Колись на радянському телебаченні існувала передача “Катрусин кінозал”. Пам’ятаю, як ми, малеча, з нетерпінням чекали її, щоб подивитися мультики та послухати розмови ведучої тьоті Каті з лялькою Катрусею.

До цього часу згадую “Кінозал” з теплотою, і жалкую, що для сучасних дітей немає чогось подібного – американські мультсеріали я повноцінною заміною не вважаю. А якби ще була подібна передача для підлітків, де показували б аніме…

Та ви спитаєте: чому у заголовку “проти”, якщо я нібито цілком “за”?

Справа в тому, що “Катрусин кінозал” асоціюється у мене не просто з переглядом мультиків, а саме з сумісним переглядом. На час передачі у нас вдома ніби організовувався маленький кінозал, де в екран вдивлялися не лише дітлахи, а, бувало, й дорослі, що за нами наглядали.

А от аніме я категорично не можу дивитися ні з ким.

Причина, думаю, в тому, що воно потребує сильної емоційної віддачі. Оскільки аніме – не мультики для малечі, то і емоції, відповідно, доросліші. Герої відчувають біль (як фізичні, так і душевний), страх, відчай, люблять і ненавидять усією душею.

Більше того, аніме, не обтяжене вимогами реалізму (на відміну від кіно) доводить драми людських почуттів до самої межі: коли герой, намагаючись вирватися з лещат психологічної безвиході, ранить себе та близьких. І у хорошому аніме (а ми ж не настільки отакнуті, щоб дивитися усе підряд, правда?) спостерігати за стражданнями героя, хай тільки емоційними, а не фізичними, буває нестерпно тяжко.

Звісно, я уже не маля і навіть не підліток. Я не настільки поринаю і світ намальованих героїв, як це відбувалося у далекому дитинстві.

Проте сила аніме, на мій погляд, якраз у здатності розповідати історію героїв так щиро та з такою любов’ю до них, що залишитися байдужим неможливо.

Аніме – це не суміш жартів для дорослих з простесенькою повчальною історією для діток (себто коктейль, за який заплатять і ті, й інші), яка за жодних умов не закінчиться погано.

Аніме інше. Сумніше і болючіше. І значно вимогливіше до глядача: той “психологічний розтин”, якому піддаються герої, потребує найтоншого, неймовірно делікатного відношення. Адже почуття героїв, їх історія призначені одній-єдиній людині – глядачу.

Кожному глядачу окремо.  Не думайте, що аніме дається “на всіх”. Це смішити краще гуртом – один засміється, інші підхоплять. А от стукати в чиєсь серце – то тільки один-на-один.

Тому для мене дивитися аніме разом з кимось – як слухати щиросерду, з глибини душі сповідь… і знати, що її підслуховують.

Я так не можу. А ви?

では、またね。

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 485 переглядів | Прокоментуй!

Уявіть, що в українській мові не 33 літери, а 1945. Страшна перспектива, чи не так?

Проте що стосується канджі, то 1945 – гарне число. Тому що невелике. Не вірите?

Найповніший словник японських ієрогліфів налічує близько 50 000 канджі. Певна, що тепер число 1945 подобається вам набагато більше.

На щастя, щоб читати більшість японських текстів, достатньо 3 000 – 3 500 канджі. Зітхнемо полегшено. Проте, чим менше канджі треба вчити, тим краще, тому наш вибір – 1945.

То хто ж вони такі, ці 1945 канджі?

Ієрогліфи прийшли в Японію з Китаю, десь у 5 ст. н.е. З тих пір японська писемність добряче змінилася. У тому числі, деякі ієрогліфи набули спрощеної форми, з’явилися нові, чисто японські знаки та утворилися дві похідні від ієрогліфів абетки.

Та що нас цікавить зараз найбільше – у післявоєнній Японії було введено обмеження на кількість канджі, які можна вживати у літературі та в періодичних виданнях. То був список 当用漢字, що містив 1850 ієрогліфів. Пізніше він був замінений на 常用漢字, про який я і веду мову.

