Шановні читачі!

Ось і промайнув непомітно іще один рік. І хоча прощання з ним, як і з будь-якою частиною нашого життя, має у собі краплину смутку, та попереду нас чекають нові досягнення, нові дороги та нові надії.

Тож я щиро вітаю вас із Новим роком та бажаю вам і вашим близьким здоров’я та благополуччя.  Але щоб не набридати вам далі своїми банальними поздоровленнями, яких ви, мабуть, уже наслухалися і ще наслухаєтесь удосталь, дозвольте подарувати вам вірш, який приніс мені святковий настрій у цей передноворічний день, і який, сподіваюся, зробить те ж саме і для вас.

 

Коли проб’є дванадцята година,
І старий рік зустрінеться з Новим,
Хай пощастить і вам, і всій родині,
Ми зичимо, щоб посміхнулись ви!
Хай казку принесе на крилах вечір,
І казка щоб затрималась на вік,
І під ялинку щоб чарівні речі
Приніс вам щедрий дядько Новий рік!

 

Хороших вам свят!

У минулому дописі про ввічливість ми розглянули загалом особливості міжособистісного спілкування. Сьогодні зосередимося на стилях мови в залежності від ступеню ввічливості.

Їх три: неформальний (просторіччя), нейтрально-ввічливий та шанобливо-ввічливий.

Неформальний стиль використовується при спілкуванні з рівними близькими (друзями), близькими (у сім’ї), а також при звертанні "вищих" (по віку або положенню) до (явно) "нижчих".

Характерні риси:

• використання зв’язки да (Тайхен да) або її опущення (Самуй!);
• використання словарних форм (без суфіксу –мас) у якості присудка (Хон о йонде іру);
• позначення дій 1-ї (Я) та 2-ї (Ти) особи одними й тими ж словами. Дії 3-ї особи (Він) можуть (проте не обов’язково) позначатися шанобливими формами та словами, але без суфіксу –мас (Я кьта, Ти кьта, Він кьта/ірашшятта);
• (в усній розмові) всілякі "неправильності": опускання відмінкових суфіксів (Анта, бака?); випадінням голосних (-те іру –> –теру); скорочення складів (-те + ва –> тя, –те шімау –> –тяу, кереба –> –керя, тощо); переставляння місцями частин речення (Бака? Анта), тощо.

Нейтрально-ввічливий стиль використовується при розмові майже з усіма чужими, незалежно від віку та положення (виключенням є хіба що звернення дорослого до чужої дитини, і то не завжди), та до не дуже, але вищих. Особливості цього стилю:

• використання зв’язки дес (Тайхен дес, Самуй дес);
• оформлення кінцевих форм дієслова суфіксом –мас (Вакарімашьта);
• дії Ти та Він можуть частково позначатися (але не обов’язково) спеціальними словами і граматичними формами (див. Шанобливий стиль).

Шанобливо-ввічливий стиль використовується при розмові з вищими по положенню та старшими. А також (по бажанню) його можна використовувати по відношенню до чужих, яким ви хочете виразити особливу пошану.

Головна особливість цього стилю (крім того, що загалом використовуються більш ввічливі еквіваленти звичайних слів) – це те, що у ньому дії першої та другої/третьої особи позначаються по-різному.

Для дій першої особи (Я, той, хто говорить) використовуються так звані "скромні" форми:

• О + 2-га основа дієслова + шімас/іташімас (О-йомі-шімас/іташімас); зі словами китайського походження замість о- використовується префікс го-: Го-ренраку-шімас.
• Спеціальні слова, які заміняють нейтральні: ору замість іру, маіру замість куру та іку, дзонджіру замість шіру, та ін.
• Де годзаімас замість дес.
• Позначення своїх родичів відрізняється від чужих: мій батько – чічі/ояджі, Ваш/його батько – о-то:-сан.

