дурниць не наробили!

 

Ось під цією ремаркою пана Б. я підпишуся без жодного сумніву. Бо до якого б висновку не прийшла логіка, а у героїні (чи героя, якщо говорити загалом) вибору насправді-то і немає: піде вона за негідником, як миленька, навіть якщо її товаришам нічого у даний момент не загрожує, і першу сутичку з отим злиднем вони благополучно пережили без серйозних втрат. І, звісно ж, друзів своїх героїня своїм вчинком не врятує, а тільки нашкодить, бо їм же долею (читай – сценарієм) прописано кинутися її рятувати та/або протистояти злісним планам негативного героя.

І таке попрання логіки в угоду нібито почуттям (ах, вона (найчастіше це все-таки вона) переживає за друзів і хоче їм допомогти!) незмірно дратує, бо досить хоча б трошки включити голову, як стане зрозуміло, що то не допомога виходить, а суцільна шкода! Велика, велика шкода!

Втім, тим же самим сценарієм мозкові звилини героїням не прописані – досить з них гарної зовнішності (або кавайності), сумирного характеру та моря почуттів.

Ну, а логіка? Без неї, як і без інших точних наук, героїні аніме розчудово обійдуться!

Анімешні герої обожнюють страждати. Саме такий висновок напрошується, коли бачиш, як вони на рівному місці не те що створюють, а просто-напросто вигадують собі неабиякі проблеми, що начебто мають катастрофічно зіпсувати їм життя.

Візьмемо для прикладу аніме Corpse Princess (屍姫). Героїня Макіна Хошімура померла, її воскресили, і тепер вона бореться з усілякою нечистю. Крім того, у неї виникають взаємні почуття зі своїм Стражем – ченцем Кейсеєм, та дружба з головним героєм Орі. Здавалося б, живи та радій, та інших радуй. Але куди там! От не можуть вони обійтися без проблем.

По-перше, Макіна весь час товкмачить Орі: "Не водись зі мною, бо я не людина". Кейсей, дізнавшись, що Орі познайомився з Макіною, теж постійно клює йому мізки: "Не прив’язуйся до неї, вона не людина". І серед тих, кому відомо про подібних мертвих принцес, тільки і чується: "Вони не люди!"

Після чергового 「人間じゃない！」 у мене увірвався терпець, і я вирішила привселюдно (тобто при вас, читачах) заявити: "Ну то й що!", аргументуючи це наступним чином:

Головна причина – це те, що поняття людини у наш час досить розмите. Тобто колись, щоб вважатися людиною, треба було (перефразовуючи відоме прислів’я) виглядати як людина, ходити як людина та крякати говорити як людина. Проте на сьогодні практично залишилася лише одна умова – остання: щоб вважатися людиною, певна істота має говорити (у широкому розумінні) по-людськи, тобто мати подібні до наших погляди, цінності та переконання. Тобто теоретично ми готові прийняти як людину що лупатого восьминога з сусідньої галактики, що позитронного робота, що воскреслу принцесу, при умові, що вони проявляють те, що ми називаємо людяністю. Я підкреслю – теоретично, бо як ми себе поведемо, з’явись перед нами справжня чужорідна кракозябра, ніхто сказати не може (особисто я схиляюся до думки, що ми воліли б зустріти когось зовні людиноподібного). Проте у сучасній кінематографічній реальності (до якої належить і аніме) поняття людини відноситься значною мірою до внутрішнього, а не зовнішнього.

І з цієї точки зору Макіна – СТОВІДСОТКОВА ЛЮДИНА. Крапка. Перестаньте вигадувати собі проблеми та йдіть краще забийте чергового монстра. Макіна мислить, як людина, має ті ж емоції та керується тими ж принципами, що й інші герої аніме. Тому усі ці страждання про її не-людинність не варті виїденого яйця.

Щоправда, вона не звичайна людина, і цього не можна ігнорувати.  У неї незвичайний спосіб життя і незвичайні цілі, і через це спілкування з нею може виявитися… ну, некомфортним. Однак із тією ж проблемою зіткнеться і будь-яка інша, хоч сто разів "традиційна", людина, якщо вона воює із монстрами та прагне померти. Тобто рекомендація: "Тримайся від неї подалі" зрозуміла і природна, але тільки у зв’язку з тим, що Макіна робить, а не з тим, ким вона нібито є чи не є.

