Автор фото: yoppy

Серед героїв аніме трапляються так звані хлопчики з крилами за спиною, і бувають вони двох типів: ті, у яких крила справді є (наприклад, Бан з Escaflone), і ті, у яких їх немає.

Поговоримо про останніх.

Крила – то добре. Я б не відмовилася політати небом або ж мати надзвичайний талант до чогось (а саме його і називають крилами).

Але у поданні цих “талановитих” крилець у аніме є одна проблема, а саме: їх миттєве детектування оточуючими. Відбувається це двома способами.

Спосіб перший. Уявіть собі, що повний новачок або ж недосвідчений гравець, наприклад, у шахи (навіяно Hikaru no Go) опиняється за однією гральною дошкою з професіоналом, а то й чемпіоном (так, у аніме таке трапляється, і крилатим хлопчикам особливо на це щастить). Само собою, від новачка нічого особливого не очікують.

Гра починається. Професіонал робить свій хід. Новачок теж робить хід…

Бубух! То є звук падаючих від здивування щелеп, а то і тіл. Коли ж оточуючі попіднімають з долівки усе, що у них там попадало, починається захоплене ахання: Яких розчудовий хід! Він ще зовсім хлопчак, а уже!.. Надзвичайно!, та інша лабуда, яка є лабудою з наступних причин:

а) Хід міг бути цілковитою випадковістю, і таке припущення найбільш логічне стосовно новачка.

б) Хід міг бути не випадковим, але і не талановитим: наприклад, якщо гравець побачив його по телевізору у грі професіоналів, і просто запам’ятав, що ось на такий хід треба відповідати таким.

в) Нарешті, хід міг бути обдуманим і таки свідчити про наявність таланту. Проте ступінь талановитості можна визначити лише з наступних ходів та з усієї гри у цілому. У випадку ж із крилатим хлопчиком ні в кого немає сумнівів: так, наче у нього над головою з’являється сяюча корона з надписом: Геній. Ану падайте усі ниць! І оточуючі зразу ж у це вірять та страшенно 楽しむ побачити, що з ним буде далі, або ж самим провести з ним гру.

Підсумок: не можна судити про ступінь крилатості по одному (а тим паче першому!) ходу або руху.

Другий спосіб миттєвого детектування ще гірший, ніж перший, бо там і про талановитий хід мова не йде.

Наприклад, талановитий музикант (навіяно Nodame Cantabile) чує перший звук якоїсь мелодії, і враз ціпеніє та широко розкриває очі. Думаєте, тому, що звук дуже гарний? А от і ні. Коли нам озвучують думки героя, вони виявляються приблизно такими: Грає паскудно… Техніки ніякої… Ноти читати не вміє… ЯКИЙ ЖЕ ВІН ТАЛАНОВИТИЙ!

Бубух! Це вже я гепаюсь зі стільця від такого виверту у героєвих думках. Причому трапляється він періодично у різних героїв по відношенню до різних людей, тобто Грає погано… Талант! чується не один раз. Як таке може бути?

Підсумок: НЕ ВІРЮ, що по одній, тим паче першій і тим більше – поганій ноті можна визначити, наскільки талановитий виконавець.

Підсумовуючи загалом: мені сподобалось і Hikaru no Go, і Nodame Cantabile. Це хороші аніме, які варто подивитися. Але визначення чиєїсь талановитості по одному, тим паче першому, ходу (руху, слову, удару, стрибку, закляттю, жесту) або ж по першій ноті (фразі, тощо) не тільки брехня, але і страшенний, величезний та дуже набридливий штамп. На жаль.

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 2 569 переглядів | Прокоментуй!

Автор фото: laszlo-photo

Є в японській мові таке хороше слово 気. У книзі Kodansha’s Dictionary of Basic Japanese Idioms, про яку я вже писала, йому відводиться близько 100 сторінок (і це тільки на вислови, які на нього починаються, а взагалі-то більше). Додати обкладинку, зміст – і вийде ціла книжка (у мене і тонші є).

