Фото: iMorpheusКожен раз, коли я бачу можкошкряба, я сподіваюся, що він відкине лапки та більше ніколи не з’явиться на екрані.
І сама ж розумію, що мої сподівання марні. Тобто надія на загибель мозкошкрябів помирає набагато раніше, ніж самі можкошкряби (які невідомо, чи виздихнуть коли-небудь взагалі).
Та недарма кажуть, що надія помирає останньою: є у мене одна надія, що ніяк не хоче здаватися. І то прикро, бо, чесно кажучи, їй би уже давно пора.
Що то за надія? А ось слухайте.
Героям трапляється переживати страшні події. Наприклад, гинуть їх рідні, друзі, кохані, тощо.
Це трагічні моменти, і як я вже казала ось тут, мені важко їх дивитися, тим паче разом із кимось.
Однак усі вони зіпсовані наступним: їх знято абсолютно по одній і тій же схемі, а саме:
Жах – зміна плану – тиша на кілька секунд – крик
Знайомо? Певна, що так.
Тобто спочатку показують емоції героя (злякане обличчя або сповнені жаху очі) – потім сцена змінюється (наприклад, на фасад будинку, де відбуваються події).
Після цього наступає пауза, що триває для мене дуже довго – так завжди буває, коли чогось чекаєш із нетерпінням. Тільки чекаю я не крику, як можна подумати, а того, що його… не буде. Що хоч раз у подібній ситуації він не прозвучить.
Оце і є мої секунди надії.
Зауважу, що сам прийом не поганий. Проблема (як і з усіма мозкошкрябами) полягає у повторенні його один-в-один знову і знову, з аніме в аніме.
Аж до того, що він перестає спрацьовувати. Бо я, наприклад, потроху перестаю співчувати героям – мені ніколи: я лічу секунди, сподіваючись, що ось цього разу (нарешті!) тиша не перерветься несамовитим криком.
Бо як на мене, ситуація красномовно говорить, та що там – кричить сама за себе. І озвучувати її реальним криком абсолютно зайве.
Але він усе звучить і звучить… А я все чекаю і чекаю… Проте, боюся, єдине, на що я можу реально сподіватися, так це на те, що колись моя надія також віддасть Богу душу.
І я нарешті перестану рахувати секунди та почну співпереживати героям.
Точно так, як і мала б.
Від djalin о Сер 25, 2009 | Відповісти
так так навіть у моїй улюбленій “корзині фруктів” те саме робиться…
Може це традиція така?
Від Shiroi Koneko о Сер 27, 2009 | Відповісти
Анімешна традиція – безсумнівно. Проте хотілося б, щоб автори не покладалися не лише на неї, а й шукали нові прийоми та способи. Бо принаймні у аніме, традиції з часом перетворюються на штампи, і кому вони потім потрібні?