Мушля самітниці » Що пишуть у книжках, але не пишуть у підручниках
Лип
31

Що пишуть у книжках, але не пишуть у підручниках

お久しぶりです。

Приблизно два місяця тому мені довелося досить-таки несподівано поїхати в Україну, і оскільки з Інтернетом там у цьому році виявилося скрутно, то вийшла нас із «Мушлею» така собі незапланована відпустка.

Повернувшись в Америку, я думала написати граматичний допис саме про це — про плани, в тому числі і такі, що порушуються, а також про тісно пов’язані з ними людські хотілки.

Проте через акліматизацію, а також неймовірну спеку голова у мене поки що не дуже варить. Тож замість чогось серйозного хочу сьогодні попатякати про цікавості, які мені вичиталися у книжках.

Зокрема, про пунктуацію.

Те, що вона від нашої відрізняється, не має ні для кого бути несподіванкою. У кожної мови — свої правила.

Однак щодо японської мови я вже починаю сумніватися, що вони взагалі є.

Наприклад, зустрілось мені буквально на днях такий абзац:

«ママは[。。。]教えてくれた[Тут іде п’ять стовпчиків того, що саме мама розповіла]»

Я спеціально виділила крапки, що ви оцінили. と, частинка, яка навіть свого власного значення не має — і в окремому реченні!

Звісно, якщо приймати, що крапки у японській мові служать для відокремлень саме речень. Хто не пам’ятає шкільну програму, нагадаю їх означення в нашій мові.

Речення — граматична конструкція, побудована з одного чи кількох слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку; це значеннєве, граматичне і інтонаційне ціле, що виражає якусь думку в відношенні її до дійсності (предикативність, створена категоріями модальності, часу й особи) одним словом чи сполукою слів.

Я не дійду до такого нахабства, щоб стверджувати, що це визначення — єдино вірне, і має підходити усім мовам.

Проте логічно ж, погодьтеся, виділяти все-таки якийсь більш-менш закінчений і, головне, осмислений шматок думки, а не нічого не значущі частинки, чи не так?

Втім, у плані порушень авторами правил японська мова не унікальна.

Наприклад, в українській, з точки зору строгої стилістики, не бажано починати речення зі сполучників (а, і, але, бо, тощо), адже вони (за визначенням) мають сполучати, і тому повинні знаходитися всередині речень, а не на початку.

Але.

Автори (особливо в художній літературі) регулярно порушують цю рекомендацію.

Бо головне для них — не написати твір строго за правилами.

А дещо зовсім-зовсім інше.

А саме – донести до читача свої думки та емоції.

І для цього вони гнуть ті строгі правила, як їм заманеться.

І це діє!

Неважко зрозуміти, що, напиши я все це з комами там, де нібито треба, та ще й одному абзаці (як, знову ж, вимагає строга стилістика), враження було б зовсім інше.

Тож не дивно, що і японські автори відкидають суху граматичну правильність в угоду виразності, та пишуть щось на зразок:

しようとした。

が、できなかった。

І (ви помітили, правда?) спостерігати за цим дійсно цікаво, бо розумієш, що перед тобою справжня, жива мова, а не вихолощений підручниковий текст.

Це тим більш справедливо для японської — ієрогліфічної мови, тому що шлях до повноцінного читання довший, ніж у алфавітних.

Причому настільки довший (чи здається таким, якщо вибрати неоптимальні методи навчання), що багато хто по ньому і не йде, вдовольняючись лише усною частиною.

І (ups, I did it again) абсолютно даремно, як на мій погляд.

Та на сьогодні все. Хорошого вам літа та відпустки (якщо вона у вас іще не пройшла) чи канікул.

またね。


Підпишіться на оновлення через RSS або на E-mail
1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок (2 голосів, 5,00 )
Loading...

  1. 1 Трекбек(ів)

  2. 22 Сер, 2015: Мушля самітниці » Полювання на паршиву вівцю

Залиште коментар