Анімешні герої обожнюють страждати. Саме такий висновок напрошується, коли бачиш, як вони на рівному місці не те що створюють, а просто-напросто вигадують собі неабиякі проблеми, що начебто мають катастрофічно зіпсувати їм життя.
Візьмемо для прикладу аніме Corpse Princess (屍姫). Героїня Макіна Хошімура померла, її воскресили, і тепер вона бореться з усілякою нечистю. Крім того, у неї виникають взаємні почуття зі своїм Стражем – ченцем Кейсеєм, та дружба з головним героєм Орі. Здавалося б, живи та радій, та інших радуй. Але куди там! От не можуть вони обійтися без проблем.
По-перше, Макіна весь час товкмачить Орі: "Не водись зі мною, бо я не людина". Кейсей, дізнавшись, що Орі познайомився з Макіною, теж постійно клює йому мізки: "Не прив’язуйся до неї, вона не людина". І серед тих, кому відомо про подібних мертвих принцес, тільки і чується: "Вони не люди!"
Після чергового 「人間じゃない！」 у мене увірвався терпець, і я вирішила привселюдно (тобто при вас, читачах) заявити: "Ну то й що!", аргументуючи це наступним чином:
Головна причина – це те, що поняття людини у наш час досить розмите. Тобто колись, щоб вважатися людиною, треба було (перефразовуючи відоме прислів’я) виглядати як людина, ходити як людина та крякати говорити як людина. Проте на сьогодні практично залишилася лише одна умова – остання: щоб вважатися людиною, певна істота має говорити (у широкому розумінні) по-людськи, тобто мати подібні до наших погляди, цінності та переконання. Тобто теоретично ми готові прийняти як людину що лупатого восьминога з сусідньої галактики, що позитронного робота, що воскреслу принцесу, при умові, що вони проявляють те, що ми називаємо людяністю. Я підкреслю – теоретично, бо як ми себе поведемо, з’явись перед нами справжня чужорідна кракозябра, ніхто сказати не може (особисто я схиляюся до думки, що ми воліли б зустріти когось зовні людиноподібного). Проте у сучасній кінематографічній реальності (до якої належить і аніме) поняття людини відноситься значною мірою до внутрішнього, а не зовнішнього.
І з цієї точки зору Макіна – СТОВІДСОТКОВА ЛЮДИНА. Крапка. Перестаньте вигадувати собі проблеми та йдіть краще забийте чергового монстра. Макіна мислить, як людина, має ті ж емоції та керується тими ж принципами, що й інші герої аніме. Тому усі ці страждання про її не-людинність не варті виїденого яйця.
Щоправда, вона не звичайна людина, і цього не можна ігнорувати. У неї незвичайний спосіб життя і незвичайні цілі, і через це спілкування з нею може виявитися… ну, некомфортним. Однак із тією ж проблемою зіткнеться і будь-яка інша, хоч сто разів "традиційна", людина, якщо вона воює із монстрами та прагне померти. Тобто рекомендація: "Тримайся від неї подалі" зрозуміла і природна, але тільки у зв’язку з тим, що Макіна робить, а не з тим, ким вона нібито є чи не є.
Крім того, хіба ми прив’язуємося лише до людей? Заводимо ж ми собі домашніх тварин, причому, буває, з практичною метою: кота – щоб мишей ловити, пса – щоб нас охороняти, тощо. Але хіба це заважає нам любити їх та піклуватися про них? Хіба теплі почуття до них є чимось ненормальним, поганим, неприродним? Ніскілечки. А вони ж бо – точно не люди!
Тобто якби навіть Макіна була всього-навсього інструментом для знищення нечисті, то й тоді хороше ставлення до неї не мало б бути чимось екстраординарним та категорично неприйнятним. А враховуючи, що людяного у ній – процентів 90 (якщо брати і фізичні, і психічні характеристики), то це постійне підкреслення її не людського походження виглядає як нагнітання драматизму там, де це зовсім не потрібно.
Заради справедливості, однак, я маю визнати, що конкретно у даному аніме потенційно існує причина, з якої шькабане хіме не визнаються людьми. Лежить вона у релігійній площині: можливо (я точно не знаю), що з точки зору буддизму повернуті із того світу люди вважаються "нечистими", і тому ставлення до них відповідне. У серіалі є натяки на щось подібне (без зв’язку зі Стражем принцеси самі перетворюються у монстрів), проте мені видалося, що акцент ставиться все-таки не на цьому.
Крім того, Corpse Princess – не єдине аніме, де герої довго і нудно страждають з приводу "Він/вона – не людина!", з тим, щоб під кінець нарешті прийти до очікуваного висновку: "Та мені начхати! (Я все одно його/її не покину/люблю/захищу, тощо)". Насправді, таких сюжетів ми бачили уже стільки, що у черговий раз мимоволі дивуєшся аж до роздратування: показавши нам незліченну кількість людяних не-людей, привчивши нас до думки, що людина – це те, що всередині, а не зовні, аніме у той же час продовжує мусувати цю ж тему знову і знову. Може, годі? Ні, я розумію, що ксенофобія – це один із інстинктів, якого людство ще не позбулося. Проте, на мій погляд, дану сюжетну лінію уже пора проводити ріденьким пунктиром, а не жирною червоною лінією.
На цьому висновку я закінчую свої роздуми та прощаюся з вами. またね！
(Оцініть допис)
Loading...
