Кві
6

Я не люблю Хаяо Міядзакі

Spirited AwayЗнаю, що у певних колах за таке можна і по шапці отримати, адже пан Міядзакі – то метр, легенда, чиє ім’я належить вимовляти з придихом і обов’язково супроводжувати признанням у палкій любові до його творів.

Але прикидатися я не хочу: пана Міядзакі не люблю.

Для тих, хто не кинувся відразу писати мені гнівні коментарі, з неодмінною погрозою перестати читати мій мерзенний блог, зауважу: я не ставлю під сумнів талант пана Міядзакі, і мені подобаються деякі його мультфільми. Я із задоволенням передивляюся «Віднесені привидами», з теплотою згадую «Принцесу Мононоке», а також неодмінно збираюся подивитися його наступний мультик.

Проти у мене є одна серйозна претензія до пана Хаяо, і пов’язана вона, як не дивно, якраз із його видатними талантами як творця.

Як на мене, занадто несподівано у нього сполучаються серйозність тематик та детальна проробка світів з неймовірною дитячістю деяких поворотів сюжету.

Ring

Adrian Dressler, Flickr (CC)

Наприклад, у «Порко Россо» герой спочатку бореться з огидними та страшними, як нас намагаються переконати, піратами. Проте ближче до кінця ті ж самі пірати, послухавши палку промову головної героїні, раптом усі як один проймаються її словами, стають пухнато-рожевими та кидаються допомагати герою (своєму заклятому ворогу, нагадаю).

У «Лапуті» злобива бабця-піратка(?) разом зі своїми бешкетниками-синами спочатку викрадає героїню, а в кінці з якогось дива їй допомагає.

Дзеніба у «Віднесені привидами» теж виявляється добренькою бабусею, хоча у певний момент, коли Хаку був поранений, вона сказала, що так йому, дурному драконові, і треба — хай собі здихає.

У останньому випадку такий прийом можна у чомусь і виправдати — це додає інтриги та підкреслює різницю між сестрами-відьмами.

Однак у більшості інших мультиках цей раптовий і слабо обґрунтований перехід від чорного до білого виглядає неймовірно штучним та неприроднім.

Тобто коли бачиш таке у Диснеївській «Рапунцель», питань не виникає: ну, що ще чекати від розважальної казочки-мюзикла?

Але ж Міядзакі?!?!?!

Lord of the Rings

John Howe

Коротше кажучи, щось у його творах не складається мені у цільну картинку, якої чекаєш від справжнього майстра (яким пан Хаяо безсумнівно є).

Треба відмітити, що таке ж враження у мене і від «Володаря перснів» пана Толкіна.

Коли читаєш «Братство персня», важко позбутися думки, що автор якимось чином побував у Середзем′ї, і тепер нам його описує. Реальність Ширу та навколишніх земель проступає крізь сторінки книги з неймовірною чіткістю.

Однак пізніше ілюзія руйнується кількома епізодами з «Двох веж» та «Повернення короля», причому руйнується саме казково-пригодницькими елементами: коли на  героїв нападає неймовірне везіння, і вони не гинуть, хоч ти їх впритул стріляй; чи коли в останній-преостанній момент приходить несподівана допомога; коли…

Втім, не хочеться перераховувати всі характерні для пригодницької літератури прийоми, якими треба, з одного боку, втримати саспенс, а з іншого — забезпечити, щоб герої подолали всі непереборні перешкоди, які автор щедро розсипає їм на шляху.

spirited-away-miceЩе один хороший автор, який регулярно мене розчаровує — Стівен Кінг.

От як почне він описувати персонажів та обстановку на початку книжки — зачитаєшся, і відразу ж повіриш, що саме таких людей — справжніх, реальних, живих, зі своїми маленькими радощами і бідами, секретами і недоліками, він і зустрічає у своєму штаті Мен.

Однак ближче до кінця у містичних романах вилазить… власне, містичність і вилазить.

