Фото: Seiya235

Японці – люди охайні. У чистому тілі чистий дух – це про них.

Тому те, що автори аніме витворяють з героями (а тим паче з героїнями), частенько дивує.

Наприклад, що відбувається з героїнею, яку покинули душевні та тілесні сили? Правильно, у неї підгинаються ноги, і вона падає на землю.

Теоретично відбуватися це може по-різному. Проте усі анімешні героїні падають однаково: їх коліна сходяться докупи, а ступні роз’їжджаються в  сторони так, що попа приземляється якраз між ними.

І хай би це відбувалося у чистенькому японському місті, де опуститися на асфальт хоч і не добре, та не катастрофічно. Проте автори аніме саджають героїнь де тільки їм заманеться, і навіть не соромляться робити це у дощ. Враховуючи, що спіднички героїнь іноді більше схожі на оборку до кофтини, ніж на повноцінну частину одягу, то (відкинемо зайві сентименти і назвемо речі своїми іменами)Жопою у калюжу – то є найкраще визначення даного процесу. Брррррр!

У хлопців є свій варіант безсилого падіння – це ставання рачки. Теж не надто гігієнічно (і не естетично), та все ж краще, ніж у дівчат.

Тут маю оговоритися: вище я написала, що всі анімешні героїні падають однаково, проте це не зовсім вірно. Справа у тому, що героїні грубо поділяються на три категорії: ніжні школярки або принцеси-чарівниці; войовничі, але все ж таки жіночні бойові подруги; і такі собі Ксени, які хоч і не позбавлені зовсім жіночих почуттів, проте основна функція яких – бій.

Так от, першим двом таки доводиться неохайно бухатися сідницями у що попадеться. А от третім пощастило більше: автори дозволяють їм падати чоловічим способом (мабуть, щоб підкреслити особливість їхнього характеру).

По-моєму, несправедливо по відношенню до принцес.

(Оцініть допис)

 Loading ...

| 668 переглядів | 5 коментарів

Я зазвичай не приділяю особливої уваги іменам героїв. Але оскільки всі японські імена мають значення (бо пишуться ієрогліфами), то мабуть, і персонажі названі не зовсім випадково.

Тому мене, в принципі, не дивує і не дратує, коли герой гордо заявляє (наприклад, перед боєм): 「俺は黒崎イチゴです。」

Однак є моменти, пов’язані з іменами, до яких я ставлюся менш терпимо.

1. Коли слідом за ім’ям іде вік, зріст, група крові та інша лабуда.

Ні, назвати ім’я і звання (наприклад, Командир підрозділу Шінсенгумі) перед боєм – то є нормальна вимога бойового етикету, з цим я не сперечаюся.

А от решта звучить приблизно так: Не дивуйтеся, що я такий придуркуватий, бо ж мені всього …надцять рочків, і мої мізки ще не дозріли. Та і як їм дозріти, коли всі вітаміни пішли мені на зріст – дивіться, який я вимахав. Та і група крові мене підвела (японці вірять, що група крові визначає характер, приблизно як знаки Зодіаку).

Нащо воно то все? Ще б розмір трусів називали, чесне слово.

2. Іноземні імена. ОООООООООООООО!!!!!!!

Пробачте, не змогла стриматися. Але будь-яке іноземне ім’я (принаймні анімешне) – то є клінічний випадок за визначенням. Проблеми у нього три: саме ім’я, тон вимови та додатки.

Ім’я. Мені подобається, як звучить японська мова – вона мелодійна (хоча канго-лексика занадто шипить і спотикається, як на мене). Проте іноземні імена дуже часто перетворюються на щось зовсім дике: так, брати Едуард та Альфонс Елрік стають Едоарудо то Аруфонсо Еруріку. ООООО!

І хай би герої називали себе та один одного коротко – як-то Едо та Еру. Та ж ні, авторам необхідно придумати якомога довше ім’я: Адоруфу фон дер Варуцубундерушяфуто-даншяку, а персонажів просто хлібом не годуй, а дай вимовити його повністю – від першого складу до останнього.

Втім, коли це їх власне ім’я, то звучить воно ще у межах терпимого.

А от чуже треба обов’язково вимовити так глибоко-глибоко-глибоко-глибоко…(бух. Вперлися у дно Маріанської западини)-думно, наче у ньому (кожному з них!) містяться відповіді на вічні запитання (тільки не на ті, на які люди вже відповіли: Дурні та Дороги, а справжні, філософські, як-то Що таке дух та матерія? та Нащо люди живуть?).

