Вер
18

Дурні герої чи героїчні дурні?

vanraepface

Зазвичай позитивного героя створюють таким, щоб глядачі чи читачі ототожнювали себе з ним, і тому співпереживали йому. Проте іноді герої поводяться так, що викликають не співчуття, а, принаймні, роздратування.

Я не говорю про гальмування або ж, навпаки, про надмірну активність героїв, яка призводить до потрібного повороту сюжету (як-то викрадання маленької дівчинки, що є головним елементом для початку Армагедону, наприклад). З такими вивихами у діях героїв треба змиритися, бо ж як інакше трапиться, що вправні, розумні, сильні та наділенні всілякими достоїнствами герої будуть програвати своїм ворогам аж до самого фінального мочилова?

Сьогодні я говорю про дещо інший героїчний дебілізм, а саме: кидання на ворога, палаючи праведним гнівом та бажанням помсти, не думаючи при цьому, чи є тобі з чим на нього кидатися.

Звісно, гнів – емоція, а емоції не завжди піддаються контролю. Але справа в тому, що від події, за яку хочеться помститися, у серіалі зазвичай проходить певний час. І за цей час герой міг би придумати і іншу тактику та стратегію помсти, ніж тупо кидатися на оточеного охороною ворога з воланням “Я тебе вб’ю!” Ну, там у пастку якусь загнати, відрізати від охоронців, команду собі назбирати, яка допоможе у пошуках та битвах, тощо.

gunxsword

Герої ж якось на диво часто забивають на будь-яку стратегічно-тактичну діяльність по впровадженню свої мстивих планів у життя (а іноді видається, що забивають на будь-яку розумову діяльність взагалі). Стараннями сценаристів, правда, до фінального протиборства він зазвичай приходить із командою друзів, але то зовсім не їх, героїв, заслуга, скажімо прямо.

Для прикладу візьмемо Вана із Gun X Sword. Він добру половину серіалу шляється по світу без визначеної мети (крім як поливати і посипати собі їжу всіма доступними приправами), не розроблюючи план, не шукаючи союзників, не роблячи в цілому нічого, щоб привело його до мети. Тільки нібито шукаючи, і то – без плану, ідучи, куди доля заведе.

Коли ж він нарешті здибує свого ворога, то що він робить? Думає, як йому краще прикінчити негідника, чи без тями кидається на того, волаючи: “Я тебе уб’ю?” Ну, здогадайтесь з одного разу.

Він навіть не слухає, що його говорить супротивник. Не те, щоб у даному конкретному випадку той говорив щось путнє, але чисто теоретично він може сказати: “Та це не я вбив твою кохану, мене підставили! Ось тобі докази”. Тож герой, відмовляючись слухати, втрачає шанс дізнатися про справжній об’єкт своєї помсти.

Звісно, сценаристи з усіх сил підігрують героям і дозволяють їм вигравати без усякого плану і всупереч всім раціональним обставинам.

Але це не відміняє факту, що такі герої виглядають не як герої, з якими хочеться себе ототожнювати, а як дебіли, не здатні спланувати свої дії на два кроки уперед. І на один крок теж.

Кві
18

Терпіти не можу! だーいきらい!

imagesdddДумаєте, це я про якогось анімешного поганця, який тільки і мріє до основанья всё разрушить та побудувати на уламках 新しい世界 (у якому посяде не останнє місце)?

Зовсім ні. Чого на нього сердитися: робота у нього така — гидоту творити. Які до нього претензії? Ну не добрими ж справами йому займатися?!

Ні, я злюся на представників протилежної «лавочки», а саме — на наївних, добрих, чесних та наділених багатьма іншими позитивними якостями героїнь та героїв (в основному, треба сказати, героїнь).

Для прикладу візьмемо Ай (себто Любов по-нашенському) з серіалу «Планети». Це ім’я дуже підходить героїні, бо вона вважає, що саме любов є рішенням усіх людських проблем.

