Мушля самітниці - Part 11
Вер
27

Де б послухати японською?

46329607_b8e753145b_n
timtak (CC, Flickr)

Не так давно я давала посилання на сторінку з ресурсами для читання японською.

Сьогодні ж хочу представити кілька сервісів для слухання.

1. Reading Percussion の帰還, розташований на ケロログ Voiceblog portal у розділі 本-朗読. Тут можна безкоштовно скачати аудіофайли з начиткою оповідань про Шерлока Холмса.

2. ふぁんた時間, де також можна поживитися безкоштовними аудіофайлами.

Чому я вибрала саме їх?

Тому що вони підказали мені цікавий спосіб покращити сприйняття на слух для тих, хто уже хотів би перейти на автентичні японські матеріали (радіо, подкасти, тощо), але, не маючи достатніх навиків, поки що сприймає їх лише як суцільний набір звуків.

Полягає цей спосіб у тому, щоб слухати начитку знайомих літературних творів, або ж творів, для яких легко знайти переклад на відому слухачеві мову.

Чому саме так?

Тому що, як уже вказувалось вище, при переході до автентичних матеріалів багатьом потрібна «підпірка» у вигляді тексту.

Однак друкований оригінал у цій якості підходить досить погано.

3144589804_79ba4a7f4e
*Zoha.Nve (CC, Flickr)

Адже існує величезна ймовірність, що процедура навчання перетвориться у «прочитав-послухав» (тобто розпізнавання ітиме від візуального образу слів, а не від їх звучання), чого допускати не можна.

А навіть якщо і не перейде, то все одно – оригінальний текст, по-можливості, має бути виключений із навчання якомога швидше (звичайно, мова йде не про будь-яке навчання, а тільки про сприйняття на слух).

Бо мета такого тренування — щоб мозок навчися миттєво асоціювати певний набір звуків зі значенням. Для тексту, начитаного з природною швидкістю, власне, і вибору іншого немає — просто-напросто часу не вистачить у проміжку між словами, щоб крім значення згадувати ще й написання.

Тобто практика відслідковувати аудіо по оригіналу допомагає зрозуміти начитаний текст, але у довгостроковій перспективі не є оптимальним способом покращити свою здатність розбирати японську мову на слух.

Переклад же має ряд переваг.

З одного боку, він дійсно дає «підпірку», і немалу, тим, кому вона поки що потрібна.

Я вже колись описувала ситуацію: прослухаєш, бува, якусь репліку в аніме, і нічого не второпаєш. Подивишся на субтитри — і, о, диво! — враз вона розпадається на знайомі, зрозумілі слова.

Так само відбувається і з іншим аудіо.

3472771038_b2b1885a58
JD Hancock (CC, Flickr)

З другого боку, переклад є переклад. Він дає загальний зміст та структуру тексту (розбиття на речення), однак конкретні японські слова і частинки доводиться самостійно виловлювати на слух — чого ми і добиваємося.

Саме тому я вибрала сервіси, на яких можна отримати начитку відомих творів, для яких неважко роздобути переклади (легальна безкоштовність також приймалася до уваги).

Крім того, нагадаю вам ще один ресурс, про який я уже писала: подкаст Japanese Classical Literature at Bedtime. Не певна щодо всіх творів, але для деяких переклади точно існують (наприклад, «Ніч на галактичній залізниці», Міядзава Кенджі).

На цьому сьогодні все. またね。

P.S. Ну, і щоб двічі не вставати (бо щось мене доччина школа так вибила з колії, що не знаю, коли я повернуся у свій звичайний ритм), дам ще одне посилання на начебто корисний ресурс — Dictation Quizzes for Japanese Sentences.

Начебто — тому що у мене Java (на якому ресурс працює) не хоче запускатися, ну хоч ти трісни.

Якщо у вас запуститься, поділіться, будь-ласка, враженнями — чи варто її лагодити, чи ну його к бісу.

P.P.S. І ні, я не забула про аніме з субтитрами, просто не вважаю його оптимальним аудіо-ресурсом для широких мас (на відміну від затятих анімешників).

Лип
31

Що пишуть у книжках, але не пишуть у підручниках

お久しぶりです。

Приблизно два місяця тому мені довелося досить-таки несподівано поїхати в Україну, і оскільки з Інтернетом там у цьому році виявилося скрутно, то вийшла нас із «Мушлею» така собі незапланована відпустка.

Повернувшись в Америку, я думала написати граматичний допис саме про це — про плани, в тому числі і такі, що порушуються, а також про тісно пов’язані з ними людські хотілки.

