У одній з попередніх Низок слів ми розібралися з усілякими дурницями. А сьогодні поговоримо про такі дурниці, що їх аж на світі не буває.
1. 馬鹿な – неможливий, абсурдний. Часто використовується з розтягуванням або повторенням першого складу:
– насмішкувате або презирливе ばあかな – Та що ти верзеш/Не буває такого/Такого не може статися. ばあかな використовує, наприклад, негативний герой, коли один з його приспішників несміливо припускає, що позитивний герой може вижити, якщо на нього впаде хмарочос.
– злякане ばーばかな！ – коли виявляється, що те, що ну ніяк не могло трапитися, таки трапилося або ж трапляється просто перед очима. Так реагує вищезгаданий негативний герой, коли бачить позитивного, який цілісіньким та неушкодженим вибирається з-під уламків хмарочоса.
2. ばかばかしい – безглуздий, недоречний, абсурдний – походить від того ж слова, що і 馬鹿な, і схожий за використанням до ばあかな.
3. まさか – дуже популярне слово у аніме, яке означає Не може бути! Та що ви! або ж, із запереченнями, Навряд, хіба.
У реченні стоїть на початку і означає деякий скепсис по відношенню до висловленого, наприклад Та не може бути, щоб він у неї закохався! Ха-ха-ха! Ото б була оказія!
Окремо може використовуватися по-різному:
– недовірливо-здивоване, у відповідь на чиїсь слова: Та що ви говорите?/Невже? Наприклад: (Що ви кажете? Той скромний ввічливий хлопчик, який завжди підносив мені сумку, виявився затятим отаку, що збирав хентайні іграшки?) Не можу повірити!
- недбале まあさか означає Не вірю, (що вони на це наважаться)/Сумніваюся, (що у нього вистачить мізків)/Та навряд, щоб…, тощо.
– злякане, підозріле або задумливе まさか означає деякий здогад щодо ситуації, яка розвилася не у тому напрямі, у якому передбачалося. Наприклад, деруться двоє. Один заявляє:
– Ну, тобі кінець! Зараз я знищу тебе своєю мегасекретною супертехнікою, проти якої немає захисту (тут він її детально описує, незважаючи на надсекретність)! Начувайся!
Слідує удар, герой задоволено шкіриться… коли ж бачить, що супротивник, якого мало розвезти по асфальту, спокійнісінько піднімається на ноги. У цьому місці героя охоплюють наступні думки:
"Він живий! Як таке могло трапитися? まさか?!.. Невже він розгадав мою методу? Знайшов протидію? Передбачив мої рухи і ухилився? …"
Будь-який здогад може бути як вірним, так і помилковим. Тож і у цьому випадку герой або отримує удар, що утрамбовує його у стіну, і йому залишається тільки здивовано бурмотіти ばーばかな; або ж він сам зрозуміє, що "いいえ/違う. Тут справа у чомусь іншому…", і битва продовжується собі далі, як собі й мала.
4. ありえない – власне, неможливий: друга основа від 有る бути + 得る суфікс можливості + заперечення ない. Зауважте, що стверджувальна форма 有り得る читається як аріуру.
5. 嘘 – це брехня, неправда, обман. А окремий вигук うそ！ можна перекласти як Не може бути!/Не вірю очам своїм!
На сьогодні усе. І пам’ятайте, що коли хтось заявляє вам: Не займайся дурницями, бо японську мову вивчити неможливо!, то це чистісінька брехня.
Уявіть собі: приходить до психоаналітика анімешний персонаж і заявляє:
– Лікарю, справа така: у мене є своє діло, я – приватний детектив/мисливець за головами чи скарбами/убивець драконів чи винищувач демонів/або ж просто Герой. Я вмію все: швидко бігаю, вправно стріляю/майстерно володію зброєю, характерною для моїх обставин та епохи, дам прочухана негіднику будь-якої комплекції та підготовки; я помічаю те, на що інші не звертають уваги, і розгадую загадки, над якими люди безуспішно билися поколіннями; знання мої не вмістила б і державна бібліотека, якби я їх записав, або ж я знаю людей з подібним об’ємом знань, і вмію їх використовувати у своїх цілях.
Іншими словами, я – супермен (у нормальному розумінні, а не в тому, що я шугаю вночі над містом, вдягнений у трико).
Але є у мене одна проблема: я не заробляю.
– Як?! – вражається психоаналітик, на мить забувши про терапевтичні принципи. – Ви все вмієте, все знаєте, але не заробляєте?
– Саме так, – сумно підтверджує герой. – Я постійно комусь винний, а живіть у мене урчить частіше, ніж я сам говорю.
– Гм, – дивується лікар, який зовсім не супермен, але винний лише банку: має іпотеку на будинок вартістю десяток мільйонів доларів.
