Анімація творить дива: про те, що їй чхати на гравітацію, я вже писала; про класику (наприклад, звуки у космосі) ви й самі знаєте. А сьогодні я розповім про анімаційну дивину, яку я, правда, не знаю, куди і віднести: до біології, геометрії, оптики чи фізики матеріалів.

Для прикладу візьмемо аніме Trigun. Ось зображення його головного героя – Ваша Стампіда. Як бачите, фігура у нього трикутна – широкі плечі та просто осина талія. Тоненькі ручки-ніжки трохи псують враження, але в цілому непогана героїчна статура.

Однак через кілька хвилин трикутник магічним чином перетворюється у щось трапеційне, в порівнянні з чим руки-ноги не виглядають настільки жалюгідно. От тільки що це – оптична ілюзія, геометричне перетворення чи інопланетна фізіологія на марші – залишається невідомим.

Крім того, виникає питання – а як же виглядає Ваш насправді? Бо у аніме також здибується наступний кадр, де герой демонструє могутні м’язи, достойні культуриста-професіонала. Це достатньо узгоджується з трикутною фігурою, але ж рука, рука! (та, що справжня). Складається враження, що після виймання з рукава вона роздулася разів у два!

Ще далі ми маємо нагоду побачити Ваша взагалі без одягу. І хоча подробиць нам зі зрозумілих причин не показують, стає зрозуміло, що кінцівки у нього таки нормальної для добре тренованої людини товщини. Але ж талія, талія! Що на цей раз не так? Та пропадає вона! Точніше, теж виявляється нормальною, а не осиною.

Нарешті, Ваш вдягає чужий одяг, і отут глядача осяює: так от воно що! Без свого звичного outfit’у Ваш виглядає ну зовсім як нормальна людина з пропорційними частинами тіла, а не як гібрид оси з коником-стрибунцем. Тобто винуватий у всьому його дивний одяг, який чи то фізично стискує свого власника, чи то створює відповідну оптичну ілюзію.

Втім, чому дивуватися? Адже нам уже відомо, що одяг у анімешних героїв – вічний, не підлягає псуванню і забрудненню, а дірки та прорізи на ньому заростають мов на живому, причому без латок (чи то шрамів?). Тож і здатність вчиняти метаморфози над героєм, що його носить, хоч і є дивиною, та досить очікуваною.

Наостанок слід відмітити, що така поведінка характерна в основному для чоловічого одягу. Жіночий поводить себе якраз протилежно. А саме: якщо у героїні гарна фігура (читай: величезні буфера), то вбрання не стискуватиме її, а, навпаки, зіщулюватиметься саме так, щоб продемонструвати якомога більше жіночих принад. На відміну від чоловічого одягу, який навіть Шварценегера, схоже, прагне зробити схожим на ботанічного підлітка.

Однак на цьому запас мого здивування закінчується, а разом з ним підходить до кінця і сьогоднішній допис. Тож до наступних зустрічей! А коли ще яка-небудь дивина впаде мені у вічі, я обов’язково про неї напишу.

じゃ、またね！

Автор фото: tableatny

Анімешні герої чхають на закони фізики та інших точних наук, як той алергік на полі свіжоскошеної трави: сильно, часто та аж до сліз (щоправда, не своїх, а глядачевих).

Зокрема, гравітація не дозволяє людям плигати настільки високо. Нагадаю, що рекорд Сергія Бубки – трохи за 6 метрів. А він же стрибав із жердиною та зовсім інакше, ніж анімешні персонажі: через спину, а не у позі “стоячи”, без холодної чи вогнепальної зброї і броні (які, на хвилинку, важать не один кілограм) та не прагнучи поцілити у когось конкретного.

Можна було б припустити, що стрибки-то загалом невисокі, просто “камера” поставлена знизу та зазумлена на широкий кут, як на вищенаведеному фото. Однак при стрибках-атаках герої ще й волають з усієї сили, і з тривалості їх вокальних вправ зрозуміло, що плигали вони не нижче, ніж до другого поверху. А може і вище.

Люди також не бігають по уламках скель чи будівель, які уже висять у повітрі після вибуху чи чогось подібного. У реальності, я маю на увазі, бо для анімешних персонажів то не проблема – доказ ось тут, на кадрі із Trigun.

