ввічливість | Мушля самітниці
Тра
19

Туди чи сюди? Та яка різниця!

White paint arrow on asphalt bwУ дописі про майбутній час у японській мові я писала, що його, власне, там немає. А ще японці люблять повикидати з речення все, що можна, наприклад, займенники (про що я теж писала). І взагалі, чого тільки в японській немає… себто, чого тільки там бракує з того, що є у нашій.

Іноді це приводить до вельми цікавих наслідків.

Наприклад, у аніме «Шкільний переполох» головний герой на ім’я Харіма підслухав, як його зазноба Темпа каже подругам, що він повний ідіот, наробив жахливих помилок, і як взагалі його земля носить.

Проте оскільки вона не використовувала займенників, а японські дієслова не мають категорії роду, то він собі так у голові перекрутив, наче це все вона говорить не про нього, а про себе. Уявляєте, наскільки він закоханий дурень та наскільки своєрідна така мовна ситуація?

Втім, на сьогоднішній допис мене наштовхнуло зовсім не аніме, а одна японська соціальна мережа, куди я на свою біду влізла, і звідки ніяк не можу вибратися. Адже там є такі цікаві штуки, де можна вирощувати город та завести ферму, відкрити кафе, побудувати місто та заселити безлюдний острів (і це вже не кажучи про такі базові речі, як блог, групи по інтересам, пошук друзів та всяку іншу фігню).

Тож тепер зранку, доки не подою всіх тваринок та не нагодую гостей, нема з мене ніякого діла. Жах!

Втім, саме там я звернула увагу на вираз, про який сьогодні говоритиму (звісно, зустрічаю я його не вперше, але ще ніколи мені не тикали його в очі так часто). Ось він:

いつもご利用頂きありがとうございます

Себто, Ми страшенно вдячні, що ви користуєтесь нашим сервісом.

(Якщо у когось виникли труднощі з перекладом цієї фрази, раджу йому чи їй спочатку почитати дописи про ввічливість (всі три частини)).

Green moss on asphalt diagonalІтадакі тут вказує напрямок сприятливої дії: розробники соціальної мережі отримали від мене, юзера, те, що їх потрібно — користування їх сервісом.

Якщо записати його у повному вигляді, то вийде:

私たちはお客様サービスをいつもご利用頂き、ありがとうございます

Практично те ж саме можна сказати і по-іншому, а саме:

お客様サービスをいつもご利用下さり、ありがとうございます

Тут слово ітадакі (отримувати) замінене на свою протилежність — кудасару (давати), і частинки біля окякусама теж підставлені відповідні.

Між цими фразами є незначна смислова відмінність, про яку я вже писала у статті про пасивний стан (там же є посилання на сторінку з іще докладнішими поясненнями). Однак в багатьох випадках вони одна одну цілком заміняють.

А тепер давайте візьмемо приклад з японців та повикидаємо з цих речень усе, що можна. Що ж залишиться? А ось таке:

サービスをいつもご利用頂き、ありがとうございます

サービスをいつもご利用下さり、ありがとうございます

Оце так так! Вийшло у нас два речення з однаковою структурою та дуже близьким (часто непомітним у перекладі) значенням… але зі словами-антонімами (ітадаку — отримувати, кудасару — давати). Ну чи не дивна вона, ця японська мова? І чого ми взагалі з тими напрямками дії мучимося, питається?

Red and orange leaf on asphalt 2Інший приклад, який вам, можливо, зустрічався, це:

X番組をご御覧になっていただきありがとうございます

У ньому теж можна змінити ітадаку і кудасару, і отримується абсолютно граматично правильне речення:

X番組をご御覧になってくださりありがとうございます

Втім, коли мова йде про всякі Інтернет-сервіси, фільми, теле- та радіопередачі, тощо, то ітадакі звучить, як мені здається, більш природно. Адже їх автори хочуть, щоб ми їх творіннями користувалися, і спеціально запрошують нас до цього рекламою.

