Одного разу ми з вами побували на сеансі психоаналізу анімешного героя, який потерпав від свого невміння заробляти. Сьогодні ж поговоримо загалом про відношення анімешних героїв з грошима.

В цілому героїв можна поділити на дуже бідних, дуже багатих та нейтральних. Відразу оговорюся, що мова піде лише про позитивних та більш-менш значущих для сюжету героїв.

Бідняки

Святі голодранці

Цю категорію можна розділити на дві частини:

а) Міська та сільська біднота, яка заробляє собі на життя тяжкою щоденною працею. Головні їх риси – чесність, проста життєва мудрість, доброта (іноді схована за суворими зовнішністю та манерами); головна функція – давати героям притулок, коли їм більше нікуди подітися. Іноді протиставляються багатим можновладцям, які цих же героїв образили або переслідують.

Які у цієї категорії відносини з грошима? Такі, що багатими вони ніколи не стануть, скільки б не працювали. Крапка.

б) Окремі (дуже) бідні, але надзвичайно добрі, чесні та самовіддані герої, а найчастіше – героїні-сирітки, такі як Тору Хонда з Кошику фруктів або Харухі з Гостьового клубу школи Оран (остання хоча і не свята, але все одно добра та бідна, особливо у порівнянні з іншими персонажами). Головна функція героїнь – потрапляти у компанію нахабних, самозакоханих, пихатих мажорів (читайте нижче) та за допомогою своїх прекрасних душевних якостей завойовувати любов та повагу їх усіх, одного за одним, а також розгрібати їх значні психологічні проблеми (бо, як вчить нас художня творчість, багаті не просто плачуть, вони не можуть не плакати!) та видобувати з-під товстої черствої кірки егоїзму глибоко заховану доброту.

Ці святі сирітки, як правило, роботи не бояться, навіть якщо вона така специфічна, як… втім, дивіться Гостьовий клуб, і зрозумієте самі. А хатня робота – приготування їжі, прання, прибирання, тощо – то саме-собою. Однак багатства це їм, звісно, не приносить і не принесе, бо як ще вони тоді протиставлятимуться багатим поганцям?

Вічні бродяги

До цього класу відносяться герої, що подорожують. Їх бідність цілком природна: постійно пересуваючись із одного місця до іншого, вони не мають стабільного заробітку, а перебиваються випадковими, непевними та невеликими підробітками. Тож поки не осядуть, розбагатіти їм і мріяти годі.

Талановиті невдахи

Розмову саме такого героя з психоаналітиком ми підслухали нещодавно. У чому полягає проблема, читайте самі. Тут же я висловлю своє припущення, чому при всіх своїх талантах він не може розбагатіти.

Логіка, на мій погляд, така: позитивний герой має бути хорошою людиною (хоча б у глибині душі) – хороша людина повинна робити добро – але хіба можна брати гроші за те, що робиш добро? – ні, бо будь-який негідник може його робити, якщо йому досить за це заплатять – тобто, хороша людина має робити добро безкоштовно. А інакше він – не хороша людина, а просто найманий робітник. Для позитивного героя подібне клеймо неприйнятно.

З іншого боку, здавалося б, злу справу можна зробити, якщо це єдиний спосіб заробити на якесь добре діло (наприклад, заплатити за чиєсь лікування). Проте чинити зло позитивним героям заборонено категорично (принаймні, у великих масштабах). Тож і у тут героям не вдається розжитися – доводиться навіть у таких умовах робити добро і не отримувати за нього гроші.

Бідні герої: куди не кинь – всюди клин. Так і бідують, стражденні.

Багачі

Мажори

Це діти багачів, яким немає потреби заробляти собі на прожиття. Однак вони частенько вигадують собі різні заняття, як, наприклад… втім, іще раз пораджу подивитися Гостьовий клуб, щоб дізнатися про все самим.

Умовно мажорів можна поділити на тих, чиї батьки володіють сучасними корпораціями, і тих, хто належить до древніх кланів, що упродовж століть володіли якимось мистецтвом – як-то потомки самураїв, ніндзя, екзорцистів, заклинателів духів, чарівників тощо.

Перші задирають носи так, наче самі заробили батьківські мільйони. Дійсно, немає нічого легшого, ніж пишатися не своїм.

Друга група не така чванькувата, але неабияк гордиться своєю майстерністю.