Крім того, хіба ми прив’язуємося лише до людей? Заводимо ж ми собі домашніх тварин, причому, буває, з практичною метою: кота – щоб мишей ловити, пса – щоб нас охороняти, тощо. Але хіба це заважає нам любити їх та піклуватися про них? Хіба теплі почуття до них є чимось ненормальним, поганим, неприродним? Ніскілечки. А вони ж бо – точно не люди!

Тобто якби навіть Макіна була всього-навсього інструментом для знищення нечисті, то й тоді хороше ставлення до неї не мало б бути чимось екстраординарним та категорично неприйнятним. А враховуючи, що людяного у ній – процентів 90 (якщо брати і фізичні, і психічні характеристики), то це постійне підкреслення її не людського походження виглядає як нагнітання драматизму там, де це зовсім не потрібно.

Заради справедливості, однак, я маю визнати, що конкретно у даному аніме потенційно існує причина, з якої шькабане хіме не визнаються людьми. Лежить вона у релігійній площині: можливо (я точно не знаю), що з точки зору буддизму повернуті із того світу люди вважаються "нечистими", і тому ставлення до них відповідне. У серіалі є натяки на щось подібне (без зв’язку зі Стражем принцеси самі перетворюються у монстрів), проте мені видалося, що акцент ставиться все-таки не на цьому.

Крім того, Corpse Princess – не єдине аніме, де герої довго і нудно страждають з приводу "Він/вона – не людина!", з тим, щоб під кінець нарешті прийти до очікуваного висновку: "Та мені начхати! (Я все одно його/її не покину/люблю/захищу, тощо)". Насправді, таких сюжетів ми бачили уже стільки, що у черговий раз мимоволі дивуєшся аж до роздратування: показавши нам незліченну кількість людяних не-людей, привчивши нас до думки, що людина – це те, що всередині, а не зовні, аніме у той же час продовжує мусувати цю ж тему знову і знову. Може, годі? Ні, я розумію, що ксенофобія – це один із інстинктів, якого людство ще не позбулося. Проте, на мій погляд, дану сюжетну лінію уже пора проводити ріденьким пунктиром, а не жирною червоною лінією.

На цьому висновку я закінчую свої роздуми та прощаюся з вами. またね！

Автор фото: *S A N D E E P*

そう
この世でいちばん
大切なコトは
やっぱりタイミング
だと思うけど

У цих рядках із кінцевої заставки аніме School Rumble доводиться, що найважливіше в нашому світі – правильно вибрати час. З цим важко не погодитися: ну що б анімешні герої робили без порятунку в останній момент з-під меча, з-понад прірви, з-перед вогнепальної зброї та з-позад приставленого до горла ножа? Куди б поділися інтрига, напруження, затамований подих глядача? Пропали б як туман на сонці.

Однак сьогодні я хочу розглянути не класичний останній момент, а деякі інші ситуації, в яких мангаки та автори аніме ловлять слушну хвилину, щоб показати глядачеві важливу інформацію або ж до певної пори її приховати.

Наприклад, у кінці другої арки Liar Game самовпевнений Фукунага не дочекався остаточного оголошення результату та почав вихвалятися, який він розумний, що усіх надурив та виграв величезну суму грошей. Чесна героїня Нао у розпачі, а читач, підсвідомо розуміючи, що такого не може бути, тому що такого не може бути ніколи (в манговому та анімешному світах), від нетерпіння гризе нігті, чекаючи виходу наступного випуску. Що протиставлять позитивні герої підступному злодію? Яким чином їм вдасться виграти у начебто безнадійній ситуації? Очевидно, що наступний номер розлітатиметься, мов гарячі пиріжки.

І він виправдає сподівання. Бо у ньому автори розкажуть, як уміло приховали дії позитивного героя, що з самого початку відчув неладне і влаштував таємну протидію. Котра і привела до очікуваної всіма перемоги.

Тобто схема така:

1. Герої розробляють план, як виграти, і приводять його у життя. Читач слідкує за процесом.
2. Після оголошення частини результату, який виявляється несподіваним і неприємним для героїв, антагоніст розкриває свою суть та свої дії, які були від нас приховані. Герої у відчаї (або, принаймні, так здається).
3. Оголошено кінцевий результат, який, на наш подив (не дуже щирий, скажімо прямо), виявляється все-таки на користь позитивних героїв. Антагоніст вражено питає: “ЯК?????“
4. Головний герой розповідає, ЯК. І нам відкривається, що він теж щось там мудрив поза сторінками, які нам дали прочитати.
5. Антагоніст у розпачі, позитивні герої радіють.