Проте через акліматизацію, а також неймовірну спеку голова у мене поки що не дуже варить. Тож замість чогось серйозного хочу сьогодні попатякати про цікавості, які мені вичиталися у книжках.

Зокрема, про пунктуацію.

Те, що вона від нашої відрізняється, не має ні для кого бути несподіванкою. У кожної мови — свої правила.

Однак щодо японської мови я вже починаю сумніватися, що вони взагалі є.

Наприклад, зустрілось мені буквально на днях такий абзац:

«ママは[。。。]教えてくれた[Тут іде п’ять стовпчиків того, що саме мама розповіла]»

Я спеціально виділила крапки, що ви оцінили. と, частинка, яка навіть свого власного значення не має — і в окремому реченні!

Звісно, якщо приймати, що крапки у японській мові служать для відокремлень саме речень. Хто не пам’ятає шкільну програму, нагадаю їх означення в нашій мові.

Речення — граматична конструкція, побудована з одного чи кількох слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку; це значеннєве, граматичне і інтонаційне ціле, що виражає якусь думку в відношенні її до дійсності (предикативність, створена категоріями модальності, часу й особи) одним словом чи сполукою слів.

Я не дійду до такого нахабства, щоб стверджувати, що це визначення — єдино вірне, і має підходити усім мовам.

Проте логічно ж, погодьтеся, виділяти все-таки якийсь більш-менш закінчений і, головне, осмислений шматок думки, а не нічого не значущі частинки, чи не так?

Втім, у плані порушень авторами правил японська мова не унікальна.

Наприклад, в українській, з точки зору строгої стилістики, не бажано починати речення зі сполучників (а, і, але, бо, тощо), адже вони (за визначенням) мають сполучати, і тому повинні знаходитися всередині речень, а не на початку.

Але.

Автори (особливо в художній літературі) регулярно порушують цю рекомендацію.

Бо головне для них — не написати твір строго за правилами.

А дещо зовсім-зовсім інше.

А саме – донести до читача свої думки та емоції.

І для цього вони гнуть ті строгі правила, як їм заманеться.

І це діє!

Неважко зрозуміти, що, напиши я все це з комами там, де нібито треба, та ще й одному абзаці (як, знову ж, вимагає строга стилістика), враження було б зовсім інше.

Тож не дивно, що і японські автори відкидають суху граматичну правильність в угоду виразності, та пишуть щось на зразок:

しようとした。

が、できなかった。

І (ви помітили, правда?) спостерігати за цим дійсно цікаво, бо розумієш, що перед тобою справжня, жива мова, а не вихолощений підручниковий текст.

Це тим більш справедливо для японської — ієрогліфічної мови, тому що шлях до повноцінного читання довший, ніж у алфавітних.

Причому настільки довший (чи здається таким, якщо вибрати неоптимальні методи навчання), що багато хто по ньому і не йде, вдовольняючись лише усною частиною.

І (ups, I did it again) абсолютно даремно, як на мій погляд.

Та на сьогодні все. Хорошого вам літа та відпустки (якщо вона у вас іще не пройшла) чи канікул.

またね。

Тра
19

Туди чи сюди? Та яка різниця!

White paint arrow on asphalt bwУ дописі про майбутній час у японській мові я писала, що його, власне, там немає. А ще японці люблять повикидати з речення все, що можна, наприклад, займенники (про що я теж писала). І взагалі, чого тільки в японській немає… себто, чого тільки там бракує з того, що є у нашій.

Іноді це приводить до вельми цікавих наслідків.

Наприклад, у аніме «Шкільний переполох» головний герой на ім’я Харіма підслухав, як його зазноба Темпа каже подругам, що він повний ідіот, наробив жахливих помилок, і як взагалі його земля носить.

Проте оскільки вона не використовувала займенників, а японські дієслова не мають категорії роду, то він собі так у голові перекрутив, наче це все вона говорить не про нього, а про себе. Уявляєте, наскільки він закоханий дурень та наскільки своєрідна така мовна ситуація?

Втім, на сьогоднішній допис мене наштовхнуло зовсім не аніме, а одна японська соціальна мережа, куди я на свою біду влізла, і звідки ніяк не можу вибратися. Адже там є такі цікаві штуки, де можна вирощувати город та завести ферму, відкрити кафе, побудувати місто та заселити безлюдний острів (і це вже не кажучи про такі базові речі, як блог, групи по інтересам, пошук друзів та всяку іншу фігню).

Тож тепер зранку, доки не подою всіх тваринок та не нагодую гостей, нема з мене ніякого діла. Жах!