Як щодо грошей? Ну, в основному мажори іще тільки навчаються у школах чи ВУЗах, тож їх заробітки, якщо вони є, – то лише балощі. Однак показані нам таланти цих героїв дають можливість з упевненістю сказати, що капіталом вони розпорядяться дуже розумно і достойно продовжать традиції своїх сімей, корпоративні або кланові. Бідність – не для них.

Талановиті переможці

(Пошепки). Цей розділ я писатиму дуже тихо, бо у ньому розповідається, як можна робити добро, але при цьому заробляти непогані гроші. Але, боюся, якщо талановиті невдахи мене почують, то набіжать і…

ГУП-ГУП-ГУП!!! ТУП-ТУП-ТУП! АААААА!!!!! Та скільки ж вас тут?!…

…Нарешті, коли всі заспокоїлися та розсілися, поговоримо про заробітки.

Отже, запам’ятайте головне: щоб мати гроші, треба їх брати. Щоб заробляти добрими справами, треба брати гроші за добрі справи.

І нічого стогнати! Треба.

А як же репутація позитивного героя, спитаєте ви? А от тут і криється секрет: щоб вільно отримувати гроші за добро, треба прикидатися не дуже вже й добрим. Поганим хлопцям дозволяється отримувати плату за будь-які справи, хороші чи злі, чи не так? От вам і вихід!

Тобто схема дій така:

• Коли вчиняєте щось добре, обов’язково наголошуйте, що робите це заради і виключно заради грошей.
• Якщо не втрималися і зробили щось хороше без оплати, відразу ж вчиняйте якусь дрібну капость тим, хто це бачив – про ваше безкорисне добро відразу забудуть.
• Беріть якомога більше! Не соромтеся множити на десять ту суму, яка першою приходить вам в голову при оцінці ваших послуг. Оточуючих це, безсумнівно, допече до живого, і вони й думати не стануть, що ви хороші, і вам негідно брати оплату взагалі.

Звісно, з репутацією хорошого хлопця доведеться розпрощатися. Але що вам до того, що думають про вас незнайомці? А близькі та дорогі вам люди все одно рано чи пізно розгадають ваше гру та знатимуть, що ви у душі – хороші.

А щоб вам було легше вжитися в роль, ось вам приклад для наслідування: Кадзума із аніме Kaze no Stigma. Учіться!

Нейтральні

До цієї категорії відносяться всі персонажі, стосовно яких неважливо, чи багаті вони, чи бідні. Тобто їх матеріальне положення може у якомусь контексті і згадуватися, але вирішальної ролі у сюжеті воно не відіграє. Тож і обговорювати нам тут нічого.

Загалом же ставлення до 金持ち (якщо вони не зовсім безнадійні поганці) у героїв аніме надзвичайно шанобливе, аж до душевного трепету. Однак і бідність таки не ганьба, головне, щоб людина була хороша. Майже як у житті, чи не так?

Та на сьогодні все. Мабуть, я когось пропустила (всіх героїв не охопиш), однак основні типи описані.

А вам я бажаю… ні, не дармових мільйонів (хто ж їх дасть, та і псують вони людей), а щоб ваші таланти (я певна, надзвичайно великі) оплачувались дуже і дуже достойно. Удачі вам!

またね！

Сьогоднішня низка слів буде дуже довгою… але не моєю. Я дам посилання на два списки, що містять по 100 найуживаніших анімешних слів кожний. Ці списки гуляють по Інтернету і, судячи з коментарів, радують усіх отаку, які задумуються, а чи не вивчити їм японську.

Тож хвалебні слова так і рвалися з-під моїх пальців на екран, однак погляд зачепився за один з перекладів… Після чого я більш уважно перечитала списки, і стало зрозуміло, що у бочці меду не без кількох ложок дьогтю.

Зокрема, мені здається, що їх автори дуже люблять аніме, однак японську мову знають, як би це м’якше сказати, не надто добре. Однак перш ніж аргументувати свою думку, даю адресу, за якою ви можете почитати обидва списки (як я розумію, це передруківка, а не оригінал).

А тепер зауваження:

1. Слово наказ записане як мерей, хоча насправді воно – мейрей. Справа у тому, що дифтонг ей вимовляється дуже близько до довгого ее, і на його кінці ледве чутно. Тож якщо записувати по вимові, то правильніше буде меерее,  якщо по запису – то мейрей. Ну, в крайньому випаду, якщо комусь одне з і чується сильніше за іншого, то меерей. Однак мерей – однозначно невірно.