Розглянемо кілька корисних прикладів.

• 元気 – бадьорість, енергія, гарний настрій

Хрестоматійний діалог:

「お元気ですか。」

「おかげさまで。元気です。」

який означає приблизно Як ся маєте? – Добре, дякую/Вашими молитвами.

Ще один приклад – 「元気を出して/出せ」 – Ану збадьорся, розвеселись; Давай живіше/енергійніше! Покажи, на що здатен!

• 気分 – самопочуття; настрій

Корисні вирази з ним: 「気分がいい」та 「気分が悪い」.

Вони мають по два значення:

а) Почуватися добре (фізично) або ж Бути хворим, погано почуватися; Маятися животом відповідно.

б) У якості опису – Бути приємним, гарним та Бути бридким, неприємним відповідно.

• 気持ち – почуття; самопочуття; настрій

У наведених виразах 気分 може замінятися на 気持ち – 気持ちがいい/悪い з тим же значенням.

Окремо ж 気持ち більше використовується у значенні Почуття:

「(・・・の)気持ちを分かってほしい」 – Хочу, щоб (мої) почуття зрозуміли

або ж

「だけど男の子はやっぱり少し馬鹿でぜんぜん女の子の気持ちなんてほら分からないみたい」 – Але хлопці насправді трошки дурники, і чомусь зовсім, схоже, не розуміють дівочих почуттів (це фраза із заключної пісні School Rumble, на мене чур не ображатися).

На цьому сьогодні усе. 気をつけて。

(Оцініть допис)

Loading...

| 3 412 переглядів | 1 коментар

Не все аніме хороше, і не кожна серія у хорошому аніме – хороша. І навпаки – посереднє аніме іноді дарує епізод чи два, які ви полюбите назавжди.

Отже, сьогодні – про окремі улюблені серії.

Тільки не сприймайте мої слова так, ніби наведені нижче серіали погані чи то зовсім мені не подобаються. Принаймні, Noir та Kare Kano стоять вище середнього рівня аніме. Але усе-таки я люблю в них лише по одній серії.

• Noir, серія 1
  Якщо режисер хоче присадити глядачів на своє аніме, то ось йому взірець: початок Noir. Серіал цей із розряду бігалок та стрілялок (і непоганих стрілялок), проте перший епізод радує також постановкою: тут вам і цікаві ракурси, і майстерна робота з деталями, і чудова музика. Власне, саундтрек Noir – це те, за що можна подивитися серіал і до кінця… або до того моменту, як набриднуть основні мелодії.
• Kare Kano, серія 10
  Сама точно не знаю, за що люблю цей епізод. Припускаю, за те, що він є деякої квінтесенцією серіалу: він вміщає сюжет, гумор, розвиток відносин між героями та дещицю психології. Такий собі збірничок усього, що ви зустрінете у цьому аніме, і за що його, можливо, полюбите.
• AD Police, серія 8

  
  

  Серія типу Зробимо перерву: це коли герої забувають на деякий час про свої повсякденні справи (якими б вони не були – чи то шкільні веселощі, чи полювання на монстрів) та займаються чимось зовсім іншим (і, як правило, безтурботним). Перервою часто буває поїздка до 温泉, іноді гра (у футбол, бейсбол, тощо), а у AD Police – це сидіння у барі. Не певна, чим мені таке проведення часу приглянулось, але тим не менш – серію передивляюсь із задоволенням.

А які у вас улюблені серії?

(2 голосів, 3,00 )

Loading...

| 2 842 переглядів | Прокоментуй!

– Чому анімешники дивляться вниз, коли з кимось розмовляють?

– Професійна хвороба: шукають субтитри.