Як-то:

«Вона раптом зрозуміла (без будь-яких передумов), що для перемоги над цією супер-мега-злою кракозяброю, яка руйнує її місто, треба тричі скакнути на лівій нозі, висолопивши язика та роблячи кругові паси правою рукою, а потім 1.5 рази повернутися проти годинникової стрішки та вигукнути "Хоп-йо-бум-тру-ля-ля!»

І саме від цього переліку дій, виконаних точно у такій послідовності, злісна тварюка заб’ється у передсмертних корчах.

А щоб добити її зовсім гарантовано і на віки вічні, треба шпурнути їй у пащу черевика.

І у цьому місці героїня знову казна звідки отримує чергове прозріння:

«Тепер їй стало ясно, що вона недаремно купила, витративши на них свої місячну зарплатню, саме ці черевики: якраз вишневого, а не бурякового кольору; з написом «Колієр» на внутрішній стороні (подвійним шрифтом, який нагадував їй вивіску того готелю, де вона багато років до того втратила цноту зі своїм першим справжнім коханням); і з підборами саме такої висоти (2.37 дюйма), яка також співпадала з товщиною Книги Пророцтв, яку їй залишила у спадок бабуся-віщунка —  не більше і не менше».

Причому ці спогади, деталі життя та почуття героїні можуть бути виписані воістину геніально. Але коли читаєш про "вона _раптом_ _з бухти-барахти_ _невідомо як_ зрозуміла»…

Ring on a book
Darwin Bell, Flickr (CC)

Для порівняння візьмемо якесь графоманство, наприклад «11 хвилин» Пауло Коельйо. Там теж героїня живе собі дурепа-дурепою, а потім враз: «І тут вона зрозуміла, що…», і далі пішла псевдофілософська мутня від імені автора, яка нібито зробили героїню мудрою та розумною.

Проте у Коельйо це не викликає відторгнення (що з того претензійного бездари взяти?).

Але ж Кінг?!?!?! (а попри легковажність (дехто сказав би – низкопробність) жанру, у якому він в основному пише, він усе-таки надзвичайно талановитий письменник).

Чому так відбувається? А хто ж його знає.

Можливо, автори точно знають, що створюють казку/вигадку, і для них введення казкових/містичних/дитячих елементів бачиться природнім і не суперечливим, незважаючи на реалістичне подання деталей, особливо у описі побуту, характерів, звичок персонажів.

А може, вони занадто скромні і недооцінюють, наскільки їх талановитий опис втягує читача у світ твору, примушує повірити у його реальність… і розчаруватися, зіткнувшись із доказом того, що це всього-навського плід фантазії автора, який може бути вивернутий автором як його лівій п’яті заманеться.

Я не знаю причини, але мені здається, що саме такі талановиті автори і могли б сполучати реалістичність своїх світів та персонажів із їх же казковістю набагато вдаліше, якби завдали собі клопоту це зробити.

На те вони і майстри, чи не так?

Бер
30

Гра в анаграми

Hiragana cards

Анаграма — це перестановка літер у слові таким чином, щоб утворити якесь нове значуще слово (або не зовсім значуще, наприклад, коли їх використовують для псевдонімів).

Одним з підвидів анаграми є читання навпаки. У японській мові цей метод рідко можна застосувати напряму, бо склади починаються з обмеженого набору звуків (ші сходу не перетвориш у іш, тощо).

Однак до діла можна підійти по-іншому: читати задом наперед не по звукам, а по складам.

Наприклад, со:рі та рісо:прем’єр(-міністр) та ідеал.

