Лис
26

Виглядає, наче продовження

Swings 2

Власне, це воно і є: продовжимо допису про вирази “виглядати як”, “схоже на”, “дійсно як”, “здається, що”, тощо.

До них, нагадаю, відносяться: суфікси そう, よう, а також слова みたい, らしい.

Про そう я вже писала раніше, сьогодні розберу решту.

1. らしい має два основних значення:

а) з іменниками — “виглядає якраз як…”, “виглядає як типовий…”

先生らしいです — Виглядає як типовий вчитель (при цьому справді будучи вчителем)

母親らしくやさしい — Добра, як і має бути мати (при цьому справді будучи матір’ю)

らしい також використовують у значенні, близькому до “справжній”, зокрема, коли хочуть пожалітися, що “справжнього” чогось уже немає:

今は、昔の先生らしい先生がもういないよ。— Тепер уже таких (справжніх) вчителів немає, як колись були

母親らしい母親になれなかったわ。 — Не змогла стати справжньою матір’ю, такою, якою має бути матір

Зверніть увагу, що в цьому випадку один і той же іменник повторюється двічі.

б) з іменниками, прикметниками та дієсловами — припущення: “схоже, що…”, “виглядає, наче…”.

Особливість らしい (на відміну від よう та みたい) у тому, що для нашого припущення є певні об’єктивні підстави: щось почуте, прочитане чи побачене.

先生らしいです。 — Схоже, він — учитель (у мене є інформація, з якої я виводжу, що це правда).

Але, на відміну від частки (не суфіксу!) そう, мова не обов’язково йде про пряме цитування отриманої інформації.

Порівняймо:

事故があったそうです。 — Я чув/мені казали, що стався нещасний випадок (“стався нещасний випадок” — це зміст почутого/прочитаного)

事故があったらしいです。 — а) Те ж саме, що і попередній приклад;

б) Мені розказали щось, із чого я зробив обґрунтований висновок, що стався нещасний випадок;

б) Із побаченого на власні очі я зробив обґрунтований висновок, що стався нещасний випадок. Наприклад, їхав по дорозі та бачив на обочині покоцану машину, а поряд з нею — міліціонерів.

Moss on asphalt

2. よう та більш розмовне みたい теж вказують на припущення, але, на противагу らしい — чисто суб’єктивні, нічим особливим не підкріплені.

先生のようです、先生見たいです — Може, вчитель; Виглядає як вчитель/схожий на вчителя

При цьому ми або не маємо уявлення, ким він є по професії (може, і вчитель, а може і ні), або точно знаємо, що він НЕ Є вчителем, тільки виглядає (на наш суб’єктивний погляд) схожим на нього.

Крайнім випадком останнього значення є метафора. Наприклад:

オレンジは小さな太陽のようです。 — Апельсин — мов маленьке сонце.

ゴーストを見たようにびっくりした。 — Злякався, наче привида побачив.

Приклади:

風邪をひいたようです。 — Здається, я підхопив нежить (Висновок робиться лише на основі самопочуття)

いい香りですね。シナモンが入っているようです。 — Смачно пахне. Здається, там є кориця (Тут висновок робиться на основі запаху, але, можливо, ми помиляємося з його джерелом)

よう також може означати, що хтось упевнений у своїх словах, але із ввічливості хоче їх “пом’якшити”, зробити не такими прямолінійними (не рідкість у японській мові).

もう時間のようです。— Та чи ви совість маєте — так довго засиджуватися? Здається, вже час (розходитися)

На цьому в основному все. Тільки нагадаю, що よう має і інші значення. Наприклад:

いい母親になれるように頑張ります。— З усіх сил намагаюся стати хорошою матір’ю

 

またね!

Лис
12

Між нами, смертними, кажучи…

Подивилася я на днях The Edge of Tomorrow з Томом Крузом.

“Ах, з Томом Крузом! — можуть мені сказати. — І нащо ж ми говоримо тут, у “Мушлі” про стандартний голлівудський бойовичок з крутим героєм, який в черговий раз рятує світ та зустрічає невідворотній хеппі-енд своєю фірмовою білозубою усмішкою?”

Справа у тому, що основою сценарію до фільму стала книжка японського письменника Хіроші Сакурадзака All You Need Is Kill, яку я прочитала ще до того, як фільм почав зніматися.

