«Кампай!» — могла б виголосити я на дні народження дочки, якби мої гості розуміли японську.

Однак вони її не знають, тож про 乾杯 я говоритиму з вами. Не про випивку, не про застілля чи традиції святкувать урочистих подій (хоча все це теж цікаві теми), а про вимову.

Конкретніше — про зміну звуків на стику слів.

Дійсно, кампай складається з КАН та ХАЙ, проте читається через м та п.

Втім, будь-хто, хто знайомився з числівниками та лічильними суфіксами, про це знає. Тож сьогдні я хочу торкнутися не самого явища взагалі, а деяких цікавих часткових випадків.

Отже, звернімо увагу на:

1. Підсилювальний префікс ма (真), він же ШІН та макото — правда, істина, реальність.

Так от, він настільки потужний, що не тільки підсилює значення, але й

а) подвоює першу приголосну у другому компоненті: маккура (真っ暗, темно, хоч у око стріль), массугу (真っ直ぐ, строго прямо), маттаіра (真っ平ら, абсолютно плаский, рівний), маппадака (真っ裸, у чому мати народила), маннака (真ん中, «яблучко»), манмаруй (真ん丸い, круглий мов колобок);

б) у слові червоний-пречервоний, а у ака,  «з”їдається», а наступне за ним к подвоюється (макка, 真っ赤). У слові темно-синій (або ж блідий мов смерть) перед ао вставляється літера с… і теж подвоюється! (массао, 真っ青).

2. Заміну кінцевого е на а:

Наприклад, човен, корабель — це фуне (船), проте морське сполучення (а також пошта) — фунабін (船便), а морська хвороба — фунайой (船酔い).

Аме (雨, дощ), проте амацубу (雨粒, дощова крапля).

Муне (胸, груди), але мунаяке (胸焼け, печія), мунасавагі (胸騒ぎ, хвилювання, турбота, погане передчуття).

Саке 酒, проте сакая (酒屋, магазин з продажу алкоголю).

Ме (目, око), проте мабута (目蓋, повіки) і навіть ма но атарі (ні) (目の当たり).

Зміни зазвичай нерегулярні, зустрічаються варіанті як з е, так і з а, хоча в деяких випадках кількість слів з а така велика, що в словниках таке читання вказується як одне з регулярних.

3. Вставку приголосного між голосними:

Славнозвісний «кавай» (可愛い, між ка та ай вставився звук в), який вже, здається, вийшов за межі анімешного світу.

Кавайсо:на (可哀想) — бідний, нещасний жалюгідний.

Тавай (мо) най (他愛も無い, дурний, ідіотський; нікчемний; простенький, нескладний), при цьому, зауважте, таай (他愛, альтруїзм).

Косаме (小雨, с між ко та аме) — дрібний дощ, харусаме (春雨) — весняний дощ. Як бачите, тут теж між голосними вставляється с, як і у випадку з массао. Можливо, це відголосок якогось правила, яке мені, як нелінгвісту, на жаль, невідоме.

Та на сьогодні все. じゃ、また。

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 3 443 переглядів | Прокоментуй!

Будинок починається з фундаменту, а вивчення мови (усної її частини) – зі звуків. Добре, якщо фундамент міцний, а вимова ваша за самого початку поставлена правильно.

Автор фото: kzys

Проте у самоучок із цим виникають проблеми: навчитися вимовляти звук буває важко, навіть маючи детальний опис і малюки (кінчик язика туди, корінь – сюди), а проконтролювати правильність нікому. Вчитися на слух – не всім дано. Тому вимова – це той розділ, який бажано вчити з професійним викладачем, навіть якщо все решту ви збираєтесь освоювати самостійно.

Причому проблемними виявляються не лише явно складні звуки, яких немає у рідній мові (бо те, що їм треба приділяти особливу увагу, зрозуміло усім), а й ті, про які у підручниках пишуть: “Вимовляється близько до Х, але…“. Так от, без стороннього і суворого контролю учень має схильність нехтувати усе, що після але, і вимовляти “точно так, як Х“. Бо ж звучить схоже, а зусилля краще потратити на складні звуки, від яких язик у трубочку скручується!