Ще цікавіше знайти слова, у яких можна переставити навіть не звуки (бо у японській багато омонімів), а  складові канджі. Наприклад:

社会 — суспільство, 会社 — фірма, компанія

Hiragana cards 2

進行 — прогрес, просування вперед, 行進 — марш, процесія

国外(ні) — за кордоном, (-но) закордонний, 外国 — закордон, іноземна країна, (-но) іноземний, закордонний

会議 — засідання, збори, мітинг, конференція, сесія, 議会 — парламент, законодавчі збори

論理 — логіка, 理論 — теорія

理事 — директор, 事理 — суть справи, факти

利権 — (майнові) права, законні інтереси, 権利 — юридичне право (на щось)

現実 — дійсність, реальність, 実現 — здійснення, реалізація, матеріалізація

出演 — вихід на сцену, виступ, при цьому 出演者 — артист, виконавець; 演出 — постановка (вистави), при цьому 演出家 — постановник, режисер.

Іноді перестановка канджі призводить до зміни не лише значення, але і читання:

外出 (гайшюцу) — вихід з дому, прогулянка, 出外れ (дехадзуре) — окраїна, край

出家 (шюкке) — прийняття сану; монах, 家出 (іеде) — залишання сім’ї, втеча з дому

Hiragana cards 4

Втім, усе це — квіточки у порівнянні з такими словами, як, наприклад, 目下: по ОНу воно читається як мокка та означає «зараз, у даний момент» (відбувається просто перед моїми очима); по КУНу його читання – мешьта, і означає воно «підлеглий, молодший, нижчий (по положенню)».

Тобто воно може мати різні значення і читання навіть без переставляння складових ієрогліфів.

Hiragana cards 3

Отакий-то гармидер твориться у японській мові. Втім, тим цікавіше її учити, чи не так?

では、またね!

 

Бер
19

Коротко про хайку

Я — невеликий любитель поезії, але оскільки вона є невід’ємною частиною культури, то японською поезією я стараюся все ж не нехтувати повністю.

Саме тому, коли мені попалася на очі книжка «Haiku Inspirations: Poems and Meditations on Nature and Beauty (Inspirations Series)», я її купила і зараз збираюся про неї розповісти — раптом і вам захочеться її почитати.

Перш за все, треба відмітити, що це не збірник хайку, як можна було б припустити з назви.

Точніше, хайку там є (близько 50 віршів), проте вони займають досить незначну за об’ємом частину (зважаючи, що хайку зазвичай складаються всього з трьох рядочків, це зовсім не дивно).

Haiku Inspirations

Тож якщо книга «Haiku Inspirations» не заповнена під зав’язку хайку, то що ж у ній Є замість того?

1. Трішки про те, що таке хайку, як вони виникли та розвивалися.

2. Коротко про різні аспекти японської культури: історію,  літературу, релігію, звичаї, тощо.

3. Власне, хайку (англійський переклад + кілька японських рукописних віршів).

4. Книга ілюстрована як старовинними гравюрами, так і фотографіями сучасної Японії.

 

До речі, на Amazon можна «зазирнути» у цю книжку і  прочитати кілька перших сторінок.

На жаль, сторінки з хайку у перегляд якраз і не потрапили, хоча вони самі по собі досить цікаво оформлені. Тож я наводжу тут кілька прикладів, щоб ви мали уявлення, як вони виглядають.

Haiku Inspirations

Підсумовуючи: справжньому любителю хайку «Haiku Inspirations» навряд чи розповість щось нове. Проте вона, на мій погляд, добре підходить для (першого) знайомства з цією стороною японської культури: приємне художнє оформлення допомагає налаштуватися на споглядальний, медитативний лад та краще зрозуміти аскетичну красу японських хайку.

Лют
9

Змішались в купу коні, люди…

Wooden horse
Harlequen, Flickr (CC)

…а також корови, свині, олені, і ще багато інших речей.

Асоціації та збіги — дивна річ.

От до чого б, здавалося, тут, у блозі, присвяченому японській мові та аніме, вірші Лермонтова, та ще й так дивно перекручені?

А почалося усе з електронної поштової розсилки, присвяченій здоров’ю, у якій була наступна фраза:

よく眠っていないとウツになってしまうかも!?

Однак від хронічного недосипу (ось вам і перший збіг), мені замість вбачилося (у катакані вони дійсно схожі).

