Як ви ставитесь до Ікарі Шінджі? (Ховаюся, щоб не зачепило пролітаючими гнилими помідорами).

На сайтах, присвячених Neon Genesis Evangelion, Шінджі честять на всі лади: нюня, сопля, плакса, тюхтій, слабак, боягуз, ганчірка, і так далі, далі, аж поки стане лексичного запасу.

Я до Шінджі ставлюся цілком добре. (Свисть. Мимо). Я меланхолік, і мене набагато більше дратують нахабні, егоїстичні, самозакохані та спочатку-роблю-і-навіть-потім-не-утруднюю-себе-думанням герої. Саме тому в найнеулюбленіших персонажах Єви у мене ходить Аска, а не Шінджі. (Свисть, свисть, свисть. Ха, знов промазали!)

Але якби хтось складав список героїв, які не мали б з’являтися на світ, я таки віддала б свій голос за молодшого Ікарі.

Бо через якийсь просторово-часово-ноосферний вивих сталося так, що в 1995 році привид Ікарі Шінджі опинився в нашій реальності і став бродити анімешними студіями, заглядати сценаристам через плече та нашіптувати їм щось про дилему їжаків. Але сценаристи його не бачили і не чули. Їм просто ставало лячно, сумно та холодно, а в голову лізли чудернацькі думки. Пензлі ж їх виводили героїв із тяжким дитинством, мінусовою самооцінкою та надмірною саморефлексією.

До того ж, вони підхоплювали від Шінджі якусь заразу, яка дуже легко передавалася іншим: коли мангаки приносили на студії свої манускрипти, вони, нічого не підозрюючи, заражалися страшним вірусом, перехворівали і розносили його далі… Аж до тих пір, доки страшна пандемія не викосила нормальних, без страху та докору, героїв.

Саме тому герой нашого часу, тобто герой сучасного аніме, найбільше схожий на гордого птаха їжака: доки не пхнеш, не полетить. Його треба пів-аніме тягати за шкірку і втовкмачувати Ти можеш! Він же скиглить: Ні, я – не можу! У когось іншого вийде, а я бідний, слабенький і нічого не вмію. Будь-які прояви своїх здібностей він ігнорує, перемоги доказом не слугують.

Єдине, що на нього впливає, так це те, що хтось жертвує своїм життям, щоб його, горе-героя, урятувати (а оскільки жодне добро не залишається непокараним, то і помирає в основному той, хто тягав і втовкмачував). Отоді у героя в голові щось починає ворушитися, і через деякий час до нього доходить: 俺は俺だ. Взагалі-то нормальні люди усвідомлюють це років у три (саме тоді дитина відокремлює себе як особистість від інших), але для анімешних героїв, як бачите, Шінджі встановив новий стандарт.

На щастя, деякі творці виявилися імунними (так завжди бувало навіть у найстрашнішу чуму). Тож сильні герої пережили розгул шінджідемії – але не без втрат.

Вони залишилися впевненими у собі і деякою мірою безрозсудними. Вони не довго думають перед тим, як кулаками пояснити комусь, что такое хорошо и что такое плохо, і не особливо переймаються докорами совісті опісля.

Однак тепер жоден герой не може прибити ворога без того, щоб не перебрати подумки всі свої душевні рани, залишені тяжким дитинством. А вже яких тільки ран бідним героям не понапридумували – аж страх бере:

Мама померла, коли мені було (дуже мало) років…  (безсмертна класика!);

Тато нас кинув, коли мені було …, а потім померла мама (трохи відстає, але теж популярне);

Братик/сестричка були дуже веселі і щасливі, доки теж не померли (хлюп-хлюп)…

А які вже страждання уготовані улюбленими Мурками та Жучками героїв, не хочу навіть згадувати, бо клавіатура розкисне від сліз.

А ще герої були не такими, як всі, і їх ніхто не любив: діти з ними не гралися, дорослі перешіптувалися поза спиною, родичі перекидали один одному мов гарячу картоплину. І наче усього цього було мало, так іще всілякі 妖怪& та привиди так і пхалися поперед очі та не давали нормально жити.

От скільки лиха наробив один непоганий в принципі хлопець – Ікарі Шінджі. Але прошу – не будьте до нього дуже суворі: він не навмисне. Якби він знав, що він наробив, він би злякався того, що наробив, і не робив би того, що наробив.

Втім, думати про це вже пізно: ріки забруднені, ліси вирублені, аніме заражене вірусом Ікарі Шінджі. Чи зможемо ми його “вилікувати”? Мабуть, не більше, ніж очистити річки або відновити ліси.

Але пора, мабуть, закінчувати допис, бо щось мені холодно, сумно, і дописалась я до чогось дивного.

НЕВЖЕ???…

Примітка редактора: На цьому манускрипт несподівано обривається. Подальша доля автора невідома.

🙂

P.S. Попереджуючи питання, відповідаю: я не знаю,  чому до Ікарі я ставлюся добре, а інших героїв, що проявляють ознаки шінджіподібності, не люблю.

Можливо, причина в тому, що у Шінджі вкладені реальні сильні емоції. Не секрет, що Єва є результатом чотирирічної депресії її режисера, Хідеакі Анно. Тобто Шінджі такий як є не тому, що головному герою належить бути нерішучим і рефлексуючим, а просто тому, що його таким побачив собі режисер.

А от у сучасних героїв, на жаль, немає вибору – їхній шаблон уже заданий. Аж поки хтось не придумає щось нове і несподіване – і тоді саме воно стане новим шаблоном для героїв інших часів…

Господи, ну чому я такий песиміст?…

Tweet

Підпишіться на оновлення через RSS або на E-mail

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

---

Теги: Neon Genesis Evangelion, Аніме, Хмарка думок