І коли користувач відгукується, то автори отримують те, що просили — а саме такий відтінок має ітадаку.

Однак у багатьох інших випадках цю різницю можна і не підкреслювати, тобто використовувати як ітадаку/морау, так і кудасару/куреру:

ブログの読者になって いただいて|下さって|もらって|くれて ありがとう (ございます)

 

На цьому сьогодні все. "Мушля"をいつも呼んでくれてありがとう。

Гру
24

Продовження про пасив

Давайте продовжимо розмову про пасивний стан у японській мові, і розберемо ще два його підвиди.

Пасив потерпілого

Як випливає з назви, цей пасив означає, що отримувач дії потерпає від дій виконавця.

Що характерно для цього пасиву і чим він відрізняється від інших видів?

1. Дія, виражена пасивом, не направлена безпосередньо на реципієнта. Візьмемо класичний приклад про дощ:

(私は)雨に降られた

Дощ іде — це дія, яка не має направленості. Ну просто ніяковісінької. Просто відбувається таке собі природнє явище та й усе.

Однак при цьому реципієнт (Я) якось від цієї дії страждає: чи то намок, чи то на пляж не міг пити, чи ще щось подібне трапилось.

Візьмемо інший приклад, на цей раз — з діячем-людиною.

(私は)隣の人にタバコを吸われた

Тут дія (куріння) теж не направлена безпосередньо на реципієнта (мене). Може, курець узагалі спиною до мене стоїть і поняття не має, що його куріння заважає. Але я від того страждаю (бо мені неприємний запах, або я від диму кашляти починаю, або боюся, що мій одяг просякне запахом цигарок, тощо).

Наслідки можуть як вказуватися, так і не вказуватися, якщо зрозумілі з контексту.

(彼女は)子供に病気されて、仕事を欠席した

2. Конотація у цього пасиву завжди негативна. Перші три види пасиву, про які йшлося у минулому випуску (прямий, адресату та володіння) можуть використовуватися і так, і сяк, і для хороших подій, і для поганих. А цей — тільки щодо чогось негативного, від чого людина потерпає.

Саме тому його цікаво порівняти із такою формою направленої дії, як –てもらう. Давайте подивимося:

(私は)友達に来てもらった

(私は)友達に来られた

Як бачите, структура речення однакова:

Реципієнт + … виконавець + … дієслово (в пасиві чи формі –てもらう)

І значення, грубо кажучи, те ж саме: до мене прийшов друг.

Однак «присмак» у них прямо протилежний. Докладніше про це можна прочитати тут:

http://www014.upp.so-net.ne.jp/nbunka/8gatu.htm

Для тих, хто японською поки що не читає, прокоментую сама.

Як я неодноразово згадувала о дописах про ввічливість, もらう, いただく, くれる та інші слова направленості вказують виключно на сприятливість, позитивність дії і тісно пов’язані з вдячністю.

При цьому між もらう/いただく та くれる/くださる є певна різниця. Перше означає, що Я просив про виконану дію, а друге — що вона була виконана за чиєюсь доброю ініціативою.

Це легко зрозуміти, адже もらう/いただく буквально означає отримувати. Тобто 私は来てもらった — це "Я отримав те, що просив: щоб до мене прийшли".

А 友達が来てくれたдруг зволив прийти.

У обох випадках мене порадували — це обов’язкова умова. Тому нерідко ці форми використовуються у реченнях типу 来てもらってうれしい, 来てくれてありがとう.

Пасивна форма, з іншого боку, означає, що прихід друга завдав мені якихось неприємностей.

夜中に酔っ払った友達に来られて困った。 — Посеред ночі до мене припхався п’яний друг (чорти б його узяли!)

Просто 友達が来た означає, що у даній розмові ви описуєте подію нейтрально, без емоційного забарвлення (хоча насправді можете бути як раді, так і розстроєні приходом друга).

Спонукальний пасив

Це досить своєрідний вид пасиву, тому що в ньому реципієнт одночасно є і виконавцем. Правда, не однієї, а двох різних дій.