На жаль, такий підхід не спрацьовує. Якщо вимовляти деякі звуки абсолютно правильно, а інші – як свої рідні, то мова все одно звучатиме неприродною, з дивним акцентом.

Тож давайте сьогодні ще раз поговоримо про такі схожі, але все одно “не такі” японські звуки.

1. О в японській мові менш відкрите, без округлення губ.
2. У теж вельми “скромне”: ледь відкрийте рот, так що зуби майже зімкнуті, трохи розтягніть губи в сторони, наче усміхаючись, і пробуйте вимовити У. Спочатку може прозвучати щось незрозуміле, ніяким боком на У не схоже, але практика зробить своє.

   У та І між глухими приголосними редукуються: цукі – цкі, хіто – хьто. У кінці слова теж іноді не вимовляються (дес, –мас; йошь).

3. Не хочу тут устрявати в академічні суперечки про шипіння vs сюсюкання (а також дзюрчання vs джеркотіння та тьохкання vs чортихання), однак сказити про ці звуки дещо потрібно.

   Склад し по способу утворення звуку все-таки ближчий до СІ, просто С у ньому шепелявить. Тож вчіть його, вимовляючи СІ, але трохи просуваючи кінчик язика глибше у рота по піднебінню, доки не зашипить.

   ち – теж не чисте ЧІ, а десь між ЧІ та ТІ.

   ДЖ – це один звук, а не два! Власне, як і в українській (джміль).

   Те ж саме стосується ДЗ (як у дзвінку), тільки пам’ятайте, що всередині воно вимовляється ближче до З: назе, але дзаннен.

4. Х видихується легко, майже непомітно. Наприклад, хонтоні мені і досі чується як онтоні.
5. Ф та В в японській – губно-губні, а не губно-зубні. Це означає, що при їх вимові верхня губа (а не верхні зуби) торкається нижньої губи.

   Щоб вивчити склад ФУ, задуйте свічку, вимовляючи його. Тільки У теж має бути японським – стриманим, без витягування губ. Просто легенько видувайте повітря між губами.

   В (що у складі ВА) подібний до англійського W або ж до українського В у складі ВУ (вулиця, вулик): з ледь заокругленими губами, які ледь торкаються одна одної при вимові.

6. Японці не завжди розуміють різницю між Р та Л. Дійсно, японське Р утворюється подібно до Л: кінчик язика один раз легенько торкається верхівки зубів, і утворюється Л-подібне Р, без нашого рррррозкотистого рррокоту.
7. Японське Ґ – то завжди Ґ (воно ж російське Г), але ні в якому разі не українське Г (про виняток – у наступному пункті). На жаль, на новому ноутбуці я ніякими сполученнями клавіш не можу видобути цю нещасну літеру, тож у транскрипції пишу г, хоча це і неправильно 🙁
8. Звук Н має три варіанти вимови в залежності від положення:

   а) Н на початку складу або одиночне Н перед т, ц, д, дж, дз, н, р вимовляються як звичайне Н.

   б) перед М, Б, П читається як М.

   в) перед К та Ґ перетворюється на той носовий звук, який ви, можливо, вчили у англійській мові у –ing-овому закінченні. Позначається він як англійське n зі слонячим хоботом (ŋ), а для вимови рекомендується настроїтися вимовляти Ґ, але в останній момент передумати і замість нього сказати Н.

   До речі, Ґ у цьому випадку теж змінюється, тобто сполучення НҐ вимовляється близько до ŋŋ (каŋŋае).

Про звуки на сьогодні усе, однак є ще два моменти, які слід сказати про вимову загалом.

Перший – це тоновий наголос. Однак я сама його не опанувала, тож нічого писати про нього не буду. За будь-які поради, як з ним справитися, буду вдячна.

Другий – це… Втім, я навіть не знаю, як його назвати, і стосується він не лише японської, а усіх мов. Тож йому я відведу окремий допис, якщо тільки зможу сформулювати свої розпливчасті думки у щось читабельне.

Тож на сьогодні таки усе. До побачення!

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 3 611 переглядів | 2 коментарі