З іншого боку, коли персонажам це вигідно, сила тяжіння працює, іще й як! Наприклад, що мало б статися із матроською спідничкою школярки, яка плигає вниз? Правильно, вона мала б задертися вгору, так що аж спідня білизна виднілася. А у аніме? Тримається попи, мов приклеєна, і лише трохи тріпотить на вітрі! Тобто чхає і на гравітацію, і на інерцію, і на опір повітря… (слід уточнити: у аніме, чиєю єдиною метою НЕ є показати якомога більше жіночих трусиків на квадратний сантиметр екрану за одиницю часу).

Втім, іншим наукам теж дістається: згадаймо лише мутантів, у яких перетворюються персонажі за лічені хвилини; і що герої то виживають після того, як їх мало не на шматочки порубають чи продірявлять, мов решето, то помирають від одного удару чи кулі; і погода у аніме така зручна – бо настає згідно настрою героїв і якраз йому під стать.

Однак то вже теми для окремих дописів. Сьогодні ж я хотіла лише пожалітися на відверте нехтування такою гарною наукою як фізика, що заслуговує більшої до себе поваги. Але, боюся, у аніме вона її не дочекається.

では、またね！

Автор фото: *S A N D E E P*

そう
この世でいちばん
大切なコトは
やっぱりタイミング
だと思うけど

У цих рядках із кінцевої заставки аніме School Rumble доводиться, що найважливіше в нашому світі – правильно вибрати час. З цим важко не погодитися: ну що б анімешні герої робили без порятунку в останній момент з-під меча, з-понад прірви, з-перед вогнепальної зброї та з-позад приставленого до горла ножа? Куди б поділися інтрига, напруження, затамований подих глядача? Пропали б як туман на сонці.

Однак сьогодні я хочу розглянути не класичний останній момент, а деякі інші ситуації, в яких мангаки та автори аніме ловлять слушну хвилину, щоб показати глядачеві важливу інформацію або ж до певної пори її приховати.

Наприклад, у кінці другої арки Liar Game самовпевнений Фукунага не дочекався остаточного оголошення результату та почав вихвалятися, який він розумний, що усіх надурив та виграв величезну суму грошей. Чесна героїня Нао у розпачі, а читач, підсвідомо розуміючи, що такого не може бути, тому що такого не може бути ніколи (в манговому та анімешному світах), від нетерпіння гризе нігті, чекаючи виходу наступного випуску. Що протиставлять позитивні герої підступному злодію? Яким чином їм вдасться виграти у начебто безнадійній ситуації? Очевидно, що наступний номер розлітатиметься, мов гарячі пиріжки.

І він виправдає сподівання. Бо у ньому автори розкажуть, як уміло приховали дії позитивного героя, що з самого початку відчув неладне і влаштував таємну протидію. Котра і привела до очікуваної всіма перемоги.

Тобто схема така:

1. Герої розробляють план, як виграти, і приводять його у життя. Читач слідкує за процесом.
2. Після оголошення частини результату, який виявляється несподіваним і неприємним для героїв, антагоніст розкриває свою суть та свої дії, які були від нас приховані. Герої у відчаї (або, принаймні, так здається).
3. Оголошено кінцевий результат, який, на наш подив (не дуже щирий, скажімо прямо), виявляється все-таки на користь позитивних героїв. Антагоніст вражено питає: “ЯК?????“
4. Головний герой розповідає, ЯК. І нам відкривається, що він теж щось там мудрив поза сторінками, які нам дали прочитати.
5. Антагоніст у розпачі, позитивні герої радіють.

Іншими словами, весь сюжет підпорядкований певній схемі: спочатку нам показують лише частину усього, що відбувається, решту приховують. А потім, ближче до оголошення результату, починається “гойдалка” – то одна сторона скаже: “Ха, я вас обманула!“, то інша їй відповість: “Бе-бе-бе, а я все знала!“, і так може повторюватися багато разів.

А наскільки читачу цікаво так “гойдатися”, залежить від вміння авторів до слушного моменту приховати та вчасно показати.

Загалом це досить поширений прийом, і ви можете його зустріти у багатьох аніме та мангах. А у наступному випуску я розповім ще про один спосіб вдалого приховування і відкриття.

На сьогодні ж усе. Бувайте!

Одного разу ми з вами побували на сеансі психоаналізу анімешного героя, який потерпав від свого невміння заробляти. Сьогодні ж поговоримо загалом про відношення анімешних героїв з грошима.

В цілому героїв можна поділити на дуже бідних, дуже багатих та нейтральних. Відразу оговорюся, що мова піде лише про позитивних та більш-менш значущих для сюжету героїв.