2. Ябай означає не “несчастный, жалкий (о ситуации)“, а небезпечний, ризикований. Використовується, наприклад, у ситуації, коли на героїв кидається така маса ворогів, що перемогти їх неможливо – треба тікати. Можна, звісно, піднапружити уяву і заявити, що нещасні герої знаходяться у нікчемному становищі. Однак краще просто запам’ятати правильне значення ябай і розуміти, що ситуація стала дуже небезпечною, ризикованою, критичною.

3. Окашій дійсно означає “смешной, смешно“, однак воно має ще кілька значень, серед яких: дивний, незвичний; підозрілий, сумнівний; недоречний, непристойний. Можливо, ми з автором списку дивимось кардинально різне аніме, але я в основному зустрічаю окашій якраз у значеннях підозріло, дивно, незвично.

4. Макасеру можна перекласти як “доверять ; доверяться кому-то“, проте мова іде не про ту довіру, при якій кажуть: Я знаю, що ти мене не зрадиш, а таку, коли поручають/довіряють виконати якусь дію; залишають на чийсь розсуд вирішення деякого завдання. Для першого випадку більш підходить шінджіру, для другого – якраз макасеру.

Аналогічна ситуація з нацукашій. Воно, звісно “дорогой, милый, хороший“, але треба розуміти, що таким воно є не для всіх (як каваій чи уцукушій), а тільки для персонажа, якого охопила ностальгія. Тобто предмет, до якого відноситься нацукашій, об’єктивно може бути зовсім не милим, а старим, брудним та бридким, однак при цьому він залишиться дорогим чийомусь серцю, бо викликає у ньому ностальгічні спогади.

5. Кавайсо:(на/ні) – бідний-нещасний, сумний, нікчемний – не має жодного стосунку до каваій – милий, чудовий, гарний, малесенький, хоча звучать вони схоже.

6. За те, що понаписуване про ій та хаяй, треба забороняти перегляд аніме на півроку. За кожне слово. І це ще дуже м’яка кара за оце:

ii – хороший. Старый вариант, сейчас используется вариант “yoi”. “Yoku” – глагольная форма, “yokatta” – прошлое время глагола “yoku” в разговорной речи. Как восклицание означает “Это круто!”, но обычно лучше переводить как “Я так рад!”

Перше речення – хороше, я не проти. Однак ій з аніме нікуди не зникало і не збирається. Просто від нього не утворюються прислівникова форма (йоку – не дієслово!) та минулий час (так, так, японські прикметники мають форму минулого часу!). Тому у аніме ви чутимете ій, йой, йоку, йокатта, йокаттара, йокереба, йошь, тощо. Суб’єктивно може здатися, що йой, дійсно, більше.

Те ж саме зауваження щодо хаяй. Хаяку – не дієслово! Є хаямару – (занадто) поспішати, хаямеру – прискорювати, але хаяку – це прислівник зі значенням швидко або рано.

7. Найбільше, мабуть, постраждало слово яру.

yaru – у этого глагола различные значения. Обычно это почтительный вариант глагола “делать”.Так же это слово может быть формой глагола “давать”, причем от человека низкого ранга или младшего возраста (или даже от животных и растений) человеку более высокого ранга (более старшего возраста). Hаконец, этот термин может переводиться как глагол “пытаться”.

Можливо, яру колись і було шанобливим (подібно до кісама), проте зараз воно цілком звичайне, повсякденне слово. А у деяких значеннях і грубувате. Наприклад, щодо сексу яру – це скоріше трахатися, ніж кохатися.

У значенні давати воно направлене якраз навпаки – від вищого до нижчого. Ото як собаці кісточку кидаєте, то яру, а як дитина вам щось дарує, то уже агеру (яке означає піднімати, підносити. Логіка зрозуміла?)

Звідки взялося значення намагатися, не зовсім зрозуміло. Від ятте міру? Проте намагання тут виражене дієсловом міру, яке можна додавати і до інших дієслів, не лише до яру.

З іншого боку, чим не вгодило ятта як минулий час від яру, теж не ясно. Яру – робити, ятта – Зробив!/У мене вийшло зробити! Ніякої містики.

