Кві
18

Терпіти не можу! だーいきらい!

imagesdddДумаєте, це я про якогось анімешного поганця, який тільки і мріє до основанья всё разрушить та побудувати на уламках 新しい世界 (у якому посяде не останнє місце)?

Зовсім ні. Чого на нього сердитися: робота у нього така — гидоту творити. Які до нього претензії? Ну не добрими ж справами йому займатися?!

Ні, я злюся на представників протилежної «лавочки», а саме — на наївних, добрих, чесних та наділених багатьма іншими позитивними якостями героїнь та героїв (в основному, треба сказати, героїнь).

Для прикладу візьмемо Ай (себто Любов по-нашенському) з серіалу «Планети». Це ім’я дуже підходить героїні, бо вона вважає, що саме любов є рішенням усіх людських проблем.

Працює наша Люба космічною прибиральницею. Корисна та почесна професія, зважаючи, що у захаращеному просторі ніякі космічні кораблі не можуть бороздить просторы Вселенной, а без цього — хіба то майбутнє? Ні, і ще раз ні.

Тобто займається Люба начебто хорошою, корисною справою. І сама вся така хороша, позитивна, добра, чесна, і взагалі — хоч до рани прикладай.

Тим не менш, на протязі серіалу її нерідко хочеться стукнути чимось таким важким і так сильно, щоб вона ракетою вилетіла аж у сусідню галактику, і більше ніколи не поверталася.

Щоб зрозуміти, чому у мене виникає цей позив, давайте розглянемо одну з ситуацій з «Планет» (відразу попереджаю, що серіал я дивилася давно, тож подробиць добре не пам’ятаю).

0000232618У третій серії Люба та її колеги знаходять у космосі труну з тілом. Тіло опізнають, відшукують родичів померлого, які мають вирішити, що з тим гробом та тілом робити.

Як виявляється (якщо мені пам’ять не зраджує), той чолов’яга так любив космос, що хотів назавжди у ньому залишитися, і навіть у заповіті про це написав. Тож його нащадки попросили, щоб саме так і було зроблено.

Здавалося б, проблема вирішена, питань нема? Для нормальних людей — так.

Але не для нашої героїні. Бо у неї є свій погляд на те, що треба робити, і, само собою, він і тільки він — найправильніший, а всі інші варіанти — повня фігня, недостойна навіть обдумування.

Тож вона хапає ту труну і зі сльозами на очах починає віщати про «Так не можна, неправильно! Це 寂しすぎる (чи 悲しすぎる, чи щось там інше すぎる), тому якщо ви не зробите так, як Я вважаю правильним, то я цю труну з тілом взагалі куди попало викину, і спробуйте її потім знайти!»

І всі, хто це сопливе патякання чув (а радіо у таких випадках, схоже, лунає на весь Всесвіт), зразу ж прониклися її посланням, розплакалися та вирішили зробити так, як вона каже.

Однак особисто мені в цей момент дуже хотілося вхопити Любаву за шкірку, добре трусонути та закричати у вухо:

«Слухай ти, дурепо!

Чи тобі хоч раз у житті приходило в голову, що твоє бачення світу не єдино правильне? Що інші люди теж мають свої бажання, уподобання, надії та схильності, і що вони не менш цінні, ніж твої?

Чому ж ти патякаєш про любов, а сама при цьому повністю плюєш на на людей і їх хотіння, і вимагаєш, щоб усі і завжди поводилися тільки так, як хочеться ТОБІ?

Що ж це за любов у тебе така, при якій ти вважаєш людей чи то такими тупими, що вони не знають, що їм добре, а що погано; чи настільки нижчими за тебе істотами, що їх проти їх волі треба «ощасливлювати»?

І чим ти відрізняєшся від будь-якого терориста, який погрожує покарати людей, якщо вони не виконають його вимогу? Та нічим. Ті і є терористка, причому ще й найгіршого типу, бо прикриваєшся любов’ю до людей, яких же і шантажуєш.

Ох, ну і егоїстична ти сволота, Любашо, якщо так об’єктивно на твої дії подивитися, а не твої патетичні патякання послухати».

eterye1От саме так я б їй і сказала, і спробувала б вона мені хоч заїкнутися про «любов»! 

Втім, ця Люба — ще не найгірший варіант «позитивних» героїнь, які вічно бажають добра, і вічно чинять зло (якщо перефразувати відому фразу).

Вона, принаймні, не ризикувала чужими життями, та й навряд чи здійснила б свою погрозу — занадто вже вона добренька і правильна (а якщо говорити зовсім відверто, то  та труна з покійником насправді нікому особливо і не потрібна була). Підставлялася Люба виключно сама: бо могла зі свистом вилетіти з роботи, а значить, попрощатися із космосом назавжди.

Проте є й інші види «добрих» героїнь, які і іншими ризикують, і друзів підставляють, і на людей плюють ще з більшої висоти, ніж Люба. Не вірите, що серед позитивних персонажів такі бувають?

Даремно.

Але про них — у якомусь із інших дописів.

Сьогодні ж — до побачення. またね!


Підпишіться на оновлення через RSS або на E-mail
1 зірка2 зірки3 зірки4 зірки5 зірок (Оцініть допис)
Завантаження...


4 коментарі на “Терпіти не можу! だーいきらい!”

  1. Від Орекуші о Лис 20, 2014 | Відповісти

    Це зветься “Лихо з розуму” (чи то пак “…з ласки”).

  2. Від Shiroi Koneko о Лис 22, 2014 | Відповісти

    Або “Добрими наміра вистелена дорога у пекло”, або “Примусь дурня добро робити, то він такого наробить…” У всякому разі, егоїзму у цих “добреньких” героїнях у сто разів більше, ніж добра.

  3. Від Орекуші о Лис 28, 2014 | Відповісти

    Егоїзм якраз, мабуть, і полягає насправді в прагненні будь-що довести задуману справу до кінця (незалежно від того, чи вона насправді того варта).)) Принцип обумовлений, доречі, в “Хагакуре”. Сердеги! ))

  4. Від Shiroi Koneko о Лис 28, 2014 | Відповісти

    Гм… Не зовсім зрозуміло. Перед тим, як доводити справу до кінця, її треба почати. І на цьому етапі, перед початком, можна було б задуматися: “А чи я справді роблю людям добро, чи я просто егоїстична дурепа, якій начхати на бажання інших?”

Залиште коментар