Здивувавшись, до чого тут корова, я звернулася до Гугля, і виявилося, що у японській мові дійсно є прикмета, яка стосується і сну, і вже згаданої тварини, а саме:

食べてすぐ横になったら牛になるよ!

або ж

食べてすぐ寝ると牛になる

Заодно я знайшла сайт з японськими приказками:

http://kotowaza.avaloky.com/

Серед них є і така: 牛を馬に乗り換える.

І тут мені згадалося, що 2014 рік за китайським гороскопом є роком коня (дерев’яного, якщо вдаватися у подробиці). Саме тому мені прийшло на думку присвятити допис прислів’ям та приказкам, що стосуються коней.

Wooden horse
cliff1066™ (Flickr, CC)

Тож взяла я в руки Basic Japanese Idioms, і знайшла там наступне:

馬が合う — добре ладнати з кимось, підходити одне одному

馬(の耳)に念仏 та 馬耳東風 — розсипати перла перед свинями. Синонімом до нього є 豚に真珠 — це прямий переклад фрази з Біблії, як і у нашій мові.

Проте вирази з конями стосуються лише чогось нематеріального (наприклад, корисних порад), а от вираз із свинями може вживатися і щодо матеріальних цінностей.

Horse
A Rosie Sweet Home (Flickr, CC)

馬車馬 — возовий кінь, трудяга (про людину)

馬脚を現す — проявляти свою справжню суть, показувати своє справжнє обличчя

馬を鹿という — називати чорне білим (перекручувати факти у своїх інтересах)

Коні та олені в одній фразі відразу викликали у пам’яті славнозвісне слово 馬鹿 — дурень, яким аж кишить аніме.

馬面 — продовгувате, видовжене обличчя (у буквальному значенні)

Останній вираз відразу ж проасоціювався з long face, яке, на відміну від японського, є образним, і означає «мати нещасний, сумний, або розчарований вигляд».

Звернення ж до англійських усталених виразів у свою чергу нагадало мені, як нещодавно у одному з подкастів мова зайшла про англійську приказку, та не про будь-яку, а якраз про коня: long in the tooth.

Її значення та походження можна подивитися, наприклад, тут:

http://phrases.org.uk/meanings/long-in-the-tooth.html

 

Horse toys

Walraven (Flickr, CC)

 

Тож із чого все почалося?

З японської розсилки, в якій мова йшла про депресію.

А закінчилось?

Англійськими приказками про конячок.

Воістину, несповідимі шляхи, якими рухається людська думка від одного факту до іншого.

На цьому я допис закінчую. またね!

Horse

Mark Turnauckas (Flickr, CC)

Лют
6

5-річний ювілей!

5 years
Michael | Ruiz (Flickr, CC)

…який, на жаль, ознаменувався неполадками на хостері, від чого «Мушля» стала недоступною приблизно на тиждень, і через що я не змогла вчасно опублікувати ні запланований січневий допис, ні цей, ювілейний.

Прошу вибачення у постійних читачів.

Втім, із моєю швидкістю написання статей, яка впала до одного разу в місяць (у кращому випадку), можливо, ніхто цієї оказії і не помітив.

В будь-якому разі, «Мушля» is back, і пора підводити підсумки за минулий рік.

На жаль, хвалитися нічим — усього-навсього 12 дописів за рік. Раз на місяць — зовсім негусто (так що похмура картинка вгорі цілком доречна).

Справедливості ради, трапилось це не тому, що «Мушля» попала в якусь особливу неласку, а через загальний перекіс інтересів та можливостей, який трапився у моєму житті за останні півроку, коли дочка пішла до школи.

Тож один з планів на наступну п’ятирічку (припускаючи, що «Мушля» взагалі стільки проживе) — виправити цей перекіс та знову почати серйозно займатися японською (бо зараз я тільки художню літературу читаю, та й то — уривками), подивлюватися аніме (а то останнім часом японську мову чую тільки в новинах) та писати про це все у блозі.

Побажайте мені успіху!

 

Red roses

nubobo (Flickr, CC)