І того ще мало! Не тільки треба вимовити ім’я дуже глибоко-глибоко-глибоко-глибоко…(щось потеплішало. Наближаємось до ядра Землі?!)-думно, а ще й добавити до нього посаду чи титул, чи звання, чи щось на кшталт такого:

Перший-заступник-другого-помічника-головного-начальника-надсекретного-відділу-в-установі-яка-займається-розслідуванням-усієї-тієї-фігні-що-у-цьому-аніме-відбувається.

Звісно, я перебільшую. Але ненабагато – частина посади до слова яка дійсно може називатися – а від повного абсурду рятує лише те, що у записі ієрогліфами (а значить і у вимові) вона може виглядати не настільки довгою, як у перекладі. Але довгою.

А тепер давайте зберемо все докупи:

Невимовно-кострубате ім’я +

Глибоко-глибоко-глибоко…(та нема вже куди!)-думний тон +

Доооооооооооооооооооооооооооовжелезний додаток.

= ?

Тут я маю вибачитися перед читачами. Бо складати то усе разом у мене немає ні сил, на бажання: досить того, що доводиться чути то все в аніме. Тож результат я не записуватиму (і вам не раджу робити цього навіть подумки).

Краще ідіть та подивіться аніме про героїв-японців, що живуть у Японії та мають японські імена. Повірте, ваші вуха будуть вам вдячні.

(Оцініть допис)

 Loading ...

| 503 переглядів | Прокоментуй!

Автор фото: miyukiutada

Сьогодні додамо до нашої низки ще два слова: 大変 та 凄い.

たいへん та すごい можуть використовуватись трьома способами: для підсилення, як означення та самі по собі.

Підсилення:

大変難しい, 大変忙しい

すごくおいしい, すごくうれしい (або すっごく для більшої емоційності)

Означення:

大変な美人; 大変なことになった. Ви також, мабуть, зустрічали 「大変な目に遭った」 – (Зі мною) сталося лихо, Я вскочив у халепу.

「すごいやつだなあ」; すごい目つきで

Самі по собі:

「大変 (だ)」 означає Біда! Лихо! Жах! О, Господи!, тобто свідчить, що щось погане сталося або ось-ось має статися.

Ну і яке ж аніме обійдеться без 「すごい！」: Вау! Здорово! Кльово! Класно! Надзвичайно! Часто вимовляється як すげえ або навіть すっげえ, особливо хлопцями.

На цьому все на сьогодні. До побачення!

(Оцініть допис)

 Loading ...

| 641 переглядів | Прокоментуй!

Фото: *yasuhiro

В японській мові багато особових займенників: わたし, わたくし, ぼく, おれ, あたし, われ, こちら. Я перерахувала тільки ті, що означають я, та й то не всі.

Який з них використовувати, залежить від статі (あたし – суто жіноче, おれ – чоловіче), від віку (ぼく – більш хлопчаче, わし використовують похилі чоловіки), від ступеню ввічливості (こちら – ввічливе, його розмовний, неформальний варіант – こっち).

Не забувайте, що це тільки я, а іще ж є ти, він, вона…

Здавалося б, при такій кількості займенників вони мають бути дуже уживаними. Але в дійсності це не так.

По-перше, в японській не прийнято Я-кати – це нескромно і неввічливо. Тому я зазвичай просто опускається з речення, при цьому розуміється, що людина говорить про себе. У ввічливій мові, крім того, є методи розділення на я-не я, моє-не моє: наприклад, використання різних слів для позначення своїх та чужих родичів, “ввічливі” дієслова, що заміняють звичайні, “ввічливі” форми дієслів.

По-друге, Ти-кати у японській також не заведено. У аніме ви почуєте あなた, おまえ, きみ, тощо, проте з ними треба обходитися дуже обережно. Замість ти/ви варто звертатися до людини на прізвище або ім’я з відповідним суфіксом: さん (формально-ввічливо) чи くん (по-приятельськи).

Фактично це означає, що ви говорити про свого співбесідника у третій особі. Тобто 「田中さんも行きますか」 може означати:

а) Ви також ідете/підете? – якщо ви задаєте це питання безпосередньо пану Танака.

