Продовжимо розмову про прийменники, яка почалася у минулому дописі.
1. Предикативні прикметники (на –い) можна поділити на два види: об’єктивні та суб’єктивні (чуттєві).
Перші описують реальні властивості предметів: форму (丸い), колір (青い), розмір (狭い), просторові відносини (近い), тощо.
Другі можуть описувати як об’єктивні властивості, так і суб’єктивні відчуття (寒い, 痛い) та почуття (嬉しい, 悲しい, 怖い).
З першими начебто і так все ясно, а до других приглянемося пильніше.
Для прикладу:
夏は暑い — Літо жарке (це об’єктивна характеристика літа, яка вимірюється температурою)
私は暑い — Мені жарко (це моє суб’єктивне враження, моє сприйняття, яке може не відповідати дійсності)
Тобто для цих прийменників існує не лише предмет, який вони описують, але і сприймач, оцінювач його якостей.
この映画は悲しい — Цей фільм сумний (映画 — описуваний предмет. Можливо, це трагедія, в якій хтось помирає, тобто “сумний” — об’єктивна характеристика)
私は悲しい — Мені сумно (я — сприймач, і це моє суб’єктивне почуття)
При цьому слід звернути увагу на наступні речі:
а. З точки зору структури ці речення однакові: іменник + は/が + предикативний прикметник другого типу (+ です, якщо треба ввічливість). Дивитися треба на контекст.
б. Такі прийменники можуть мати при собі об’єкт:
私は彼の死が悲しかった — Мене засмутила його смерть
(僕は) 彼女に会ったのが嬉しい — Я радий, що зустрівся з нею
в. Якщо такий прикметник стоїть у кінці речення (є кінцевим присудком) у словарній формі, то він може стосуватися лише першої особи, у противному випадку — треба сприймати його як об’єктивну характеристику або як об’єкт при прикметнику (див. вище):
私は怖い — Я боюсь
私は雷が怖い — Я боюсь грому
雷は/が怖い — Грім страшний або Я боюсь грому (припускаючи, що 私は опущене)
怖い — Я боюсь (і ніяк інакше)
彼は/が怖い — Я його боюсь, можна уявити ситуацію, коли Він страшний, але ні в якому разі не Він боїться!
Щоб сказати Він боїться, треба до 彼は怖い додати в кінці щось, що вказує, що йдеться про третю особу: додати そう (だ/です), らしい, と思う, と言った, ん/の だ/です або замінити прикметник на дієслово: 悲しむ, 悲しがる.
До речі, про це я вже згадувала у дописі про бажання. І не дивно, адже 欲しい та слова на –たい за граматичними властивостями — справжнісінькі предикативні прикметники.
2. Непредикативні прикметники теж не без сюрпризів.
Зокрема, деякі з них можуть мати при собі прямі додатки. Наприклад, добре всім відоме слово 好き:
私はコーヒーが好きです — Я люблю каву
Тут 私 — підмет, コーヒー — прямий додаток, 好きです — кінцевий присудок.
私は (як і у багатьох інших випадках) можна опустити, тоді отримаємо:
コーヒーが好きです — (Я) люблю каву
Тобто значення те ж саме.
Однак якщо сказати 私が好き, то тут починаються цікавості, бо в загальному випадку воно може означати як “я люблю”, так і “(хтось) мене любить”*.
*私が好きだ як окреме речення може означати тільки “я люблю”, бо для третьої особи, знову ж таки, треба додавати відповідні кінцівки: らしい, と思う, тощо.
Подивимося на приклади:
私が好きな料理は卵焼きです。— Їжа, яку я люблю — це яєчня
卵焼きが好きな私は上手です。— Я, яка любить яєчню — вправна (у її готуванні)
На вигляд структура у речень однакова (X が好きな Y は Z です), але у першому випадку X означає підмет (X любить), а у другому — прямий додаток (хтось любить X).
У цьому випадку, на щастя, контекст говорить сам до себе: зрозуміло, що в обох випадках я люблю яєчню, а не яєчня мене.
Однак 私が好きな人はだれ？ викликає цікаві питання про те, хто на кому стояв хто кого любив. Проблему можна обійти (і її найчастіше і обходять), сказавши 私のことが好きな, але граматична пастка, сподіваюсь, зрозуміла.
На цьому хотілося б уже закінчити з прийменниками, але для повноти картини треба б ще хоч два слова сказати про віддієслівні та незмінні. Але це вже пізніше.
またね。