Січ
26

Бережіться каваю!

Gunslinger GirlКавайні дівчатка в аніме бувають двох типів: небезпечні та дуже небезпечні.

Перші – це ті, кого створили, натренували (Кіріка з Noir) або ж створили і натренували (Gunslinger Girl) класти ворогів пачками всякими різноманітними способами. Буває, що і тренувати потреби немає, бо дівчатка і так ходячі “машини смерті” – як у Elfen Lied.

Наскільки небезпечні вони конкретно для вас, залежить від того, чи ви знаходитесь на одній з ними стороні. Якщо так – вам пощастило: виживете. Часто – завдяки їм.

Дуже небезпечні дівчатка володіють величезною надприродною силою, хоча до певного моменту можуть про це і не здогадуватися. Але не сумнівайтеся, що обов’язково знайдеться злісний дядечко, якому відомо усе достеменно, і який, давненько точачи зубки на наш світ, не упустить нагоди тими силами скористатися.

Чим дуже небезпечні відрізняються від просто небезпечних?

По-перше, масштабами. Якщо небезпечні діють в рамках знищення окремих людей чи організацій, то вплив дуже небезпечних не обмежується навіть містами – скоріше річ іде про країни або ж увесь світ.

По-друге, непередбачуваністю. Як уже було сказано, дівчатка самі не підозрюють про свою силу, і тому вам, звісно, про неї не розкажуть. Але є дехто, хто має на неї певні види, і він спробує цією дівчинкою заволодіти. А ви спробуєте її врятувати, навіть не розуміючи, у чому справа. Причому буває, що злісним дядечкам також відомо про потаємну кнопку, від натискання на яку дівчинка перестає діяти свідомо і може навіть повернутися проти вас. Так що дядечко забере її з собою, а ви залишитеся у калюжі крові зі встромленим у спину ножем.

SaikanoІншими словами, дуже небезпечна дівчинка втягне вас у такі неприємності, без яких ви розчудово обійшлися б.

Але не хвилюйтеся, ви оклигаєте, все одно підете її рятувати, врятуєте, а вона врятує вас, і разом врятуєте світ. Амінь.

Загалом же будь-яка, не обов’язково маленька та кавайна, дівчина або жінка в аніме є потенційно небезпечною. Дуже швидко після знайомства виявляється, що вона вправно володіє вогнепальною та/або холодною зброєю, а руками й ногами махає не гірше за Джекі Чана.

Або ж (у певних жанрах) носить металеві лати, наче вони не важчі за вечірню сукню, та вправляється з величезним мечем не гірше, ніж зі столовим ножем. Думаєте, вона виглядає відповідно – накачана бабеля під два метри ростом? Зовсім ні! Не знаю, звідки це походить (у голлівудській кінопродукції хоч на політкоректність звалити можна), але у анімешних войовниць м’язи не накачуються зовсім та категорично – що не заважає їм (войовницям) успішно протистояти воїнам-чоловікам. Але коли часи війни закінчуються, вони вдягають звичайні (іноді й весільні) сукні і виглядають у них пречудово. Дивина!

Не кажучи вже про те, що кожна школярка здатна так шмаркнути хлопця, що він розмажеться по підлозі, або ж дати такого штурхана, що він відлетить поза хмари.

Тож замість Бережіться каваю! сміливо можна було б сказати Бережіться жінок!

Втім, добре подумавши, я таки відшукала серед кавайних анімешних дівчаток і цілком безпечних. Щоправда, вони відіграють у аніме не першо-, а десь так –надцятирядну роль. Єдине їх призначення – показати головним героям, на яку підлість та жорстокість здатні нехороші люди, пожалкувати про недосконалість світу та надихнутися новими силами для його покращення.

Gunslinger GirlВідбувається цей процес наступним чином. Живе собі така гарна-прегарна, добра-предобра, весела-превесела, ну і кавайна без усякої міри малесенька дівчинка. Живе собі з татком або старшим братом, якого надзвичайно любить (або ж з матір’ю чи старшою сестрою, але обов’язково не в повній сім’ї). І от якраз у той момент, коли герої знайомляться з цим янголятком, виявляється, що її опікун – справжній диявол, і жертвою стане якраз вона – маленька кавайна дівчинка. Що з нею зроблять, навіть промовляти не хочу – а іноді і дивитися. Причому чим кавайніша дівчинка, тим жахливіший ефект. На що, власне, сценаристи і розраховують.


Ще одне виключення з небезпечного каваю (але уже серед більш дорослих представниць прекрасної статі) – це Ямато Надешіко: ідеальна жінка, яка вміє все і робить все (в домашніх справах), та ще й має такий янгольський характер, що аж хочеться запитати, де вона поділа свій німб. Мабуть, заховала у шухляду, щоб не зносився.

