Лис
12

Між нами, смертними, кажучи…

Подивилася я на днях The Edge of Tomorrow з Томом Крузом.

“Ах, з Томом Крузом! — можуть мені сказати. — І нащо ж ми говоримо тут, у “Мушлі” про стандартний голлівудський бойовичок з крутим героєм, який в черговий раз рятує світ та зустрічає невідворотній хеппі-енд своєю фірмовою білозубою усмішкою?”

Справа у тому, що основою сценарію до фільму стала книжка японського письменника Хіроші Сакурадзака All You Need Is Kill, яку я прочитала ще до того, як фільм почав зніматися.

Думаю, що нікого не здивую (хоча, може, і розчарую), що від книги там залишилася зовсім крихта. Одна заміна ледь-за-двадцятирічного хлопця на потертого життям майора вже робить немало — щонайменше, зміщує цільову аудиторія на роки вище: від підлітково-юнацького кіно до дорослого бойовика.

Втім, бойовик вийшов непоганий (як для фільму розважального жанру з Крузом), то чому б і не поговорити про оригінал та екранне втілення.

Перш за все, було б дуже, ДУЖЕ цікаво, якби за екранізацію взявся якийсь молодий сміливий режисер, який не боїться експериментувати, або ж немолодий майстер, який уже не має ні під кого підстроюватися і може зняти що хоче і як він хоче.

Справа в тому, що коли читаєш оригінал, перед очима наче постають сцени із аніме або сторінки з манги — настільки очевидно японським є цей твір.

Що характеризує його певним чином, бо, давайте говорити відверто, аніме в масі своїй — штампована почуханка наших підліткових комплексів (які частково залишаються з нами навіть у дорослому віці).

Втім, як і більшість фільмів розважального жанру, так що не будемо грішити виключно на аніме.

Однак аніме та його основа — манга — мають свої “точки почуханки”, відмінні від західно- та східноєвропейських, американських та навіть інших східно-азіатських.

Тому відтворення їх у більш-менш первозданному вигляді, збереження “духу” оригіналу (тобто з сильним мангово-анімешним присмаком) було б, безсумнівно, цікавим експірієнсом і для тих, хто знайомий з японською мас-культурою та цінує її, і для тих, хто не має про неї жодного уявлення.

Щодо перших (до яких належу і я), то тут є де розгулятися інтересу та аналізу: як японський світогляд переломився через чужоземну свідомість режисера та чужорідні кінематографічні традиції; що саме викинули, змінили та вставили (без чого навряд чи вдалося б обійтися); до якого морального вибору/висновку підвели героя.

Нарешті, що, мабуть, найголовніше, — чи наважилися зберегти оригінальний фінал, який, між іншим, належить до типових манго-анімешних кінцівок: однаково далекий як від білоусмішкового хепі-енду, підпертого роялями у кущах, так і від повного гаплика. Обидва ці варіанти розташовуються по краям Гаусіани, себто однаково рідкі.

І саме цей фінал, хоч і є в японській масс-культурі доволі заїждженим, міг би добряче порвати шаблон незнайомому з анімешними штампами глядачу. Деяким — у хорошому сенсі (“О, нарешті щось оригінальне, а не звичайний хепі-енд, який вже підзадовбав”), іншим — у поганому (“Ааааа! Де наш очікуваний поцілунок на фоні руїн під оплески другорядних героїв?!”).

Останні, мабуть, становлять значну частину цільової аудиторії пригодницьких фільмів з Крузом, що, безперечно, вплинуло б на виручку. Саме тому, щоб зняти з вірністю до оригіналу, потрібна або безшабашність молодого режисера та його продюсера, або ж впевненість та здатність вибивати гроші під славетне ім’я видатного майстра.

Але, як неважко здогадатися, удача нам не усміхнулася, і оригінального фіналу ми не отримали.

З іншого боку — чи не ну його к бісу той фінал, якби до нього були б причеплений довгий штампований потяг: зав’язка-штамп, персонаж-штамп, поворот-сюжету-штамп, місце-події-штам та ще ціла процесія штамп-вагончиків?

Хто зна. Може, нічого путнього з того все одно не вийшло.

Але я точно хотіла б, щоб хтось спробував екранізувати саме японську книжку, або мангу, або аніме, без перекладу на американську кінематографічну мову.

Втім, зважаючи на те, що Голівуд навіть європейські фільми перезнімає на свій лад, надії на те мало. Але без надії таки сподіватись ніхто ж не забороняє, чи не так?

