Фото: charles chan *
Продовжимо серйозну розмову про японську ввічливість.
Перша частина стосувалася загалом міжособистісного спілкування та його особливостей: рівнів ввічливості, напрямку дій, наявність категорій свій-чужий, нижчий-вищий.
У другій частині були конкретно описані основні стилі міжособистісного спілкування: неформальний, нейтрально-ввічливий та шанобливо-ввічливий.
Сьогодні ж копнемо трошки глибше та розберемося з деякими деталями.
-
Коли у підручниках пишуть про ввічливість, то наводять певні правила: ось у цьому випадку кажуть так, а у іншому – ось так. Проте реальність така, що правилами назвати подібні рекомендації важкувато.
По-перше, різні вимоги (свій–чужий, старший–молодший, вищий-нижчий, тощо) часто вступають у протиріччя одна з одною. От як звертатися до чужого, але явно нижчого? До вищого за положенням, але значно молодшого, і навпаки? Таких ситуацій повно, і рішенням часто буває "Говори, як хочеться". Тобто в багатьох ситуаціях ви можете вибирати між двома близькими стилями, і, що б не вибрали, це сприйметься нормально.
По-друге, якщо звернутися на "ти" до явно вищого та ще й чужого, то це явно неввічливо. А от оберненого правила немає. Коли старенький дідусь звертається до молодесенької продавщиці ("нижчої" за нього аж за трьома критеріями), то нікого не дивує, якщо він їй все-таки не "тикає", а говорить нейтрально-ввічливо. Тобто можна сказати: "Хочете бути ввічливими – будьте", це вам тільки у плюс.
-
Слід розрізняти ввічливість і формальність.
В друзями розмовляють неформально, і це вказує на близькість стосунків, а не на неповагу чи грубість. Навпаки, якщо ваш близький друг раптом перейде з вами на формально-ввічливий стиль, варто занепокоїтися, чи не втрачаєте ви його хороше ставлення.
-
Розмовна мова зазвичай менш формальна, ніж письмова.
Взагалі кажучи, стилів мовлення можна виділити значно більше, ніж ті три, які зазвичай описуються у підручниках. Якщо починати "знизу" по шкалі ввічливості/формальності, то там стоятиме грубий-розмовний (лайка), а завершуватиме список шанобливо-ввічливий-письмовий. Між ними – … Втім, ви і самі здатні їх назвати. Просто пам’ятайте, що письмо – ввічливіше і формальніше, ніж розмова.
-
Формальність і неформальність можуть у певних ситуаціях сполучатися.
Так, у сім’ї до старших прийнято звертатися з повагою (о-ка:-сан, о-то:-сан, і т.д.), але говорити з ними можна і неформально: фраза типу "(О)-ка:-сан, гомеееее!" – нерідка у сімейному колі.
Проте слід пам’ятати, що батьки (дяді/тьоті/старші брати та сестри) позначаються "вищими" тільки у відсутності сторонніх. Якщо ж хтось іще, не член родини, приймає участь у розмові, то родичі переходять у категорію "своїх" і про них у більшості випадків* говоритимуть з використанням "скромних" форм (дивіться нижче).
* Зверніть увагу, що Ікарі Шінджі ЗАВЖДИ називає батька "о-то:-сан", очевидно не сприймаючи того "своїм".
-
Головна особливість шанобливої мови – те, що дії першої особи (Я) і дії 2-ї та 3-ї осіб (Ти та Він) позначаються по-різному.
Для своїх дій той, хто говорить (Я), використовує "скромні форми". Однак ця дія має якось бути пов’язана зі співбесідником (Ти) або тим, про кого йдеться у розмові (Він). Так, якщо хтось каже: "Я прочитав усі ці книжки (що стоять у мене на полиці)", то він використає "йомімашьта", нейтрально-ввічливе. Якщо ж він говорить "о-йомі-шімашьта/іташімашьта", то це вказує на те, що книжки якось пов’язані з Ти/Він (наприклад, Ти/Він їх подарував або ж є їх автором).
Втім, багато де відмічається, що є тенденція використовувати скромні форми щодо всіх своїх дій, так що вищенаведена різниця, мабуть, зараз не така явна.
-
Ти та Він – можуть бути різним особами і потребувати різних рівнів ввічливості.