Працює наша Люба космічною прибиральницею. Корисна та почесна професія, зважаючи, що у захаращеному просторі ніякі космічні кораблі не можуть бороздить просторы Вселенной, а без цього — хіба то майбутнє? Ні, і ще раз ні.

Тобто займається Люба начебто хорошою, корисною справою. І сама вся така хороша, позитивна, добра, чесна, і взагалі — хоч до рани прикладай.

Тим не менш, на протязі серіалу її нерідко хочеться стукнути чимось таким важким і так сильно, щоб вона ракетою вилетіла аж у сусідню галактику, і більше ніколи не поверталася.

Щоб зрозуміти, чому у мене виникає цей позив, давайте розглянемо одну з ситуацій з «Планет» (відразу попереджаю, що серіал я дивилася давно, тож подробиць добре не пам’ятаю).

0000232618У третій серії Люба та її колеги знаходять у космосі труну з тілом. Тіло опізнають, відшукують родичів померлого, які мають вирішити, що з тим гробом та тілом робити.

Як виявляється (якщо мені пам’ять не зраджує), той чолов’яга так любив космос, що хотів назавжди у ньому залишитися, і навіть у заповіті про це написав. Тож його нащадки попросили, щоб саме так і було зроблено.

Здавалося б, проблема вирішена, питань нема? Для нормальних людей — так.

Але не для нашої героїні. Бо у неї є свій погляд на те, що треба робити, і, само собою, він і тільки він — найправильніший, а всі інші варіанти — повня фігня, недостойна навіть обдумування.

Тож вона хапає ту труну і зі сльозами на очах починає віщати про «Так не можна, неправильно! Це 寂しすぎる (чи 悲しすぎる, чи щось там інше すぎる), тому якщо ви не зробите так, як Я вважаю правильним, то я цю труну з тілом взагалі куди попало викину, і спробуйте її потім знайти!»

І всі, хто це сопливе патякання чув (а радіо у таких випадках, схоже, лунає на весь Всесвіт), зразу ж прониклися її посланням, розплакалися та вирішили зробити так, як вона каже.

Однак особисто мені в цей момент дуже хотілося вхопити Любаву за шкірку, добре трусонути та закричати у вухо:

«Слухай ти, дурепо!

Чи тобі хоч раз у житті приходило в голову, що твоє бачення світу не єдино правильне? Що інші люди теж мають свої бажання, уподобання, надії та схильності, і що вони не менш цінні, ніж твої?

Чому ж ти патякаєш про любов, а сама при цьому повністю плюєш на на людей і їх хотіння, і вимагаєш, щоб усі і завжди поводилися тільки так, як хочеться ТОБІ?

Що ж це за любов у тебе така, при якій ти вважаєш людей чи то такими тупими, що вони не знають, що їм добре, а що погано; чи настільки нижчими за тебе істотами, що їх проти їх волі треба «ощасливлювати»?

І чим ти відрізняєшся від будь-якого терориста, який погрожує покарати людей, якщо вони не виконають його вимогу? Та нічим. Ті і є терористка, причому ще й найгіршого типу, бо прикриваєшся любов’ю до людей, яких же і шантажуєш.

Ох, ну і егоїстична ти сволота, Любашо, якщо так об’єктивно на твої дії подивитися, а не твої патетичні патякання послухати».

eterye1От саме так я б їй і сказала, і спробувала б вона мені хоч заїкнутися про «любов»! 

Втім, ця Люба — ще не найгірший варіант «позитивних» героїнь, які вічно бажають добра, і вічно чинять зло (якщо перефразувати відому фразу).

Вона, принаймні, не ризикувала чужими життями, та й навряд чи здійснила б свою погрозу — занадто вже вона добренька і правильна (а якщо говорити зовсім відверто, то  та труна з покійником насправді нікому особливо і не потрібна була). Підставлялася Люба виключно сама: бо могла зі свистом вилетіти з роботи, а значить, попрощатися із космосом назавжди.

Проте є й інші види «добрих» героїнь, які і іншими ризикують, і друзів підставляють, і на людей плюють ще з більшої висоти, ніж Люба. Не вірите, що серед позитивних персонажів такі бувають?

