Пробачте, що цей випуск так сильно запізнився. Признаюсь чесно, я зачиталася.

І збираюся повернутися до того ж заняття, як тільки закінчу цей короткий (відносно) та дуже простий допис.

Як ви знаєте, до деяких іменників можна додавати –суру, і тоді вони стають дієсловами.

Наприклад, слово кега (рана) перетворюється у кега-суру (поранитися, травмуватися). Використовуються вони наступним чином:

кодомо га кега о шьта – кега виступає прямим додатком до дієслова суру

кодомо га кега-шьта – тут ми маємо просто дієслово-присудок

Тепер давайте конкретизуємо: дитина не просто поранилася, а поранила руку. Як це сказати?

У другому випадку (з кега-суру) те стає прямим додатком до дієслова:

кодомо га те о кега-шьта

У першому ж прямий додаток уже є (кега), і те виступає у якості непрямого додатку:

кодомо га те ні кега о шьта

Тобто перехід кега із іменника в дієслово "зсуває" ролі і інших слів у реченні (з прямого до непрямого додатка). Що виражається зміною відповідних частинок перед словом те.

Очевидно? Так.

Проте мій досвід каже, що якраз такі очевидності мають негарну тенденцію губитися з пам’яті та підсовувати свиню у самий непідходящий момент. Адже важкому ми приділяємо багато сил та уваги (на те воно і важке), а з простим часто покладаємося на "що тут запам’ятовувати, це ж очевидно".

Тож просто хочу нагадати, що і з простими речами треба триматися насторожі.

Тим паче, що і тут не без тонкощів. Зокрема:

а) Дієслово суру – універсальне у тому сенсі, що саме його приєднують до іменників, з яких хочуть зробити дієслова.

Проте у "вільному" стані ті ж самі іменними часто сполучаються зовсім з іншими дієсловами.

Так, ренраку-суру, проте ренраку о тору.

Денва-суру, проте крім денва о суру є ще й денва о какеру (причому більш часте, ніж з суру), а також денва о кіру, тощо.

б) Складені іменники можуть утворювати дієслова досить химерним чином – розбиваючись на частини.

Для прикладу візьмемо слово шірьоку-кенса – перевірка гостроти зору.

Так от, "(Я) перевірив зір (у офтальмологічній клініці)" можна виразити наступним чином:

(ганка де) шірьоку-кенса о шімашьта – прямий додаток до суру

(ганка де) шірьоку-кенса-шімашьта – дієслово

(ганка де) шірьоку о кенса-шімашьта – перша половина слова стала прямим додатком до дієслова, утвореного з другої половини

(ганка де) шірьоку но кенса о шімашьта – друга половина слова стала прямим додатком до суру, перша – означенням до другої частини (якщо мої згадки про українську граматику мене не підводять)

І як тут не заплутатися?

Коротше кажучи, будьте уважні з простими речами. Трапляється, що вони такими тільки прикидаються.

では、またね！

(Оцініть допис)

Loading...

| 6 801 переглядів | 1 коментар

Автор фото: certified su

От і дожили ми до чергового свята – дня Святого Валентина aka Дня всіх закоханих. З чим вас і вітаю.

Бажаю, щоб поряд з вами завжди була наймиліша вам (у даний момент ) людина, яка даруватиме вам і любов, і подарунки.

Якщо вам, бува, цікаво, як святкують день Святого Валентина у Японії, можете почитати (або освіжити в пам’яті, якщо вже читали).

На цьому із святом давайте закінчимо, а перейдемо до звичайних, несвяткових, буденно-граматичних справ.

Я недаремно згадала про наймиліших, натякаючи на допис про порівняння, у якому зустрічалося слово より.

Сьогодні я хочу поговорити про схожі (хоч і не пов’язані з ним) вирази – によると/によれば та によって/による.

Автор фото: Xoulone

1. によると (рідше – によれば) використовується для позначення джерела інформації, яку ви отримали не з власного досвіду. Наприклад, "В Інтернеті пишуть", "бачив по телевізору", "друг мені розказав" – усе це може бути виражене за допомогою による або によれば.

Синонімом до нього є вираз では, проте він використовується лише з неживими джерелами. Так, можна сказати テレビでは, але не можна 友達では – треба 友だちによると. З іншого боку, це правило можна обійти (якщо раптом вам так захочеться), якщо сказати 友達の話では, бо 話 – то вже не людина.

