Кавайні дівчатка в аніме бувають двох типів: небезпечні та дуже небезпечні.

Перші – це ті, кого створили, натренували (Кіріка з Noir) або ж створили і натренували (Gunslinger Girl) класти ворогів пачками всякими різноманітними способами. Буває, що і тренувати потреби немає, бо дівчатка і так ходячі "машини смерті" – як у Elfen Lied.

Наскільки небезпечні вони конкретно для вас, залежить від того, чи ви знаходитесь на одній з ними стороні. Якщо так – вам пощастило: виживете. Часто – завдяки їм.

Дуже небезпечні дівчатка володіють величезною надприродною силою, хоча до певного моменту можуть про це і не здогадуватися. Але не сумнівайтеся, що обов’язково знайдеться злісний дядечко, якому відомо усе достеменно, і який, давненько точачи зубки на наш світ, не упустить нагоди тими силами скористатися.

Чим дуже небезпечні відрізняються від просто небезпечних?

По-перше, масштабами. Якщо небезпечні діють в рамках знищення окремих людей чи організацій, то вплив дуже небезпечних не обмежується навіть містами – скоріше річ іде про країни або ж увесь світ.

По-друге, непередбачуваністю. Як уже було сказано, дівчатка самі не підозрюють про свою силу, і тому вам, звісно, про неї не розкажуть. Але є дехто, хто має на неї певні види, і він спробує цією дівчинкою заволодіти. А ви спробуєте її врятувати, навіть не розуміючи, у чому справа. Причому буває, що злісним дядечкам також відомо про потаємну кнопку, від натискання на яку дівчинка перестає діяти свідомо і може навіть повернутися проти вас. Так що дядечко забере її з собою, а ви залишитеся у калюжі крові зі встромленим у спину ножем.

Іншими словами, дуже небезпечна дівчинка втягне вас у такі неприємності, без яких ви розчудово обійшлися б.

Але не хвилюйтеся, ви оклигаєте, все одно підете її рятувати, врятуєте, а вона врятує вас, і разом врятуєте світ. Амінь.

Загалом же будь-яка, не обов’язково маленька та кавайна, дівчина або жінка в аніме є потенційно небезпечною. Дуже швидко після знайомства виявляється, що вона вправно володіє вогнепальною та/або холодною зброєю, а руками й ногами махає не гірше за Джекі Чана.

Або ж (у певних жанрах) носить металеві лати, наче вони не важчі за вечірню сукню, та вправляється з величезним мечем не гірше, ніж зі столовим ножем. Думаєте, вона виглядає відповідно – накачана бабеля під два метри ростом? Зовсім ні! Не знаю, звідки це походить (у голлівудській кінопродукції хоч на політкоректність звалити можна), але у анімешних войовниць м’язи не накачуються зовсім та категорично – що не заважає їм (войовницям) успішно протистояти воїнам-чоловікам. Але коли часи війни закінчуються, вони вдягають звичайні (іноді й весільні) сукні і виглядають у них пречудово. Дивина!

Не кажучи вже про те, що кожна школярка здатна так шмаркнути хлопця, що він розмажеться по підлозі, або ж дати такого штурхана, що він відлетить поза хмари.

Тож замість Бережіться каваю! сміливо можна було б сказати Бережіться жінок!

Втім, добре подумавши, я таки відшукала серед кавайних анімешних дівчаток і цілком безпечних. Щоправда, вони відіграють у аніме не першо-, а десь так –надцятирядну роль. Єдине їх призначення – показати головним героям, на яку підлість та жорстокість здатні нехороші люди, пожалкувати про недосконалість світу та надихнутися новими силами для його покращення.

