Власне, це воно і є: продовжимо допису про вирази “виглядати як”, “схоже на”, “дійсно як”, “здається, що”, тощо.

До них, нагадаю, відносяться: суфікси そう, よう, а також слова みたい, らしい.

Про そう я вже писала раніше, сьогодні розберу решту.

1. らしい має два основних значення:

а) з іменниками — “виглядає якраз як…”, “виглядає як типовий…”

先生らしいです — Виглядає як типовий вчитель (при цьому справді будучи вчителем)

母親らしくやさしい — Добра, як і має бути мати (при цьому справді будучи матір’ю)

らしい також використовують у значенні, близькому до “справжній”, зокрема, коли хочуть пожалітися, що “справжнього” чогось уже немає:

今は、昔の先生らしい先生がもういないよ。— Тепер уже таких (справжніх) вчителів немає, як колись були

母親らしい母親になれなかったわ。 — Не змогла стати справжньою матір’ю, такою, якою має бути матір

Зверніть увагу, що в цьому випадку один і той же іменник повторюється двічі.

б) з іменниками, прикметниками та дієсловами — припущення: “схоже, що…”, “виглядає, наче…”.

Особливість らしい (на відміну від よう та みたい) у тому, що для нашого припущення є певні об’єктивні підстави: щось почуте, прочитане чи побачене.

先生らしいです。 — Схоже, він — учитель (у мене є інформація, з якої я виводжу, що це правда).

Але, на відміну від частки (не суфіксу!) そう, мова не обов’язково йде про пряме цитування отриманої інформації.

Порівняймо:

事故があったそうです。 — Я чув/мені казали, що стався нещасний випадок (“стався нещасний випадок” — це зміст почутого/прочитаного)

事故があったらしいです。 — а) Те ж саме, що і попередній приклад;

б) Мені розказали щось, із чого я зробив обґрунтований висновок, що стався нещасний випадок;

б) Із побаченого на власні очі я зробив обґрунтований висновок, що стався нещасний випадок. Наприклад, їхав по дорозі та бачив на обочині покоцану машину, а поряд з нею — міліціонерів.

2. よう та більш розмовне みたい теж вказують на припущення, але, на противагу らしい — чисто суб’єктивні, нічим особливим не підкріплені.

先生のようです、先生見たいです — Може, вчитель; Виглядає як вчитель/схожий на вчителя

При цьому ми або не маємо уявлення, ким він є по професії (може, і вчитель, а може і ні), або точно знаємо, що він НЕ Є вчителем, тільки виглядає (на наш суб’єктивний погляд) схожим на нього.

Крайнім випадком останнього значення є метафора. Наприклад:

オレンジは小さな太陽のようです。 — Апельсин — мов маленьке сонце.

ゴーストを見たようにびっくりした。 — Злякався, наче привида побачив.

Приклади:

風邪をひいたようです。 — Здається, я підхопив нежить (Висновок робиться лише на основі самопочуття)

いい香りですね。シナモンが入っているようです。 — Смачно пахне. Здається, там є кориця (Тут висновок робиться на основі запаху, але, можливо, ми помиляємося з його джерелом)

よう також може означати, що хтось упевнений у своїх словах, але із ввічливості хоче їх “пом’якшити”, зробити не такими прямолінійними (не рідкість у японській мові).

もう時間のようです。— Та чи ви совість маєте — так довго засиджуватися? Здається, вже час (розходитися)

На цьому в основному все. Тільки нагадаю, що よう має і інші значення. Наприклад:

いい母親になれるように頑張ります。— З усіх сил намагаюся стати хорошою матір’ю

またね！

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 5 616 переглядів | 1 коментар

Подивилася я на днях The Edge of Tomorrow з Томом Крузом.

“Ах, з Томом Крузом! — можуть мені сказати. — І нащо ж ми говоримо тут, у “Мушлі” про стандартний голлівудський бойовичок з крутим героєм, який в черговий раз рятує світ та зустрічає невідворотній хеппі-енд своєю фірмовою білозубою усмішкою?”

Справа у тому, що основою сценарію до фільму стала книжка японського письменника Хіроші Сакурадзака All You Need Is Kill, яку я прочитала ще до того, як фільм почав зніматися.

