Мозкошкряби | Мушля самітниці - Part 5
Чер
18

10 одиноких мозкошкрябів


Фото: tanjun
Збираючи мозкошкряби, я помітила, що деякі з них мають одну спільну рису: вони – про щось одне.

Тож я вирішила зібрати їх разом у одному дописі, тобто створити для них збірку посилань.

Один з цих мозкошкрябів уже готовий, решта – анонси. Тож щоб не пропустити жодного, підписуйтесь на оновлення.

А тепер мозкошкрябчики:


  1. The One (Обраний).
  2. Один герой (не плутати з пунктом 1!).
  3. Один-єдиний ворог.
  4. Один ворог – 9 життів.
  5. Один погляд – і ти пропав.
  6. Одна любов на все життя.
  7. Одна улюблена зброя.
  8. Один одяг на всі часи.
  9. Одна незамінна форма.
  10. Одна незмінна зачіска.

І як бонус (хоча це і не мозкошкряб) – “Одного аніме достатньо“.

Мозкошкряби не обов’язково з’являтимуться у тому ж порядку, як тут наведені. Можливо, про якогось я передумаю писати (навряд), або придумаю додаткового (цілком імовірно).

І, звичайно, якщо ви знаєте одинокого мозкошкряба, про якого я забуду згадати, неодміннно напишіть про нього у коментарях.

А на сьогодні все. また会いましょうね。

Чер
3

Нащо людям очі?

Нащо людям очі? - Ichimaru Gin, BleachСправді, нащо, коли анімешні герої чудово обходяться і без них?

Наприклад, Ґін Ічімару більшість часу проводить із заплющеними очима. А він – не остання шишка серед шініґамі (хто не дивився “Bleach”, просто повірте – то круті перці!). Що шпигонути супротивника гострим словом, що побитися з ним на банкаях – Ґін майстерно виконує все, не піднімаючи повік, та ще й з незмінною єхидною усмішкою.

Нащо людям очі? - Hap, Eureka 7 А ось цей пан (Хап із аніме “Eureka 7”) прокладає маршрути для повітряного корабля. Не знаю, як ви, а я не полетіла б із ним і через найближчу калюжу, не те що за пів-планети, як на те наважуються його колеги.

І було б півбіди, якби герої ніколи не відкривали очі – можна було б припустити, що вони у них настільки вузесенькі, що й не видно. Але ж відкривають – у певних ситуаціях! Виходить, у інших – непотрібно???

То, може, і ми так вміємо? Проводжу експеримент. Заплющую очі…

І друкую ось цей рядок. Відкриваю очі…

Вау! やった、やった!


(Що, я десь проговорилася, що володію сліпим методом? Це тут ні до чого, ЧЕСНЕ СЛОВО!)

“Сказка ложь, да в ней намек”… Я, мабуть, не ходила б із заплющеними очима, навіть якби вміла. Принаймні, вранці я б точно заснула на ходу і кудись врізалася. А от встромити очі у підручник японської, займаючись іншими справами, було б здорово.

Пане Ґін, пане Хап, НАВЧІТЬ МЕНЕ, БУДЬ-ЛАСКА!

Кві
24

Ввічливі монстри

Японія – країна ввічливості: там прийнято вибачатися, навіть якщо тобі наступили на ногу.

Ввічливі монстри - Claymore Тож не дивно, що навіть японські монстри страждають надмірною ввічливістю.

Уявімо собі: деякий 悪魔, 化け物 чи 妖魔 стикається з героями, що прагнуть його убити. Якщо їм це вдається з першої спроби, то говорити нема про що.

Та якщо атака відбита…

Тут можливі варіанти:

1. Всі герої беруть участь у бою. Тоді після першої поразки вони влаштовують обговорення, що їм робити далі: хто з якого боку підійде та чим ворога штурхоне.

Монстр ввічливо чекає.

2. Один з героїв вступає у двобій, решта спостерігають. При цьому вони просторо описують одне одному, що відбувається перед їхніми очима, детально обговорюють сильні та слабкі сторони противників, а також які стратегії та методи використає герой, щоб завалити ворога.

Монстр ввічливо чекає.

3. Поєдинок один на один. Герой думає. Серйозно думає. І, враховуючи, що у бою вирішальною є кожна секунда, надмірно ДОВГО думає.

А МОНСТР ЧЕКАЄ.

Я дуже хотіла б побачити, як у монстру набридли теревені героїв і він пішов собі у своїх справах. Або як він почув, що вони там балакають, і використав це у бою проти героя. Або злопав героя, що занадто заглибився у свої думки.


Та годі мріяти про завідомо нездійсненне. Монстри страждали, страждують, і, боюся, ще будуть страждати від своєї ввічливості.

Проте будемо справедливі. Якщо монстр наділений інтелектом та вміє говорити, героям також доводиться вислуховувати досить довгенькі розпатякування про те, що героям нізащо його не перемогти, і чому саме. І тут із сумом треба констатувати, що герої поводять себе набагато нечемніше, ніж монстри: замість того, щоб дослухувати чужі слова до кінця, як це роблять їх супротивники, вони перебивають їх усілякими “てめえ” та “貴様” і, часто недослухавши, кидаються на монстра зі зброєю.

Ну хіба це достойно позитивних героїв? По-моєму, ні. Шановні, вчіться у монстрів!

Ввічливі монстри - Full Metal Panicでは、またね。

P.S. А найкращий приклад того, як треба поводитись у такій ситуації, дає нам сержант Саґара з Full Metal Panic: поки його супротивник розоряється на тему “Тобі кінець!”, він мовчечки готує зброю… і не гребує перервати чужі патякання просто на середині речення. Кулею в лоба.