Отже, 1945 – це так звані канджі для повсякденного вжитку, яких нібито достатньо, щоб читати періодику. В принципі, так воно і є.

Проте. Є кілька моментів, які слід відмітити.

Позитивний: перша тисяча канджі у списку покриває приблизно 90% усіх випадків використання ієрогліфів. Тож приблизно дізнатися, про що йдеться у тексті ви можете, опанувавши лише половину 常用漢字.

Негативний: до списку не входять канджі для імен та, як не дивно, деякі досить уживані знаки. Наприклад, 誰. Тому навіть знання усього списку не гарантує повного розуміння, особливо художніх текстів. Як уже згадувалося, для цього знати треба близько 3 000 канджі.

І ще трохи сумного: міністерство освіти планує найближчим часом розширити список повсякденних ієрогліфів: вилучити 5 та додати близько 200. Зараз якраз проводиться громадське опитування з цього приводу. У кінцевому результаті у 2010 році має з’явитися новий список, що міститиме близько 2130 канджі (без імен!).

Як їх приборкати? У мене є рецепт, що може полегшити вам завдання, правда, щоб його використати, треба знати англійську. Та про нього – у одному з наступних дописів.

А поки що до побачення. またね。

P.S. "Мушля" переїхала на http://mushlia.com. Будь ласка, поновіть ваші закладки, якщо такі є. Крім того, буду вдячна за будь-які зауваження щодо нового місця проживання блогу.

(2 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 584 переглядів | 4 коментарі

「お早う、東京。今晩は、ニューヨーク。今日は、ロンドン」Так привітається з вами подкаст JapanesePod101.com.

Серед усіх подкастів з вивчення японської мови, які я слухаю, він, на мій погляд, є найкращим.

1. Це професійно зроблений навчальний курс. Я дуже вдячна японцям, які створюють особисті подкасти, щоб розповідати про японську мову та культуру. Проте їм зазвичай бракує систематичності: в одному випуску – граматика для початківців, у наступному – лексика для 1-го рівня JLPT.

З іншого боку, JapanesePod101 чітко структурований за рівнем складності: Newbie, Beginner, Lower Intermediate, Intermediate та Upper Intermediate. Кожен слухач може вибирати, що йому потрібно.

2. Він цікавий. Тут не просто тексти на тему "Сім’я Стогових" або "Вашингтон – столиця США" (згадали уроки англійської в школі?), а різноманітні сценки: від сварки сестер до розмови карпів у річці. Нудьгувати вам не доведеться, а, як відомо, цікавість предмету допомагає краще його засвоювати. Крім того, різноманітність тем гарантує, що ви познайомитеся з багатьма аспектами японського життя.

2а. Крім власне уроків по рівням є додаткові, не менш цікаві розділи: аудіоблоги (виключно японською), Клас із японської культури, розділ про ономатопію (назва страшна, але послухайте обов’язково), відеоуроки канджі та інше.

3. Тексти начитуються японцями, причому у досить швидкому темпі. Ви справді чуєте натуральну (ну, може ледь повільнішу від натуральної) японську мову. Потім сценка повторюється у повільному темпі, перекладається на англійську фраза за фразою та обговорюється ведучими.

Наскільки б ви не знали граматику, раджу вам слухати усі випуски. Навіть на початкових рівнях трапляються тонкощі, яких не знайдеш у підручниках: чи то їх вважають несуттєвими (хоча для досконалого володіння мовою несуттєвих речей немає), чи й так зрозумілими (але якщо ви самоучка, то вам нема у кого уточнити найелементарніші речі).

4. До звукового файлу додається транскрипція та переклад. Раніше треба було йти на сайт JapanesePod101.com та скачувати pdf-файл, тепер же ви отримуєте все разом: можете перевіряти себе, слухаючи і читаючи одночасно.

Зауважте: тут я розповідаю лише про подкаст. Сайт JapanesePod101.com пропонує набагато ширші можливості, в тому числі і навчання один-на–один з носієм. Звісно, не безкоштовно.