– Втім, я сам знаю, у чому моя проблема, – продовжує пацієнт. – Я занадто добрий. Ось слухайте:
По-перше, часто до мене приходять клієнти, які просто-напросто не здатні заплатити. Наприклад, протягує мені маленька кавайна дівчинка кілька монет, що вона витрусила із своєї рожевенької копилочки, і слізно просить: “Знайдіть мого татуся (або ж старшого брата. Саме вони мають схильність вскакувати у халепу і пропадати)! Ну хіба я можу не виконати це прохання? А виконавши, хіба я можу брати гроші з такого клієнта? (Не кажучи вже про те, що зиску з того все одно було б нуль – ну яка сума може бути у тій копилці?) А у знайдених родичів грошей теж, само-собою, не знаходиться.
По-друге, у протилежній ситуації (коли дорослі родичі просять знайти їх пропалу малечу) я теж оплату не беру (навіть у небідних людей). Адже це святе діло – повернути батькам малятко, хіба можна на цьому можна заробляти?
По-третє, у мене є конкуренти, і досить вправні. Буває, прокладу я дорогу аж до якогось скарбу, чи от-от схоплю якогось негідника, чи… коротше, ось-ось завершу завдання, за яке мені заплатять, аж тут і виявиться, що той клятий конкурент слідував за мною по п’ятам, і в останній момент він ставить мені підніжку і краде мій успіх просто у мене з під носа. То, думаєте, я, користуючись усіма своїми талантами, наступного разу розчавлюю його як таргана? Ні! Бо виясняється, що у нього є якийсь там малий (часто ще й хворий) родич (ну ви ж знаєте, що анімешним дітям тільки дай підчепити якусь важко- або ж невиліковну напасть), і звісно, щоб його лікувати, потрібні величезні гроші. Що ж мені залишається, як не простити свого ворога у таких скрутних обставинах? Більше того, з деякими я такими конкурентами я досі у дружніх стосунках, а інші навіть стали моїми партнерами!
Тут пацієнт замовкає, щоб перевести дух, а зацікавлений лікар розмірковує:
– Так, зрозуміло. Ви безкоштовно допомагаєте хорошим людям у біді. А з негідниками ви не працюєте…
– Та ні, працюю – це ж моя робота (а по секрету – я такий добрий, що і їм не можу сказати “Ні”!). Але уже в процесі виконання я розумію, що все-таки довести до кінця їх паскудне завдання совість не дозволяє, і повертаю так, що замовник залишається у прольоті, і оплати я не отримую, або ж гроші відходять на допомогу тих, кого замовник образив. В результаті – в кишені у мене нічогісінько.
По-четверте, замовники у мене – ворогу не побажаєш. Наприклад, якщо завдання треба виконати до певного, строго визначеного часу, то будьте певні, що я спізнюся рівно на хвилину… і капосний клієнт скаже, що поїзд уже пішов, і грошей не дасть. Або якщо викрадена людина хоч разок стукне свого викрадача, то клієнт тут же заявить, що я не маю ніякого відношення до врятування, хоча і розчистив шлях до втечі, поклавши сотню охоронців. То думаєте, я заношу таких замовників у чорний список? Навпаки – вони стають моїми постійними клієнтами і завжди поводяться таким же чином!
– Ну і нарешті, – продовжує пацієнт, – нерідко мене підводить удача. Наприклад, я виконую замовлення пречудово, але при цьому умудряюся розтрощити стільки свого і чужого майна, що весь гонорар іде на ремонт та відшкодування збитків. І знову я на нулі! Що ви про це думаєте, лікарю?
У психоаналітика вертілося на язиці кілька слів, якими можна називати людину, що з усіх сил старається, аби їй було погано (найм’якішими з яких були бовдур та мазохіст). Однак він вирішив повернути розмову у дещо інше русло:
– В цілому я зрозумів вашу ситуацію. Але поясніть же мені, на що ви живете?
– О, ну трапляються ж випадки, які не підпадають під жодну наведену категорію, і тоді у мене з’являється трохи грошей. Я їх віддаю на борги, на ремонт обладнання чи зброї, тощо… і все починається спочатку. Лікарю, я у відчаї. Допоможіть!
Але, на жаль, психоаналітик нашому герою не допоміг, тому що був людиною практичною і не бажав бути одним з тих, кому герой постійно винен. Навіть Нобелівка за зцілення такого надзвичайного психічного розладу, що журавлиним крилом звабливо помахувала йому, здалася лікарю занадто далекою і непевною.
Тож герої, схожі на даного пацієнта, і далі з’являються на наших екранах, і ми продовжуємо дивитися на їх марні старання заробити копієчку та слухаємо голодне бурчання їх животів.