Проте Виключення, як відомо з неправильного перекладу одного прислів’я, лише підтверджують правило, тож більшість жінок в аніме щонайменше уміє постояти за себе (і всі вони гарні або кавайні як на підбір).

Втім, каваю боятися – не зніматися в аніме. Це я про анімешних героїв-чоловіків. А нам з вами (глядачам) узагалі нічого не загрожує, бо у нас є найміцніший захист від анімешних страхіть – екран монітору.

Тож не убоїмося каваю та дивімося аніме без жодного страху!

На цьому побажанні прощаюся. またね。

Гру
12

Одна улюблена серія

Не все аніме хороше, і не кожна серія у хорошому аніме – хороша. І навпаки – посереднє аніме іноді дарує епізод чи два, які ви полюбите назавжди.

Отже, сьогодні – про окремі улюблені серії.

Тільки не сприймайте мої слова так, ніби наведені нижче серіали погані чи то зовсім мені не подобаються. Принаймні, Noir та Kare Kano стоять вище середнього рівня аніме. Але усе-таки я люблю в них лише по одній серії.

  • NoirNoir, серія 1
    Якщо режисер хоче присадити глядачів на своє аніме, то ось йому взірець: початок Noir. Серіал цей із розряду бігалок та стрілялок (і непоганих стрілялок), проте перший епізод радує також постановкою: тут вам і цікаві ракурси, і майстерна робота з деталями, і чудова музика. Власне, саундтрек Noir – це те, за що можна подивитися серіал і до кінця… або до того моменту, як набриднуть основні мелодії.
  • Kare Kano, серія 10
    Kare KanoСама точно не знаю, за що люблю цей епізод. Припускаю, за те, що він є деякої квінтесенцією серіалу: він вміщає сюжет, гумор, розвиток відносин між героями та дещицю психології. Такий собі збірничок усього, що ви зустрінете у цьому аніме, і за що його, можливо, полюбите.
  • AD Police, серія 8


    Серія типу Зробимо перерву: це коли герої забувають на деякий час про свої повсякденні справи (якими б вони не були – чи то шкільні веселощі, чи полювання на монстрів) та займаються чимось зовсім іншим (і, як правило, безтурботним). Перервою часто буває поїздка до 温泉, іноді гра (у футбол, бейсбол, тощо), а у AD Police – це сидіння у барі. Не певна, чим мені таке проведення часу приглянулось, але тим не менш – серію передивляюсь із задоволенням.

А які у вас улюблені серії?

Лис
28

Дратівна правда

Дратівлива правда - Eureka 7Правду говорить легко и приятно, а от слухати – коли як. Наприклад, у аніме є дві фрази зі словом , які викликають у мене зубовний скрегіт.

Втім, не у всіх випадках, треба признатися. До того ж, не буду розписуватися за всіх глядачів, можливо, комусь вони не здаються занадто пафосними та недоречними. Судіть самі.

Ось ці фрази: 「真の姿を現す」 та 「真に目覚める」.

Вони досить тісно між собою пов’язані: після того, як особа чи об’єкт 真に目覚める, вона чи він може також 真の姿を現す.

Якщо це герой, то скоріше за все у нього відкрилися потаємні чакри і він враз став крутим-прекрутим – ворогам пора тікати; ніжна дівчинка-чарівниця в процесі пробудження починає літати і світитися, а очі в нею стають суцільно зафарбовані ну, знаєте, такі порожні, без жодних слідів розумової діяльності; усілякі ж махіни (типу Нірвашу з Eureka 7) яскраво блимають лицьовими фарами, випромінюють потужні промені світла, а потім починають під переможну музику трощити усе навколо.

Дратівлива правда - Eureka 7Глядачі, що завчасно відступили на безпечну відстань, сприймають 目覚める та あらわす по різному: хто радіє аж до сцяння окропом, хто лякається, хто просто дивується. При цьому у більшості з них трапляється напад телепатії, ясновидіння та говоріння з самим собою (але про це – іншим разом).

Сцена пробудження та демонстрації пронизується таким пафосом та награною урочистістю, що стачило б і на десяток голлівудських блокбастерів. І хоча зазвичай мені у аніме навіть штампи подобаються більше, ніж голлівудські, та у даному випадку я не на стороні аніме.

Чому? Та тому що американський пафос простий і зрозумілий: треба цінувати сімейні цінності (пробачте за каламбур), любити Америку та розносити демократію по всьому світу (або Всесвіту). І якими б наївними не здавалися ці послання, у них криються дійсно важливі речі, достойні урочистості (хіба що Любити Америку треба замінити на Любити Батьківщину).