Недоліки?

Об’єктивно: безкоштовна підписка має ряд обмежень, зокрема, ви не можете обирати, які рівні отримувати, а які – ні.

Суб’єктивно: набридливий американець Пітер, що є ведучим кількох рівнів: дурнувато жартує та сам і сміється. Судячи з тону його співведучих-японців, він їх уже добряче дістав своїми підколками та постійним гиготінням.

では、またね。 Приємного вам слухання та навчання!

(Оцініть допис)

 Loading ...

| 252 переглядів | 2 коментарі

Японія – країна ввічливості: там прийнято вибачатися, навіть якщо тобі наступили на ногу.

Тож не дивно, що навіть японські монстри страждають надмірною ввічливістю.

Уявімо собі: деякий 悪魔, 化け物 чи 妖魔 стикається з героями, що прагнуть його убити. Якщо їм це вдається з першої спроби, то говорити нема про що.

Та якщо атака відбита…

Тут можливі варіанти:

1. Всі герої беруть участь у бою. Тоді після першої поразки вони влаштовують обговорення, що їм робити далі: хто з якого боку підійде та чим ворога штурхоне.

Монстр ввічливо чекає.

2. Один з героїв вступає у двобій, решта спостерігають. При цьому вони просторо описують одне одному, що відбувається перед їхніми очима, детально обговорюють сильні та слабкі сторони противників, а також які стратегії та методи використає герой, щоб завалити ворога.

Монстр ввічливо чекає.

3. Поєдинок один на один. Герой думає. Серйозно думає. І, враховуючи, що у бою вирішальною є кожна секунда, надмірно ДОВГО думає.

А МОНСТР ЧЕКАЄ.

Я дуже хотіла б побачити, як у монстру набридли теревені героїв і він пішов собі у своїх справах. Або як він почув, що вони там балакають, і використав це у бою проти героя. Або злопав героя, що занадто заглибився у свої думки.

Та годі мріяти про завідомо нездійсненне. Монстри страждали, страждують, і, боюся, ще будуть страждати від своєї ввічливості.

Проте будемо справедливі. Якщо монстр наділений інтелектом та вміє говорити, героям також доводиться вислуховувати досить довгенькі розпатякування про те, що героям нізащо його не перемогти, і чому саме. І тут із сумом треба констатувати, що герої поводять себе набагато нечемніше, ніж монстри: замість того, щоб дослухувати чужі слова до кінця, як це роблять їх супротивники, вони перебивають їх усілякими "てめえ" та "貴様" і, часто недослухавши, кидаються на монстра зі зброєю.

Ну хіба це достойно позитивних героїв? По-моєму, ні. Шановні, вчіться у монстрів!

では、またね。

P.S. А найкращий приклад того, як треба поводитись у такій ситуації, дає нам сержант Саґара з Full Metal Panic: поки його супротивник розоряється на тему "Тобі кінець!", він мовчечки готує зброю… і не гребує перервати чужі патякання просто на середині речення. Кулею в лоба.

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 269 переглядів | Прокоментуй!

Прийшов час виконати обіцяне та поговорити про японське письмо.

Почнемо з основ: абетки. Проте японці навіть тут підготували для 外人達, що посміли вчити їх мову, кілька сюрпризів. А саме:

1. Абеток – дві: катакана та хіраґана.
2. Обидві вони складові (силабічні).
3. Записують їх у вигляді таблиці – 五十音.
4. Табличка читається згори донизу та справа наліво.

Ось сама таблиця: у клітинках подано знаки хіраґани, катакани та читання.

五十音

Докладніше:

1. Не буду вдаватися у історію, скажу лише, що обидві абетки походять від китайських ієрогліфів, що були завезені в Японію десь у 5 столітті. Раніше більш уживаною була катакана, проте у сучасній мові в основному використовується хіраґана: нею записують закінчення слів, службові слова, фуріґану та ін. Катакану в основному використовують для запису іншомовних слів.