Думаю, що нікого не здивую (хоча, може, і розчарую), що від книги там залишилася зовсім крихта. Одна заміна ледь-за-двадцятирічного хлопця на потертого життям майора вже робить немало — щонайменше, зміщує цільову аудиторія на роки вище: від підлітково-юнацького кіно до дорослого бойовика.

Втім, бойовик вийшов непоганий (як для фільму розважального жанру з Крузом), то чому б і не поговорити про оригінал та екранне втілення.

Перш за все, було б дуже, ДУЖЕ цікаво, якби за екранізацію взявся якийсь молодий сміливий режисер, який не боїться експериментувати, або ж немолодий майстер, який уже не має ні під кого підстроюватися і може зняти що хоче і як він хоче.

Справа в тому, що коли читаєш оригінал, перед очима наче постають сцени із аніме або сторінки з манги — настільки очевидно японським є цей твір.

Що характеризує його певним чином, бо, давайте говорити відверто, аніме в масі своїй — штампована почуханка наших підліткових комплексів (які частково залишаються з нами навіть у дорослому віці).

Втім, як і більшість фільмів розважального жанру, так що не будемо грішити виключно на аніме.

Однак аніме та його основа — манга — мають свої “точки почуханки”, відмінні від західно- та східноєвропейських, американських та навіть інших східно-азіатських.

Тому відтворення їх у більш-менш первозданному вигляді, збереження “духу” оригіналу (тобто з сильним мангово-анімешним присмаком) було б, безсумнівно, цікавим експірієнсом і для тих, хто знайомий з японською мас-культурою та цінує її, і для тих, хто не має про неї жодного уявлення.

Щодо перших (до яких належу і я), то тут є де розгулятися інтересу та аналізу: як японський світогляд переломився через чужоземну свідомість режисера та чужорідні кінематографічні традиції; що саме викинули, змінили та вставили (без чого навряд чи вдалося б обійтися); до якого морального вибору/висновку підвели героя.

Нарешті, що, мабуть, найголовніше, — чи наважилися зберегти оригінальний фінал, який, між іншим, належить до типових манго-анімешних кінцівок: однаково далекий як від білоусмішкового хепі-енду, підпертого роялями у кущах, так і від повного гаплика. Обидва ці варіанти розташовуються по краям Гаусіани, себто однаково рідкі.

І саме цей фінал, хоч і є в японській масс-культурі доволі заїждженим, міг би добряче порвати шаблон незнайомому з анімешними штампами глядачу. Деяким — у хорошому сенсі (“О, нарешті щось оригінальне, а не звичайний хепі-енд, який вже підзадовбав”), іншим — у поганому (“Ааааа! Де наш очікуваний поцілунок на фоні руїн під оплески другорядних героїв?!”).

Останні, мабуть, становлять значну частину цільової аудиторії пригодницьких фільмів з Крузом, що, безперечно, вплинуло б на виручку. Саме тому, щоб зняти з вірністю до оригіналу, потрібна або безшабашність молодого режисера та його продюсера, або ж впевненість та здатність вибивати гроші під славетне ім’я видатного майстра.

Але, як неважко здогадатися, удача нам не усміхнулася, і оригінального фіналу ми не отримали.

З іншого боку — чи не ну його к бісу той фінал, якби до нього були б причеплений довгий штампований потяг: зав’язка-штамп, персонаж-штамп, поворот-сюжету-штамп, місце-події-штам та ще ціла процесія штамп-вагончиків?

Хто зна. Може, нічого путнього з того все одно не вийшло.

Але я точно хотіла б, щоб хтось спробував екранізувати саме японську книжку, або мангу, або аніме, без перекладу на американську кінематографічну мову.

Втім, зважаючи на те, що Голівуд навіть європейські фільми перезнімає на свій лад, надії на те мало. Але без надії таки сподіватись ніхто ж не забороняє, чи не так?

P.S. Для тих, хто не розуміє, до чого тут “смертні” у назві: перший варіант сценарію називався We mortals are (Всі ми смертні).

Жов
11

Виглядає, наче…

Leaf with raindrops 2

Сьогодні давайте поговоримо про такі вирази як “виглядати як”, “схоже на”, “дійсно як”, “здається, що”, тощо.