б) Пан Танака також іде/піде? – якщо ваш співбесідник – хто завгодно крім пана Танака.

З іншого боку, у аніме особові займенники можуть використовуватися незвичним для нас способом (на відміну від опускання, яке для нашої мови не дивина). А саме: замість повного речення вимовляється лише займенник-підмет. Решту треба додумувати самим.

Наприклад:

а) Я. ぼくは… або わたしは… без продовження вимовляються, коли герой/героїня хоче освідчитися у коханні, але не наважується; збирається признатися у чомусь лихому, але йому/їй не стачає духу; коли персонаж і сам не знає, що він хоче чи має зробити.

б) Ти. おまえは…, наприклад, може означати дуже багато. Насправді, все, що завгодно: запитання, припущення, твердження; здивування (приємне чи ні), радість, сум, співчуття, гнів (якщо сильний, то おまえ може замінятися на きさま або このやろう), роздратування, докір, непевність тощо. Іншими словами, візьміть будь-яке речення, що починається з ти, відріжте смислову частину… і отримаєте якраз те, що треба (анімешний варіант).

Як робити “розшифровку назад”, тобто переклад? А хто його зна. Бідні перекладачі.

Приклади усього цього – і використання, і невикористання – ви без проблем знайдете у будь-якому аніме. Звертайте увагу, хто говорить і до кого – до старшого, рівного, до дитини, тощо, і наскільки ввічливо. Гендернозалежність (о!) займенників можна добре зрозуміти через аніме, де є перевдягання або перетворення хлопців у дівчат або навпаки. Я особливо жанром не цікавлюся, так що можу порадити хіба що стареньке I, my, me.

Звісно, це не все, що можна розповісти про японські займенники, і я ще про них говоритиму. Проте на сьогодні давайте закруглимося тут і попрощаємось до наступних дописів.

またね。

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 1,307 переглядів | 2 коментарі

Поговоримо про жіночі груди. Але не про будь-які, а про ті, розміром зі спілі кавуни, якими люблять нагороджувати анімешних героїнь (і зауважте, я маю на увазі зовсім не хентай).

Що з ними не так? З чоловічої точки зору – все добре, і не дивно, бо малювали їх чоловіки для чоловіків.

А з жіночої? Тут є проблеми, які, втім, мають спільну основу, а саме:

Хлопці, запам’ятайте раз і назавжди: на відміну від вашої… гм… вільнозвисаючої частини тіла, жіночі груди – важкі. І це має наступні наслідки.

1. Розмір. Не скажу, що величезних грудей не буває – силікон робить дива – але вони, по-перше, викликають серйозний біль у спині, а по-друге, утруднюють дихання, якщо лежати на спині. Тобто героїня з такими буферами швиденько скрутилася б у знак питання, хоча і не надовго – груди, що викликали її страждання, убили б її уві сні.
2. Само собою, груди не коливаються так, як їх малюють (і тим паче не з таким звуком) – для цього вони мали б бути резиновими. Але якби вони і мали пружність резини, вони б усе одно так не колихалися.

   Чому? Та тому що жодна жінка їм би цього не дозволила! Ви думаєте, бюстгальтери – це просто так? Зовсім ні, бо:

   
   

   а) Під дією своєї ваги пружні речі схильні робити що? Вірно, розтягуватися і провисати. Тож величезні анімешні бульбахи обвисли б до самого пупа, і закон збереження об’єму не втішив би ні глядачів, ні героїню.

   б) Коли груди ходять ходуном – ЦЕ БОЛЯЧЕ! Якби реальна жінка таки надумала пострибати без підтримуючої частини гардеробу (щоб привести груди у коливальний рух), то вона може і відбулася б лише неприємними відчуттями; буфераста анімешна героїня точно не зробила б такої помилки вдруге – їй вистачило б одного болючого експерименту.

Підсумовуючи: в принципі, я не проти величезних грудей – врешті-решт жінки самі над собою знущаються, щоб сподобатись чоловікам: не лише збільшують груди, але й брови щипають, голодом себе морять, і каблуки такі носять, що як спіткнешся, то шию звернути можна.

Проте не можу промовчати щодо одного: будь ласка, ЗАЛИШТЕ ГРУДИ У СПОКОЇ! Ну хоча б щодо вертикальної площини – ну не резинові вони, не резинові!

(5 голосів, 4.20 )

 Loading ...

| 697 переглядів | 7 коментарів