Інакше у аніме. Слово у наведених фразах вимовляється дуже пафосно і піднесено. Наче те, що ми нарешті побачимо 真の姿, дозволить нам пізнати ВЕЛИКУ ІСТИНУ (або хоча б зрозуміти, що в біса творилося у даному аніме).

Але це – обман. 真の姿 не лише нічого не пояснює, але, буває, й заплутує справу все більше. У глядача виникають нові запитання: що це, навіщо, звідки взялося і чому воно саме таке, або чому у одних героїв воно є і таке, а у інших нема або не таке. Автори ж аніме, замість того, щоб усе розкласти по полицях(припускаючи, що вони самі розбираються у тому, що малюють), вигадують якісь хитрі назви, що звучать дуже розумно або дуже загадково, та примушують героїв промовляти їх таким тоном, ніби від цього все стає ясно від А до Я.


Що це? これは бла-бла-бла だ.

Навіщо? これは бла-бла-бла だ.

Звідки? これは… і так далі. Або просто бла-бла-бла та бла-бла-бла

А щоб глядачі не прискіпалися, бла-бла-бла-кання відбувається на фоні відчайдушного екшену або сильної сюжетної напруги. Ну справді, кого там цікавить Істина, якщо герой нарешті уколошкав головного негідника або ж сказав героїні 好きだ.

І, зітхнувши з полегшенням, що все добре закінчилось (бо всі ми в душі любимо хеппі-енди, хоча вголос і лаємось на них), ми забуваємо про те, що замість нам підсунули ; замість Істини – дулю без маку.

Підсумовуючи: урочистість, з якою вимовляється слово , цілком відповідає його значенню. Проте у наведених анімешних фразах воно повністю дискредитоване – бо за його допомогою нас скоріше дурять, ніж розказують правду.

Лис
11

Неохайні принцеси


Фото: Seiya235

Японці – люди охайні. У чистому тілі чистий дух – це про них.

Тому те, що автори аніме витворяють з героями (а тим паче з героїнями), частенько дивує.

Наприклад, що відбувається з героїнею, яку покинули душевні та тілесні сили? Правильно, у неї підгинаються ноги, і вона падає на землю.

Теоретично відбуватися це може по-різному. Проте усі анімешні героїні падають однаково: їх коліна сходяться докупи, а ступні роз’їжджаються в  сторони так, що попа приземляється якраз між ними.

І хай би це відбувалося у чистенькому японському місті, де опуститися на асфальт хоч і не добре, та не катастрофічно. Проте автори аніме саджають героїнь де тільки їм заманеться, і навіть не соромляться робити це у дощ. Враховуючи, що спіднички героїнь іноді більше схожі на оборку до кофтини, ніж на повноцінну частину одягу, то (відкинемо зайві сентименти і назвемо речі своїми іменами)Жопою у калюжу – то є найкраще визначення даного процесу. Брррррр!


У хлопців є свій варіант безсилого падіння – це ставання рачки. Теж не надто гігієнічно (і не естетично), та все ж краще, ніж у дівчат.

Тут маю оговоритися: вище я написала, що всі анімешні героїні падають однаково, проте це не зовсім вірно. Справа у тому, що героїні грубо поділяються на три категорії: ніжні школярки або принцеси-чарівниці; войовничі, але все ж таки жіночні бойові подруги; і такі собі Ксени, які хоч і не позбавлені зовсім жіночих почуттів, проте основна функція яких – бій.

Так от, першим двом таки доводиться неохайно бухатися сідницями у що попадеться. А от третім пощастило більше: автори дозволяють їм падати чоловічим способом (мабуть, щоб підкреслити особливість їхнього характеру).

По-моєму, несправедливо по відношенню до принцес.

Жов
7

Герої нашого часу

Neon Genesis EvangelionЯк ви ставитесь до Ікарі Шінджі? (Ховаюся, щоб не зачепило пролітаючими гнилими помідорами).

На сайтах, присвячених Neon Genesis Evangelion, Шінджі честять на всі лади: нюня, сопля, плакса, тюхтій, слабак, боягуз, ганчірка, і так далі, далі, аж поки стане лексичного запасу.

Я до Шінджі ставлюся цілком добре. (Свисть. Мимо). Я меланхолік, і мене набагато більше дратують нахабні, егоїстичні, самозакохані та спочатку-роблю-і-навіть-потім-не-утруднюю-себе-думанням герої. Саме тому в найнеулюбленіших персонажах Єви у мене ходить Аска, а не Шінджі. (Свисть, свисть, свисть. Ха, знов промазали!)

Але якби хтось складав список героїв, які не мали б з’являтися на світ, я таки віддала б свій голос за молодшого Ікарі.