子供のとき、私は親にたくさんの本を読まされたВ дитинстві батьки примушували мене читати багато книжок

Тут Я і приймає дію (його примушували), і виконує (бо читати-то довелося йому самому!)

Граматично він є поєднанням спонукального стану (з суфіксами せる/させる) та пасиву (れる/られる). Разом отримуємо される чи せられる (для дієслів першої групи) та させられる (для дієслів другої групи). させられる та 来させられる для слів-винятків.

Цей вид пасиву часто використовується для «пожалітися» на те, що щось примусили робити. Однак не обов’язково: наведений вище приклад можна інтерпретувати і як «Примушували багато читати, і я зовсім зіпсував собі зір», і як «Примушували читати, і тому я став людиною з широким світоглядом».

Це пов’язане з тим, що і сам спонукальний стан може означати і примус, і дозвіл, і підштовхування до дії, і надання можливості, тобто мати як позитивні, так і негативні конотації.

 

Та на сьогодні все. До наступних дописів! またね!

P.S. Ну, і якщо ви католик, то з Різдвом вас!

Лис
19

Виховані хулігани

Я вже багато писала про видатну японську ввічливість, причому по-різному: то жартівливо (як-то у дописах про ввічливих монстрів та у двох секретах ввічливості), то по-серйозному (частина 1, частина 2, частина 3).

Сьогодні я хочу поговорити про ще одну категорію анімешних героїв, які виявляються на диво вихованими, хоча здавалось би…

Пригадаймо наступну ситуацію: до скромної, тихої дівчини починають чіплятися здорові хлопці, пропонуючи їй 遊ぼう:. Це може трапитися як посеред ясного дня на людній вулиці, так і темної (наскільки це можливо у містах) ночі, у безлюдному місці. Головна умова — що головного героя поряд з нею у цей момент немає. Може, вона його саме чекає, може, вони посварилися, може, вона загубилася у незнайомій місцині.

Як би там не було, а вона одна. І от до неї підвалює такого собі хуліганського, а то і якудзоподібного вигляду компанія, і починає настирливо чіплятися. Дівчина тушується, ніяковіє і взагалі не знає, що робити.

Компанія не відстає. У дівчини від безпорадності аж сльози на очах… І тут…

Як ви здогадалися, у той самий останній момент з’являється нарешті наш герой — звичайний японський школяр — і грізно так заявляє: «…»

І от тут починається найцікавіше. Бо нічого особливого він і не каже, а тільки якесь: «А, ось ти де. 待たせて、ごめんね». Тобто просто дає зрозуміти, що він з цією дівчиною знайомий і що саме на нього вона чекає.

От що б зробили справжні хулігани? Ну, нехай вдень та посеред людної вулиці вони не захотіли б зчиняти галас та привертати до себе увагу.

А вночі? У безлюдному місці? Маючи чисельну та силову перевагу?

Підозрюю, що мирно усе б не закінчилось.

Але ЗЯШі, як відомо, живуть у особливому світі, де навіть хулігани своєю вихованістю можуть посперечатися ну хоч і з випускницями інституту благородних дівиць.

Бо як тільки вони дізнаються, що дівчина "зайнята", так вони зразу ж втрачають до неї інтерес і тихо-мирно (хіба що з розчарованим бурчанням) ідуть собі геть.

Яке гарне виховання, ви подумайте! І який гарний світ, де навіть хулігани проявляють таку ввічливість!

Причому і школяр, і дівчина сприймають це як належне, і навіть не зітхають полегшено, коли та компанія зникне з очей.

Ще раз повторю: який гарний світ, де найзвичайнісінькі ЗЯШі навіть думки не припускають, що їм може перепасти від забіякуватої компанії, яка чіпляється посеред ночі до одинокої дівчини!

Всім би нам там жити, чи не так?

Втім, у анімешних героїв є свої тяготи, тож чи є їхній світ кращим за нашого — відразу так і не скажеш. Хоч якими б вихованими не були у тому світі хулігани.