І краю цьому не видно.
Наостанок слід зауважити, що даний випадок – це лише один аспект досить складних відносин анімешних персонажів із грішми. Але докладніше ми поговоримо про це іншим разом, і тоді ж спробуємо розібратися, а чому ж усе-таки талановиті, розумні, вправні герої, які пробують заробляти собі на життя своїми здібностями, завжди катастрофічно бідні.
На задньому сидінні таксі розмовляють два інтелігента:
– Знаєте, недавно в гостях мені до рибної страви подали ніж.
– Так, бувають ще такі некультурні люди. Мені також якось запропонували коньяк у келиху для шампанського.
Таксист не витримує, обертається і каже:
– Вибачте, а це нічого, що я до вас спиною сиджу?
Пробачте, що починаю розмову з анекдоту, проте деякі звички загалом ввічливих анімешних персонажів дійсно анекдотичні.
Наприклад, звичка розмовляти із заплющеними очима. При цьому я говорю не про персонажів, яким очі взагалі не потрібні, а про тих, хто зазвичай користується ними за призначенням. Але от буває, що находить на цих нормальних людей якась дивина, і починають вони балакати, не дивлячись, куди.
Проте не забуваймо, що очі дані нам не дарма, тож розбалакавшись із заплющеними очима, не дивуйтеся, якщо втрапите у халепу. Наприклад, виявите, що за час вашого недивіння ваш співрозмовник перетворився на кота, що радісно уплітає ваш спільний обід. Або (це стосується дівчат), якщо ви з закритими очима відкриваєте на стук двері, думаючи, що прийшов ваш 好きな人, і починаєте натхненно признаватися у коханні, може виявитися, що ваш розлив почуттів припав зовсім не тому. А саме – злісному ворогу вашого коханого, який саме заявився, щоб узяти вас у заручниці і шантажувати вашу любов. Тож якщо з вами таке трапилось, хай буде вам наука: є очі – КОРИСТУЙТЕСЯ НИМИ!
(У недосвідченого анімешника може виникнути питання: а чому той негідник не перервав словесний потік, що явно призначався не йому? Відповідь – отут).
Інша звичка, що дивує мене безмірно – розмовляти, стоячи спиною один до одного. От чому б не зробити як усі нормальні люди – підійди, подивися їй у обличчя і так і говорити? Та ні, персонажу треба пройти мимо, зупинитися, і уже там починати балакати. Що найцікавіше, співбесідник теж не вважає за потрібне повернутися. Так собі і говорять у різні боку. А здавалося б – не хочете бачити одне одного, то може не треба було б починати розмову узагалі, не?
Однак чужа культура, як і чужа душа – то глупа ніч, і шукати там розумний зміст так само важко, як і ловити чорну кішку в темній кімнаті… Втім, не буду розвивати думку до того, що ніякого смислу у подібних звичках немає.
Як зрозуміло з назви блогу, він присвячений аніме та манга. Але тут ви не знайдете рецензій на аніме чи мангу, так само, як і анонсів новинок. Я пишу те, що вразило чи зачепило мене, розсмішило чи примусило подумати. Якщо вам це підходить - приєднуйтесь!
Читачеві お客様に
Кажуть, що кожен анімешник хоча раз у житті брався вивчати японську мову. Якщо ви з тих, хто думав або навіть починав, та покинув - можливо, саме тут ви знайдете спосіб зблизитися з 日本語. Уроків граматики не буде - але ви навчитеся трохи більше розуміти те, що чуєте в аніме.
Loading...
У одній з попередніх Низок слів ми розібралися з 
Відволічемося натрохи від японської культури, і повернемося до нашої. А сьогодні у нас – свято Воскресіння Ісуса Христа, воно ж Пасха або Великдень. 
Уявіть собі: приходить до психоаналітика анімешний персонаж і заявляє:
По-перше, часто до мене приходять клієнти, які просто-напросто не здатні заплатити. Наприклад, протягує мені маленька кавайна дівчинка кілька монет, що вона витрусила із своєї рожевенької копилочки, і слізно просить: “Знайдіть мого татуся (або ж старшого брата. Саме вони мають схильність вскакувати у халепу і пропадати)! Ну хіба я можу не виконати це прохання? А виконавши, хіба я можу брати гроші з такого клієнта? (Не кажучи вже про те, що зиску з того все одно було б нуль – ну яка сума може бути у тій копилці?) А у знайдених родичів грошей теж, само-собою, не знаходиться.
Пробачте, що починаю розмову з анекдоту, проте деякі звички загалом ввічливих анімешних персонажів дійсно анекдотичні.
(У недосвідченого анімешника може виникнути питання: а чому той негідник не перервав словесний потік, що явно призначався не йому? Відповідь –