Фото: charles chan *

Продовжимо серйозну розмову про японську ввічливість.

Перша частина стосувалася загалом міжособистісного спілкування та його особливостей: рівнів ввічливості, напрямку дій, наявність категорій свій-чужий, нижчий-вищий.

У другій частині були конкретно описані основні стилі міжособистісного спілкування: неформальний, нейтрально-ввічливий та шанобливо-ввічливий.

Сьогодні ж копнемо трошки глибше та розберемося з деякими деталями.

1. Коли у підручниках пишуть про ввічливість, то наводять певні правила: ось у цьому випадку кажуть так, а у іншому – ось так. Проте реальність така, що правилами назвати подібні рекомендації важкувато.

   По-перше, різні вимоги (свій–чужий, старший–молодший, вищий-нижчий,  тощо) часто вступають у протиріччя одна з одною. От як звертатися до чужого, але явно нижчого? До вищого за положенням, але значно молодшого, і навпаки? Таких ситуацій повно, і рішенням часто буває "Говори, як хочеться". Тобто в багатьох ситуаціях ви можете вибирати між двома близькими стилями, і, що б не вибрали, це сприйметься нормально.

   По-друге, якщо звернутися на "ти" до явно вищого та ще й чужого, то це явно неввічливо. А от оберненого правила немає. Коли старенький дідусь звертається до молодесенької продавщиці ("нижчої" за нього аж за трьома критеріями), то нікого не дивує, якщо він їй все-таки не "тикає", а говорить нейтрально-ввічливо. Тобто можна сказати: "Хочете бути ввічливими – будьте", це вам тільки у плюс.

2. Слід розрізняти ввічливість і формальність.

   В друзями розмовляють неформально, і це вказує на близькість стосунків, а не на неповагу чи грубість. Навпаки, якщо ваш близький друг раптом перейде з вами на формально-ввічливий стиль, варто занепокоїтися, чи не втрачаєте ви його хороше ставлення.

3. Розмовна мова зазвичай менш формальна, ніж письмова.

   Взагалі кажучи, стилів мовлення можна виділити значно більше, ніж ті три, які зазвичай описуються у підручниках. Якщо починати "знизу" по шкалі ввічливості/формальності, то там стоятиме грубий-розмовний (лайка), а завершуватиме список шанобливо-ввічливий-письмовий. Між ними – … Втім, ви і самі здатні їх назвати. Просто пам’ятайте, що письмо – ввічливіше і формальніше, ніж розмова.

4. Формальність і неформальність можуть у певних ситуаціях сполучатися.

   Так, у сім’ї до старших прийнято звертатися з повагою (о-ка:-сан, о-то:-сан, і т.д.), але говорити з ними можна і неформально: фраза типу "(О)-ка:-сан, гомеееее!" – нерідка у сімейному колі.

   Проте слід пам’ятати, що батьки (дяді/тьоті/старші брати та сестри) позначаються "вищими" тільки у відсутності сторонніх. Якщо ж хтось іще, не член родини, приймає участь у розмові, то родичі переходять у категорію "своїх" і про них у більшості випадків* говоритимуть з використанням "скромних" форм (дивіться нижче).

   * Зверніть увагу, що Ікарі Шінджі ЗАВЖДИ називає батька "о-то:-сан", очевидно не сприймаючи того "своїм".

5. Головна особливість шанобливої мови – те, що дії першої особи (Я) і дії 2-ї та 3-ї осіб (Ти та Він) позначаються по-різному.

   Для своїх дій той, хто говорить (Я), використовує "скромні форми". Однак ця дія має якось бути пов’язана зі співбесідником (Ти) або тим, про кого йдеться у розмові (Він). Так, якщо хтось каже: "Я прочитав усі ці книжки (що стоять у мене на полиці)", то він використає "йомімашьта", нейтрально-ввічливе. Якщо ж він говорить "о-йомі-шімашьта/іташімашьта", то це вказує на те, що книжки якось пов’язані з Ти/Він (наприклад, Ти/Він їх подарував або ж є їх автором).