Іншими словами, весь сюжет підпорядкований певній схемі: спочатку нам показують лише частину усього, що відбувається, решту приховують. А потім, ближче до оголошення результату, починається “гойдалка” – то одна сторона скаже: “Ха, я вас обманула!“, то інша їй відповість: “Бе-бе-бе, а я все знала!“, і так може повторюватися багато разів.

А наскільки читачу цікаво так “гойдатися”, залежить від вміння авторів до слушного моменту приховати та вчасно показати.

Загалом це досить поширений прийом, і ви можете його зустріти у багатьох аніме та мангах. А у наступному випуску я розповім ще про один спосіб вдалого приховування і відкриття.

На сьогодні ж усе. Бувайте!

Одного разу ми з вами побували на сеансі психоаналізу анімешного героя, який потерпав від свого невміння заробляти. Сьогодні ж поговоримо загалом про відношення анімешних героїв з грошима.

В цілому героїв можна поділити на дуже бідних, дуже багатих та нейтральних. Відразу оговорюся, що мова піде лише про позитивних та більш-менш значущих для сюжету героїв.

Бідняки

Святі голодранці

Цю категорію можна розділити на дві частини:

а) Міська та сільська біднота, яка заробляє собі на життя тяжкою щоденною працею. Головні їх риси – чесність, проста життєва мудрість, доброта (іноді схована за суворими зовнішністю та манерами); головна функція – давати героям притулок, коли їм більше нікуди подітися. Іноді протиставляються багатим можновладцям, які цих же героїв образили або переслідують.

Які у цієї категорії відносини з грошима? Такі, що багатими вони ніколи не стануть, скільки б не працювали. Крапка.

б) Окремі (дуже) бідні, але надзвичайно добрі, чесні та самовіддані герої, а найчастіше – героїні-сирітки, такі як Тору Хонда з Кошику фруктів або Харухі з Гостьового клубу школи Оран (остання хоча і не свята, але все одно добра та бідна, особливо у порівнянні з іншими персонажами). Головна функція героїнь – потрапляти у компанію нахабних, самозакоханих, пихатих мажорів (читайте нижче) та за допомогою своїх прекрасних душевних якостей завойовувати любов та повагу їх усіх, одного за одним, а також розгрібати їх значні психологічні проблеми (бо, як вчить нас художня творчість, багаті не просто плачуть, вони не можуть не плакати!) та видобувати з-під товстої черствої кірки егоїзму глибоко заховану доброту.

Ці святі сирітки, як правило, роботи не бояться, навіть якщо вона така специфічна, як… втім, дивіться Гостьовий клуб, і зрозумієте самі. А хатня робота – приготування їжі, прання, прибирання, тощо – то саме-собою. Однак багатства це їм, звісно, не приносить і не принесе, бо як ще вони тоді протиставлятимуться багатим поганцям?

Вічні бродяги

До цього класу відносяться герої, що подорожують. Їх бідність цілком природна: постійно пересуваючись із одного місця до іншого, вони не мають стабільного заробітку, а перебиваються випадковими, непевними та невеликими підробітками. Тож поки не осядуть, розбагатіти їм і мріяти годі.

Талановиті невдахи

Розмову саме такого героя з психоаналітиком ми підслухали нещодавно. У чому полягає проблема, читайте самі. Тут же я висловлю своє припущення, чому при всіх своїх талантах він не може розбагатіти.

Логіка, на мій погляд, така: позитивний герой має бути хорошою людиною (хоча б у глибині душі) – хороша людина повинна робити добро – але хіба можна брати гроші за те, що робиш добро? – ні, бо будь-який негідник може його робити, якщо йому досить за це заплатять – тобто, хороша людина має робити добро безкоштовно. А інакше він – не хороша людина, а просто найманий робітник. Для позитивного героя подібне клеймо неприйнятно.