Коментар пана (пані?) Mavisson на допис Я розумію! нагадав мені про часи, коли моє захоплення аніме тільки почалося. Японської я, само собою, не знала ні слова, зате непогано читала англійською. Тому вбудовані субтитри мене, в принципі, не лякали.

Проте виявилося, що хоч із граматикою проблем не виникає, та лексика дещо відрізняється від тої, до якої я звикла. Тож мені доводилося частенько зупиняти програвач та заглядати у словник.

Як результат – мої знання англійської значно покращилися.

Тому мене іноді дивує, що люди плачуться: Ну коли ж вийдуть російські субтитри?

Прошу зрозуміти мене правильно – я не закликаю кожного анімешника вчити англійську або ж спеціально шукати англійські субтитри, якщо ви вже маєте російські чи українські.

Але чекати “рідних”, коли вже є англійські, мені здається нерозумним.

Про користь я вже писала – все-таки англійська більшості із нас треба, якщо не для роботи, то як ключ до широчееееенного поля буржуйнету, де зібрано багато цікавого, а іноді й недоступного у нашомовному сегменті.

Крім того, є ще один аспект, про який варто пам’ятати: на російську в основному перекладають саме з англійської, а не з японської (з якою в кращому випадку звіряються у неоднозначних місцях). Це й зрозуміло: англійську знає (або думає, що знає) набагато більше людей, ніж японську.

Наслідків з цього два:

Англомовні субтитри з’являються раніше, ніж більшість нашомовних. Тому волання Коли, коли, коли нарешті буде переклад??? при тому, що серіал насправді уже перекладено, дратують і смішать. Дуже хочеться написати: САМ СОБІ ЗЛІСНИЙ БУРАТІНО, уже давно міг би дивитися.

По-друге, будь-який художній переклад є насправді інтерпретацією перекладачем оригіналу. Російські ж субтитри – то взагалі інтерпретація інтерпретації, і шанси на помилку зростають удвічі.

Так, намалюємо табличку.

Плюсами та мінусами відмічено хороший та поганий переклад відповідно. Як бачимо, кінцевий результат буде хорошим, тільки якщо обидва переклади не підведуть.

Я зовсім не хочу тут лаяти перекладачів – честь їм і хвала за їх труди, тим паче, що формулювати переклад у щось зв’язне важче, ніж просто розуміти прочитане. Проте аніме зазвичай перекладають не професіонали, а любителі, і від помилок вони не застраховані.

Так, я зареклася дивитися з нашими субтитрами після того, як побачила, що Looks that way переклали як Дивись туди чи якось так. Зваживши, що закінчення s та наказовий спосіб викладаються на першому році вивчення англійської (He goes to school, Sit down!, Stand up!), я вирішила, що для таких помилок у мене вистачає своїх провалів у знаннях, і чужих мені не треба. Адже свої я можу виправити і таким чином чомусь навчитися, а чужі? Тільки нерви попсують.

Крім того, англійські субтитри видаються мені (це моє цілком суб’єктивне враження) більш дослівними і ближчими до оригіналу. Наші перекладачі люблять давати волю фантазії і перетворювати фрази типу Що ти (з  ним) робиш? на Забери від нього руки! Це не завжди погано – навіть добре, якщо відповідає ситуації на екрані. Але оскільки таке фантазування відбувається на основі не оригіналу, а перекладу (який у свою чергу може бути “нафантазованим” або ж помилковим), то відхід від оригіналу виявляється досить далеким, що вже добрим ніяк не назвеш.

І це я ще не згадую субтитри, отримані просто машинним перекладом, без усілякої редакторської правки – а мені доводилося бачити і такі. Воно вам треба?

Отже, що я хочу сказати: якщо ви хоч трохи знаєте англійську, і вона вам хоч у якійсь мірі треба – не шукайте російські субтитри, читайте англійські. Повірте, ви від того лише виграєте.