Вер
24

Серйозно про ввічливість. Частина 3

Mushlia.com - Серйозно про ввічливість. Частина 3
Фото: charles chan *

Продовжимо серйозну розмову про японську ввічливість.

Перша частина стосувалася загалом міжособистісного спілкування та його особливостей: рівнів ввічливості, напрямку дій, наявність категорій свій-чужий, нижчий-вищий.

У другій частині були конкретно описані основні стилі міжособистісного спілкування: неформальний, нейтрально-ввічливий та шанобливо-ввічливий.

Сьогодні ж копнемо трошки глибше та розберемося з деякими деталями.

  1. Коли у підручниках пишуть про ввічливість, то наводять певні правила: ось у цьому випадку кажуть так, а у іншому – ось так. Проте реальність така, що правилами назвати подібні рекомендації важкувато.

    По-перше, різні вимоги (свій–чужий, старший–молодший, вищий-нижчий,  тощо) часто вступають у протиріччя одна з одною. От як звертатися до чужого, але явно нижчого? До вищого за положенням, але значно молодшого, і навпаки? Таких ситуацій повно, і рішенням часто буває "Говори, як хочеться". Тобто в багатьох ситуаціях ви можете вибирати між двома близькими стилями, і, що б не вибрали, це сприйметься нормально.

    По-друге, якщо звернутися на "ти" до явно вищого та ще й чужого, то це явно неввічливо. А от оберненого правила немає. Коли старенький дідусь звертається до молодесенької продавщиці ("нижчої" за нього аж за трьома критеріями), то нікого не дивує, якщо він їй все-таки не "тикає", а говорить нейтрально-ввічливо. Тобто можна сказати: "Хочете бути ввічливими – будьте", це вам тільки у плюс.

  2. Слід розрізняти ввічливість і формальність.

    В друзями розмовляють неформально, і це вказує на близькість стосунків, а не на неповагу чи грубість. Навпаки, якщо ваш близький друг раптом перейде з вами на формально-ввічливий стиль, варто занепокоїтися, чи не втрачаєте ви його хороше ставлення.

  3. Розмовна мова зазвичай менш формальна, ніж письмова.

    Взагалі кажучи, стилів мовлення можна виділити значно більше, ніж ті три, які зазвичай описуються у підручниках. Якщо починати "знизу" по шкалі ввічливості/формальності, то там стоятиме грубий-розмовний (лайка), а завершуватиме список шанобливо-ввічливий-письмовий. Між ними – … Втім, ви і самі здатні їх назвати. Просто пам’ятайте, що письмо – ввічливіше і формальніше, ніж розмова.

  4. Формальність і неформальність можуть у певних ситуаціях сполучатися.

    Так, у сім’ї до старших прийнято звертатися з повагою (о-ка:-сан, о-то:-сан, і т.д.), але говорити з ними можна і неформально: фраза типу "(О)-ка:-сан, гомеееее!" – нерідка у сімейному колі.

    Проте слід пам’ятати, що батьки (дяді/тьоті/старші брати та сестри) позначаються "вищими" тільки у відсутності сторонніх. Якщо ж хтось іще, не член родини, приймає участь у розмові, то родичі переходять у категорію "своїх" і про них у більшості випадків* говоритимуть з використанням "скромних" форм (дивіться нижче).

    * Зверніть увагу, що Ікарі Шінджі ЗАВЖДИ називає батька "о-то:-сан", очевидно не сприймаючи того "своїм".

  5. Головна особливість шанобливої мови – те, що дії першої особи (Я) і дії 2-ї та 3-ї осіб (Ти та Він) позначаються по-різному.