Зверніть увагу на те, що інформація із сторонніх джерел оформляється у японській мові певним чином – як мінімум, частинкою と в кінці, а частіше – за допомогою кінцевих виразів そう (не плутати із суфіксом そう, який приєднується до основи слів), ということだ, とのことだ, тощо.

2. によって та による мають кілька значень:

а). Засіб, за допомогою якого досягається певна мета: "завдяки чомусь будо зроблено те і те".

Однак з によって, як правило, не використовуються конкретні предмети. Наприклад, забивати гвіздок молотком, доїхати на автобусі формулюються за допомогою частки で.

А によって використовується для таких виразів як "з їх (батьків, наприклад) допомогою", "завдяки їх підтримці", "питання вирішилося через переговори", "завдяки цій інформації", тощо.

Автор фото: Xoulone

Втім, бувають випадки, коли による зустрічається разом із матеріальними засобами. Зокрема, у виразах зі структурою "による + іменник", наприклад: 電話による相談 (консультація по телефону). Проте у більшості випадків мова все таки йде про щось абстрактне.

б). Схоже, але все ж відмінне значення – причина, джерело чогось.

Наприклад, у новинах можна почути щось на кшталт: 火事による被害者は二十人以上になるようです. Тобто "Кількість постраждалих від (в результаті, з причини) пожежі…"

в). У окремих випадках によって може заміняти に біля виконавця дії у реченнях з пасивом, а саме – коли треба звернути особливу увагу на цього виконавця. Наприклад, プーシキンによって書かれた詩 замість プーシキンに書かれた詩.

г). В залежності від Х (деякої ознаки, властивості, виду), предмети та люди відрізняються між собою або поводяться по-різному.

Наприклад:

人によって意見が異なる – Різні люди по-різному дивляться (на щось) / мають різні погляди на щось.

食欲によって食べたり食べなかったりする – В залежності від апетиту, іноді їм, а іноді – ні.

このグラフは年による温度変化を表す – Цей графік показує зміну температури в залежності від року.

Підвидом цього пункту є によって（は）, яке з усього різноманіття ознак вибирає одну і описує її.

Наприклад: 北海道は冬がとても寒い。年によては温度が零下30度以下まで下がることもある。 – Зими на Хоккайдо дуже холодні. Бувають такі роки, коли температура опускається нижче 30 градусів морозу (в залежності від року, температура може опуститися аж до 30 градусів морозу).

Або: 主人は平日は帰りが遅いです。日によって１１時を過ぎることもあります。 – Мій чоловік у робочі дні повертається додому пізно. Іноді (бувають такі дні), що він затримується аж за 11 годину.

На цьому все. Пробачте за довгенький допис у таке гарне свято, але… Втім, не буду виправдовуватися. Хто захоче – прочитає, а хто ні – нехай відкладе до буднів.

Тож іще раз вітаю – і прощаюся до наступного разу. またね！

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 3 461 переглядів | Прокоментуй!

Фото: charles chan *

Продовжимо серйозну розмову про японську ввічливість.

Перша частина стосувалася загалом міжособистісного спілкування та його особливостей: рівнів ввічливості, напрямку дій, наявність категорій свій-чужий, нижчий-вищий.

У другій частині були конкретно описані основні стилі міжособистісного спілкування: неформальний, нейтрально-ввічливий та шанобливо-ввічливий.

Сьогодні ж копнемо трошки глибше та розберемося з деякими деталями.

1. Коли у підручниках пишуть про ввічливість, то наводять певні правила: ось у цьому випадку кажуть так, а у іншому – ось так. Проте реальність така, що правилами назвати подібні рекомендації важкувато.

   По-перше, різні вимоги (свій–чужий, старший–молодший, вищий-нижчий,  тощо) часто вступають у протиріччя одна з одною. От як звертатися до чужого, але явно нижчого? До вищого за положенням, але значно молодшого, і навпаки? Таких ситуацій повно, і рішенням часто буває "Говори, як хочеться". Тобто в багатьох ситуаціях ви можете вибирати між двома близькими стилями, і, що б не вибрали, це сприйметься нормально.

