– Чому анімешники дивляться вниз, коли з кимось розмовляють?
– Професійна хвороба: шукають субтитри.
Коментар пана (пані?) Mavisson на допис Я розумію! нагадав мені про часи, коли моє захоплення аніме тільки почалося. Японської я, само собою, не знала ні слова, зате непогано читала англійською. Тому вбудовані субтитри мене, в принципі, не лякали.
Проте виявилося, що хоч із граматикою проблем не виникає, та лексика дещо відрізняється від тої, до якої я звикла. Тож мені доводилося частенько зупиняти програвач та заглядати у словник.
Як результат – мої знання англійської значно покращилися.
Тому мене іноді дивує, що люди плачуться: Ну коли ж вийдуть російські субтитри?
Прошу зрозуміти мене правильно – я не закликаю кожного анімешника вчити англійську або ж спеціально шукати англійські субтитри, якщо ви вже маєте російські чи українські.
Але чекати “рідних”, коли вже є англійські, мені здається нерозумним.
Про користь я вже писала – все-таки англійська більшості із нас треба, якщо не для роботи, то як ключ до широчееееенного поля буржуйнету, де зібрано багато цікавого, а іноді й недоступного у нашомовному сегменті.
Крім того, є ще один аспект, про який варто пам’ятати: на російську в основному перекладають саме з англійської, а не з японської (з якою в кращому випадку звіряються у неоднозначних місцях). Це й зрозуміло: англійську знає (або думає, що знає) набагато більше людей, ніж японську.
Наслідків з цього два:
Англомовні субтитри з’являються раніше, ніж більшість нашомовних. Тому волання Коли, коли, коли нарешті буде переклад??? при тому, що серіал насправді уже перекладено, дратують і смішать. Дуже хочеться написати: САМ СОБІ ЗЛІСНИЙ БУРАТІНО, уже давно міг би дивитися.
По-друге, будь-який художній переклад є насправді інтерпретацією перекладачем оригіналу. Російські ж субтитри – то взагалі інтерпретація інтерпретації, і шанси на помилку зростають удвічі.
Так, намалюємо табличку.
| Японська –> Англійська | + | + | – | – |
| Англійська –> Російська | + | – | + | – |
| Результат | + | – | – | – |
Плюсами та мінусами відмічено хороший та поганий переклад відповідно. Як бачимо, кінцевий результат буде хорошим, тільки якщо обидва переклади не підведуть.
Я зовсім не хочу тут лаяти перекладачів – честь їм і хвала за їх труди, тим паче, що формулювати переклад у щось зв’язне важче, ніж просто розуміти прочитане. Проте аніме зазвичай перекладають не професіонали, а любителі, і від помилок вони не застраховані.
Так, я зареклася дивитися з нашими субтитрами після того, як побачила, що Looks that way переклали як Дивись туди чи якось так. Зваживши, що закінчення s та наказовий спосіб викладаються на першому році вивчення англійської (He goes to school, Sit down!, Stand up!), я вирішила, що для таких помилок у мене вистачає своїх провалів у знаннях, і чужих мені не треба. Адже свої я можу виправити і таким чином чомусь навчитися, а чужі? Тільки нерви попсують.
Крім того, англійські субтитри видаються мені (це моє цілком суб’єктивне враження) більш дослівними і ближчими до оригіналу. Наші перекладачі люблять давати волю фантазії і перетворювати фрази типу Що ти (з ним) робиш? на Забери від нього руки! Це не завжди погано – навіть добре, якщо відповідає ситуації на екрані. Але оскільки таке фантазування відбувається на основі не оригіналу, а перекладу (який у свою чергу може бути “нафантазованим” або ж помилковим), то відхід від оригіналу виявляється досить далеким, що вже добрим ніяк не назвеш.
І це я ще не згадую субтитри, отримані просто машинним перекладом, без усілякої редакторської правки – а мені доводилося бачити і такі. Воно вам треба?
Отже, що я хочу сказати: якщо ви хоч трохи знаєте англійську, і вона вам хоч у якійсь мірі треба – не шукайте російські субтитри, читайте англійські. Повірте, ви від того лише виграєте.
(1 голосів, 5,00 )
Завантаження...
Правду говорить легко и приятно, а от слухати – коли як. Наприклад, у аніме є дві фрази зі словом 真, які викликають у мене зубовний скрегіт.
Глядачі, що завчасно відступили на безпечну відстань, сприймають 目覚める та あらわす по різному: хто радіє аж до сцяння окропом, хто лякається, хто просто дивується. При цьому у більшості з них трапляється напад телепатії, ясновидіння та говоріння з самим собою (але про це – іншим разом).
Для прикладу візьмемо Eureka 7 (ну ви ж не думали насправді, що я з нею вже покінчила?).
цуценя, хоч і не виросло у дорослого пса, та все ж перестало гризти тапочки та щасливого скавчати, побачивши улюблену іграшку.
Подібна ситуація розвивається добре протоптаним шляхом, до якого приклали ноги не лише анімешні герої. Але яким би штампом вона не була, у її основі лежить закон людської природи – ми звикаємо до тих, хто поряд з нами.
Тобто еволюція від повної беземоційності до більшої людяності цілком можлива. Але Евриці (і багатьом іншим героїням) вона, на жаль, не вдалася.
Поговоримо про жіночі груди. Але не про будь-які, а про ті, розміром зі спілі кавуни, якими люблять нагороджувати анімешних героїнь (і зауважте, я маю на увазі зовсім не хентай).
Як ви ставитесь до Ікарі Шінджі? (Ховаюся, щоб не зачепило пролітаючими гнилими помідорами).
Бо через якийсь просторово-часово-ноосферний вивих сталося так, що в 1995 році привид Ікарі Шінджі опинився в нашій реальності і став бродити анімешними студіями, заглядати сценаристам через плече та нашіптувати їм щось про дилему їжаків. Але сценаристи його не бачили і не чули. Їм просто ставало лячно, сумно та холодно, а в голову лізли чудернацькі думки. Пензлі ж їх виводили героїв із тяжким дитинством, мінусовою самооцінкою та надмірною саморефлексією.