   Втім, багато де відмічається, що є тенденція використовувати скромні форми щодо всіх своїх дій, так що вищенаведена різниця, мабуть, зараз не така явна.

6. Ти та Він – можуть бути різним особами і потребувати різних рівнів ввічливості.

   Наприклад, у першій частині цієї серії я наводила діалог двох студентів, які говорять про викладача. Ти для кожного із студентів – рівний йому інший студент, та ще й приятель, тому говорять вони неформально. Проте викладач – вищий за них, тому про його дії говориться шанобливо (а про свої, пов’язані з викладачем – скромно).

   Проте уявімо собі ситуацію, коли і Ти, і Він потребують шанобливого ставлення. Тоді щодо своїх дій по відношенню до Він автор висловлювання використовує скромні форми, а щодо дій згадуваної особи (Він) – шанобливі форми. Що ж залишається для співбесідника (Ти)? Тільки суфікс –мас, тобто нейтрально-ввічливе відношення.

   Погодьтеся, це не дуже ввічливо. Тому у випадку, якщо Він не присутній при розмові, щодо нього можна використовувати нейтральні форми, а не шанобливі.

7. Допоміжні дієслова для вираження напрямку дії (агеру/яру, кудасару/куреру, ітадаку/морау) також вказують на рівень ввічливості.

   Так, у спірних випадках щодо відсутнього "вищого" Він (див. п. 6) замість ітадаку (від вищого до нижчого) можна використовувати морау (як менш шанобливе, щоб не ставити Він вище за співбесідника Ти).

   Крім того, напрямки дії можуть виявитися досить заплутаними, якщо є кілька дій з різними виконавцями та адресатами.

   Наприклад, "шінджіте агете кудасай", "цурете ітте ятте куре" (це реальні фрази, які мені здибалися у аніме та манзі).

   А у одному підручнику зустрічався навіть такий монстр як "Тегамі о кайте моратте ятте кудасай" (Зробіть мені послугу (кудасай), добийтеся для нього (ятте), щоб (хтось) написав листа (морау)).

   Тут, як бачите, є аж 4 дійові особи: Я (прохач), Ти (до якого безпосередньо звернене прохання), Він-1, якому потрібен лист, та Він-2, у якого Ти має попросити написати листа. І це все – з урахуванням їх ієрархії "вищий-нижчий": Він-1 нижчий або рівний від Ти (на це вказує яру замість агеру), а Він-2 – вищий за Ти (бо якби він був нижчий, та з урахуванням, що він при розмові відсутній, можна було б використати спонукальне какасеру).

   Цей приклад в черговий раз доводить, наскільки поняття напрямку дії є важливим для японської мови.

На цьому я буду закруглятися, а то ще бува згадаю якусь страшну граматичну конструкцію та зовсім відіб’ю у вас бажання у всьому цьому розбиратися.

Втім, наостанок кину вам кілька рятувальних кіл у вигляді літератури, присвяченій японській ввічливості.

• В. М. Алпатов – Япония: язык и общество
• Ф. Е. Звягин – Анализ актуального употребления категорий вежливости японского языка

Також раджу почитати книжку Алпатова "Категории вежливости в современном японском языке". Вона хоч і стара, та все одно дуже корисна. Принаймні, серед новіших книжок щось таке фундаментальне мені не зустрічалося (якщо зустрічалось вам, обов’язково напишіть про це у коментарях, будь ласка).

На цьому нарешті все. またね！

(Оцініть допис)

 Loading ...

| 584 переглядів | Прокоментуй!

Фото: coniferconifer

У минулому дописі про ввічливість ми розглянули загалом особливості міжособистісного спілкування. Сьогодні зосередимося на стилях мови в залежності від ступеню ввічливості.