   По-друге, якщо звернутися на "ти" до явно вищого та ще й чужого, то це явно неввічливо. А от оберненого правила немає. Коли старенький дідусь звертається до молодесенької продавщиці ("нижчої" за нього аж за трьома критеріями), то нікого не дивує, якщо він їй все-таки не "тикає", а говорить нейтрально-ввічливо. Тобто можна сказати: "Хочете бути ввічливими – будьте", це вам тільки у плюс.

2. Слід розрізняти ввічливість і формальність.

   В друзями розмовляють неформально, і це вказує на близькість стосунків, а не на неповагу чи грубість. Навпаки, якщо ваш близький друг раптом перейде з вами на формально-ввічливий стиль, варто занепокоїтися, чи не втрачаєте ви його хороше ставлення.

3. Розмовна мова зазвичай менш формальна, ніж письмова.

   Взагалі кажучи, стилів мовлення можна виділити значно більше, ніж ті три, які зазвичай описуються у підручниках. Якщо починати "знизу" по шкалі ввічливості/формальності, то там стоятиме грубий-розмовний (лайка), а завершуватиме список шанобливо-ввічливий-письмовий. Між ними – … Втім, ви і самі здатні їх назвати. Просто пам’ятайте, що письмо – ввічливіше і формальніше, ніж розмова.

4. Формальність і неформальність можуть у певних ситуаціях сполучатися.

   Так, у сім’ї до старших прийнято звертатися з повагою (о-ка:-сан, о-то:-сан, і т.д.), але говорити з ними можна і неформально: фраза типу "(О)-ка:-сан, гомеееее!" – нерідка у сімейному колі.

   Проте слід пам’ятати, що батьки (дяді/тьоті/старші брати та сестри) позначаються "вищими" тільки у відсутності сторонніх. Якщо ж хтось іще, не член родини, приймає участь у розмові, то родичі переходять у категорію "своїх" і про них у більшості випадків* говоритимуть з використанням "скромних" форм (дивіться нижче).

   * Зверніть увагу, що Ікарі Шінджі ЗАВЖДИ називає батька "о-то:-сан", очевидно не сприймаючи того "своїм".

5. Головна особливість шанобливої мови – те, що дії першої особи (Я) і дії 2-ї та 3-ї осіб (Ти та Він) позначаються по-різному.

   Для своїх дій той, хто говорить (Я), використовує "скромні форми". Однак ця дія має якось бути пов’язана зі співбесідником (Ти) або тим, про кого йдеться у розмові (Він). Так, якщо хтось каже: "Я прочитав усі ці книжки (що стоять у мене на полиці)", то він використає "йомімашьта", нейтрально-ввічливе. Якщо ж він говорить "о-йомі-шімашьта/іташімашьта", то це вказує на те, що книжки якось пов’язані з Ти/Він (наприклад, Ти/Він їх подарував або ж є їх автором).

   Втім, багато де відмічається, що є тенденція використовувати скромні форми щодо всіх своїх дій, так що вищенаведена різниця, мабуть, зараз не така явна.

6. Ти та Він – можуть бути різним особами і потребувати різних рівнів ввічливості.

   Наприклад, у першій частині цієї серії я наводила діалог двох студентів, які говорять про викладача. Ти для кожного із студентів – рівний йому інший студент, та ще й приятель, тому говорять вони неформально. Проте викладач – вищий за них, тому про його дії говориться шанобливо (а про свої, пов’язані з викладачем – скромно).

   Проте уявімо собі ситуацію, коли і Ти, і Він потребують шанобливого ставлення. Тоді щодо своїх дій по відношенню до Він автор висловлювання використовує скромні форми, а щодо дій згадуваної особи (Він) – шанобливі форми. Що ж залишається для співбесідника (Ти)? Тільки суфікс –мас, тобто нейтрально-ввічливе відношення.

   Погодьтеся, це не дуже ввічливо. Тому у випадку, якщо Він не присутній при розмові, щодо нього можна використовувати нейтральні форми, а не шанобливі.

7. Допоміжні дієслова для вираження напрямку дії (агеру/яру, кудасару/куреру, ітадаку/морау) також вказують на рівень ввічливості.

   Так, у спірних випадках щодо відсутнього "вищого" Він (див. п. 6) замість ітадаку (від вищого до нижчого) можна використовувати морау (як менш шанобливе, щоб не ставити Він вище за співбесідника Ти).