Відбувається цей процес наступним чином. Живе собі така гарна-прегарна, добра-предобра, весела-превесела, ну і кавайна без усякої міри малесенька дівчинка. Живе собі з татком або старшим братом, якого надзвичайно любить (або ж з матір’ю чи старшою сестрою, але обов’язково не в повній сім’ї). І от якраз у той момент, коли герої знайомляться з цим янголятком, виявляється, що її опікун – справжній диявол, і жертвою стане якраз вона – маленька кавайна дівчинка. Що з нею зроблять, навіть промовляти не хочу – а іноді і дивитися. Причому чим кавайніша дівчинка, тим жахливіший ефект. На що, власне, сценаристи і розраховують.

Ще одне виключення з небезпечного каваю (але уже серед більш дорослих представниць прекрасної статі) – це Ямато Надешіко: ідеальна жінка, яка вміє все і робить все (в домашніх справах), та ще й має такий янгольський характер, що аж хочеться запитати, де вона поділа свій німб. Мабуть, заховала у шухляду, щоб не зносився.

Проте Виключення, як відомо з неправильного перекладу одного прислів’я, лише підтверджують правило, тож більшість жінок в аніме щонайменше уміє постояти за себе (і всі вони гарні або кавайні як на підбір).

Втім, каваю боятися – не зніматися в аніме. Це я про анімешних героїв-чоловіків. А нам з вами (глядачам) узагалі нічого не загрожує, бо у нас є найміцніший захист від анімешних страхіть – екран монітору.

Тож не убоїмося каваю та дивімося аніме без жодного страху!

На цьому побажанні прощаюся. またね。

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 286 переглядів | Прокоментуй!

Не все аніме хороше, і не кожна серія у хорошому аніме – хороша. І навпаки – посереднє аніме іноді дарує епізод чи два, які ви полюбите назавжди.

Отже, сьогодні – про окремі улюблені серії.

Тільки не сприймайте мої слова так, ніби наведені нижче серіали погані чи то зовсім мені не подобаються. Принаймні, Noir та Kare Kano стоять вище середнього рівня аніме. Але усе-таки я люблю в них лише по одній серії.

• Noir, серія 1

  Якщо режисер хоче присадити глядачів на своє аніме, то ось йому взірець: початок Noir. Серіал цей із розряду бігалок та стрілялок (і непоганих стрілялок), проте перший епізод радує також постановкою: тут вам і цікаві ракурси, і майстерна робота з деталями, і чудова музика. Власне, саундтрек Noir – це те, за що можна подивитися серіал і до кінця… або до того моменту, як набриднуть основні мелодії.

• Kare Kano, серія 10

  Сама точно не знаю, за що люблю цей епізод. Припускаю, за те, що він є деякої квінтесенцією серіалу: він вміщає сюжет, гумор, розвиток відносин між героями та дещицю психології. Такий собі збірничок усього, що ви зустрінете у цьому аніме, і за що його, можливо, полюбите.

• AD Police, серія 8

  Серія типу Зробимо перерву: це коли герої забувають на деякий час про свої повсякденні справи (якими б вони не були – чи то шкільні веселощі, чи полювання на монстрів) та займаються чимось зовсім іншим (і, як правило, безтурботним). Перервою часто буває поїздка до 温泉, іноді гра (у футбол, бейсбол, тощо), а у AD Police – це сидіння у барі. Не певна, чим мені таке проведення часу приглянулось, але тим не менш – серію передивляюсь із задоволенням.

А які у вас улюблені серії?

(1 голосів, 1.00 )

 Loading ...

| 249 переглядів | Прокоментуй!

– Чому анімешники дивляться вниз, коли з кимось розмовляють?

– Професійна хвороба: шукають субтитри.

Коментар пана (пані?) Mavisson на допис Я розумію! нагадав мені про часи, коли моє захоплення аніме тільки почалося. Японської я, само собою, не знала ні слова, зате непогано читала англійською. Тому вбудовані субтитри мене, в принципі, не лякали.

Проте виявилося, що хоч із граматикою проблем не виникає, та лексика дещо відрізняється від тої, до якої я звикла. Тож мені доводилося частенько зупиняти програвач та заглядати у словник.

Як результат – мої знання англійської значно покращилися.