Даремно.

Але про них — у якомусь із інших дописів.

Сьогодні ж — до побачення. またね!

Лис
30

За дурною головою…

Я не хочу нікого звинувачувати у дурості, але іноді висновки щодо розумових здібностей медійних героїв напрошуються самі по собі.

Наприклад, у ситуаціях, які буквально описуються початою у заголовку приказкою, коли за дурною головою у героїв страждають і ноги.

Так, переглядала я недавно фільм про двох закоханих дівчат (ну от попалося мені юрі, хоча зазвичай я його не дивлюся. Втім, жанр у даному випадку неважливий).

Трапилось так, що вони любилися собі, любилися, а потім одна з них (для зручності назвемо її героїнею А) сказала, що їй, бачте, треба деякий час побути одній і подумати над життям.

Ну, що ж, треба, то треба. Що ж друга (героїня Б) може зробити? Тільки погодитися та пробувати влаштовувати своє життя сама-одна.

І от через деякий час (через місяць чи щось таке) лунає дзвінок на мобільний від героїні А. Героїня Б зайнята і трубки взяти не може, а коли звільняється, бачить смс-ку з текстом «Давай зустрінемось».

Чудово!

І що ж відбувається далі?

А далі ми бачимо таку картину: героїня А чекає, а героїня Б з усіх ніг мчиться до неї.

І ще через хвилину: А чекає, Б біжить.

І ще…

Та от, нарешті, героїня А, не дочекавшись, уже збирається йти геть… Але в останній момент…

СТОП, стоп, стоп!

А чого це вона збирається іти, якщо вони домовились зустрітися? Втім, давайте згадаємо, чи домовилися.

Виявляється, що ні! Не домовилися, бо замість того, щоб відповісти на дзвінок чи смс-повідомлення, героїня Б «мовчки» кинулася бігти до місця зустрічі.

Ну хіба це не дурість???

Ні, я можу зрозуміти, що після місяця «перерви на роздуми» їх чекає серйозна розмова, яку варто вести віч-на-віч, а не по телефону. Тож дзвонити дійсно було не обов’язково.

Але що заважало надіслати у смс хоча б одне слово (ОК, ун, хай, вакатта, тощо), щоб героїня А знала, що її повідомлення отримане, прочитане і героїню Б треба чекати, бо вона обов’язково прийде (а час там, очевидно, не піджимав)?

Та ніщо не заважало, крім дурості, яку приписали героїні сценаристи для підсилення драматичного ефекту. Тьху та й годі!

Тобто якби героїня Б не добігла вчасно (припустімо таке на хвилинку), то героїня А вважала б, що на її пропозицію зустрітися НІЯК не відреагували, а, значить, бачити її не хочуть.

А героїня Б, побачивши, що її не дочекалися, вирішила б, що не так уже і хотіли з нею зустрітися.

Тобто «пройшла любов, зав’яли помідори, кросівки жмуть і холодно надворі»? І все через одне слово, НЕ надіслане у одному-однісінькому смс-повідомленні???

ГЕНІАЛЬНО! (сарказм)

І це, на жаль, не єдиний приклад, коли герої, замість подумати головою (причому задачі перед ними стоять не вселенської складності), з якогось дива кидаються вирішувати все біганиною.

Втім, чого я хвилююся — це ж не мої ноги страждають від їхньої дурості, чи не так?

Лис
19

Виховані хулігани

Я вже багато писала про видатну японську ввічливість, причому по-різному: то жартівливо (як-то у дописах про ввічливих монстрів та у двох секретах ввічливості), то по-серйозному (частина 1, частина 2, частина 3).

Сьогодні я хочу поговорити про ще одну категорію анімешних героїв, які виявляються на диво вихованими, хоча здавалось би…

Пригадаймо наступну ситуацію: до скромної, тихої дівчини починають чіплятися здорові хлопці, пропонуючи їй 遊ぼう:. Це може трапитися як посеред ясного дня на людній вулиці, так і темної (наскільки це можливо у містах) ночі, у безлюдному місці. Головна умова — що головного героя поряд з нею у цей момент немає. Може, вона його саме чекає, може, вони посварилися, може, вона загубилася у незнайомій місцині.