P.S. Для тих, хто не розуміє, до чого тут “смертні” у назві: перший варіант сценарію називався We mortals are (Всі ми смертні).

Бер
19

Коротко про хайку

Я — невеликий любитель поезії, але оскільки вона є невід’ємною частиною культури, то японською поезією я стараюся все ж не нехтувати повністю.

Саме тому, коли мені попалася на очі книжка «Haiku Inspirations: Poems and Meditations on Nature and Beauty (Inspirations Series)», я її купила і зараз збираюся про неї розповісти — раптом і вам захочеться її почитати.

Перш за все, треба відмітити, що це не збірник хайку, як можна було б припустити з назви.

Точніше, хайку там є (близько 50 віршів), проте вони займають досить незначну за об’ємом частину (зважаючи, що хайку зазвичай складаються всього з трьох рядочків, це зовсім не дивно).

Haiku Inspirations

Тож якщо книга «Haiku Inspirations» не заповнена під зав’язку хайку, то що ж у ній Є замість того?

1. Трішки про те, що таке хайку, як вони виникли та розвивалися.

2. Коротко про різні аспекти японської культури: історію,  літературу, релігію, звичаї, тощо.

3. Власне, хайку (англійський переклад + кілька японських рукописних віршів).

4. Книга ілюстрована як старовинними гравюрами, так і фотографіями сучасної Японії.

 

До речі, на Amazon можна «зазирнути» у цю книжку і  прочитати кілька перших сторінок.

На жаль, сторінки з хайку у перегляд якраз і не потрапили, хоча вони самі по собі досить цікаво оформлені. Тож я наводжу тут кілька прикладів, щоб ви мали уявлення, як вони виглядають.

Haiku Inspirations

Підсумовуючи: справжньому любителю хайку «Haiku Inspirations» навряд чи розповість щось нове. Проте вона, на мій погляд, добре підходить для (першого) знайомства з цією стороною японської культури: приємне художнє оформлення допомагає налаштуватися на споглядальний, медитативний лад та краще зрозуміти аскетичну красу японських хайку.

Жов
21

Шматочок японської культури

Shotei Evening Glow at Sakawa BridgeFuji from Lake SaiОт варто тільки було сказати у минулому дописі (про створення аніме), що я рідко даю посилання на сторонні ресурси, як тут же здибалося мені кілька цікавих сторінок, якими захотілося з вами поділитися.

Тож сьогодні знову – набір лінків. Правда, тема їх не зовсім звична для мого блогу. А саме – мистецтво Японії: поезія, древня проза та художнє мистецтво.

Hasui Snow at ItsukushimaВідразу скажу, що це не якісь "найкращі" чи "відбірні" ресурси – бо я аж ніяк не великий знавець і любитель цих сторін японської культури. Проте вони (ресурси) таки наштовхнули мене на думку, що варто подивитися і у той бік – а раптом сподобається? Тим більше, що манга – то прямий нащадок стародавнього живопису (докладніше – у окремому дописі), і про це непогано б знати.

Shoda Koho Shrine Gate at MiyajimaОтже, самі посилання:

Koitsu Sailboats at Maiko Beach1. Сей Шьонагон "Записки коло подушки" – літературна пам’ятка епохи Хейан. Кожен запис оригіналу подано як окремий допис у Живому Журналі. А як бажаєте, то можете почитати оригінал японською мовою з сучасним "перекладом".

2. Мурасакі Шікібу "Повість про Генджі" – ще одна пам’ятка літератури з того ж періоду. Посилання на скачування п’яти томів у бібліотеці Альдебаран, у тому числі і примітки, без яких важко розібратися у реаліях того часу. Ось тут – японський оригінал.

Shodo Koho Moonlit Sea

3. Трохи японської поезії – танка та хайку (хокку).

Hokusai Wave4. Галерея укійо-е – онлайн-галерея живопису у стилі укійо-е. Картин ДУЖЕ багато, і деякі з них надзвичайно гарні.

5. The 1000 Mangas by HOKUSAI, Katsushika – онлайн-"виставка" робіт японського художника Кацушька Хокусая, у тому числі і знаменита хвиля (зліва). А взагалі-то на цьому сайті є багато цікавих галерей. Наприклад, 2217 робіт Вінсента Ван-Гога (тут я тяжко зітхаю, ностальгуючи за Амстердамом).

 

Тож приємного вам читання та перегляду. では、またね。