Бідняки

Святі голодранці

Цю категорію можна розділити на дві частини:

а) Міська та сільська біднота, яка заробляє собі на життя тяжкою щоденною працею. Головні їх риси – чесність, проста життєва мудрість, доброта (іноді схована за суворими зовнішністю та манерами); головна функція – давати героям притулок, коли їм більше нікуди подітися. Іноді протиставляються багатим можновладцям, які цих же героїв образили або переслідують.

Які у цієї категорії відносини з грошима? Такі, що багатими вони ніколи не стануть, скільки б не працювали. Крапка.

б) Окремі (дуже) бідні, але надзвичайно добрі, чесні та самовіддані герої, а найчастіше – героїні-сирітки, такі як Тору Хонда з Кошику фруктів або Харухі з Гостьового клубу школи Оран (остання хоча і не свята, але все одно добра та бідна, особливо у порівнянні з іншими персонажами). Головна функція героїнь – потрапляти у компанію нахабних, самозакоханих, пихатих мажорів (читайте нижче) та за допомогою своїх прекрасних душевних якостей завойовувати любов та повагу їх усіх, одного за одним, а також розгрібати їх значні психологічні проблеми (бо, як вчить нас художня творчість, багаті не просто плачуть, вони не можуть не плакати!) та видобувати з-під товстої черствої кірки егоїзму глибоко заховану доброту.

Ці святі сирітки, як правило, роботи не бояться, навіть якщо вона така специфічна, як… втім, дивіться Гостьовий клуб, і зрозумієте самі. А хатня робота – приготування їжі, прання, прибирання, тощо – то саме-собою. Однак багатства це їм, звісно, не приносить і не принесе, бо як ще вони тоді протиставлятимуться багатим поганцям?

Вічні бродяги

До цього класу відносяться герої, що подорожують. Їх бідність цілком природна: постійно пересуваючись із одного місця до іншого, вони не мають стабільного заробітку, а перебиваються випадковими, непевними та невеликими підробітками. Тож поки не осядуть, розбагатіти їм і мріяти годі.

Талановиті невдахи

Розмову саме такого героя з психоаналітиком ми підслухали нещодавно. У чому полягає проблема, читайте самі. Тут же я висловлю своє припущення, чому при всіх своїх талантах він не може розбагатіти.

Логіка, на мій погляд, така: позитивний герой має бути хорошою людиною (хоча б у глибині душі) – хороша людина повинна робити добро – але хіба можна брати гроші за те, що робиш добро? – ні, бо будь-який негідник може його робити, якщо йому досить за це заплатять – тобто, хороша людина має робити добро безкоштовно. А інакше він – не хороша людина, а просто найманий робітник. Для позитивного героя подібне клеймо неприйнятно.

З іншого боку, здавалося б, злу справу можна зробити, якщо це єдиний спосіб заробити на якесь добре діло (наприклад, заплатити за чиєсь лікування). Проте чинити зло позитивним героям заборонено категорично (принаймні, у великих масштабах). Тож і у тут героям не вдається розжитися – доводиться навіть у таких умовах робити добро і не отримувати за нього гроші.

Бідні герої: куди не кинь – всюди клин. Так і бідують, стражденні.

Багачі

Мажори

Це діти багачів, яким немає потреби заробляти собі на прожиття. Однак вони частенько вигадують собі різні заняття, як, наприклад… втім, іще раз пораджу подивитися Гостьовий клуб, щоб дізнатися про все самим.

Умовно мажорів можна поділити на тих, чиї батьки володіють сучасними корпораціями, і тих, хто належить до древніх кланів, що упродовж століть володіли якимось мистецтвом – як-то потомки самураїв, ніндзя, екзорцистів, заклинателів духів, чарівників тощо.

Перші задирають носи так, наче самі заробили батьківські мільйони. Дійсно, немає нічого легшого, ніж пишатися не своїм.

Друга група не така чванькувата, але неабияк гордиться своєю майстерністю.

Як щодо грошей? Ну, в основному мажори іще тільки навчаються у школах чи ВУЗах, тож їх заробітки, якщо вони є, – то лише балощі. Однак показані нам таланти цих героїв дають можливість з упевненістю сказати, що капіталом вони розпорядяться дуже розумно і достойно продовжать традиції своїх сімей, корпоративні або кланові. Бідність – не для них.