Їх три: неформальний (просторіччя), нейтрально-ввічливий та шанобливо-ввічливий.

Неформальний стиль використовується при спілкуванні з рівними близькими (друзями), близькими (у сім’ї), а також при звертанні "вищих" (по віку або положенню) до (явно) "нижчих".

Характерні риси:

• використання зв’язки да (Тайхен да) або її опущення (Самуй!);
• використання словарних форм (без суфіксу –мас) у якості присудка (Хон о йонде іру);
• позначення дій 1-ї (Я) та 2-ї (Ти) особи одними й тими ж словами. Дії 3-ї особи (Він) можуть (проте не обов’язково) позначатися шанобливими формами та словами, але без суфіксу –мас (Я кьта, Ти кьта, Він кьта/ірашшятта);
• (в усній розмові) всілякі "неправильності": опускання відмінкових суфіксів (Анта, бака?); випадінням голосних (-те іру –> –теру); скорочення складів (-те + ва –> тя, –те шімау –> -тяу, кереба –> -керя, тощо); переставляння місцями частин речення (Бака? Анта), тощо.

Нейтрально-ввічливий стиль використовується при розмові майже з усіма чужими, незалежно від віку та положення (виключенням є хіба що звернення дорослого до чужої дитини, і то не завжди), та до не дуже, але вищих. Особливості цього стилю:

• використання зв’язки дес (Тайхен дес, Самуй дес);
• оформлення кінцевих форм дієслова суфіксом –мас (Вакарімашьта);
• дії Ти та Він можуть частково позначатися (але не обов’язково) спеціальними словами і граматичними формами (див. Шанобливий стиль).

Шанобливо-ввічливий стиль використовується при розмові з вищими по положенню та старшими. А також (по бажанню) його можна використовувати по відношенню до чужих, яким ви хочете виразити особливу пошану.

Головна особливість цього стилю (крім того, що загалом використовуються більш ввічливі еквіваленти звичайних слів) – це те, що у ньому дії першої та другої/третьої особи позначаються по-різному.

Для дій першої особи (Я, той, хто говорить) використовуються так звані "скромні" форми:

• О + 2-га основа дієслова + шімас/іташімас (О-йомі-шімас/іташімас); зі словами китайського походження замість о- використовується префікс го-: Го-ренраку-шімас.
• Спеціальні слова, які заміняють нейтральні: ору замість іру, маіру замість куру та іку, дзонджіру замість шіру, та ін.
• Де годзаімас замість дес.
• Позначення своїх родичів відрізняється від чужих: мій батько – чічі/ояджі, Ваш/його батько – о-то:-сан.

Дії Ти та Він описуються шанобливими формами:

• Спеціальні слова замість нейтральних: ірашшяру замість іру, куру та іку, ошшяру замість ію, та ін.
• а) О + 2-га основа + ні нару/насару; б) о + 2-га основа + дес; (в обох випадках замість 2-гої основи може бути використане слова китайського походження, тоді префікс о заміняється на го); в) пасивна форма дієслова замість активної (Нані о какаремашьта ка?)
• О + прикметник у формі на –те + ірашшяру (О-ісогашькуте ірашшяімас ка).
• Чужі родичі позначаються більш ввічливо (чічі –> о-то-сан).
• До іменників, що відносяться до сфери Ти та Він, додаються префікси о- чи го- (класичне О-генкі дес ка? – Генкі дес).

З граматичної точки зору форми ввічливості досить регулярні, тож вивчити їх не так і важко. Значно складніше – розібратися, як правильно їх використовувати. Оце вже нетривіальна задача, бо кожну ситуацію треба розглядати індивідуально і оцінювати (одночасно!) з позицій свій-чужий, вищий-нижчий, дія пов’язана чи не пов’язана з Ти/Він, сприятлива чи ні, тощо. Однак, щоб не плутатися, сьогодні обмежуся чистою граматикою, а більш детальні пояснення залишу на наступні випуски.