З іншого боку, здавалося б, злу справу можна зробити, якщо це єдиний спосіб заробити на якесь добре діло (наприклад, заплатити за чиєсь лікування). Проте чинити зло позитивним героям заборонено категорично (принаймні, у великих масштабах). Тож і у тут героям не вдається розжитися – доводиться навіть у таких умовах робити добро і не отримувати за нього гроші.

Бідні герої: куди не кинь – всюди клин. Так і бідують, стражденні.

Багачі

Мажори

Це діти багачів, яким немає потреби заробляти собі на прожиття. Однак вони частенько вигадують собі різні заняття, як, наприклад… втім, іще раз пораджу подивитися Гостьовий клуб, щоб дізнатися про все самим.

Умовно мажорів можна поділити на тих, чиї батьки володіють сучасними корпораціями, і тих, хто належить до древніх кланів, що упродовж століть володіли якимось мистецтвом – як-то потомки самураїв, ніндзя, екзорцистів, заклинателів духів, чарівників тощо.

Перші задирають носи так, наче самі заробили батьківські мільйони. Дійсно, немає нічого легшого, ніж пишатися не своїм.

Друга група не така чванькувата, але неабияк гордиться своєю майстерністю.

Як щодо грошей? Ну, в основному мажори іще тільки навчаються у школах чи ВУЗах, тож їх заробітки, якщо вони є, – то лише балощі. Однак показані нам таланти цих героїв дають можливість з упевненістю сказати, що капіталом вони розпорядяться дуже розумно і достойно продовжать традиції своїх сімей, корпоративні або кланові. Бідність – не для них.

Талановиті переможці

(Пошепки). Цей розділ я писатиму дуже тихо, бо у ньому розповідається, як можна робити добро, але при цьому заробляти непогані гроші. Але, боюся, якщо талановиті невдахи мене почують, то набіжать і…

ГУП-ГУП-ГУП!!! ТУП-ТУП-ТУП! АААААА!!!!! Та скільки ж вас тут?!…

…Нарешті, коли всі заспокоїлися та розсілися, поговоримо про заробітки.

Отже, запам’ятайте головне: щоб мати гроші, треба їх брати. Щоб заробляти добрими справами, треба брати гроші за добрі справи.

І нічого стогнати! Треба.

А як же репутація позитивного героя, спитаєте ви? А от тут і криється секрет: щоб вільно отримувати гроші за добро, треба прикидатися не дуже вже й добрим. Поганим хлопцям дозволяється отримувати плату за будь-які справи, хороші чи злі, чи не так? От вам і вихід!

Тобто схема дій така:

• Коли вчиняєте щось добре, обов’язково наголошуйте, що робите це заради і виключно заради грошей.
• Якщо не втрималися і зробили щось хороше без оплати, відразу ж вчиняйте якусь дрібну капость тим, хто це бачив – про ваше безкорисне добро відразу забудуть.
• Беріть якомога більше! Не соромтеся множити на десять ту суму, яка першою приходить вам в голову при оцінці ваших послуг. Оточуючих це, безсумнівно, допече до живого, і вони й думати не стануть, що ви хороші, і вам негідно брати оплату взагалі.

Звісно, з репутацією хорошого хлопця доведеться розпрощатися. Але що вам до того, що думають про вас незнайомці? А близькі та дорогі вам люди все одно рано чи пізно розгадають ваше гру та знатимуть, що ви у душі – хороші.

А щоб вам було легше вжитися в роль, ось вам приклад для наслідування: Кадзума із аніме Kaze no Stigma. Учіться!

Нейтральні

До цієї категорії відносяться всі персонажі, стосовно яких неважливо, чи багаті вони, чи бідні. Тобто їх матеріальне положення може у якомусь контексті і згадуватися, але вирішальної ролі у сюжеті воно не відіграє. Тож і обговорювати нам тут нічого.

Загалом же ставлення до 金持ち (якщо вони не зовсім безнадійні поганці) у героїв аніме надзвичайно шанобливе, аж до душевного трепету. Однак і бідність таки не ганьба, головне, щоб людина була хороша. Майже як у житті, чи не так?

Та на сьогодні все. Мабуть, я когось пропустила (всіх героїв не охопиш), однак основні типи описані.

А вам я бажаю… ні, не дармових мільйонів (хто ж їх дасть, та і псують вони людей), а щоб ваші таланти (я певна, надзвичайно великі) оплачувались дуже і дуже достойно. Удачі вам!