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 4 687 переглядів | 4 коментарі

Правду говорить легко и приятно, а от слухати – коли як. Наприклад, у аніме є дві фрази зі словом 真, які викликають у мене зубовний скрегіт.

Втім, не у всіх випадках, треба признатися. До того ж, не буду розписуватися за всіх глядачів, можливо, комусь вони не здаються занадто пафосними та недоречними. Судіть самі.

Ось ці фрази: 「真の姿を現す」 та 「真に目覚める」.

Вони досить тісно між собою пов’язані: після того, як особа чи об’єкт 真に目覚める, вона чи він може також 真の姿を現す.

Якщо це герой, то скоріше за все у нього відкрилися потаємні чакри і він враз став крутим-прекрутим – ворогам пора тікати; ніжна дівчинка-чарівниця в процесі пробудження починає літати і світитися, а очі в нею стають суцільно зафарбовані ну, знаєте, такі порожні, без жодних слідів розумової діяльності; усілякі ж махіни (типу Нірвашу з Eureka 7) яскраво блимають лицьовими фарами, випромінюють потужні промені світла, а потім починають під переможну музику трощити усе навколо.

Глядачі, що завчасно відступили на безпечну відстань, сприймають 目覚める та あらわす по різному: хто радіє аж до сцяння окропом, хто лякається, хто просто дивується. При цьому у більшості з них трапляється напад телепатії, ясновидіння та говоріння з самим собою (але про це – іншим разом).

Сцена пробудження та демонстрації пронизується таким пафосом та награною урочистістю, що стачило б і на десяток голлівудських блокбастерів. І хоча зазвичай мені у аніме навіть штампи подобаються більше, ніж голлівудські, та у даному випадку я не на стороні аніме.

Чому? Та тому що американський пафос простий і зрозумілий: треба цінувати сімейні цінності (пробачте за каламбур), любити Америку та розносити демократію по всьому світу (або Всесвіту). І якими б наївними не здавалися ці послання, у них криються дійсно важливі речі, достойні урочистості (хіба що Любити Америку треба замінити на Любити Батьківщину).

Інакше у аніме. Слово 真 у наведених фразах вимовляється дуже пафосно і піднесено. Наче те, що ми нарешті побачимо 真の姿, дозволить нам пізнати ВЕЛИКУ ІСТИНУ (або хоча б зрозуміти, що в біса творилося у даному аніме).

Але це – обман. 真の姿 не лише нічого не пояснює, але, буває, й заплутує справу все більше. У глядача виникають нові запитання: що це, навіщо, звідки взялося і чому воно саме таке, або чому у одних героїв воно є і таке, а у інших нема або не таке. Автори ж аніме, замість того, щоб усе розкласти по полицях(припускаючи, що вони самі розбираються у тому, що малюють), вигадують якісь хитрі назви, що звучать дуже розумно або дуже загадково, та примушують героїв промовляти їх таким тоном, ніби від цього все стає ясно від А до Я.

Що це? これは бла-бла-бла だ.

Навіщо? これは бла-бла-бла だ.

Звідки? これは… і так далі. Або просто бла-бла-бла та бла-бла-бла…

А щоб глядачі не прискіпалися, бла-бла-бла-кання відбувається на фоні відчайдушного екшену або сильної сюжетної напруги. Ну справді, кого там цікавить Істина, якщо герой нарешті уколошкав головного негідника або ж сказав героїні 好きだ.

І, зітхнувши з полегшенням, що все добре закінчилось (бо всі ми в душі любимо хеппі-енди, хоча вголос і лаємось на них), ми забуваємо про те, що замість 真 нам підсунули 嘘; замість Істини – дулю без маку.

Підсумовуючи: урочистість, з якою вимовляється слово 真, цілком відповідає його значенню. Проте у наведених анімешних фразах воно повністю дискредитоване – бо за його допомогою нас скоріше дурять, ніж розказують правду.

(Оцініть допис)

Loading...

| 5 113 переглядів | 2 коментарі