Як бачите, зауваження серйозні, однак підкреслю, що у списках – 200 пунктів, тож кількість помилок відносно невелика. Решта слів переведена досить адекватно, хоча іноді і не повно. Тому з чистою совістю рекомендую ознайомитися – цілком імовірно, ви знайдете для себе багато корисного. А наведені помилки нехай вам нагадують, що якщо ви збираєтесь вчити японську по інформації в Інтернеті – ЗАВЖДИ перевіряйте її по словниках та підручниках.

До речі, це ж стосується і мого блогу. Як і будь-яка людина, я здатна на помилки: від простої описки до нерозуміння якихось граматичних тонкощів. Тож не забудьте перевіряти і мене!

А на цьому сьогодні все. Удачі вам!

Ви любите подорожувати? Особисто я не відмовилася б побачити увесь світ, якби для цього не потрібно було б витратити занадто багато сил та грошей. На жаль, ця мрія нездійсненна, якщо тільки не подорожувати… сидячі у своєму кріслі.

А от у цьому допомогти нам можуть автори манги та аніме, яким теж притаманна любов до далеких світів: вони не лише віртуально подорожують самі, але і нас запрошують із собою, переносячи дію своїх творів у різноманітні куточки світу та поза його межі.

Причому роблять вони це достатньо часто, щоб розглянути ці випадки та навіть трохи класифікувати їх.

Отже, іноземний антураж (мається на увазі не-японський) використовується наступним чином:

1. Антураж заради антуражу. Це ті випадки, коли події, в принципі, могли б відбуватися у Японії із японськими персонажами, але от чомусь авторам захотілося перенести їх в інше місце. Наприклад, сюжет Gunslinger Girls навряд чи змінився б, якби героїні були японськими, а не італійськими дівчатками.

То нащо ж було переносити дію в Італію? Висловлю припущення (лише припущення!), що справа тут не лише у любові мангаки до італійської культури, але й у потягу до косплею, який особливо популярний серед любителів аніме та манги.

Наскільки достовірні подібні перевдягання у чужу культуру? Ну, якщо ви самі з нею знайомі мало, то може воно вам і здасться достойним: видатні пам’ятки, як-то Колізей чи Ейфелева башта будуть намальовані з усією можливою точністю; назви та імена вибрані старанно та зі смислом; найбільш відомі за кордоном страви та звичаї не будуть обійдені увагою. Однак відносини між людьми залишаться упізнаванно анімешно-японськими, як не крути. Зверніть увагу, що багато хто з героїв у таких аніме навіть いただきます каже перед тим, як почати їсти.

2. Елементи, притаманні специфічній культурі або періоду. Їх дуже цікаво використовувати у аніме і неможливо перенести у японські реалії. Зокрема:

а) Християнство, в основному – католицтво. О, яка це плідна тема! Особливо автори полюбляють:

• черниць у характерному чорному одязі. Вони можуть бути різними – добрими та невинними чи бойовими, вірними чи підлими, слабкими чи духовно стійкими… Головне, щоб вони були! Причому їх умудряються втиснути навіть у фентезійні та альтернативні світи, де християнством і не пахне!
• церкву як впливову організацію. Наприклад, у Trinity blood католицька церква зі штаб-квартирою у Ватикані виступає притулком для людей, що потерпають від вампірів. Замінити її якоюсь японською організацією, мабуть, можна було б, але саме католицька атрибутика та обряди таки надають аніме певної атмосфери, яку ватро було відтворити.Втім, ця церква теж є анімешно-японізованою, та зазвичай діє у фантастичних та альтернативних світах і займається дуже дивними, як для церкви, справами, використовуючи не в міру сумнівні методи (дивіться також Chrono Crusade).
• янголів та демонів. Автори обожнюють малювати крила! Тому їх надзвичайно приваблюють білокрилі янголи. А також – провинні чорнокрилі янголи, Диявол та його прибічники-демони, що воюють зі світлими та/або спокушають їх. Крім того, до цієї теми відноситься широкий пласт таких інтригуючих понять, як: гріхопадіння, прощення, душа, Рай та Пекло, вічні муки та вічне блаженство, тощо.Оскільки янголів та демонів ніхто з нас не бачив, то судити про їх правильність чи неправильність ми не можемо, і автори вільні творити з ними, що їм заманеться. Чим вони і користуються.