Як би там не було, а вона одна. І от до неї підвалює такого собі хуліганського, а то і якудзоподібного вигляду компанія, і починає настирливо чіплятися. Дівчина тушується, ніяковіє і взагалі не знає, що робити.

Компанія не відстає. У дівчини від безпорадності аж сльози на очах… І тут…

Як ви здогадалися, у той самий останній момент з’являється нарешті наш герой — звичайний японський школяр — і грізно так заявляє: «…»

І от тут починається найцікавіше. Бо нічого особливого він і не каже, а тільки якесь: «А, ось ти де. 待たせて、ごめんね». Тобто просто дає зрозуміти, що він з цією дівчиною знайомий і що саме на нього вона чекає.

От що б зробили справжні хулігани? Ну, нехай вдень та посеред людної вулиці вони не захотіли б зчиняти галас та привертати до себе увагу.

А вночі? У безлюдному місці? Маючи чисельну та силову перевагу?

Підозрюю, що мирно усе б не закінчилось.

Але ЗЯШі, як відомо, живуть у особливому світі, де навіть хулігани своєю вихованістю можуть посперечатися ну хоч і з випускницями інституту благородних дівиць.

Бо як тільки вони дізнаються, що дівчина "зайнята", так вони зразу ж втрачають до неї інтерес і тихо-мирно (хіба що з розчарованим бурчанням) ідуть собі геть.

Яке гарне виховання, ви подумайте! І який гарний світ, де навіть хулігани проявляють таку ввічливість!

Причому і школяр, і дівчина сприймають це як належне, і навіть не зітхають полегшено, коли та компанія зникне з очей.

Ще раз повторю: який гарний світ, де найзвичайнісінькі ЗЯШі навіть думки не припускають, що їм може перепасти від забіякуватої компанії, яка чіпляється посеред ночі до одинокої дівчини!

Всім би нам там жити, чи не так?

Втім, у анімешних героїв є свої тяготи, тож чи є їхній світ кращим за нашого — відразу так і не скажеш. Хоч якими б вихованими не були у тому світі хулігани.

Лип
3

Сліпа віра

Мушля самітниці - Сліпа віраВідразу попереджаю віруючих людей: у цьому дописі я говорю лише про анімешне 信じる. Жодна існуюча релігія зачеплена не буде.

Отже, візьмемося за мою "улюблену" "Еврику 7". Коротко нагадаю сюжет.

Головний герой, Рентон,  випадково опиняється на борту легендарного корабля Гекко-стейт (Місячне сяйво) під командуванням легендарного капітана Холланда. Проте замість очікуваного легендарного сяйва на нього чатували різноманітні розіграші, знущання і навіть побої.

Проте на Гекко живе зазноба Рентона Еврика, тож він усе мужньо витримує. Коли ж і з Еврикою виходять нелади, Рентон втікає з корабля.

Під час своїх блукань він зустрічає сімейну пару Чарльза та Рей Бінзів, які поступово стають йому наче новими батьками (що не дивно, бо від рідних у нього залишилися лише смутні та сумні спогади).

Та в якийсь момент з”ясовується, що Чарльз і Рей – найманці, які отримали завдання захопити Еврику та знищити Гекко-стейт.

Тож Рентон покидає і їх. Після недовгих блукань він вирішує повернутися за Еврикою на Гекко-стейт. Та виявляється, що саме у цей час Еврика надумала сама піти пошукати Рентона, а Бінзи планують напасти на корабель.

І Рентон опиняється перед вибором: Бінзи чи Гекко. Само собою, він вибирає Гекко. Але перед тим, як обсудити цей вибір, давайте ще раз поглянемо на обох учасників.

Гекко:

  • Команда організована колишніми військовими, які
  • Дезертирували і
  • Вкрали військовий корабель.
  • Займаються найманою роботою. З відомих завдань: перевезення донорських органів для чорного ринку, затримка терориста для військових.
  • Вважаються крутими, бо випускають опозиційний журнал та уміють класно серфити по траппару (чи як його там).