Думаю, що нікого не здивую (хоча, може, і розчарую), що від книги там залишилася зовсім крихта. Одна заміна ледь-за-двадцятирічного хлопця на потертого життям майора вже робить немало — щонайменше, зміщує цільову аудиторія на роки вище: від підлітково-юнацького кіно до дорослого бойовика.

Втім, бойовик вийшов непоганий (як для фільму розважального жанру з Крузом), то чому б і не поговорити про оригінал та екранне втілення.

Перш за все, було б дуже, ДУЖЕ цікаво, якби за екранізацію взявся якийсь молодий сміливий режисер, який не боїться експериментувати, або ж немолодий майстер, який уже не має ні під кого підстроюватися і може зняти що хоче і як він хоче.

Справа в тому, що коли читаєш оригінал, перед очима наче постають сцени із аніме або сторінки з манги — настільки очевидно японським є цей твір.

Що характеризує його певним чином, бо, давайте говорити відверто, аніме в масі своїй — штампована почуханка наших підліткових комплексів (які частково залишаються з нами навіть у дорослому віці).

Втім, як і більшість фільмів розважального жанру, так що не будемо грішити виключно на аніме.

Однак аніме та його основа — манга — мають свої “точки почуханки”, відмінні від західно- та східноєвропейських, американських та навіть інших східно-азіатських.

Тому відтворення їх у більш-менш первозданному вигляді, збереження “духу” оригіналу (тобто з сильним мангово-анімешним присмаком) було б, безсумнівно, цікавим експірієнсом і для тих, хто знайомий з японською мас-культурою та цінує її, і для тих, хто не має про неї жодного уявлення.

Щодо перших (до яких належу і я), то тут є де розгулятися інтересу та аналізу: як японський світогляд переломився через чужоземну свідомість режисера та чужорідні кінематографічні традиції; що саме викинули, змінили та вставили (без чого навряд чи вдалося б обійтися); до якого морального вибору/висновку підвели героя.

Нарешті, що, мабуть, найголовніше, — чи наважилися зберегти оригінальний фінал, який, між іншим, належить до типових манго-анімешних кінцівок: однаково далекий як від білоусмішкового хепі-енду, підпертого роялями у кущах, так і від повного гаплика. Обидва ці варіанти розташовуються по краям Гаусіани, себто однаково рідкі.

І саме цей фінал, хоч і є в японській масс-культурі доволі заїждженим, міг би добряче порвати шаблон незнайомому з анімешними штампами глядачу. Деяким — у хорошому сенсі (“О, нарешті щось оригінальне, а не звичайний хепі-енд, який вже підзадовбав”), іншим — у поганому (“Ааааа! Де наш очікуваний поцілунок на фоні руїн під оплески другорядних героїв?!”).

Останні, мабуть, становлять значну частину цільової аудиторії пригодницьких фільмів з Крузом, що, безперечно, вплинуло б на виручку. Саме тому, щоб зняти з вірністю до оригіналу, потрібна або безшабашність молодого режисера та його продюсера, або ж впевненість та здатність вибивати гроші під славетне ім’я видатного майстра.

Але, як неважко здогадатися, удача нам не усміхнулася, і оригінального фіналу ми не отримали.

З іншого боку — чи не ну його к бісу той фінал, якби до нього були б причеплений довгий штампований потяг: зав’язка-штамп, персонаж-штамп, поворот-сюжету-штамп, місце-події-штам та ще ціла процесія штамп-вагончиків?

Хто зна. Може, нічого путнього з того все одно не вийшло.

Але я точно хотіла б, щоб хтось спробував екранізувати саме японську книжку, або мангу, або аніме, без перекладу на американську кінематографічну мову.

Втім, зважаючи на те, що Голівуд навіть європейські фільми перезнімає на свій лад, надії на те мало. Але без надії таки сподіватись ніхто ж не забороняє, чи не так?

P.S. Для тих, хто не розуміє, до чого тут “смертні” у назві: перший варіант сценарію називався We mortals are (Всі ми смертні).

(2 голосів, 5,00 )

Loading...

| 3 589 переглядів | 6 коментарів