б) Європейська знать. Графи, барони, герцоги, принци та королі, які танцюють на балах, деруться на шпагах, плетуть та розгадують інтриги, вчиняють та зупиняють заговори, і, що найголовніше – елегантно п’ють червоне вино, розвалившись у зручних кріслах, та носять надзвичайно розкішні костюми. Графині, баронеси, герцогині, принцеси та королеви, які та тих же балах закривають обличчя віялами, водночас засліплюючи оточуючих розкішшю своїх декольте та діамантів. А їх вбрання, вбрання! Уже за самий одяг цього періоду його варто змальовувати у аніме.  А ще додайте щипочку інтриги, сипоніть різноманітних, хай і шаблонних, персонажів, пов’яжіть їх між собою любов’ю та ненавистю – і страва готова! Подавати з червоним вином.

в) Готичний стиль. Любов та смерть… Червона кров невинної діви капає із гострих кликів на чорний камзол та білосніжні груди…

Приблизно такий готичний романтизм мангаки взяли за основу для своїх творів про вампірів. Звісно, з модифікаціями. Наприклад, діва може носити шкільну форму або взагалі бути не дівою, а юнаком (так, так, трапляється і таке!). У будь-якому випадку, глядачу доведеться продиратися крізь тонни криваво-червоних троянд, які щедрим снігопадом засипають екран… Втім, це краще один раз побачити, ніж сто разів прочитати, так що ось вам канонічний приклад – Vampire Knight.

Однак історії з вампірами – не єдині, де використовується готичний антураж, хоча вони, мабуть, вписуються у нього найбільш органічно. В принципі, будь-яка “старшилка” може бути намальована з елементами готики, якщо мангака є її прихильником. Для прикладу – шьнен-аніме D-Gray-man.

г) Вестерн уже давно не є тим жанром, що описує виключно американський Дикий Захід відповідного періоду. Осучаснений стілець крокує далекими світами, як і раніше, відстоюючи справедливість за допомогою свого вірного шести- та більшезарядного друга, холодної голови, гарячого серця та всього іншого, що, згідно класичним уявленням, повинен мати даний герой. Найбільш відомі анімешні стрільці – Ваш Стампід (Trigun) та Спайк Шпігель (Cowboy Bebop).

3. The world is not enough. Коли авторам не підходить жодна з існуючих точок на земній кулі, навіть перенесена у інший час чи у альтернативний простір, вони вигадують новий світ.

Однак вигадати щось поза людським досвідом практично неможливо (так кажуть психологи), тож найчастіше у авторів виходить наступне:

а) Узагальнено-фентезійне середньовіччя. Воно мало відрізняється від його, що використовується авторами фентезі по всьому світу: королі, мечі, мужні лицарі та прекрасні (а у аніме – ще й бойові) дами; чаклуни, купці, таверни, замки, золото, луки та арбалети, розбійники, королівські стражі, вершники, кіраси та алебарди, та іноді ще й дракони, ельфи та інша нечисть. Найкраще це середовище, мабуть, описується як невідомо де і коли, бо воно є деяким усередненим уявленням про минуле для більшості авторів фентезі, що ні в біса не тямлять у історії, але дуже хочуть писати про бої на мечах з повисанням на переможці (уособленні самого автора, саме собою) напівоголених ельфійських принцес.

Крім того, специфічно у аніме цього жанру можуть з’являтися розумні та напіврозумні тварини, а також вкраплення високих технологій у вигляді меха (Vision of Escaflowne), літаючих кораблів (Escaflowne, Tales of the Abyss) та залишків космічної експансії (Utawareru mono, Scrapped princess), тощо.

б)  Європа ХІХ – початку ХХ століття. Уже є залізниця, примітивні автомобілі та літаки, однак титул все ще означає значно більше, ніж гарну приставку до імені. Приблизно у такому оточенні живуть Аллісон та Лілія з однойменного аніме. Дещо схожий на нього і світ Сталевого Алхіміка, хоча знаті там немає.

в) Вигадана сучасність або майбутнє зазвичай показуються у неназваному (читай – вигаданому) великому місті, яке з однаковою ймовірністю може бути як європейським, так і американським. У його центрі розташовані бетонно-скляні хмарочоси, які і на сьогодні досить безликі. На задвірках же народ настільки різномастний, що певну національність можна приписати хіба що окремим кварталам (на зразок сучасних Chinatown та Japantown у Сан-Франциско). На відміну від пункту 1, цей антураж настільки неспецифічно-узагальнений, що ніякого інтересу не представляє.