Наприклад, у першій частині цієї серії я наводила діалог двох студентів, які говорять про викладача. Ти для кожного із студентів – рівний йому інший студент, та ще й приятель, тому говорять вони неформально. Проте викладач – вищий за них, тому про його дії говориться шанобливо (а про свої, пов’язані з викладачем – скромно).
Проте уявімо собі ситуацію, коли і Ти, і Він потребують шанобливого ставлення. Тоді щодо своїх дій по відношенню до Він автор висловлювання використовує скромні форми, а щодо дій згадуваної особи (Він) – шанобливі форми. Що ж залишається для співбесідника (Ти)? Тільки суфікс –мас, тобто нейтрально-ввічливе відношення.
Погодьтеся, це не дуже ввічливо. Тому у випадку, якщо Він не присутній при розмові, щодо нього можна використовувати нейтральні форми, а не шанобливі.
-
Допоміжні дієслова для вираження напрямку дії (агеру/яру, кудасару/куреру, ітадаку/морау) також вказують на рівень ввічливості.
Так, у спірних випадках щодо відсутнього "вищого" Він (див. п. 6) замість ітадаку (від вищого до нижчого) можна використовувати морау (як менш шанобливе, щоб не ставити Він вище за співбесідника Ти).
Крім того, напрямки дії можуть виявитися досить заплутаними, якщо є кілька дій з різними виконавцями та адресатами.
Наприклад, "шінджіте агете кудасай", "цурете ітте ятте куре" (це реальні фрази, які мені здибалися у аніме та манзі).
А у одному підручнику зустрічався навіть такий монстр як "Тегамі о кайте моратте ятте кудасай" (Зробіть мені послугу (кудасай), добийтеся для нього (ятте), щоб (хтось) написав листа (морау)).
Тут, як бачите, є аж 4 дійові особи: Я (прохач), Ти (до якого безпосередньо звернене прохання), Він-1, якому потрібен лист, та Він-2, у якого Ти має попросити написати листа. І це все – з урахуванням їх ієрархії "вищий-нижчий": Він-1 нижчий або рівний від Ти (на це вказує яру замість агеру), а Він-2 – вищий за Ти (бо якби він був нижчий, та з урахуванням, що він при розмові відсутній, можна було б використати спонукальне какасеру).
Цей приклад в черговий раз доводить, наскільки поняття напрямку дії є важливим для японської мови.
На цьому я буду закруглятися, а то ще бува згадаю якусь страшну граматичну конструкцію та зовсім відіб’ю у вас бажання у всьому цьому розбиратися.
Втім, наостанок кину вам кілька рятувальних кіл у вигляді літератури, присвяченій японській ввічливості.
- В. М. Алпатов – Япония: язык и общество
- Ф. Е. Звягин – Анализ актуального употребления категорий вежливости японского языка
Також раджу почитати книжку Алпатова "Категории вежливости в современном японском языке". Вона хоч і стара, та все одно дуже корисна. Принаймні, серед новіших книжок щось таке фундаментальне мені не зустрічалося (якщо зустрічалось вам, обов’язково напишіть про це у коментарях, будь ласка).
На цьому нарешті все. またね!
Від Орекуші-пан о Кві 1, 2014 | Відповісти
Ціннюща стаття! Спасибі!
А скажіь: наших авторів чи нічого немає до цієї теми дотичного?
Від Shiroi Koneko о Кві 3, 2014 | Відповісти
На жаль, українською мовою я такої інформації не зустрічала (докладніше написала вам у листі).
Від Орекуші-пан о Кві 14, 2014 | Відповісти
Воістинну, хто шукає – той знаходить: і як не те, що шукав – то щось інше… Ваша рада справді мені дуже допомогла – але крім того, знайшосяв докладнющий переклад діалогу з аніме (одній японістці стрельнула до голови світла думка розробити уроки на основі діалогів з аніме – як, правда, у неї зараз справа із цим стоїть – не знаю: зрештою, мені й одного діалога дай Боже вивчити…). Хоча про самі форми ввічливості там не так багато – але згадується також чимало інших важливих нюансів (десь як у Вас).
Одно слово, наявність подібних ресурсів вселяє оптимізм. В будь-якому разі, у Вас, без сумніву, багато речей викладається значно дохідливіше, ні у багатьох підручнииках.
(Мав нагоду прочитати в наукових статях по окремих аспектах японської мови згадки про те, що мовляв, там і там (тобто в тому і тому підручнику) по якихось словах, формах, конструкціях – неповні відомості. І вжахнувся!)() )