Талановиті переможці

(Пошепки). Цей розділ я писатиму дуже тихо, бо у ньому розповідається, як можна робити добро, але при цьому заробляти непогані гроші. Але, боюся, якщо талановиті невдахи мене почують, то набіжать і…

ГУП-ГУП-ГУП!!! ТУП-ТУП-ТУП! АААААА!!!!! Та скільки ж вас тут?!…

…Нарешті, коли всі заспокоїлися та розсілися, поговоримо про заробітки.

Отже, запам’ятайте головне: щоб мати гроші, треба їх брати. Щоб заробляти добрими справами, треба брати гроші за добрі справи.

І нічого стогнати! Треба.

А як же репутація позитивного героя, спитаєте ви? А от тут і криється секрет: щоб вільно отримувати гроші за добро, треба прикидатися не дуже вже й добрим. Поганим хлопцям дозволяється отримувати плату за будь-які справи, хороші чи злі, чи не так? От вам і вихід!

Тобто схема дій така:

• Коли вчиняєте щось добре, обов’язково наголошуйте, що робите це заради і виключно заради грошей.
• Якщо не втрималися і зробили щось хороше без оплати, відразу ж вчиняйте якусь дрібну капость тим, хто це бачив – про ваше безкорисне добро відразу забудуть.
• Беріть якомога більше! Не соромтеся множити на десять ту суму, яка першою приходить вам в голову при оцінці ваших послуг. Оточуючих це, безсумнівно, допече до живого, і вони й думати не стануть, що ви хороші, і вам негідно брати оплату взагалі.

Звісно, з репутацією хорошого хлопця доведеться розпрощатися. Але що вам до того, що думають про вас незнайомці? А близькі та дорогі вам люди все одно рано чи пізно розгадають ваше гру та знатимуть, що ви у душі – хороші.

А щоб вам було легше вжитися в роль, ось вам приклад для наслідування: Кадзума із аніме Kaze no Stigma. Учіться!

Нейтральні

До цієї категорії відносяться всі персонажі, стосовно яких неважливо, чи багаті вони, чи бідні. Тобто їх матеріальне положення може у якомусь контексті і згадуватися, але вирішальної ролі у сюжеті воно не відіграє. Тож і обговорювати нам тут нічого.

Загалом же ставлення до 金持ち (якщо вони не зовсім безнадійні поганці) у героїв аніме надзвичайно шанобливе, аж до душевного трепету. Однак і бідність таки не ганьба, головне, щоб людина була хороша. Майже як у житті, чи не так?

Та на сьогодні все. Мабуть, я когось пропустила (всіх героїв не охопиш), однак основні типи описані.

А вам я бажаю… ні, не дармових мільйонів (хто ж їх дасть, та і псують вони людей), а щоб ваші таланти (я певна, надзвичайно великі) оплачувались дуже і дуже достойно. Удачі вам!

またね！

Сьогоднішня низка слів буде дуже довгою… але не моєю. Я дам посилання на два списки, що містять по 100 найуживаніших анімешних слів кожний. Ці списки гуляють по Інтернету і, судячи з коментарів, радують усіх отаку, які задумуються, а чи не вивчити їм японську.

Тож хвалебні слова так і рвалися з-під моїх пальців на екран, однак погляд зачепився за один з перекладів… Після чого я більш уважно перечитала списки, і стало зрозуміло, що у бочці меду не без кількох ложок дьогтю.

Зокрема, мені здається, що їх автори дуже люблять аніме, однак японську мову знають, як би це м’якше сказати, не надто добре. Однак перш ніж аргументувати свою думку, даю адресу, за якою ви можете почитати обидва списки (як я розумію, це передруківка, а не оригінал).

А тепер зауваження:

1. Слово наказ записане як мерей, хоча насправді воно – мейрей. Справа у тому, що дифтонг ей вимовляється дуже близько до довгого ее, і на його кінці ледве чутно. Тож якщо записувати по вимові, то правильніше буде меерее,  якщо по запису – то мейрей. Ну, в крайньому випаду, якщо комусь одне з і чується сильніше за іншого, то меерей. Однак мерей – однозначно невірно.

2. Ябай означає не “несчастный, жалкий (о ситуации)“, а небезпечний, ризикований. Використовується, наприклад, у ситуації, коли на героїв кидається така маса ворогів, що перемогти їх неможливо – треба тікати. Можна, звісно, піднапружити уяву і заявити, що нещасні герої знаходяться у нікчемному становищі. Однак краще просто запам’ятати правильне значення ябай і розуміти, що ситуація стала дуже небезпечною, ризикованою, критичною.