До них відносяться: суфікс そう, よう, а також слова みたい, らしい.

1. Суфікс そう додається до прикметників та дієслів, але не до іменників. Означає враження, припущення, передбачення на основі баченого, тощо.

Цей суфікс не використовується щодо об’єктивних подій чи твердо знаних фактів.

Наприклад, у сполученні з прикметниками:

美味しそう — “виглядає смачним”, але ми його ще не пробували; 美味しい! — “Смачно!”, це вже наше судження після куштування

元気そう — “здоровий, бадьорий на вигляд”, але ми точно не знаємо стан здоров’я того, про кого говоримо

悲しそう, 嬉しそう, 懐かしそう, 寒そう — це все про почуття і враження іншої людини, яку ми можемо оцінити лише суб’єктивно, ззовні

食べたそう — “здається/виглядає так, наче хоче з’їсти”. Знову ж, ми не знаємо, чи людина справді цього хоче, чи нам то здається

Зверніть увагу на останній приклад. 食べたそう в даному випадку — це 食べたい (бажання) + そう, і його не варто плутати з 食べた (минулий час) + そう (вказівник цитати). У другому випадку (食べたそうです) це означає: “Я чув/кажуть, що … з’їв”, а не: “Мені здається, що … хоче з’їсти”.

При цьому суфікс そう не може додаватися до чистих іменників (学生そう — неправильно) та до прикметників, які вказують на об’єктивні характеристики, які відразу видно, як подивишся: не можна сказати 明るそう чи 大きそう.

(Зверніть увагу, що слова いい та ない у сполученні з  суфіксом そう стають よさそう та なさそう).

Marigolds 6

2. У сполученні з дієсловами そう також може вказувати не на те, що ми бачимо прямо зараз, а на передбачення, що щось має статися у майбутньому.

Наприклад, дивлячись на чорну хмару, що нависла над головою, можна сказати:

雨が降りそうだ。— Схоже, от-от піде дощ

Або:

赤ちゃんが泣きそうですね。— Дитина, здається, зараз заплаче

Або ж коли ми говоримо більш загально про наші припущення:

これからは寒くなりそうだ。 — Скоро стане холодно, мабуть

会議はもう一時間ぐらい続きそうです。 — Здається, збори продовжаться ще з годину

При цьому ми говоримо не про те, що от-от станеться, мало не на наших очах, але припущення наше — не чисте гадання на кавовій гущі, а базується на тому, що ми бачимо, спостерігаємо: “(Ситуація) виглядає так, наче (станеться ось таке)”.

 

Щоб допис не вийшов занадто довгим, на цьому сьогодні зупинюся, і решту “подібних” суфіксів та слів відкладу до наступного разу.

またね!

Жов
2

Навмисне чи ні?

Cola cup in a bush 1

У форми на ている є кілька значень, але сьогодні мені хотілося б співставити одне з них з іншою формою, бо вони дійсно начебто утворюють граматичну пару.

Мова йде про ている vs てある. いる та ある як окремі слова також є парою, бо вони означають “бути”, але перше — щодо живих істот, друге — щодо предметів.

友達がいる — (У мене) є друзі

学校がある — (Там) є школа

Але у сполученні з て формою дієслів вони втрачають це значення і грають чисто допоміжну роль, яку ми зараз і розглянемо.

ている у сполучені з неперехідними дієсловами вказує на стан, який бачить спостерігач, і про який нам розповідає. При цьому неважливо, чи той стан — результат зумисної дії, чи не зумисної, чи само так сталося, головне — ми відмічаємо, констатуємо факт, що зараз отаке є перед нашими очима.

Наприклад, якщо нам треба сказати комусь: “Ой, у вас ширінка розстебнулася!” або “Ой, у вас спина білим вимазана!” — ото якраз і використовується формаている.