На цьому я свою класифікацію закінчу, хоча вона і не зовсім повна. Так, події Baccano! розгортаються в Америці у часи “сухого закону”; герої Matantei Loki Ragnarok – скандинавські боки, що живуть у сучасній Японії; антураж Єви цілком японський, але сюжет зав’язаний на християнських та кабалістичних символах. Однак описати (та що там – згадати) їх усі я просто не в змозі.

Тож на цьому прощаюся. Бажаю вам цікавих подорожей, і хай все ж таки більшість із них буде реальною!

またね！

Анімешні герої стараються 守る свої 約束, навіть якщо заради цього треба пожертвувати життям. Однак при цьому є кілька обіцянок, які, схоже, з самого початку даються не для того, щоб виконати, а просто щоб пообіцяти. Наприклад:

1. またあおう/あいましょう. Подорожують собі герої з точки А в точку якусь-то там: чи щось шукають, чи за кимось женуться, чи то просто у них такий modus operandi. Дорогою, звісно, вони зустрічають різних людей, і з деякими ненадовго здружуються (тобто зустрічаються на початку серії, добре проводять час всередині та прощаються у кінці). Так от, при розставанні якраз ці новоспечені друзі і заявляють: またあおう. На що отримують впевнену та радісну відповідь: ああ або うん！

Дійсно, світ тісний, тим паче, що герої, можливо, повертатимуться додому тим же шляхом і таким чином знову побачаться зі своїми новими знайомими.

Проте дивно чути таку відповідь у випадку, коли персонажі – це пришельці з іншого світу або виміру, і мета їх подорожі – знайти спосіб повернутися у свою реальність, а то і назавжди знищити можливість подібних пересувань. У цьому випадку またあおう звучить скоріше як знущання, адже повторна зустріч означатиме, що герої не досягли своєї мети і більше ніколи не побачать своїх рідних та друзів.

І тим не менш, герої радісно відповідають Так! Що ж, ввічливість – ноша тяжка.

2. 必ず – слово, з яким треба поводитись обережно (так само, як і з ніколи чи завжди), бо воно натякає на деякий абсолют, якого у реальному житті не буває. Зокрема, не в людських силах гарантувати, що якась подія 必ず відбудеться або ж, навпаки, 決して не відбудеться.

Проте героїв аніме подібні роздуми не хвилюють. Особливо відзначаються Звичайні Японські Школярі (назва умовна, бо це може бути не японський і не школяр, головне, щоб він був звичайним хлопцем, що раптом вскочив у незвичайну халепу). Так от, цей персонаж полюбляє заявити зустрічній дівчині 必ず守るから, хоча сам тільки-но опинився на місці подій і не має уявлення, від кого її взагалі треба захищати, а дівчина до того ж оперує гігантським роботом та трощить ворогів, мов сірники ламає.

На щастя, подібна самовпевненість не обходиться безкарно (так, так, я злорадісна, бо занадто вже противними бувають окремі ЗЯШі зі своїм бажанням усіх позахищати), і дуже скоро після обіцянки герою доводиться падати на коліна та плакати, причитаючи: 守れなかった або 何もできなかった！

Ближче до кінця школяр реабілітується і таки захищає свою зазнобу (герой все-таки, інакше не можна), але це доводить, що зловживати словом 必ず не варто – виконати цю обіцянку вдасться далеко не завжди навіть головному герою.

Є ще й інші випадки, у який 必ず використовується досить дивно (наприклад, いつか必ず (побачимось) перед чиєюсь смертю), але приклад з 守る – найбільш частий, по-моєму.

3.  必ず戻る – ずっと待ってる(から) Теж цікава парочка: він неодмінно повернеться – вона буде завжди чекати. Не буду повторювати про 必ず (читайте вище), а як щодо дівочих обіцянок?

Що насправді трапляється з тими, хто готовий чекати вічно, добре показано у фільмі Такеші Кітано ドールズ. Хто дивився, той знає, що добре то не закінчилось.

Але закохані героїні продовжують палко обіцяти, що вони ずっと待ってる свого коханого. Причому роблять це у двох випадках:

а) перед тим, як він відправляється на вирішальну битву. Таким чином вони ніби просять коханого обов’язково повернутися назад, бо ж вона його так чекає! Дійсно, чому б не почекати, адже це ずっと триватиме не так уже й довго. А от обіцянки героя повернутися у даному випадку – не більше ніж заспокійлива брехня.