Дії Ти та Він описуються шанобливими формами:

• Спеціальні слова замість нейтральних: ірашшяру замість іру, куру та іку, ошшяру замість ію, та ін.
• а) О + 2-га основа + ні нару/насару; б) о + 2-га основа + дес; (в обох випадках замість 2-гої основи може бути використане слова китайського походження, тоді префікс о заміняється на го); в) пасивна форма дієслова замість активної (Нані о какаремашьта ка?)
• О + прикметник у формі на –те + ірашшяру (О-ісогашькуте ірашшяімас ка).
• Чужі родичі позначаються більш ввічливо (чічі –> о-то-сан).
• До іменників, що відносяться до сфери Ти та Він, додаються префікси о- чи го- (класичне О-генкі дес ка? – Генкі дес).

З граматичної точки зору форми ввічливості досить регулярні, тож вивчити їх не так і важко. Значно складніше – розібратися, як правильно їх використовувати. Оце вже нетривіальна задача, бо кожну ситуацію треба розглядати індивідуально і оцінювати (одночасно!) з позицій свій-чужий, вищий-нижчий, дія пов’язана чи не пов’язана з Ти/Він, сприятлива чи ні, тощо. Однак, щоб не плутатися, сьогодні обмежуся чистою граматикою, а більш детальні пояснення залишу на наступні випуски.

Тож до побачення! またね！

Автор фото: vince42

Продовжуючи цикл дописів про японські усталені вирази, що стосуються людського тіла (Частина 1, Частина 2), розберемося-но з тим, що знаходиться у нас на голові.

1. 顔 – обличчя; вигляд; честь, репутація (як у потерять лицо).

Мати широке обличчя (顔が広い) насправді означає широке коло знайомств. На відміну від великого обличчя (大きな顔をする), яке характеризує пихату, зарозумілу, чванькувату людину.

顔が利く (букв. Обличчя спрацьовує, діє) означає – мати вплив, а більш активне 顔を利かす – користуватися цим впливом, пускати в хід свій вплив.

В аніме часто використовується 顔を出す, що означає з’являтися, приходити кудись, відвідувати, тощо. Наприклад, 顔 (を) 出すな！ – це наказ або рекомендація: (Більше тут) не з’являйся/Не приходь сюди/Щоб я тебе тут більше не бачив!

Що стосується репутації, то її можна втратити, забруднивши обличчя (а також ім’я – 顔/名を汚す), або ж відстояти (顔を立てる).

Руйнувати чиєсь обличчя (顔をつぶす), як неважко здогадатися, – заплямувати чиєсь ім’я, поставити у незручне положення.

Що цікаво, обличчя у Японії можна позичати (顔を貸す). Але означає це всього лише підійти до когось, провести з кимось час.

2. 髪 – волосся. Також 毛, але останнє частіше використовується як шерсть (за виключенням хіба що 髪の毛 – волосся голови).

Мабуть, волосся таки може ставати дибки, бо інакше як пояснити, що у різних (і неблизьких!) народів є настільки схожий вираз: 髪の毛の逆立つ(ほど怖い)?

3. 額 – лоб. Коли люди збираються, щоб щось обговорити, порадитися у чомусь, то кажуть: 額を集めて (相談する).

Цікавий вираз для супитися: буквально він означає скласти на лобі вісімку (звісно, японську): 額に八の字を寄せる.

額に汗して(働く) – (працювати) у поті лиця.

Про маленький клаптик землі кажуть, що він розміром 猫の額. От уже дійсно маленький!

4. 眉 – брови, за допомогою яких можна виразити свої емоції, наприклад, насупитися: 眉をひそめる/しめる/集める. Або ж, навпаки, 眉一つ動かさぬ, тобто і бровою не повести.

5. 耳 – вухо; слух; вушко (голки); ручка (кружки, чашки); кромка (одягу, тканини); куточок (сторінки).

