Фото: mecredis

Звуки японської мови не настільки відрізняються від українських, як, наприклад, англійські чи французькі. Проте з незвички розрізнити схожі слова буває складно. Наприклад:

1. うるさい. Аніме, де нема цього слова, можна перерахувати на пальцях. Вам точно доводилось чути, як хтось реве “Урусееее!” або недбало кидає “Урусай наа…”, ковиряючи пальцем у вусі.

Саме слово означає “голосний, шумний; набридливий, приставучий”. Наприклад, うるさい街 – “шумна вулиця” або うるさいやつ – “набридливий тип”.

Однак у аніме його найчастіше чути окремо, і тоді воно перекладається як “Та замовкни вже! Відчепися нарешті! Ну ти мене і дістав!”

2. 許す. Має кілька значень: дозволяти, допускати; прощати, пробачати; звільняти від чогось. Тож переклад визначається контекстом.

Найчастіше, мабуть, 許す зустрічається у наступних випадках:

• 許してください або 許してくれ – пробачте, будь ласка (ввічливо і неформально). Однак може означати і “дозвольте, не перешкоджайте, не втручайтеся”. Варіант 許して欲しい також зустірчається.
• 絶対に許さない. У “Граматичному коментарі” я розповідала про форми дієслів. Так от, 許さない – заперечення. Тобто: “Нізащо не пробачу”, або ж “Ні в якому разі не дозволю (цьому трапитися)”.
• (絶対に)許せない. Міняємо одну літеру, і значення уже інше: 許せる (могти пробачити, дозволити) + заперечення = не можу пробачити, дозволити. Конкретний же переклад залежить від ситуації: “Я ніколи не зможу (йому) пробачити”, або ж “Не дозволю. Нізащо не допущу цього!” А ще – “Обурливо! Нестерпно! Недопустимо!”.

Ну як, трохи розібралися з うるさい та 許す? アニメを見るとき、練習してみてください。

А на сьогодні все. У наступному випуску ми поговоримо про частинку まで. Що таке частинка в японській мові? Читайте блог та дізнавайтеся.

またね。

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 1,189 переглядів | 2 коментарі

Фото: tanjunЗбираючи мозкошкряби, я помітила, що деякі з них мають одну спільну рису: вони – про щось одне.

Тож я вирішила зібрати їх разом у одному дописі, тобто створити для них збірку посилань.

Один з цих мозкошкрябів уже готовий, решта – анонси. Тож щоб не пропустити жодного, підписуйтесь на оновлення.

А тепер мозкошкрябчики:

1. The One (Обраний).
2. Один герой (не плутати з пунктом 1!).
3. Один-єдиний ворог.
4. Один ворог – 9 життів.
5. Один погляд – і ти пропав.
6. Одна любов на все життя.
7. Одна улюблена зброя.
8. Один одяг на всі часи.
9. Одна незамінна форма.
10. Одна незмінна зачіска.

І як бонус (хоча це і не мозкошкряб) – “Одного аніме достатньо“.

Мозкошкряби не обов’язково з’являтимуться у тому ж порядку, як тут наведені. Можливо, про якогось я передумаю писати (навряд), або придумаю додаткового (цілком імовірно).

І, звичайно, якщо ви знаєте одинокого мозкошкряба, про якого я забуду згадати, неодміннно напишіть про нього у коментарях.

А на сьогодні все. また会いましょうね。

(Оцініть допис)

 Loading ...

| 561 переглядів | Прокоментуй!

Справді, нащо, коли анімешні герої чудово обходяться і без них?

Наприклад, Ґін Ічімару більшість часу проводить із заплющеними очима. А він – не остання шишка серед шініґамі (хто не дивився “Bleach”, просто повірте – то круті перці!). Що шпигонути супротивника гострим словом, що побитися з ним на банкаях – Ґін майстерно виконує все, не піднімаючи повік, та ще й з незмінною єхидною усмішкою.

А ось цей пан (Хап із аніме “Eureka 7″) прокладає маршрути для повітряного корабля. Не знаю, як ви, а я не полетіла б із ним і через найближчу калюжу, не те що за пів-планети, як на те наважуються його колеги.

І було б півбіди, якби герої ніколи не відкривали очі – можна було б припустити, що вони у них настільки вузесенькі, що й не видно. Але ж відкривають – у певних ситуаціях! Виходить, у інших – непотрібно???

То, може, і ми так вміємо? Проводжу експеримент. Заплющую очі…

І друкую ось цей рядок. Відкриваю очі…

Вау! やった、やった!

(Що, я десь проговорилася, що володію сліпим методом? Це тут ні до чого, ЧЕСНЕ СЛОВО!)

“Сказка ложь, да в ней намек”… Я, мабуть, не ходила б із заплющеними очима, навіть якби вміла. Принаймні, вранці я б точно заснула на ходу і кудись врізалася. А от встромити очі у підручник японської, займаючись іншими справами, було б здорово.

Пане Ґін, пане Хап, НАВЧІТЬ МЕНЕ, БУДЬ-ЛАСКА!

(2 голосів, 4.50 )

 Loading ...

| 1,092 переглядів | 5 коментарів

Захищати близьку тобі людину – це добре? Так. А вірити у коханого? Безсумнівно.