Це ж саме значення ている має і у сполученні з перехідними дієсловами, які означають вдягання одягу, головних уборів, окулярів, прикрас, тощо, наприклад, для опису людей:

眼鏡をかけている男, 帽子をかぶっている女

І це не дивно. На відміну від багатьох інших процесів, які можуть відбуватися самі, випадково, ненавмисне, по забудькуватості, тощо, процес вдягання однозначно вказує наявність свідомого наміру (принаймні, у дорослих). Тому, мабуть, навіть ухильна та ввічлива японська мова не старається евфемізувати “Та що це ти на себе нап’яла, сліпа корово?!” у “І як це на тобі опинилося таке екстравагантне вбрання?

Foliage 7

З іншого боку, てある вказує на зумисну дію. При цьому цю форму можна використовувати і щодо своїх дій, і щодо чужих.

Наприклад:

寒い!あ、窓が開いています。 — Як холодно! Не дивно, вікно відкрите.

暑い!あ、窓が開けてあります。いいね! — Як жарко! О, добре, що хтось докумекав відкрити вікно.

暑いとき、いつも窓を開けてある。 — В жарку погоду завжди відкриваю вікно.

Зверніть увагу, що коли ми спостерігаємо якусь картину перед очима (створену з наміром чи без наміру), то використовуємо частинку が. Коли ж чітко вказано на навмисність дії, підготовку, то можемо взяти і частинку を.

На цьому сьогодні прощаюсь. またね!

Вер
18

Дурні герої чи героїчні дурні?

vanraepface

Зазвичай позитивного героя створюють таким, щоб глядачі чи читачі ототожнювали себе з ним, і тому співпереживали йому. Проте іноді герої поводяться так, що викликають не співчуття, а, принаймні, роздратування.

Я не говорю про гальмування або ж, навпаки, про надмірну активність героїв, яка призводить до потрібного повороту сюжету (як-то викрадання маленької дівчинки, що є головним елементом для початку Армагедону, наприклад). З такими вивихами у діях героїв треба змиритися, бо ж як інакше трапиться, що вправні, розумні, сильні та наділенні всілякими достоїнствами герої будуть програвати своїм ворогам аж до самого фінального мочилова?

Сьогодні я говорю про дещо інший героїчний дебілізм, а саме: кидання на ворога, палаючи праведним гнівом та бажанням помсти, не думаючи при цьому, чи є тобі з чим на нього кидатися.

Звісно, гнів – емоція, а емоції не завжди піддаються контролю. Але справа в тому, що від події, за яку хочеться помститися, у серіалі зазвичай проходить певний час. І за цей час герой міг би придумати і іншу тактику та стратегію помсти, ніж тупо кидатися на оточеного охороною ворога з воланням “Я тебе вб’ю!” Ну, там у пастку якусь загнати, відрізати від охоронців, команду собі назбирати, яка допоможе у пошуках та битвах, тощо.

gunxsword

Герої ж якось на диво часто забивають на будь-яку стратегічно-тактичну діяльність по впровадженню свої мстивих планів у життя (а іноді видається, що забивають на будь-яку розумову діяльність взагалі). Стараннями сценаристів, правда, до фінального протиборства він зазвичай приходить із командою друзів, але то зовсім не їх, героїв, заслуга, скажімо прямо.

Для прикладу візьмемо Вана із Gun X Sword. Він добру половину серіалу шляється по світу без визначеної мети (крім як поливати і посипати собі їжу всіма доступними приправами), не розроблюючи план, не шукаючи союзників, не роблячи в цілому нічого, щоб привело його до мети. Тільки нібито шукаючи, і то – без плану, ідучи, куди доля заведе.

Коли ж він нарешті здибує свого ворога, то що він робить? Думає, як йому краще прикінчити негідника, чи без тями кидається на того, волаючи: “Я тебе уб’ю?” Ну, здогадайтесь з одного разу.

Він навіть не слухає, що його говорить супротивник. Не те, щоб у даному конкретному випадку той говорив щось путнє, але чисто теоретично він може сказати: “Та це не я вбив твою кохану, мене підставили! Ось тобі докази”. Тож герой, відмовляючись слухати, втрачає шанс дізнатися про справжній об’єкт своєї помсти.

Звісно, сценаристи з усіх сил підігрують героям і дозволяють їм вигравати без усякого плану і всупереч всім раціональним обставинам.

Але це не відміняє факту, що такі герої виглядають не як герої, з якими хочеться себе ототожнювати, а як дебіли, не здатні спланувати свої дії на два кроки уперед. І на один крок теж.