    Для своїх дій той, хто говорить (Я), використовує "скромні форми". Однак ця дія має якось бути пов’язана зі співбесідником (Ти) або тим, про кого йдеться у розмові (Він). Так, якщо хтось каже: "Я прочитав усі ці книжки (що стоять у мене на полиці)", то він використає "йомімашьта", нейтрально-ввічливе. Якщо ж він говорить "о-йомі-шімашьта/іташімашьта", то це вказує на те, що книжки якось пов’язані з Ти/Він (наприклад, Ти/Він їх подарував або ж є їх автором).

    Втім, багато де відмічається, що є тенденція використовувати скромні форми щодо всіх своїх дій, так що вищенаведена різниця, мабуть, зараз не така явна.

  6. Ти та Він – можуть бути різним особами і потребувати різних рівнів ввічливості.

    Наприклад, у першій частині цієї серії я наводила діалог двох студентів, які говорять про викладача. Ти для кожного із студентів – рівний йому інший студент, та ще й приятель, тому говорять вони неформально. Проте викладач – вищий за них, тому про його дії говориться шанобливо (а про свої, пов’язані з викладачем – скромно).

    Проте уявімо собі ситуацію, коли і Ти, і Він потребують шанобливого ставлення. Тоді щодо своїх дій по відношенню до Він автор висловлювання використовує скромні форми, а щодо дій згадуваної особи (Він) – шанобливі форми. Що ж залишається для співбесідника (Ти)? Тільки суфікс –мас, тобто нейтрально-ввічливе відношення.

    Погодьтеся, це не дуже ввічливо. Тому у випадку, якщо Він не присутній при розмові, щодо нього можна використовувати нейтральні форми, а не шанобливі.

  7. Допоміжні дієслова для вираження напрямку дії (агеру/яру, кудасару/куреру, ітадаку/морау) також вказують на рівень ввічливості.

    Так, у спірних випадках щодо відсутнього "вищого" Він (див. п. 6) замість ітадаку (від вищого до нижчого) можна використовувати морау (як менш шанобливе, щоб не ставити Він вище за співбесідника Ти).

    Крім того, напрямки дії можуть виявитися досить заплутаними, якщо є кілька дій з різними виконавцями та адресатами.

    Наприклад, "шінджіте агете кудасай", "цурете ітте ятте куре" (це реальні фрази, які мені здибалися у аніме та манзі).

    А у одному підручнику зустрічався навіть такий монстр як "Тегамі о кайте моратте ятте кудасай" (Зробіть мені послугу (кудасай), добийтеся для нього (ятте), щоб (хтось) написав листа (морау)).

    Тут, як бачите, є аж 4 дійові особи: Я (прохач), Ти (до якого безпосередньо звернене прохання), Він-1, якому потрібен лист, та Він-2, у якого Ти має попросити написати листа. І це все – з урахуванням їх ієрархії "вищий-нижчий": Він-1 нижчий або рівний від Ти (на це вказує яру замість агеру), а Він-2 – вищий за Ти (бо якби він був нижчий, та з урахуванням, що він при розмові відсутній, можна було б використати спонукальне какасеру).

    Цей приклад в черговий раз доводить, наскільки поняття напрямку дії є важливим для японської мови.

На цьому я буду закруглятися, а то ще бува згадаю якусь страшну граматичну конструкцію та зовсім відіб’ю у вас бажання у всьому цьому розбиратися.

Втім, наостанок кину вам кілька рятувальних кіл у вигляді літератури, присвяченій японській ввічливості.

Також раджу почитати книжку Алпатова "Категории вежливости в современном японском языке". Вона хоч і стара, та все одно дуже корисна. Принаймні, серед новіших книжок щось таке фундаментальне мені не зустрічалося (якщо зустрічалось вам, обов’язково напишіть про це у коментарях, будь ласка).

На цьому нарешті все. またね!

Гру
22

Серйозно про ввічливість. Частина 2

Mushlia.com - Серйозно про ввічливість. Частина 2
Фото: coniferconifer

У минулому дописі про ввічливість ми розглянули загалом особливості міжособистісного спілкування. Сьогодні зосередимося на стилях мови в залежності від ступеню ввічливості.