Однак саме слова 守る та 信じる якось зіпсували мені враження від загалом непоганого аніме. Бо, як кажуть наші сусіди, “Co za dużo, to nie zdrowo“, себто, навіть у хорошому треба знати міру.

Мова йде про аніме “交響詩篇: Eureka 7″. Відразу скажу, що дивилася я його давно, і описую тут свої далекі післявраження. Але я вважаю, що те, наскільки сильно і чим аніме запам’ятовується, якраз і є мірилом його якості. Тож поаналізуємо.

Так от, “Eureka” чітко ділиться на дві, приблизно рівні частини.

До першої половини у мене претензій нема: не шедевр, але належно бадьорий пригодницький серіал для хлопчаків. З пілотуванням величезного робота, карколомними пригодами і, звісно ж, першою любов’ю.

Про другу я пам’ятаю лише дві речі. Перша: що з мутного сюжету подекуди стирчать ледь прикриті кущами роялі. Друга: що головні герої поводять себе як першоклашки у школі для розумово відсталих дітей.

А саме: їх відносини на протязі останніх 25 серій (а це розмір повноцінного піврічного серіалу!) проходять по одній і тій же схемі: на пустому місці герої розбігаються по куткам і страждають (“Ах, я не людина, Рентон мене не любитиме” – “Ах, Еврика не людина, до-мене-це-вже-десяток-серій-як-не-може-дійти”); потім абсолютно випадково стикаються в коридорі і…

「レントン」俺はエウレカを守るって決めたんだ！

「エウレカ」私はレントンを信じてる。

「レントン」エウレカ、一緒に行こう。

「エウレカ」うん。

Після цього Рентон та Еврика беруться за руки, сідають на робота і дають прочухрана всім, хто не встиг утекти.

ええ。。。Ну як вам сценарій?

Треба сказати, що я рідко не додивляюсь аніме до кінця, і в даному випадку ця звичка завдала мені чимало клопоту. Бо під кінець слухати усі їх 守る та 信じる вже не стачало сил.

Повторю, що перша частина не справляла такого гнітючого враження, хоча Рентон і там все прагнув Еврику 守る. Але тоді це відбувалося на фоні різноманітних подій, і в тому числі – розвитку їх відносин.

Але варто було героям признатися у своїх почуттях, як любовна лінія перетворилася на нудну заїзжену пластинку: він її 守る, вона у нього 信じる, а потім вони 一緒に行こう.

Висновок: іноді хороших слів буває забагато. А почуття міри ще нікому не шкодило.

Проте будьмо справедливими. 守る та 信じる можуть зіпсувати аніме. Але можуть і стати у пригоді, бо завдяки своїй уживаності вони є хорошим прикладом для граматичного коментаря, який я зроблю у наступному дописі.

А поки що, またね。

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 1,202 переглядів | 8 коментарів

Японія – країна ввічливості: там прийнято вибачатися, навіть якщо тобі наступили на ногу.

Тож не дивно, що навіть японські монстри страждають надмірною ввічливістю.

Уявімо собі: деякий 悪魔, 化け物 чи 妖魔 стикається з героями, що прагнуть його убити. Якщо їм це вдається з першої спроби, то говорити нема про що.

Та якщо атака відбита…

Тут можливі варіанти:

1. Всі герої беруть участь у бою. Тоді після першої поразки вони влаштовують обговорення, що їм робити далі: хто з якого боку підійде та чим ворога штурхоне.

Монстр ввічливо чекає.

2. Один з героїв вступає у двобій, решта спостерігають. При цьому вони просторо описують одне одному, що відбувається перед їхніми очима, детально обговорюють сильні та слабкі сторони противників, а також які стратегії та методи використає герой, щоб завалити ворога.

Монстр ввічливо чекає.

3. Поєдинок один на один. Герой думає. Серйозно думає. І, враховуючи, що у бою вирішальною є кожна секунда, надмірно ДОВГО думає.

А МОНСТР ЧЕКАЄ.

Я дуже хотіла б побачити, як у монстру набридли теревені героїв і він пішов собі у своїх справах. Або як він почув, що вони там балакають, і використав це у бою проти героя. Або злопав героя, що занадто заглибився у свої думки.

Та годі мріяти про завідомо нездійсненне. Монстри страждали, страждують, і, боюся, ще будуть страждати від своєї ввічливості.

Проте будемо справедливі. Якщо монстр наділений інтелектом та вміє говорити, героям також доводиться вислуховувати досить довгенькі розпатякування про те, що героям нізащо його не перемогти, і чому саме. І тут із сумом треба констатувати, що герої поводять себе набагато нечемніше, ніж монстри: замість того, щоб дослухувати чужі слова до кінця, як це роблять їх супротивники, вони перебивають їх усілякими “てめえ” та “貴様” і, часто недослухавши, кидаються на монстра зі зброєю.

Ну хіба це достойно позитивних героїв? По-моєму, ні. Шановні, вчіться у монстрів!

では、またね。

P.S. А найкращий приклад того, як треба поводитись у такій ситуації, дає нам сержант Саґара з Full Metal Panic: поки його супротивник розоряється на тему “Тобі кінець!”, він мовчечки готує зброю… і не гребує перервати чужі патякання просто на середині речення. Кулею в лоба.

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 740 переглядів | Прокоментуй!