Тому мене іноді дивує, що люди плачуться: Ну коли ж вийдуть російські субтитри?

Прошу зрозуміти мене правильно – я не закликаю кожного анімешника вчити англійську або ж спеціально шукати англійські субтитри, якщо ви вже маєте російські чи українські.

Але чекати "рідних", коли вже є англійські, мені здається нерозумним.

Про користь я вже писала – все-таки англійська більшості із нас треба, якщо не для роботи, то як ключ до широчееееенного поля буржуйнету, де зібрано багато цікавого, а іноді й недоступного у нашомовному сегменті.

Крім того, є ще один аспект, про який варто пам’ятати: на російську в основному перекладають саме з англійської, а не з японської (з якою в кращому випадку звіряються у неоднозначних місцях). Це й зрозуміло: англійську знає (або думає, що знає) набагато більше людей, ніж японську.

Наслідків з цього два:

Англомовні субтитри з’являються раніше, ніж більшість нашомовних. Тому волання Коли, коли, коли нарешті буде переклад??? при тому, що серіал насправді уже перекладено, дратують і смішать. Дуже хочеться написати: САМ СОБІ ЗЛІСНИЙ БУРАТІНО, уже давно міг би дивитися.

По-друге, будь-який художній переклад є насправді інтерпретацією перекладачем оригіналу. Російські ж субтитри – то взагалі інтерпретація інтерпретації, і шанси на помилку зростають удвічі.

Так, намалюємо табличку.

Плюсами та мінусами відмічено хороший та поганий переклад відповідно. Як бачимо, кінцевий результат буде хорошим, тільки якщо обидва переклади не підведуть.

Я зовсім не хочу тут лаяти перекладачів – честь їм і хвала за їх труди, тим паче, що формулювати переклад у щось зв’язне важче, ніж просто розуміти прочитане. Проте аніме зазвичай перекладають не професіонали, а любителі, і від помилок вони не застраховані.

Так, я зареклася дивитися з нашими субтитрами після того, як побачила, що Looks that way переклали як Дивись туди чи якось так. Зваживши, що закінчення s та наказовий спосіб викладаються на першому році вивчення англійської (He goes to school, Sit down!, Stand up!), я вирішила, що для таких помилок у мене вистачає своїх провалів у знаннях, і чужих мені не треба. Адже свої я можу виправити і таким чином чомусь навчитися, а чужі? Тільки нерви попсують.

Крім того, англійські субтитри видаються мені (це моє цілком суб’єктивне враження) більш дослівними і ближчими до оригіналу. Наші перекладачі люблять давати волю фантазії і перетворювати фрази типу Що ти (з  ним) робиш? на Забери від нього руки! Це не завжди погано – навіть добре, якщо відповідає ситуації на екрані. Але оскільки таке фантазування відбувається на основі не оригіналу, а перекладу (який у свою чергу може бути "нафантазованим" або ж помилковим), то відхід від оригіналу виявляється досить далеким, що вже добрим ніяк не назвеш.

І це я ще не згадую субтитри, отримані просто машинним перекладом, без усілякої редакторської правки – а мені доводилося бачити і такі. Воно вам треба?

Отже, що я хочу сказати: якщо ви хоч трохи знаєте англійську, і вона вам хоч у якійсь мірі треба – не шукайте російські субтитри, читайте англійські. Повірте, ви від того лише виграєте.

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 350 переглядів | 2 коментарі

Правду говорить легко и приятно, а от слухати – коли як. Наприклад, у аніме є дві фрази зі словом 真, які викликають у мене зубовний скрегіт.

Втім, не у всіх випадках, треба признатися. До того ж, не буду розписуватися за всіх глядачів, можливо, комусь вони не здаються занадто пафосними та недоречними. Судіть самі.

Ось ці фрази: 「真の姿を現す」 та 「真に目覚める」.

Вони досить тісно між собою пов’язані: після того, як особа чи об’єкт 真に目覚める, вона чи він може також 真の姿を現す.