Їх три: неформальний (просторіччя), нейтрально-ввічливий та шанобливо-ввічливий.

Неформальний стиль використовується при спілкуванні з рівними близькими (друзями), близькими (у сім’ї), а також при звертанні "вищих" (по віку або положенню) до (явно) "нижчих".

Характерні риси:

  • використання зв’язки да (Тайхен да) або її опущення (Самуй!);
  • використання словарних форм (без суфіксу –мас) у якості присудка (Хон о йонде іру);
  • позначення дій 1-ї (Я) та 2-ї (Ти) особи одними й тими ж словами. Дії 3-ї особи (Він) можуть (проте не обов’язково) позначатися шанобливими формами та словами, але без суфіксу –мас (Я кьта, Ти кьта, Він кьта/ірашшятта);
  • (в усній розмові) всілякі "неправильності": опускання відмінкових суфіксів (Анта, бака?); випадінням голосних (-те іру –> –теру); скорочення складів (-те + ва –> тя, –те шімау –> –тяу, кереба –> –керя, тощо); переставляння місцями частин речення (Бака? Анта), тощо.

Нейтрально-ввічливий стиль використовується при розмові майже з усіма чужими, незалежно від віку та положення (виключенням є хіба що звернення дорослого до чужої дитини, і то не завжди), та до не дуже, але вищих. Особливості цього стилю:

  • використання зв’язки дес (Тайхен дес, Самуй дес);
  • оформлення кінцевих форм дієслова суфіксом –мас (Вакарімашьта);
  • дії Ти та Він можуть частково позначатися (але не обов’язково) спеціальними словами і граматичними формами (див. Шанобливий стиль).

Шанобливо-ввічливий стиль використовується при розмові з вищими по положенню та старшими. А також (по бажанню) його можна використовувати по відношенню до чужих, яким ви хочете виразити особливу пошану.

Головна особливість цього стилю (крім того, що загалом використовуються більш ввічливі еквіваленти звичайних слів) – це те, що у ньому дії першої та другої/третьої особи позначаються по-різному.

Для дій першої особи (Я, той, хто говорить) використовуються так звані "скромні" форми:

  • О + 2-га основа дієслова + шімас/іташімас (О-йомі-шімас/іташімас); зі словами китайського походження замість о- використовується префікс го-: Го-ренраку-шімас.
  • Спеціальні слова, які заміняють нейтральні: ору замість іру, маіру замість куру та іку, дзонджіру замість шіру, та ін.
  • Де годзаімас замість дес.
  • Позначення своїх родичів відрізняється від чужих: мій батькочічі/ояджі, Ваш/його батькоо-то:-сан.

Дії Ти та Він описуються шанобливими формами:

  • Спеціальні слова замість нейтральних: ірашшяру замість іру, куру та іку, ошшяру замість ію, та ін.
  • а) О + 2-га основа + ні нару/насару; б) о + 2-га основа + дес; (в обох випадках замість 2-гої основи може бути використане слова китайського походження, тоді префікс о заміняється на го); в) пасивна форма дієслова замість активної (Нані о какаремашьта ка?)
  • О + прикметник у формі на –те + ірашшяру (О-ісогашькуте ірашшяімас ка).
  • Чужі родичі позначаються більш ввічливо (чічі –> о-то-сан).
  • До іменників, що відносяться до сфери Ти та Він, додаються префікси о- чи го- (класичне О-генкі дес ка? – Генкі дес).

З граматичної точки зору форми ввічливості досить регулярні, тож вивчити їх не так і важко. Значно складніше – розібратися, як правильно їх використовувати. Оце вже нетривіальна задача, бо кожну ситуацію треба розглядати індивідуально і оцінювати (одночасно!) з позицій свій-чужий, вищий-нижчий, дія пов’язана чи не пов’язана з Ти/Він, сприятлива чи ні, тощо. Однак, щоб не плутатися, сьогодні обмежуся чистою граматикою, а більш детальні пояснення залишу на наступні випуски.

Тож до побачення! またね!