   Крім того, напрямки дії можуть виявитися досить заплутаними, якщо є кілька дій з різними виконавцями та адресатами.

   Наприклад, "шінджіте агете кудасай", "цурете ітте ятте куре" (це реальні фрази, які мені здибалися у аніме та манзі).

   А у одному підручнику зустрічався навіть такий монстр як "Тегамі о кайте моратте ятте кудасай" (Зробіть мені послугу (кудасай), добийтеся для нього (ятте), щоб (хтось) написав листа (морау)).

   Тут, як бачите, є аж 4 дійові особи: Я (прохач), Ти (до якого безпосередньо звернене прохання), Він-1, якому потрібен лист, та Він-2, у якого Ти має попросити написати листа. І це все – з урахуванням їх ієрархії "вищий-нижчий": Він-1 нижчий або рівний від Ти (на це вказує яру замість агеру), а Він-2 – вищий за Ти (бо якби він був нижчий, та з урахуванням, що він при розмові відсутній, можна було б використати спонукальне какасеру).

   Цей приклад в черговий раз доводить, наскільки поняття напрямку дії є важливим для японської мови.

На цьому я буду закруглятися, а то ще бува згадаю якусь страшну граматичну конструкцію та зовсім відіб’ю у вас бажання у всьому цьому розбиратися.

Втім, наостанок кину вам кілька рятувальних кіл у вигляді літератури, присвяченій японській ввічливості.

• В. М. Алпатов – Япония: язык и общество
• Ф. Е. Звягин – Анализ актуального употребления категорий вежливости японского языка

Також раджу почитати книжку Алпатова "Категории вежливости в современном японском языке". Вона хоч і стара, та все одно дуже корисна. Принаймні, серед новіших книжок щось таке фундаментальне мені не зустрічалося (якщо зустрічалось вам, обов’язково напишіть про це у коментарях, будь ласка).

На цьому нарешті все. またね！

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 4 171 переглядів | 3 коментарі

Фото: mdid

…ніж повість про блогера, у якого на носі публікація, а його ноутбук сушиться на печі після пролитого на клавіатуру квасу з неясними перспективами щодо виживання після цієї трагічної події.

Втім, як ви можете здогадатися, то є справа давно минулих днів, чому я 言葉でいえないほどうれしい. І щоб виразити, якої міри сягає моя радість, розглянемо сьогодні частинку ほど, яка вказує на міру або ступінь.

Отже, ほど виконує наступні функції:

1. Вказує на приблизну кількість, причому в більшу сторону (аж, на відміну від нейтрального くらい та обмежувального ばかり): 百人ほどの人が来ました – Прийшло десь чоловік сто (Зібралася ціла сотня людей).

2. Означає "до такого ступеню, міри", і використовується наступним чином:

а) для порівняння (тільки із запереченням): 今日は昨日ほど暖かくない – Сьогодні не так (не до такої міри) тепло, як учора.

Причому їм можна виразити і найвищу ступінь, як ось у наступній цитаті з Шекспіра: 数ある悲恋の中で、ロミオとジュリエットの物語ほど、痛ましいものはない.

б) для опису ступеню дії або стану:

死ぬほど疲れた – Смертельно стомився (Стомився до такого ступеню, що аж помираю).

あごが落ちるほど美味い – До того смачний, що аж щелепа відпадає (втім, あごが落ちる – це усталений вираз, не треба сприймати його буквально).

3. Конструкція "Дієслово + ほど + (の + іменник або もの/こと) + ではない" означає "Не варте того, щоб …", "Не настільки …., щоб …":

死ぬほど(の)傷ではない – Від такої рани не помирають.

泣くほど(のこと)ではない – Така дрібниця не варта сліз.

きれいですが、買うほど(のもの)ではありません – Гарне, але не настільки, щоб купити.

4. Конструкція "Дієслово чи прикметник у формі на –ば + Те ж саме слово у словарній формі + ほど" означає "Чим більше …, тим …":

読めば読むほどわかる – Чим більше (про це) читаю, тим краще розумію.

人が少なければ少ないほど酸素が多い – Чим менше народу, тим більше кисню.

Частина на –ば може і опускатися: 安いほど良い – Чим дешевше, тим краще.

Та на сьогодні усе. Бувайте здорові! Нехай усі ваші негаразди будуть такі малі, що і згадки не варті! じゃ、またね！

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 3 088 переглядів | Прокоментуй!