Neon Genesis EvangelionБо через якийсь просторово-часово-ноосферний вивих сталося так, що в 1995 році привид Ікарі Шінджі опинився в нашій реальності і став бродити анімешними студіями, заглядати сценаристам через плече та нашіптувати їм щось про дилему їжаків. Але сценаристи його не бачили і не чули. Їм просто ставало лячно, сумно та холодно, а в голову лізли чудернацькі думки. Пензлі ж їх виводили героїв із тяжким дитинством, мінусовою самооцінкою та надмірною саморефлексією.

До того ж, вони підхоплювали від Шінджі якусь заразу, яка дуже легко передавалася іншим: коли мангаки приносили на студії свої манускрипти, вони, нічого не підозрюючи, заражалися страшним вірусом, перехворівали і розносили його далі… Аж до тих пір, доки страшна пандемія не викосила нормальних, без страху та докору, героїв.

Саме тому герой нашого часу, тобто герой сучасного аніме, найбільше схожий на гордого птаха їжака: доки не пхнеш, не полетить. Його треба пів-аніме тягати за шкірку і втовкмачувати Ти можеш! Він же скиглить: Ні, я – не можу! У когось іншого вийде, а я бідний, слабенький і нічого не вмію. Будь-які прояви своїх здібностей він ігнорує, перемоги доказом не слугують.


Єдине, що на нього впливає, так це те, що хтось жертвує своїм життям, щоб його, горе-героя, урятувати (а оскільки жодне добро не залишається непокараним, то і помирає в основному той, хто тягав і втовкмачував). Отоді у героя в голові щось починає ворушитися, і через деякий час до нього доходить: 俺は俺だ. Взагалі-то нормальні люди усвідомлюють це років у три (саме тоді дитина відокремлює себе як особистість від інших), але для анімешних героїв, як бачите, Шінджі встановив новий стандарт.

На щастя, деякі творці виявилися імунними (так завжди бувало навіть у найстрашнішу чуму). Тож сильні герої пережили розгул шінджідемії – але не без втрат.

Вони залишилися впевненими у собі і деякою мірою безрозсудними. Вони не довго думають перед тим, як кулаками пояснити комусь, что такое хорошо и что такое плохо, і не особливо переймаються докорами совісті опісля.

Однак тепер жоден герой не може прибити ворога без того, щоб не перебрати подумки всі свої душевні рани, залишені тяжким дитинством. А вже яких тільки ран бідним героям не понапридумували – аж страх бере:

Мама померла, коли мені було (дуже мало) років…  (безсмертна класика!);

Тато нас кинув, коли мені було …, а потім померла мама (трохи відстає, але теж популярне);

Братик/сестричка були дуже веселі і щасливі, доки теж не померли (хлюп-хлюп)…

А які вже страждання уготовані улюбленими Мурками та Жучками героїв, не хочу навіть згадувати, бо клавіатура розкисне від сліз.


А ще герої були не такими, як всі, і їх ніхто не любив: діти з ними не гралися, дорослі перешіптувалися поза спиною, родичі перекидали один одному мов гарячу картоплину. І наче усього цього було мало, так іще всілякі 妖怪& та привиди так і пхалися поперед очі та не давали нормально жити.

От скільки лиха наробив один непоганий в принципі хлопець – Ікарі Шінджі. Але прошу – не будьте до нього дуже суворі: він не навмисне. Якби він знав, що він наробив, він би злякався того, що наробив, і не робив би того, що наробив.

Втім, думати про це вже пізно: ріки забруднені, ліси вирублені, аніме заражене вірусом Ікарі Шінджі. Чи зможемо ми його “вилікувати”? Мабуть, не більше, ніж очистити річки або відновити ліси.

Але пора, мабуть, закінчувати допис, бо щось мені холодно, сумно, і дописалась я до чогось дивного.

НЕВЖЕ???…

Примітка редактора: На цьому манускрипт несподівано обривається. Подальша доля автора невідома.

:)

P.S. Попереджуючи питання, відповідаю: я не знаю,  чому до Ікарі я ставлюся добре, а інших героїв, що проявляють ознаки шінджіподібності, не люблю.

Можливо, причина в тому, що у Шінджі вкладені реальні сильні емоції. Не секрет, що Єва є результатом чотирирічної депресії її режисера, Хідеакі Анно. Тобто Шінджі такий як є не тому, що головному герою належить бути нерішучим і рефлексуючим, а просто тому, що його таким побачив собі режисер.

А от у сучасних героїв, на жаль, немає вибору – їхній шаблон уже заданий. Аж поки хтось не придумає щось нове і несподіване – і тоді саме воно стане новим шаблоном для героїв інших часів…

Господи, ну чому я такий песиміст?…