またね！

Ви любите подорожувати? Особисто я не відмовилася б побачити увесь світ, якби для цього не потрібно було б витратити занадто багато сил та грошей. На жаль, ця мрія нездійсненна, якщо тільки не подорожувати… сидячі у своєму кріслі.

А от у цьому допомогти нам можуть автори манги та аніме, яким теж притаманна любов до далеких світів: вони не лише віртуально подорожують самі, але і нас запрошують із собою, переносячи дію своїх творів у різноманітні куточки світу та поза його межі.

Причому роблять вони це достатньо часто, щоб розглянути ці випадки та навіть трохи класифікувати їх.

Отже, іноземний антураж (мається на увазі не-японський) використовується наступним чином:

1. Антураж заради антуражу. Це ті випадки, коли події, в принципі, могли б відбуватися у Японії із японськими персонажами, але от чомусь авторам захотілося перенести їх в інше місце. Наприклад, сюжет Gunslinger Girls навряд чи змінився б, якби героїні були японськими, а не італійськими дівчатками.

То нащо ж було переносити дію в Італію? Висловлю припущення (лише припущення!), що справа тут не лише у любові мангаки до італійської культури, але й у потягу до косплею, який особливо популярний серед любителів аніме та манги.

Наскільки достовірні подібні перевдягання у чужу культуру? Ну, якщо ви самі з нею знайомі мало, то може воно вам і здасться достойним: видатні пам’ятки, як-то Колізей чи Ейфелева башта будуть намальовані з усією можливою точністю; назви та імена вибрані старанно та зі смислом; найбільш відомі за кордоном страви та звичаї не будуть обійдені увагою. Однак відносини між людьми залишаться упізнаванно анімешно-японськими, як не крути. Зверніть увагу, що багато хто з героїв у таких аніме навіть いただきます каже перед тим, як почати їсти.

2. Елементи, притаманні специфічній культурі або періоду. Їх дуже цікаво використовувати у аніме і неможливо перенести у японські реалії. Зокрема:

а) Християнство, в основному – католицтво. О, яка це плідна тема! Особливо автори полюбляють:

• черниць у характерному чорному одязі. Вони можуть бути різними – добрими та невинними чи бойовими, вірними чи підлими, слабкими чи духовно стійкими… Головне, щоб вони були! Причому їх умудряються втиснути навіть у фентезійні та альтернативні світи, де християнством і не пахне!
• церкву як впливову організацію. Наприклад, у Trinity blood католицька церква зі штаб-квартирою у Ватикані виступає притулком для людей, що потерпають від вампірів. Замінити її якоюсь японською організацією, мабуть, можна було б, але саме католицька атрибутика та обряди таки надають аніме певної атмосфери, яку ватро було відтворити.Втім, ця церква теж є анімешно-японізованою, та зазвичай діє у фантастичних та альтернативних світах і займається дуже дивними, як для церкви, справами, використовуючи не в міру сумнівні методи (дивіться також Chrono Crusade).
• янголів та демонів. Автори обожнюють малювати крила! Тому їх надзвичайно приваблюють білокрилі янголи. А також – провинні чорнокрилі янголи, Диявол та його прибічники-демони, що воюють зі світлими та/або спокушають їх. Крім того, до цієї теми відноситься широкий пласт таких інтригуючих понять, як: гріхопадіння, прощення, душа, Рай та Пекло, вічні муки та вічне блаженство, тощо.Оскільки янголів та демонів ніхто з нас не бачив, то судити про їх правильність чи неправильність ми не можемо, і автори вільні творити з ними, що їм заманеться. Чим вони і користуються.

б) Європейська знать. Графи, барони, герцоги, принци та королі, які танцюють на балах, деруться на шпагах, плетуть та розгадують інтриги, вчиняють та зупиняють заговори, і, що найголовніше – елегантно п’ють червоне вино, розвалившись у зручних кріслах, та носять надзвичайно розкішні костюми. Графині, баронеси, герцогині, принцеси та королеви, які та тих же балах закривають обличчя віялами, водночас засліплюючи оточуючих розкішшю своїх декольте та діамантів. А їх вбрання, вбрання! Уже за самий одяг цього періоду його варто змальовувати у аніме.  А ще додайте щипочку інтриги, сипоніть різноманітних, хай і шаблонних, персонажів, пов’яжіть їх між собою любов’ю та ненавистю – і страва готова! Подавати з червоним вином.