б) після того, як герой (увага!) загинув у вирішальній битві. Принаймні, його робот вибухнув, чи корабель затонув, чи будівля, у якій він бився з ворогом, впала і перетворилася на купу палаючих руїн. Тіла не знайшли, тож героїня вірить, що герой не загинув, і на співчутливі зауваження безтурботно усміхається і заявляє, що він неодмінно повернеться, бо вона його завжди чекатиме.

І як не дивно, зазвичай герой таки повертається! Іноді досить швидко, а іноді, коли героїня вже встигла прожити ціле життя, причому протягом його обзавелася чоловіком, дітьми, внуками та домашніми тваринами. Але вона його ЧЕКАЛА!!! Тільки спробуйте засумніватися! (Втім, як казала наша викладачка: Ну хіба можна вірити обіцянкам жінки?)

Підсумок: вищенаведені фрази, хоч і звучать як обіцянки, не завжди ними є: у певних ситуаціях це скоріше висловлені сподівання – на зустріч, на чиєсь повернення, тощо; або бажання – захистити дівчину, яка подобається; або ж просто… ну, дівочі обіцянки, які обіцянками не є за визначенням.

Принаймні так я пояснюю те, що їх використовують досить відповідальні щодо своїх обіцянок анімешні герої.

…чи ж телепатія і ясновидіння? – нерідко запитую я себе, дивлячись черговий серіал.

Бо герої аніме часто спілкуються між собою на величезних відстанях і здатні (перед)бачити події, що розгортаються на іншому кінці світу. І я говорю зовсім не про героїв, які прямо заявлені у якості телепатів чи ясновидців, бо тобі усе було б зрозуміло і легко пояснювалось би.

Наприклад, припустімо, що трапився у анімешній реальності якийсь здоровезний Бубух! Під здоровезним я маю на увазі будь-який масштаб, аж до загибелі цілого Всесвіту – автори аніме на руйнування не скупляться.

Так от, завжди знайдеться спостерігач, який вигукне: 「これは тут іде гарна, але беззмістовна назва だ？」 А інший, що обов’язково знаходиться від першого на чорт зна якій відстані (але точно на такій, що голос туди не долітає), йому відповідає: 「いいえ/ちがう。。。」 і пояснює, що ж то насправді трапилось. Або ж діалог у них такий 「これは？。。 – Ота сама назва だ。+ пояснення, що під нею розуміється」 (це якщо пощастить. Іноді за увесь серіал автори так і не спроможуться нічого пояснити, сподіваючись, що глядачі проковтнуть красиву назву і не придиратимууться). У будь-якому разі, цей обмін фразами свідчить, що люди, розділені кілометрами, а то й світовими роками, можуть чудово один одного чути без будь-яких пристроїв. Дивина, та й годі.

Інша дивина – це те, що більшість героїв здатна безпомилково визначити момент, коли важливі події はじまった. Ну, знаєте, це та точка у серіалі (десь на відстані 2/3 від початку), з якої починається фінішна пряма: усі персонажі представлені (нових, навіть другорядних, не буде); їх характери (тобто дитячі травми та інші таргани) і відносини (тобто хто кого любить, а хто кого тапками б’є) описані; головний ворог нарешті з’явився або відкрив свою приховану личину.

Так от, варто у цей період чомусь десь стукнути-грюкнути, блиснути або затрястися, як герої тут же заявляють: Ну, почалося!, себто 「はじまった！」 Найбільш розсудливим (слід віддати їм належне) стачає розуму додавати частинку か, тобто сумніватися. Менш розумним не потрібні навіть знаки – вони промовляють はじまった просто так… Єдине, що їх вибачає, так це те, що вони теж використовують か.

А от найбільш самовпевнені без усяких сумнівів заявляють 「すべては始まったよ！」 і, як не дивно, завжди вгадують! Ну як тут не думати про ясновидіння?

Втім, щодо останніх у мене є й інша теорія: що вони несповна розуму і чарівне слово проголошують при будь-якій нагоді. А коли випадково угадують, то починають вважати, що це вони ЗНАЛИ.