Кві
12

Найнеобхідніший облаштунок героя

Cowboy Bebop“Свистят они, как пули у виска…” У героїв пригодницького жанру багато чого посвистує біля скронь: кулі, ножі, катани, лазерні промені, тощо. Та у всіх цих “свистунів” є одна спільна риса: промахуючись, вони обов’язково залишають слід на обличчі – майже однаковий, незалежно від зброї.

Майже однаковий, бо обличчя у героїв усе-таки відрізняються. Проте червона риска з крапельками крові з’являється на шкірі персонажів настільки часто, що мимоволі дивуєшся, чому у них немає горизонтальних шрамів на обох вилицях. Або чому вони не носять куле/ноже/катано… –непробивні нащічники: дуже б їм пригодилися.


Ну, скажете ви, це хороший спосіб показати, наскільки близько до героя промайнула небезпека. Проте, знаєте, я маю більше віри у глядачів: їм не треба це так явно показувати. Думаю, посвисту біля обличчя було б цілком досить.

А ви як вважаєте?

じゃ、またね。

Бер
22

Одяг на всі часи

Думаю, у кожної людини є улюблений одяг, в якому вона почувається комфортно. У когось – старенька футболка та потерті джинси, у когось – “маленька чорна сукня”.

Проте ніякий, навіть найулюбленіший і найзручніший одяг ми не носимо постійно. По перше, всякій нагоді – своя одежина. В домашніх джинсах не підеш у театр, а вибиратися на пікнік у діловому костюмі – погана ідея. Та й, врешті-решт, одяг потребує прання, і його хоча б тимчасово доводиться заміняти іншим.

А от у аніме одяг героїв майже як шкіра – не знімається (хіба що перед купанням в онсені), не міняється (запасна одежина відсутня як клас) і при цьому зовсім не псується.

І я говорю не лише про якесь фентезі, де одяг не вкладається в рамки не лише практичності, а й здорового глузду. А от коли щось подібне бачиш у аніме, яке претендує на реалістичність (хоча б фантастичну), то вердикт у мене такий – мозкошкряб.Cowboy Bebop

Для прикладу візьму аніме “Cowboy Bebop”. Події у ньому відбуваються в далекому майбутньому, проте повсякденно-побутові деталі тяжіють до реалістичності. Крім одягу, який вдягнено на героїв “на віки вічні”.Cowboy Bebop

Так, головний герой – мисливець за головами, космічний ковбой Спайк Шпігель – у своєму синьому костюмі чого тільки не робить: бігає за злочинцями та б’ється з ними; фліртує з жінками, перед цим поцупивши у них трошки їжі; плигає у воду, щоб урятувати безпородного песика; лазить у підземеллях покинутої Землі; смажить сосиски зварювальним апаратом; грає в казино; встряє у різноманітні перестрілки; труїться грибами та висліджує невідому істоту, що мало не вбила увесь екіпаж; перемагає і зазнає поразок, і навіть….

Cowboy BebopЯкби у мене був костюм, що після усього цього вижив та ще й має пристойний вигляд, я б не віддала його навіть за шмат золота, рівний йому за вагою… у мокрому вигляді та з повними кишенями каміння. А у аніме – нічого особливого, такий одяг у кожного.

Cowboy Bebop В тому числі, у Джета, Спайкового партнера. Щоправда, він живе більш розмірено (часто залишається на кораблі, поки Спайк займається польовими розслідуваннями). І тим більш приємно, що на додачу до своєї “домашньої” футболки у нього є моднявий костюм (доповнений капелюхом, краваткою та темними окулярами), в якому він з’являється у місцях культурного відпочинку – наприклад, у казино. Щиро дякую авторам, що додумалися не відправляти туди Джета у недостойному вигляді.

Cowboy BebopПроте мушу оговоритися: коли чоловік має один-єдиний костюм на всі випадки життя, я ще можу так-сяк зрозуміти. Тим паче, якщо він – відчайдух, якому доводиться більшу частину заробітку віддавати за ремонт своєї летючої посудини та покоцяної ним громадської власності. Але те, що героїня (молода красуня) не має хоча б однієї переодівки… それはとうていありえないことだ.Cowboy Bebop

І від того, що при потребі у Фей знаходиться елегантна вечірня сукня, ситуація з її повсякденним одягом виглядає ще убогіше. Можна було припускати, що у неї просто не вистачає грошей – все-таки величезні борги та не менших розмірів пристрасть до азартних ігор. Та виходить, що купити дорогу сукню вона може, а ще одну пару шортиків та блузку – куди там, жаба задушить і з’їсть

ПрCowboy Bebopичому неодноразово показано, що Фей дбає про свою зовнішність. Але до єдиних шортиків на все життя це не стосується….


Можна заперечити, що одяг – то дрібниці, і на якість аніме вони аж ніяк не впливають. Глобально я з цим можу погодитися, тим паче, що у “Cowboy Bebop” до ідіотизму не доходить: ідіотизм – це коли герої фентезі являються на прийому у королів і королев у тих нашвидку намотаних на себе шматках ганчір’я (принаймні, вигляд у них саме такий).

У “Cowboy Bebop” герої все-таки перевдягаються перед тим, як іти в оперу чи казино, що дуже втішає. Проте загалом підхід до одягу персонажів попсово-анімешний, і це мені шкрябає.

Я думаю, що залити сорочку чи блузку іншим кольором – річ нескладна. А враження було б зовсім інше.

А ви як вважаєте?

じゃ、またね。