Втім, саме там я звернула увагу на вираз, про який сьогодні говоритиму (звісно, зустрічаю я його не вперше, але ще ніколи мені не тикали його в очі так часто). Ось він:

いつもご利用頂きありがとうございます

Себто, Ми страшенно вдячні, що ви користуєтесь нашим сервісом.

(Якщо у когось виникли труднощі з перекладом цієї фрази, раджу йому чи їй спочатку почитати дописи про ввічливість (всі три частини)).

Green moss on asphalt diagonalІтадакі тут вказує напрямок сприятливої дії: розробники соціальної мережі отримали від мене, юзера, те, що їх потрібно — користування їх сервісом.

Якщо записати його у повному вигляді, то вийде:

私たちはお客様サービスをいつもご利用頂き、ありがとうございます

Практично те ж саме можна сказати і по-іншому, а саме:

お客様サービスをいつもご利用下さり、ありがとうございます

Тут слово ітадакі (отримувати) замінене на свою протилежність — кудасару (давати), і частинки біля окякусама теж підставлені відповідні.

Між цими фразами є незначна смислова відмінність, про яку я вже писала у статті про пасивний стан (там же є посилання на сторінку з іще докладнішими поясненнями). Однак в багатьох випадках вони одна одну цілком заміняють.

А тепер давайте візьмемо приклад з японців та повикидаємо з цих речень усе, що можна. Що ж залишиться? А ось таке:

サービスをいつもご利用頂き、ありがとうございます

サービスをいつもご利用下さり、ありがとうございます

Оце так так! Вийшло у нас два речення з однаковою структурою та дуже близьким (часто непомітним у перекладі) значенням… але зі словами-антонімами (ітадаку — отримувати, кудасару — давати). Ну чи не дивна вона, ця японська мова? І чого ми взагалі з тими напрямками дії мучимося, питається?

Red and orange leaf on asphalt 2Інший приклад, який вам, можливо, зустрічався, це:

X番組をご御覧になっていただきありがとうございます

У ньому теж можна змінити ітадаку і кудасару, і отримується абсолютно граматично правильне речення:

X番組をご御覧になってくださりありがとうございます

Втім, коли мова йде про всякі Інтернет-сервіси, фільми, теле- та радіопередачі, тощо, то ітадакі звучить, як мені здається, більш природно. Адже їх автори хочуть, щоб ми їх творіннями користувалися, і спеціально запрошують нас до цього рекламою.

І коли користувач відгукується, то автори отримують те, що просили — а саме такий відтінок має ітадаку.

Однак у багатьох інших випадках цю різницю можна і не підкреслювати, тобто використовувати як ітадаку/морау, так і кудасару/куреру:

ブログの読者になって いただいて|下さって|もらって|くれて ありがとう (ございます)

 

На цьому сьогодні все. "Мушля"をいつも呼んでくれてありがとう。

Кві
30

Де б почитати японською?

Останнім часом я читаю літературу в основному у паперовому вигляді. Не знаю, чому, але сприймати з екрану великі об’єми тексту мені стало важкувато.

Проте трапилося так, що моя дочка, перечитавши всі свої дитячі книжки українською, російською та англійською мовами, вирішила, що їх хочеться іще і японської.

Ну, що ж, сказала я, діло добре, давай.

Звісно, перш за все постало питання, що читати і де.

Бо мої-то, дорослі книжки — вони досить грубенькі. Куплю я собі пачку та й нудохатиму її рік, то у ванні почитуючи, то на лавочці біля дитячої площадки.

А дитині ж ті нещасті 10 сторінок набриднуть через 3 дні (адже далеко не всі книжки стають улюбленими, які перечитуються багато разів). Де брати свіжі поставки і як на них не розоритися?

Тут і виникла ідея читати онлайн, а те, що сподобається, діставати уже на папері.

Тож звернулась я до всезнаючого Гугла, і серед багатьох інших видав він мені одну непогану сторінку з цілим списком посилань на японські книжкові ресурси.

Можливо, і вам щось із того згодиться.

Та на сьогодні все. Приємного читання!

Кві
18

Терпіти не можу! だーいきらい!

imagesdddДумаєте, це я про якогось анімешного поганця, який тільки і мріє до основанья всё разрушить та побудувати на уламках 新しい世界 (у якому посяде не останнє місце)?

Зовсім ні. Чого на нього сердитися: робота у нього така — гидоту творити. Які до нього претензії? Ну не добрими ж справами йому займатися?!

Ні, я злюся на представників протилежної «лавочки», а саме — на наївних, добрих, чесних та наділених багатьма іншими позитивними якостями героїнь та героїв (в основному, треба сказати, героїнь).