На цю думку наводить той факт, що вони не задовольняються лише はじまった, а ще й починають щось там пророкувати загальними фразами, причому говорять самі до себе, благоговійно вдивляючись у далину.

Тобто уявіть собі: герой, що за умовами задачі НЕ наділений даром ясновидіння та передбачення, вірить, що знає про події, які відбуваються поза полем його зору і слуху; пророкує, що трапиться у майбутньому; вголос говорить сам до себе. Висновок: без гамівної сорочки не обійтись.

Втім, навіть якщо списати таку поведінку на божевілля, це все одно не пояснить інші випадки, коли рознесені на величезну відстань герої ведуть діалог без засобів зв’язку та бачать віддалені події без оптичних приладів.

От і думай собі – що то таке?

Ну а якщо говорити серйозніше, то все описане, звісно – то анімешні прийоми, які використовуються з певною метою. Але і у цьому ракурсі вони викликають певне невдоволення.

1. Після Бубух! з першого прикладу різні групи героїв обговорюють подію, і шматочки їх розмов складаються для глядача у загальну картину. Крім того, ми дізнаємося про ставлення героїв до події, її наслідки для них (чи вони отримали якісь пошкодження, травми або ж навпаки, щось здобули чи дізналися) та подальші плани. З цієї точки зору така клаптикова розповідь є непоганим прийомом, і навіть надмірна злагодженість її учасників, якої, звісно, не може бути у дійсності, не надто напружує.

А от діалоги героїв, що знаходяться зовсім у різних місцях, не чуючи, не бачачи, а то і не знаючи про існування один одного, виглядають як повнісінька ДУРНЯ.

2. Принаймні у половині випадків я не розумію, нащо нам показали персонажа, що промовляє はじまった. Ні, якщо це герой, що відіграє певну роль у розв’язці, то деякий сенс є: він припустив, що події почалися, і рушив до їх центру. Саме тому він вчасно опинився на полі бою і в останню мить урятував головного героя від неминучої смерті (наприклад). Логіка, погодьтеся, присутня.

Але дуже часто はじまった говорить герой, ніяким боком до вирішальних подій не причетний. Іноді після はじまった він пропадає аж до фінальних титрів, де нам показують, що з ним усе добре. То навіщо його взагалі було вводити? Щоб пояснити глядачу, що ось воно, наближаємось до кінця? Та невже ми настільки дурні, що самі цього не побачимо???

3. Що стосується пророцтв та говоріння до себе, то тут є аж три проблеми:

По-перше, виголошуються вони дуже пафосно та пишномовно, а цього добра у аніме і так забагато. От не можуть герої просто сказати: Зараз той-то поб’ється з тим-то, і в залежності від того, хто переможе, нас чекає або мир во всем мире, або ж повний капець. Ні, ні, ні! Віщати треба обов’язково у дусі: Квітка світу розкриє свої пелюстки і подарує своє серце душі космосу… Пробачте, моя блякла фантазія не може передати усього абсурду та ідіотизму тих пророцтв.

По-друге, нащо вони взагалі? Глядачу цікаво, що конкретно станеться з героями, а до всяких душ світу та інших абстракцій, зрозумілих (якщо зрозумілих) виключно їх авторам, йому діла мало. У аніме і так занадто часто говорять, не пояснюючи, тож не варто додавати сюди ще й пишномовні нісенітниці – достатньо одного はじまった (якщо без нього ніяк) або ж не менш набридлих, але лаконічних これからだ та 動き出した.

По-третє, говоріння вголос до самого себе є ознакою певного душевного розладу. А от заради цікавості зверніть увагу, як часто герої це роблять протягом аніме? Ви здивуєтесь, бо навіть наймовчазнішим із них не завадило б відвідати психіатра. А якщо герой проголошує до себе пафосні, пишномовні та нікому не потрібні нісенітниці? Та однозначно йому дорога у кімнату з м’якими стінами.

А нас примушують це дивитися й слухати! Недовго і самим з розуму зійти.

На щастя, пора, коли кажуть はじまった, триває в аніме недовго, не більше однієї серії, так що перетерпіти її можна. Та й що нам залишається робити? Не кидати ж із-за цього дивитися аніме! І радіти за героїв, які поголовно наділені такими корисними здібностями, як читати думки та передбачати події.

На цій оптимістичній ноті закінчую сьогоднішні роздуми. Усього вам найкращого!

До побачення!