Тож до побачення! またね！

(Оцініть допис)

 Loading ...

| 783 переглядів | Прокоментуй!

Автор фото: miyukiutada

Категорії ввічливості у японській мові – то широка та досить складна тема. Я довго не наважувалася приступити до неї, проте і відкладати її назовсім неможливо. Тож закотимо рукава і приступимо.

Я вже трохи писала про секрети японської ввічливості, але то були тільки часткові випадки. Сьогодні ж поговоримо про ввічливість більш серйозно, і перш за все розглянемо стилі японської мови.

Глобально їх можна поділити на два класи: інформаційний стиль та стилі, що використовуються при міжособистісному спілкуванні.

До інформаційного стилю відносяться наукова література, преса, офіційні документи, тощо.

До другого класу – бесіди, листи, публічні виступи тощо.

Інакше можна сказати, що один клас не потребує адресату (інформаційний стиль), а другий  – потребує (міжособистісне спілкування).

Неважко зрозуміти, що поняття ввічливості може існувати лише там, де адресат є. Тож спочатку давайте розглянемо особливості, притаманні міжособистісному спілкуванню узагалі, а потім перейдемо конкретно до вираження ввічливості.

Перш за все, спілкування означає, що в ньому беруть участь щонайменше дві особи:

Я – автор вислову (той, хто говорить).

Ти – адресат (той, до кого говорять).

Крім того, може ще бути Він – особа, яка не приймає безпосередньої участі у спілкуванні, але є його темою (той, про кого говорять).

Так от, у японській мові існує поняття направленості дії, яка виражається спеціальними граматичними формами. Так, у японських висловах Я подарував Тобі (направленість від першої особи до другої) і Ти подарував Мені (направленість від другої особи до першої) подарував трохи відрізняється між собою – до слова дарувати додається відповідне допоміжне дієслово.

Думаю, сама ідея направленості не така і складна. Однак у японській мові направленість використовується дуже часто, що для нас дещо незвично. Ще одна особливість – це те, що майже завжди направленість виражає сприятливість дії, тобто адресат має з тої дії якусь вигоду. Виняток – груба погроза зі словом яру. Наприклад, Корошьте куре означає Зроби мені послугу, убий (мене) (як би дивно це не звучало), а Буккорошьте яру зо! – Та я тебе/його/їх уб’ю!

При цьому треба враховувати ще два поняття, а саме:

1. Свій – чужий.

2. Нижчий, рівний, вищий.

Свій – чужий

Коли ви говорите про свої дії, то визначити, що є своє-чуже легко. Однак у інших випадках не все так просто. Наприклад, ви промовляєте фразу: Бабуся дала дитині цукерку. Яка буде направленість?

Якщо це ваша бабуся дає цукерку чужій дитині (або ж ви якимось чином пов’язуєте себе зі стороною, що дає), то направленість буде від Я до Він. Якщо ж це ваша дитина отримує цукерку від чужої бабусі, то направленість – від Він до Я. А що, коли мова йде про бабусю і дитину, що яких ви не маєте ніякого відношення? У такому випадку направленість не використовується взагалі.

Розмежування на свій-чужий не обов’язково пов’язане з родинними зв’язками. Найбільш загально можна сказати так: Я – це коло осіб, до яких ви себе в даному випадку відносите. У сім’ї це може бути просто я; у розмові з сусідами – я і члени моєї родини; у школі та університеті – мій клас чи група; у бізнесі – моя фірма, на противагу їхній.

Тобто Я змінюється в залежності від того, з ким і про кого ви говорите.

Нижчий, рівний, вищий

Нехай ви уже розібралися, хто у вашій розмові Я, Ти та Він. Тепер пора визначити взаємну ієрархію. Для цього треба врахувати вік, соціальне та службове положення учасників бесіди. Діти нижчі по відношенню до дорослих, однокласники – рівні між собою та нижчі за вчителя, начальник вищий за підлеглого, тощо.

