Категорії ввічливості у японській мові – то широка та досить складна тема. Я довго не наважувалася приступити до неї, проте і відкладати її назовсім неможливо. Тож закотимо рукава і приступимо.
Я вже трохи писала про секрети японської ввічливості, але то були тільки часткові випадки. Сьогодні ж поговоримо про ввічливість більш серйозно, і перш за все розглянемо стилі японської мови.
Глобально їх можна поділити на два класи: інформаційний стиль та стилі, що використовуються при міжособистісному спілкуванні.
До інформаційного стилю відносяться наукова література, преса, офіційні документи, тощо.
До другого класу – бесіди, листи, публічні виступи тощо.
Інакше можна сказати, що один клас не потребує адресату (інформаційний стиль), а другий – потребує (міжособистісне спілкування).
Неважко зрозуміти, що поняття ввічливості може існувати лише там, де адресат є. Тож спочатку давайте розглянемо особливості, притаманні міжособистісному спілкуванню узагалі, а потім перейдемо конкретно до вираження ввічливості.
Перш за все, спілкування означає, що в ньому беруть участь щонайменше дві особи:
Я – автор вислову (той, хто говорить).
Ти – адресат (той, до кого говорять).
Крім того, може ще бути Він – особа, яка не приймає безпосередньої участі у спілкуванні, але є його темою (той, про кого говорять).
Так от, у японській мові існує поняття направленості дії, яка виражається спеціальними граматичними формами. Так, у японських висловах Я подарував Тобі (направленість від першої особи до другої) і Ти подарував Мені (направленість від другої особи до першої) подарував трохи відрізняється між собою – до слова дарувати додається відповідне допоміжне дієслово.
Думаю, сама ідея направленості не така і складна. Однак у японській мові направленість використовується дуже часто, що для нас дещо незвично. Ще одна особливість – це те, що майже завжди направленість виражає сприятливість дії, тобто адресат має з тої дії якусь вигоду. Виняток – груба погроза зі словом яру. Наприклад, Корошьте куре означає Зроби мені послугу, убий (мене) (як би дивно це не звучало), а Буккорошьте яру зо! – Та я тебе/його/їх уб’ю!
При цьому треба враховувати ще два поняття, а саме:
1. Свій – чужий.
2. Нижчий, рівний, вищий.
Свій – чужий
Коли ви говорите про свої дії, то визначити, що є своє-чуже легко. Однак у інших випадках не все так просто. Наприклад, ви промовляєте фразу: Бабуся дала дитині цукерку. Яка буде направленість?
Якщо це ваша бабуся дає цукерку чужій дитині (або ж ви якимось чином пов’язуєте себе зі стороною, що дає), то направленість буде від Я до Він. Якщо ж це ваша дитина отримує цукерку від чужої бабусі, то направленість – від Він до Я. А що, коли мова йде про бабусю і дитину, що яких ви не маєте ніякого відношення? У такому випадку направленість не використовується взагалі.
Розмежування на свій-чужий не обов’язково пов’язане з родинними зв’язками. Найбільш загально можна сказати так: Я – це коло осіб, до яких ви себе в даному випадку відносите. У сім’ї це може бути просто я; у розмові з сусідами – я і члени моєї родини; у школі та університеті – мій клас чи група; у бізнесі – моя фірма, на противагу їхній.
Тобто Я змінюється в залежності від того, з ким і про кого ви говорите.
Нижчий, рівний, вищий
Нехай ви уже розібралися, хто у вашій розмові Я, Ти та Він. Тепер пора визначити взаємну ієрархію. Для цього треба врахувати вік, соціальне та службове положення учасників бесіди. Діти нижчі по відношенню до дорослих, однокласники – рівні між собою та нижчі за вчителя, начальник вищий за підлеглого, тощо.
Такий поділ впливає на дві речі:
По-перше, кожний напрямок (наприклад, від Я до Він), має два варіанти в залежності від того, чи є Він вище чи нижче за Я (див. рисунок).
По-друге, це визначає ступінь ввічливості: з приятелем ви говорите неформально, з начальником – ввічливо або дуже ввічливо. Однак докладніше про ступені ввічливості поговоримо пізніше, а зараз трохи підсумуємо те, що було сказано.
Підсумок
Щоб краще зрозуміти усе вищесказане, давайте розглянемо приклад: ви студент, і у розмові зі своїм приятелем кажете фразу: Вчора викладач дав мені таку корисну книжку!
Розбираємо по-порядку:
1. Дія направлена від Він (викладач) до Я (я).
2. Згори (викладач) донизу (студент).
3. Стиль неформальний, бо розмова з рівним (приятель).
Врахувавши ці три пункти, можна визначити, який ступінь ввічливості та які граматичні форми направленості слід використовувати. Але докладніше – у інших випусках.
А на сьогодні завершимо, щоб відпочити та обдумати отриману інформацію. がんばってね！
До наступних випусків!
(2 голосів, 5,00 )
Loading...
(2 голосів, 3,50 )