3. Окашій дійсно означає “смешной, смешно“, однак воно має ще кілька значень, серед яких: дивний, незвичний; підозрілий, сумнівний; недоречний, непристойний. Можливо, ми з автором списку дивимось кардинально різне аніме, але я в основному зустрічаю окашій якраз у значеннях підозріло, дивно, незвично.

4. Макасеру можна перекласти як “доверять ; доверяться кому-то“, проте мова іде не про ту довіру, при якій кажуть: Я знаю, що ти мене не зрадиш, а таку, коли поручають/довіряють виконати якусь дію; залишають на чийсь розсуд вирішення деякого завдання. Для першого випадку більш підходить шінджіру, для другого – якраз макасеру.

Аналогічна ситуація з нацукашій. Воно, звісно “дорогой, милый, хороший“, але треба розуміти, що таким воно є не для всіх (як каваій чи уцукушій), а тільки для персонажа, якого охопила ностальгія. Тобто предмет, до якого відноситься нацукашій, об’єктивно може бути зовсім не милим, а старим, брудним та бридким, однак при цьому він залишиться дорогим чийомусь серцю, бо викликає у ньому ностальгічні спогади.

5. Кавайсо:(на/ні) – бідний-нещасний, сумний, нікчемний – не має жодного стосунку до каваій – милий, чудовий, гарний, малесенький, хоча звучать вони схоже.

6. За те, що понаписуване про ій та хаяй, треба забороняти перегляд аніме на півроку. За кожне слово. І це ще дуже м’яка кара за оце:

ii – хороший. Старый вариант, сейчас используется вариант “yoi”. “Yoku” – глагольная форма, “yokatta” – прошлое время глагола “yoku” в разговорной речи. Как восклицание означает “Это круто!”, но обычно лучше переводить как “Я так рад!”

Перше речення – хороше, я не проти. Однак ій з аніме нікуди не зникало і не збирається. Просто від нього не утворюються прислівникова форма (йоку – не дієслово!) та минулий час (так, так, японські прикметники мають форму минулого часу!). Тому у аніме ви чутимете ій, йой, йоку, йокатта, йокаттара, йокереба, йошь, тощо. Суб’єктивно може здатися, що йой, дійсно, більше.

Те ж саме зауваження щодо хаяй. Хаяку – не дієслово! Є хаямару – (занадто) поспішати, хаямеру – прискорювати, але хаяку – це прислівник зі значенням швидко або рано.

7. Найбільше, мабуть, постраждало слово яру.

yaru – у этого глагола различные значения. Обычно это почтительный вариант глагола “делать”.Так же это слово может быть формой глагола “давать”, причем от человека низкого ранга или младшего возраста (или даже от животных и растений) человеку более высокого ранга (более старшего возраста). Hаконец, этот термин может переводиться как глагол “пытаться”.

Можливо, яру колись і було шанобливим (подібно до кісама), проте зараз воно цілком звичайне, повсякденне слово. А у деяких значеннях і грубувате. Наприклад, щодо сексу яру – це скоріше трахатися, ніж кохатися.

У значенні давати воно направлене якраз навпаки – від вищого до нижчого. Ото як собаці кісточку кидаєте, то яру, а як дитина вам щось дарує, то уже агеру (яке означає піднімати, підносити. Логіка зрозуміла?)

Звідки взялося значення намагатися, не зовсім зрозуміло. Від ятте міру? Проте намагання тут виражене дієсловом міру, яке можна додавати і до інших дієслів, не лише до яру.

З іншого боку, чим не вгодило ятта як минулий час від яру, теж не ясно. Яру – робити, ятта – Зробив!/У мене вийшло зробити! Ніякої містики.

Як бачите, зауваження серйозні, однак підкреслю, що у списках – 200 пунктів, тож кількість помилок відносно невелика. Решта слів переведена досить адекватно, хоча іноді і не повно. Тому з чистою совістю рекомендую ознайомитися – цілком імовірно, ви знайдете для себе багато корисного. А наведені помилки нехай вам нагадують, що якщо ви збираєтесь вчити японську по інформації в Інтернеті – ЗАВЖДИ перевіряйте її по словниках та підручниках.

До речі, це ж стосується і мого блогу. Як і будь-яка людина, я здатна на помилки: від простої описки до нерозуміння якихось граматичних тонкощів. Тож не забудьте перевіряти і мене!

А на цьому сьогодні все. Удачі вам!