Такий поділ впливає на дві речі:

По-перше, кожний напрямок (наприклад, від Я до Він), має два варіанти в залежності від того, чи є Він вище чи нижче за Я (див. рисунок).

По-друге, це визначає ступінь ввічливості: з приятелем ви говорите неформально, з начальником – ввічливо або дуже ввічливо. Однак докладніше про ступені ввічливості поговоримо пізніше, а зараз трохи підсумуємо те, що було сказано.

Підсумок

Щоб краще зрозуміти усе вищесказане, давайте розглянемо приклад: ви студент, і у розмові зі своїм приятелем кажете фразу: Вчора викладач дав мені таку корисну книжку!

Розбираємо по-порядку:

1. Дія направлена від Він (викладач) до Я (я).

2. Згори (викладач) донизу (студент).

3. Стиль неформальний, бо розмова з рівним (приятель).

Врахувавши ці три пункти, можна визначити, який ступінь ввічливості та які граматичні форми направленості слід використовувати. Але докладніше – у інших випусках.

А на сьогодні завершимо, щоб відпочити та обдумати отриману інформацію. がんばってね！

До наступних випусків!

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 3,821 переглядів | 2 коментарі

Автор фото: El Fotopakismo

Минулого разу ми дізналися про один із секретів японської ввічливості: Відразу попереджайте, що будете неввічливі.

Сьогодні додамо ще один, і звучить він так: Завжди погоджуйтесь!

Що це значить?

Не бійтеся казати はい: воно хоч і перекладається Так, проте означає не Я з вами згоден чи Зроблю саме так, а Я вас почув і зрозумів (а що я з цього приводу думаю, то вже моя справа). Тож ви начебто і погоджуєтесь, і нічим себе не зобов’язуєте.

Якщо ж ви не згодні із співбесідником, то перш ніж заперечувати, обов’язково погодьтеся: 「そうですね」. І після цього можете з чистою совістю додати しかし чи でも та не погоджуватися скільки вам заманеться.

Ось такі прості правила. Користуйтеся та вразьте японців своєю ввічливістю!

では、またね。

(Оцініть допис)

 Loading ...

| 786 переглядів | Прокоментуй!

Фото: gwaar

Відомо, що японці надзвичайно ввічливі. Як же не проявити себе грубіяном у розмові з ними?

А секрет такий: прямо попереджайте, що будете неввічливі!

Приклади? Ось дивіться:

Хочете звернутись до когось із запитанням чи проханням? Кажіть навпростець: 「失礼ですが、」 і вас вислухають.

Вам треба йти? Скажіть присутнім 「では、失礼します」, і ви вільні.

Заходите у чийсь будинок або кімнату? З порогу заявляйте: 「お邪魔します」, і можете почуватися як удома.

Отримуєте подарунок? Промовте 「遠慮なくいただきます」, і приймайте його без жодних докорів сумління.

Правда ж, легко? Але…

Я б з радістю помріяла ще про легкість японської ввічливості, та треба вертатися до реальності. А вона така, що правило діє лише для деяких виразів. Звісно, на сьогодні вони вже втратили своє пряме значення (порівняйте з 「失礼なことを言うな」 або 「邪魔させない！」) і означають “Вибачте (що турбую)”, “До побачення” і т.п. А 遠慮なく можна використовувати лише після того, як скажете щось на кшталт: “Ну що ви, не треба було вдаватися у такі клопоти (купувати подарунок)”, а ваш співбесідник запевнить, що все чудово, жодних проблем.

Тому більш глобальний секрет японської ввічливості трохи інший. У чому він полягає, читайте у наступних випусках. Не пропустіть!

А поки що, на все добре!

(2 голосів, 3.50 )

 Loading ...

| 1,094 переглядів | 4 коментарі