А одного разу, щоб зрізати кут (бо на обхідний шлях у них не вистачало палива), вони пролетіли буквально крізь базу військових.

Армійцям, що не дивно, маневр цей не сподобався, в результаті чого нашим героям довелося певну кількість солдатів убити.

А палива на Гекко не вистачало, бо команді завжди бракує грошей. А грошей їм бракує у тому числі тому, що

а) вони відкидають певні види заробітку: наприклад, виграти у змаганні по ріф-бордингу (а така нагода у них була);

б) Холланд воліє купувати своїй подрузі дорогі прикраси, а те, що це приведе до смерті якихось там вояк… Та кого з легендарних героїв таке цікавить, ну скажіть мені?

Милі, милі люди, чи не правда?

З іншого боку, Бінзи:

  • Колишні військові, які
  • Легально залишили службу,
  • Нічого не кравши.
  • Займаються найманою роботою. З відомих завдань: піймати Еврику та знищити Гекко.

Ні, я не хочу сказати, що Бінзи прямо-таки святі (а “за кадром” вони, може, взагалі п”ють кров невинних немовлят).

Але якщо порівняти те, що ми бачимо на екрані (до загибелі Бінзів, щоб було чесно) – що вийде?

А вийде досить негарна картинка – що Рентона (а отже, і нас) примушують вибрати сторону людей, які нічого пристойного на наших очах не зробили і невідомо, чи зроблять (а серіал у цьому плані розкачується ду-у-у-же довго), зате навпаки – скільки завгодно.

Втім, Рентона можна пробачити – врешті решт, він не просто малий та дурний хлопчак, а закоханий до нестями малий та дурний хлопчак. Тому у нього немає іншого вибору, як встати на ту сторону, де Еврика. Нічого не вдієш.

Але ж ЦЕ можуть побачити дорослі! (припускаючи, що людей, які дивляться аніме загалом та “Еврику 7” зокрема, можна вважати дорослими).

І от у… ну, скажімо, у цих НЕ-дітей-або-підлітків виникає закономірне питання: якщо персонаж проголошується героїчно-легендарним борцем з несправедливістю, то чому ж добрих півсеріалу (а "Еврика", нагадаю, має аж 50 серій) він або страждає фігнею, або займається досить-таки брудними справами (в тому числі наймається до режиму, боротьу з яким начебто очолює)?

Чому нас примушують сліпо вірити, що перед нами хороша людина, показуючи при цьому ледаря, дезертира, безсовісного найманця, bully, людину, яка допустить смерть людей зарди своєї примхи?

Або ж, підходячи з іншого боку: чому нас намагаються підвести до думки, що хороша людина залишається хорошою і достойною поваги та довіри, навіть якщо чинить не добро, а зовсім навпаки? А може й до того, що скільки б і якої гидоти позитивний персонаж не вчинив, а все одно він – ХОРОШИЙ, бо автори його таким оголосили.

З цієї точки зору Бінзи виглядають якщо не кращими, то принаймні чеснішими. Бо, займаючись фактично тим самим, що і Холланд, вони не корчать із себе велике, благородне, героїчне цабе, як це робить він.

Зауважте: я не вимагаю, щоб позитивні герої не мали вад і проводили весь екранний час за праведними ділами. Так, я готова простити Холланду знущання над Рентоном без будь-яких питать – бо аж занадто той на них напрошується.

Але все ж хотілося б, щоб автори аніме не вимагали від глядачів сліпої віри і не примушували нас вважати хорошими персонажів, які нічого путнього на екрані не роблять.

Тобто давайте так: або ви оголошуєте героя позитивним, і показуєте нам його хороші діла, або ж показуєте його хороші діла, і ми самі бачимо, що він позитивний.

У будь-якому випадку: дайте нам реальні ВЧИНКИ героя, що відповідають його характеру, а роздуту репутацію та сліпу віру залиште-но деінде.

Будь ласка.