Найпростіші вирази щодо вуха – це 耳がいい/悪い, що означають добре/погано чути. Їх синоніми – 耳が早い/遠い. 耳が早い також означає завжди бути у курсі подій, мати (занадто) довгі вуха.

Позичати або нахиляти вуха (耳を貸す傾ける) значить всього-на всього слухати. При цьому можна не вірити своїм вухам (耳を疑う) або ж відчувати сором, ніяковість від того, що ви чуєте (耳が痛い).

Якщо вам набридло щось слухати багато разів, заявіть, що у вас від цього уже мозолі на вухах повиростали (耳にたこができる) – і, безсумнівно, вам перестануть набридати.

6. 鼻 – ніс, а також відповідна частина тіла у тварин (хобот, рило, морда, писок).

Як і обличчя та очі, ніс може спрацьовувати: 鼻が利く означає мати добрий нюх та добре чуття на щось.

Сміятися носом (鼻で笑う) – пирхати, насміхатися.

Задирати ніс прийнято не лише у нас – у японці теж ряд ідіом про пихатість та зазнайство пов’язані саме з носом: 鼻が高い, 鼻を高くする, 鼻にかける. І те, що за надто задертий ніс можна і прочухана отримати, теж не обійдене увагою: 鼻を折る означає збити пиху, осадити.

А от чому про бабія кажуть 鼻の下が長い, для мене – цілковита загадка.

7. 口 – рот, губи; мова, слова; всілякого роду отвори, що нагадують рот; початок чогось.

Про балакуна, базікала кажуть, що у нього 口が減らない або ж 口から先に生まれる. А якщо він ще і секрети не вміє зберігати, то це 口が軽い (на відміну від мовчазної, не схильної до теревень і вибалакувань таємниць людини, у якої 口が堅い).

口を出す/口が出る – втручатися (у розмову, тощо), вставляти слово.

口が/の悪い – про злу на язик людину, яка завжди все критикує.

口が過ぎる – ляпнути зайвого, перейти рамки дозволеного.

8. 唇 – губи. Кусати їх (唇をかむ) означає бути розчарованим, неприємно враженим.

9. 舌 (також – べろ) – язик, а також те, що його нагадує у предметах (наприклад, язик у дзвоні).

Показувати язика (дражнячи або жартуючи) так і буде – 舌を出す.

Ми кажемо, що у когось язик добре підвішений, а японці – що він крутиться, обертається: 舌が回る. Протилежне – 舌が回らない – означає, що людина говорить погано, нерозбірливо, язик у неї заплітається.

10. 歯 – зуб; зубчик, зубець (у предметах).

Не носити одягу на зубах (歯に衣を着せない) – бути чесним, відвертим.

歯が立たない – бути не по зубам, надто складним, тощо.

歯の根も合わぬ – зуб на зуб не попадає.

11. あご – щелепа, підборіддя; зябра.

Про щось дуже смачне ми кажемо Пальчики оближеш, а японці – що у них аж щелепа відпадає: あごが落ちる(ほど美味い).

あごで使う – помикати (мабуть, від жесту, яким людина вказує іншій, що робити).

12. 首 – шия; голова; шийка пляшки.

Мабуть, найчастіше кубі використовується у стосунку зі звільненням з роботи. Так, 首が危ない означає, що людина на грані безробіття. Звільняти перекладається як 首にする або 首を切る (дуже красномовно, чи не так?). Бути звільненим – 首になる або 首が飛ぶ (полетіла голова з пліч). Втративши роботу, легко залізти у борги, та так, що і шия не повернеться (首が回らない).

Але що за песимізм? Адже роботу (і шию) можна і не втрачати, чи не так? 首をつながる – зберегти роботу, позицію.

 

На цьому, мабуть, закінчу, хоча ще по кілька прикладів на кожне слово можна понаписувати. Але як хочете дізнатися більше, то раджу взяти в бібліотеці чи купити ось цю книгу, повністю присвячену японським усталеним виразам.

А я прощаюся до наступного допису. Бувайте здорові!