Крім того, катаканою виділяють слова або частини тексту – аналогічно до жирного шрифту або курсиву у нашій мові. В такому випадку катаканою можуть записувати навіть ті слова, що звичайно пишуться канджі або хіраґаною. У окремих випадках катаканою пишуть окремі глави або й цілі твори – теж у якості своєрідного стилістичного виділення.

2. Як видно з таблички, більшість знаків абеток позначають два звука, проте не всі. Є 5 голосних, окремий звук "н" та "напівскладовий" "во", який читається як "о".

3. 五十 означає 50 (докладніше читайте у дописі про японську лічбу), а 音– звук. Отже, 50 звуків, 5 рядків на 10 стовпчиків.

Проте на сьогодні знаків усього 46 (плюс ще два можна зустріти у відносно недавній – довоєнній – літературі): 5 вийшли з ужитку, а "н" було додано пізніше, так що він стоїть у окремому стовпчику.

4. Нічого дивного, бо саме так (вгори донизу та справа наліво) японці і пишуть. Відповідно і книжки починаються у них "з кінця". Правда, у сучасній Японії все частіше зустрічається звичне для нас горизонтальне письмо (особливо у електронних виданнях).

Ще кілька зауважень:

五十音 є лише основою фонетики: з її знаків утворюються інші.

• По-перше, якщо над знаком абетки поставити значок нігорі ゛, то приголосний цього складу одзвінчується: звуки "к", "х", "с" та "т" стають "ґ", "б", "з" та "д" відповідно (дзвінкі "чі", "ші" читаються як "джі", а "цу" – як "дзу"). Ханнігорі ゜перетворює "х" в "п".
• По-друге, якщо до знаків ряду "і" додати йотовані, то отримаємо  пом’якшені звуки: "кя", "рю", "шьо", тощо. На письмі йотований знак пишеться трохи меншим, ніж основний текст: きゃ, りゅ, しょ.

Крім того, голосні можуть подовжуватися. Для цього голосний звук на письмі подвоюється, як, наприклад, у слові 遠い. Довжина "о" також може позначатися додаванням після нього "у": そう. Але будьте уважні, бо у такому випадку це може бути як подовження звуку "о", так два окремі звуки: "оу". У катакані подовження звуків позначається тире (дивіться нижче).

Про вимову:

Вимова звуків у японській не надто відрізняється від української або російської, тому, власне, і запис їх кирилицею можливий без уведення спеціальних знаків транскрипції (на відміну, наприклад, від англійської). У першому наближенні, як кажуть математики, можна вимовляти їх так, як написано у даній табличці.

Проте і тут є підводні камені. Так, щодо "ші" та "чі" (та їх похідних) точаться гарячі суперечки. Особливо це стосується "ші". Щоб зрозуміти суть проблеми, можете почитати, наприклад, "Віртуальні сусі". Свою думку я докладно висловлю у іншому дописі, а тут зауважу лише, що запис "ші" та "чі" для відповідних складів не співпадає з офіційною кириличною (Поліванівською) транскрипцією.

Ви, певно, помітили, що у табличці немає ряду "л". Справді, такого звуку в японській мові не існує. Зате "р" вимовляється (у другому наближенні, так сказати) десь між нашими "р" та "л".

А як же запис іншомовних слів, у яких є і окремі звуки (а не склади), і той же "л"? А це окрема наука, що потребує певної практики. Наприклад, розшифруйте-но, що означає ラブ・エンド・ピース  або ラブ・レター (підказка: походить з англійської).

Наостанок:

Ну от, основи закладено. Тепер, сподіваюсь, підзаголовок мого блогу,  у якому є хіраґана, катакана та канджі, не видаватиметься вам китайською грамотою: ви з упевненістю можете сказати, що грамота японська.

На цьому все. またね。

P.S. Маленький тест: від якого ієрогліфа походить знак катакани "ні"? Підказка тут або тут.

(Оцініть допис)

 Loading ...

| 506 переглядів | 4 коментарі