Якщо це герой, то скоріше за все у нього відкрилися потаємні чакри і він враз став крутим-прекрутим – ворогам пора тікати; ніжна дівчинка-чарівниця в процесі пробудження починає літати і світитися, а очі в нею стають суцільно зафарбовані ну, знаєте, такі порожні, без жодних слідів розумової діяльності; усілякі ж махіни (типу Нірвашу з Eureka 7) яскраво блимають лицьовими фарами, випромінюють потужні промені світла, а потім починають під переможну музику трощити усе навколо.

Глядачі, що завчасно відступили на безпечну відстань, сприймають 目覚める та あらわす по різному: хто радіє аж до сцяння окропом, хто лякається, хто просто дивується. При цьому у більшості з них трапляється напад телепатії, ясновидіння та говоріння з самим собою (але про це – іншим разом).

Сцена пробудження та демонстрації пронизується таким пафосом та награною урочистістю, що стачило б і на десяток голлівудських блокбастерів. І хоча зазвичай мені у аніме навіть штампи подобаються більше, ніж голлівудські, та у даному випадку я не на стороні аніме.

Чому? Та тому що американський пафос простий і зрозумілий: треба цінувати сімейні цінності (пробачте за каламбур), любити Америку та розносити демократію по всьому світу (або Всесвіту). І якими б наївними не здавалися ці послання, у них криються дійсно важливі речі, достойні урочистості (хіба що Любити Америку треба замінити на Любити Батьківщину).

Інакше у аніме. Слово 真 у наведених фразах вимовляється дуже пафосно і піднесено. Наче те, що ми нарешті побачимо 真の姿, дозволить нам пізнати ВЕЛИКУ ІСТИНУ (або хоча б зрозуміти, що в біса творилося у даному аніме).

Але це – обман. 真の姿 не лише нічого не пояснює, але, буває, й заплутує справу все більше. У глядача виникають нові запитання: що це, навіщо, звідки взялося і чому воно саме таке, або чому у одних героїв воно є і таке, а у інших нема або не таке. Автори ж аніме, замість того, щоб усе розкласти по полицях(припускаючи, що вони самі розбираються у тому, що малюють), вигадують якісь хитрі назви, що звучать дуже розумно або дуже загадково, та примушують героїв промовляти їх таким тоном, ніби від цього все стає ясно від А до Я.

Що це? これは бла-бла-бла だ.

Навіщо? これは бла-бла-бла だ.

Звідки? これは… і так далі. Або просто бла-бла-бла та бла-бла-бла…

А щоб глядачі не прискіпалися, бла-бла-бла-кання відбувається на фоні відчайдушного екшену або сильної сюжетної напруги. Ну справді, кого там цікавить Істина, якщо герой нарешті уколошкав головного негідника або ж сказав героїні 好きだ.

І, зітхнувши з полегшенням, що все добре закінчилось (бо всі ми в душі любимо хеппі-енди, хоча вголос і лаємось на них), ми забуваємо про те, що замість 真 нам підсунули 嘘; замість Істини – дулю без маку.

Підсумовуючи: урочистість, з якою вимовляється слово 真, цілком відповідає його значенню. Проте у наведених анімешних фразах воно повністю дискредитоване – бо за його допомогою нас скоріше дурять, ніж розказують правду.

(Оцініть допис)

 Loading ...

| 318 переглядів | 2 коментарі

Якщо анімешні герої змінюються на протязі серіалу, то зазвичай це добре, бо означає, що у героя є чому мінятися – він має характер. Проте напрям змін, на жаль, не завжди буває таким, як хотілося б.

Для прикладу візьмемо Eureka 7 (ну ви ж не думали насправді, що я з нею вже покінчила?).