Фото: coniferconifer

У минулому дописі про ввічливість ми розглянули загалом особливості міжособистісного спілкування. Сьогодні зосередимося на стилях мови в залежності від ступеню ввічливості.

Їх три: неформальний (просторіччя), нейтрально-ввічливий та шанобливо-ввічливий.

Неформальний стиль використовується при спілкуванні з рівними близькими (друзями), близькими (у сім’ї), а також при звертанні "вищих" (по віку або положенню) до (явно) "нижчих".

Характерні риси:

• використання зв’язки да (Тайхен да) або її опущення (Самуй!);
• використання словарних форм (без суфіксу –мас) у якості присудка (Хон о йонде іру);
• позначення дій 1-ї (Я) та 2-ї (Ти) особи одними й тими ж словами. Дії 3-ї особи (Він) можуть (проте не обов’язково) позначатися шанобливими формами та словами, але без суфіксу –мас (Я кьта, Ти кьта, Він кьта/ірашшятта);
• (в усній розмові) всілякі "неправильності": опускання відмінкових суфіксів (Анта, бака?); випадінням голосних (-те іру –> –теру); скорочення складів (-те + ва –> тя, –те шімау –> –тяу, кереба –> –керя, тощо); переставляння місцями частин речення (Бака? Анта), тощо.

Нейтрально-ввічливий стиль використовується при розмові майже з усіма чужими, незалежно від віку та положення (виключенням є хіба що звернення дорослого до чужої дитини, і то не завжди), та до не дуже, але вищих. Особливості цього стилю:

• використання зв’язки дес (Тайхен дес, Самуй дес);
• оформлення кінцевих форм дієслова суфіксом –мас (Вакарімашьта);
• дії Ти та Він можуть частково позначатися (але не обов’язково) спеціальними словами і граматичними формами (див. Шанобливий стиль).

Шанобливо-ввічливий стиль використовується при розмові з вищими по положенню та старшими. А також (по бажанню) його можна використовувати по відношенню до чужих, яким ви хочете виразити особливу пошану.

Головна особливість цього стилю (крім того, що загалом використовуються більш ввічливі еквіваленти звичайних слів) – це те, що у ньому дії першої та другої/третьої особи позначаються по-різному.

Для дій першої особи (Я, той, хто говорить) використовуються так звані "скромні" форми:

• О + 2-га основа дієслова + шімас/іташімас (О-йомі-шімас/іташімас); зі словами китайського походження замість о- використовується префікс го-: Го-ренраку-шімас.
• Спеціальні слова, які заміняють нейтральні: ору замість іру, маіру замість куру та іку, дзонджіру замість шіру, та ін.
• Де годзаімас замість дес.
• Позначення своїх родичів відрізняється від чужих: мій батько – чічі/ояджі, Ваш/його батько – о-то:-сан.

Дії Ти та Він описуються шанобливими формами:

• Спеціальні слова замість нейтральних: ірашшяру замість іру, куру та іку, ошшяру замість ію, та ін.
• а) О + 2-га основа + ні нару/насару; б) о + 2-га основа + дес; (в обох випадках замість 2-гої основи може бути використане слова китайського походження, тоді префікс о заміняється на го); в) пасивна форма дієслова замість активної (Нані о какаремашьта ка?)
• О + прикметник у формі на –те + ірашшяру (О-ісогашькуте ірашшяімас ка).
• Чужі родичі позначаються більш ввічливо (чічі –> о-то-сан).
• До іменників, що відносяться до сфери Ти та Він, додаються префікси о- чи го- (класичне О-генкі дес ка? – Генкі дес).

З граматичної точки зору форми ввічливості досить регулярні, тож вивчити їх не так і важко. Значно складніше – розібратися, як правильно їх використовувати. Оце вже нетривіальна задача, бо кожну ситуацію треба розглядати індивідуально і оцінювати (одночасно!) з позицій свій-чужий, вищий-нижчий, дія пов’язана чи не пов’язана з Ти/Він, сприятлива чи ні, тощо. Однак, щоб не плутатися, сьогодні обмежуся чистою граматикою, а більш детальні пояснення залишу на наступні випуски.

Тож до побачення! またね！

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 4 187 переглядів | Прокоментуй!