Для прикладу візьмемо Ай (себто Любов по-нашенському) з серіалу «Планети». Це ім’я дуже підходить героїні, бо вона вважає, що саме любов є рішенням усіх людських проблем.

Працює наша Люба космічною прибиральницею. Корисна та почесна професія, зважаючи, що у захаращеному просторі ніякі космічні кораблі не можуть бороздить просторы Вселенной, а без цього — хіба то майбутнє? Ні, і ще раз ні.

Тобто займається Люба начебто хорошою, корисною справою. І сама вся така хороша, позитивна, добра, чесна, і взагалі — хоч до рани прикладай.

Тим не менш, на протязі серіалу її нерідко хочеться стукнути чимось таким важким і так сильно, щоб вона ракетою вилетіла аж у сусідню галактику, і більше ніколи не поверталася.

Щоб зрозуміти, чому у мене виникає цей позив, давайте розглянемо одну з ситуацій з «Планет» (відразу попереджаю, що серіал я дивилася давно, тож подробиць добре не пам’ятаю).

0000232618У третій серії Люба та її колеги знаходять у космосі труну з тілом. Тіло опізнають, відшукують родичів померлого, які мають вирішити, що з тим гробом та тілом робити.

Як виявляється (якщо мені пам’ять не зраджує), той чолов’яга так любив космос, що хотів назавжди у ньому залишитися, і навіть у заповіті про це написав. Тож його нащадки попросили, щоб саме так і було зроблено.

Здавалося б, проблема вирішена, питань нема? Для нормальних людей — так.

Але не для нашої героїні. Бо у неї є свій погляд на те, що треба робити, і, само собою, він і тільки він — найправильніший, а всі інші варіанти — повня фігня, недостойна навіть обдумування.

Тож вона хапає ту труну і зі сльозами на очах починає віщати про «Так не можна, неправильно! Це 寂しすぎる (чи 悲しすぎる, чи щось там інше すぎる), тому якщо ви не зробите так, як Я вважаю правильним, то я цю труну з тілом взагалі куди попало викину, і спробуйте її потім знайти!»

І всі, хто це сопливе патякання чув (а радіо у таких випадках, схоже, лунає на весь Всесвіт), зразу ж прониклися її посланням, розплакалися та вирішили зробити так, як вона каже.

Однак особисто мені в цей момент дуже хотілося вхопити Любаву за шкірку, добре трусонути та закричати у вухо:

«Слухай ти, дурепо!

Чи тобі хоч раз у житті приходило в голову, що твоє бачення світу не єдино правильне? Що інші люди теж мають свої бажання, уподобання, надії та схильності, і що вони не менш цінні, ніж твої?

Чому ж ти патякаєш про любов, а сама при цьому повністю плюєш на на людей і їх хотіння, і вимагаєш, щоб усі і завжди поводилися тільки так, як хочеться ТОБІ?

Що ж це за любов у тебе така, при якій ти вважаєш людей чи то такими тупими, що вони не знають, що їм добре, а що погано; чи настільки нижчими за тебе істотами, що їх проти їх волі треба «ощасливлювати»?

І чим ти відрізняєшся від будь-якого терориста, який погрожує покарати людей, якщо вони не виконають його вимогу? Та нічим. Ті і є терористка, причому ще й найгіршого типу, бо прикриваєшся любов’ю до людей, яких же і шантажуєш.

Ох, ну і егоїстична ти сволота, Любашо, якщо так об’єктивно на твої дії подивитися, а не твої патетичні патякання послухати».

eterye1От саме так я б їй і сказала, і спробувала б вона мені хоч заїкнутися про «любов»! 

Втім, ця Люба — ще не найгірший варіант «позитивних» героїнь, які вічно бажають добра, і вічно чинять зло (якщо перефразувати відому фразу).

Вона, принаймні, не ризикувала чужими життями, та й навряд чи здійснила б свою погрозу — занадто вже вона добренька і правильна (а якщо говорити зовсім відверто, то  та труна з покійником насправді нікому особливо і не потрібна була). Підставлялася Люба виключно сама: бо могла зі свистом вилетіти з роботи, а значить, попрощатися із космосом назавжди.

Проте є й інші види «добрих» героїнь, які і іншими ризикують, і друзів підставляють, і на людей плюють ще з більшої висоти, ніж Люба. Не вірите, що серед позитивних персонажів такі бувають?

Даремно.

Але про них — у якомусь із інших дописів.

Сьогодні ж — до побачення. またね!