в) Готичний стиль. Любов та смерть… Червона кров невинної діви капає із гострих кликів на чорний камзол та білосніжні груди…

Приблизно такий готичний романтизм мангаки взяли за основу для своїх творів про вампірів. Звісно, з модифікаціями. Наприклад, діва може носити шкільну форму або взагалі бути не дівою, а юнаком (так, так, трапляється і таке!). У будь-якому випадку, глядачу доведеться продиратися крізь тонни криваво-червоних троянд, які щедрим снігопадом засипають екран… Втім, це краще один раз побачити, ніж сто разів прочитати, так що ось вам канонічний приклад – Vampire Knight.

Однак історії з вампірами – не єдині, де використовується готичний антураж, хоча вони, мабуть, вписуються у нього найбільш органічно. В принципі, будь-яка “старшилка” може бути намальована з елементами готики, якщо мангака є її прихильником. Для прикладу – шьнен-аніме D-Gray-man.

г) Вестерн уже давно не є тим жанром, що описує виключно американський Дикий Захід відповідного періоду. Осучаснений стілець крокує далекими світами, як і раніше, відстоюючи справедливість за допомогою свого вірного шести- та більшезарядного друга, холодної голови, гарячого серця та всього іншого, що, згідно класичним уявленням, повинен мати даний герой. Найбільш відомі анімешні стрільці – Ваш Стампід (Trigun) та Спайк Шпігель (Cowboy Bebop).

3. The world is not enough. Коли авторам не підходить жодна з існуючих точок на земній кулі, навіть перенесена у інший час чи у альтернативний простір, вони вигадують новий світ.

Однак вигадати щось поза людським досвідом практично неможливо (так кажуть психологи), тож найчастіше у авторів виходить наступне:

а) Узагальнено-фентезійне середньовіччя. Воно мало відрізняється від його, що використовується авторами фентезі по всьому світу: королі, мечі, мужні лицарі та прекрасні (а у аніме – ще й бойові) дами; чаклуни, купці, таверни, замки, золото, луки та арбалети, розбійники, королівські стражі, вершники, кіраси та алебарди, та іноді ще й дракони, ельфи та інша нечисть. Найкраще це середовище, мабуть, описується як невідомо де і коли, бо воно є деяким усередненим уявленням про минуле для більшості авторів фентезі, що ні в біса не тямлять у історії, але дуже хочуть писати про бої на мечах з повисанням на переможці (уособленні самого автора, саме собою) напівоголених ельфійських принцес.

Крім того, специфічно у аніме цього жанру можуть з’являтися розумні та напіврозумні тварини, а також вкраплення високих технологій у вигляді меха (Vision of Escaflowne), літаючих кораблів (Escaflowne, Tales of the Abyss) та залишків космічної експансії (Utawareru mono, Scrapped princess), тощо.

б)  Європа ХІХ – початку ХХ століття. Уже є залізниця, примітивні автомобілі та літаки, однак титул все ще означає значно більше, ніж гарну приставку до імені. Приблизно у такому оточенні живуть Аллісон та Лілія з однойменного аніме. Дещо схожий на нього і світ Сталевого Алхіміка, хоча знаті там немає.

в) Вигадана сучасність або майбутнє зазвичай показуються у неназваному (читай – вигаданому) великому місті, яке з однаковою ймовірністю може бути як європейським, так і американським. У його центрі розташовані бетонно-скляні хмарочоси, які і на сьогодні досить безликі. На задвірках же народ настільки різномастний, що певну національність можна приписати хіба що окремим кварталам (на зразок сучасних Chinatown та Japantown у Сан-Франциско). На відміну від пункту 1, цей антураж настільки неспецифічно-узагальнений, що ніякого інтересу не представляє.

На цьому я свою класифікацію закінчу, хоча вона і не зовсім повна. Так, події Baccano! розгортаються в Америці у часи “сухого закону”; герої Matantei Loki Ragnarok – скандинавські боки, що живуть у сучасній Японії; антураж Єви цілком японський, але сюжет зав’язаний на християнських та кабалістичних символах. Однак описати (та що там – згадати) їх усі я просто не в змозі.

Тож на цьому прощаюся. Бажаю вам цікавих подорожей, і хай все ж таки більшість із них буде реальною!

またね！