Що ми маємо на початку:

Рентон чманіє від здоровезної махіни, що приземлилася у них на дворі, а ще більше – від гарненької дівчинки, що вилізла з кабіни (ну ви ж помітили, яка у неї спідничка?). Він червоніє, аки красна дівиця, стікає сопляками та заїкається. Загалом нагадує місцями кумедне, проте незграбне і дурне щеня.

Еврика, з іншого боку, не щедра на емоції. Ну хіба що іноді пробивається здивування: що це за дурник біля мене ушивається?

Якщо ж пропустити середину, і подивитися відразу останні серії, то нас чекає сюрприз.

Ні, ми не здивуємось тому, що цуценя, хоч і не виросло у дорослого пса, та все ж перестало гризти тапочки та щасливого скавчати, побачивши улюблену іграшку.

А от із Еврикою справи набагато гірші. Тепер уже вона червоніє, ніяковіє та вигукує замість того, щоб говорити. До того ж постійно плачеться: Ой, я вбивала людей (пізнувато спохватилася. Якби сто жирафів поставити один на одного, то до верхнього доходило б із такою ж швидкістю, як до Еврики); Ой, я не людина, і Рентон мене не любитиме! Потоки сліз, що при цьому проливаються, породжують у підсвідомості думку, що не завадило б десь розжитися надувним човном – ну так, про всяк випадок.

Тобто регрес характеру очевидний.

Проте не слід думати, що збільшення емоційності – то завжди погано. Розглянемо наступний загальний приклад.

Деякий загартований у боях і стриманий у почуттях воїн (або ж войовниця) обзаводиться, буває і проти своєї волі, супутником: чи то ніжною квіточкою, яку або якого треба охороняти, чи надокучливим компаньйоном, якому хочеться зашити рота, чи то ж просто більш емоційно відкритим напарником. У будь-якому випадку, з’ївши з цим своїм камрадом не один пуд солі, герой виявляє, що прив’язався до нього, і у критичній ситуації готовий пожертвувати заради нього грошима, честю або навіть життям.

Подібна ситуація розвивається добре протоптаним шляхом, до якого приклали ноги не лише анімешні герої. Але яким би штампом вона не була, у її основі лежить закон людської природи – ми звикаємо до тих, хто поряд з нами.

Проте. Старый солдат, не знающий слов любви їх так і не вивчить. Тобто які б добрі почуття у нього не виникли до свого супутника, він їх або приховуватиме (про них можна буде здогадатися тільки з його дій), або ж виражатиме у властивій йому грубувато-стриманій манері.

Тому розм’якшення Еврики до стану сльозливо-сопливого желе неприродне і очевидно деградаційне.

І не варто заперечувати, що Еврика нібито не людина, і до неї наші закони не застосовні. Аянамі Рей з Євангеліону теж була створена "замороженою" лялькою, яка виконує накази свого творця. Проте її становлення як людини аж ніяк не перетворило її  у копію верескливої Аски.

Тобто еволюція від повної беземоційності до більшої людяності цілком можлива. Але Евриці (і багатьом іншим героїням) вона, на жаль, не вдалася.

Для повноти картини слід додати, що шлях, який пройшов Рентон, теж може виявитися регресивним. Адже дорослішання включає в себе втрату (до деякої міри) дитячої безпосередності та безтурботності, а також частини мрій та ілюзій. Якщо процес виявиться занадто різким та болючим, то дитина перетвориться на озлобленого маніяка, який мститься всьому світу.

Підсумовуючи: обидва процеси – від більшої емоційності до стриманості (дорослішання) та від беземоційності до почуттів (олюднення, соціалізація) – можуть бути як еволюційними, так і деградаційними. Кінцевий результат залежить від уміння авторів показати зміни, не зруйнувавши при цьому початкового характеру.

Якщо їм це вдається, то ми із задоволенням констатуємо розвиток персонажу (і з цієї точки зору навіть регрес є позитивним процесом). У протилежному випадку, як це трапилось із Eureka 7, у аніме заводиться противнючий, сопливий, деградований мозкошкряб.

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 340 переглядів | Прокоментуй!