Фото: Fuyoh!

Ні, насправді я не хочу тіяти ні війни, ні сварки, ні суперечки.

Та все ж збираюся поговорити на тему, у певній мірі спірну та холіварну.

А саме: Що краще?

Суть у тому, що конкретні об’єкти порівняння не такі вже й важливі. Просто саме поняття "краще" настільки суб’єктивне, що здатне викликати безкінечні суперечки.

Проте у блозі з підзаголовком "По вуха у аніме та манзі" я, звісно, не ставитиму питання, що краще — яблука чи апельсини? Ні, я звернуся до іншого: "Що краще – літературна основа чи екранізація?" та більш специфічно: "Що краще — аніме чи манга?"

Мушу зізнатися, я значно більше дивлюся аніме, ніж читаю мангу. Причина, зокрема, у тому, що я віддаю перевагу манзі японською мовою (російськомовна манга взагалі викликає у мене трясучку), і читати її мені важкувато.

Тому в той час, коли різні серіали з’являлися на моєму комп’ютері і зникали після перегляду, немаленька завала манги лежала там же мертвим вантажем.

Але якось вирішила я ту купу розгребти і, закотивши рукави, взялася за читання.

І ось тепер, вдосталь спробувавши і аніме, і манги, хочу поділитися своїми СУБ’ЄКТИВНИМИ (підкреслюю це особливо) враженнями.

1. Отже, що стосується сюжету, характерів, мотивів та взагалі того, ЩО і ЧОМУ відбувається в певній історії, то манга безперечно краща за аніме або однакова з ним (якщо воно точно слідує першоджерелу).

   Причина дві:

   • По перше, аніме – це манга, яку пхають у певну кількість серій (або в один, хоч і довгий фільм), і частенько вона туди просто-напросто не влазить. Частиною подробиць доводиться жертвувати, що на якості, самі розумієте, позначається в гіршу сторону.

     Що цікаво, не є виключенням і манга, створена на основі аніме. Точніше, вона не краща за аніме, але, як правило, довша і детальніше. Як приклад — «Євангеліон нового покоління».

   • По-друге, схоже, що аніме адаптують для більш широкої аудиторії (мабуть, щоб можна було показувати у прайм-тайм – це вигідніше), тому будь-які спірні моменти викидають, прилизують та пом’якшують.

     Наприклад, аніме "Тріган" місцями виглядає наївною пацифістською казочкою, а от манга – ніскілечки.  У "Паприці" найвідвертіші сцени – з поцілунками, а деякі "кадри" манги – відверта порнографія. "Пожирач душ", наскільки мені пам’ятається, – асексуальний, мов Новорічне свято у дитячому садочку, а у манзі повно панцу та слизьких жартів.

     Тобто манга загалом – більш реалістична, більш відверта і менш почикрижена цензурою (чи як там воно називається).

2. Естетична сторона. А отут більша свобода манги вилазить їй боком, якщо можна так виразитися.

   Справа у тому, що з точки зору мальовки аніме – товар аж ніяк не штучний. Більшість серіалів знято у одному із усереднено-звичайних стилів. Є стилі-"візитки" певних студій (Ghibli, CLAMP), є експериментальні стилі, однак в цілому мальовка аніме досить стандартизована.

   Зовсім інша справа – манга. Бо навіть якщо автор притримується певного стилю малювання, він все одно додає якусь притаманну йому одному "родзинку".

   Здавалося б, це добре? А от і ні.

   Бо анімешні деперсоніфіковані стилі – це роками чи десятиліттями випробуваний fail-proof choice. Вони непомітні. Вони не дратують. Вони сприймаються як дане і не заважають сюжету.

   А мангака малює як йому душа забажає. І це виливається у кілька проблем:

   • Стиль читачеві не підходить. Я дуже рідко не додивляюся аніме до кінця, але у тих випадках, коли таке траплялося, жодного разу причиною не була мальовка. А от манги такої – повно.

   • Мангу неможливо читати, бо автор очевидно не вміє малювати.

     Ні, я серйозно. Бувало, я починала читати мангу, і мені подобалася історія. Та дістатися до її кінця не ставало сил, бо намальована (та і написана) вона, мов курка лапою. Неохайні лінії, криві "кадри", що налізають один на одного, в якості тексту – незграбні закарлючки, мов перенесені із чернетки не дуже старанного першокласника…

     Так, є настільки гарна манга, що хоч на стіну вішай, причому такої немало. Але дуже багато й іншої – відверто попсованої гидкою мальовкою.

То який же підсумок?

Якщо говорити про якість, то тут я все ж віддаю пальму першості манзі. Сюжетно вона точно виграє, а що стосується мальовки, то деяка кількість нечитабельної манги компенсується наявністю дуже і дуже гарної, яку хочеться переглядати, навіть не перечитуючи.

Однак у аніме є одна безсумнівна (принаймні, для мене) перевага – дивитися його легше, ніж читати мангу. Тож, думаю, конкретно у моїй медіа-бібліотеці екранізації продовжать займати набагато більше місця, ніж оригінали.

А як у вас справи з аніме та мангою?

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 398 переглядів | 6 коментарів

Фото: mdid

…ніж повість про блогера, у якого на носі публікація, а його ноутбук сушиться на печі після пролитого на клавіатуру квасу з неясними перспективами щодо виживання після цієї трагічної події.

Втім, як ви можете здогадатися, то є справа давно минулих днів, чому я 言葉でいえないほどうれしい. І щоб виразити, якої міри сягає моя радість, розглянемо сьогодні частинку ほど, яка вказує на міру або ступінь.

Отже, ほど виконує наступні функції:

1. Вказує на приблизну кількість, причому в більшу сторону (аж, на відміну від нейтрального くらい та обмежувального ばかり): 百人ほどの人が来ました – Прийшло десь чоловік сто (Зібралася ціла сотня людей).

2. Означає "до такого ступеню, міри", і використовується наступним чином:

а) для порівняння (тільки із запереченням): 今日は昨日ほど暖かくない – Сьогодні не так (не до такої міри) тепло, як учора.

Причому їм можна виразити і найвищу ступінь, як ось у наступній цитаті з Шекспіра: 数ある悲恋の中で、ロミオとジュリエットの物語ほど、痛ましいものはない.

б) для опису ступеню дії або стану:

死ぬほど疲れた – Смертельно стомився (Стомився до такого ступеню, що аж помираю).

あごが落ちるほど美味い – До того смачний, що аж щелепа відпадає (втім, あごが落ちる – це усталений вираз, не треба сприймати його буквально).

3. Конструкція "Дієслово + ほど + (の + іменник або もの/こと) + ではない" означає "Не варте того, щоб …", "Не настільки …., щоб …":

死ぬほど(の)傷ではない – Від такої рани не помирають.

泣くほど(のこと)ではない – Така дрібниця не варта сліз.

きれいですが、買うほど(のもの)ではありません – Гарне, але не настільки, щоб купити.

4. Конструкція "Дієслово чи прикметник у формі на –ば + Те ж саме слово у словарній формі + ほど" означає "Чим більше …, тим …":

読めば読むほどわかる – Чим більше (про це) читаю, тим краще розумію.

人が少なければ少ないほど酸素が多い – Чим менше народу, тим більше кисню.

Частина на –ば може і опускатися: 安いほど良い – Чим дешевше, тим краще.

Та на сьогодні усе. Бувайте здорові! Нехай усі ваші негаразди будуть такі малі, що і згадки не варті! じゃ、またね！

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 286 переглядів | Прокоментуй!

Фото: aussiegall

Покінчивши з усталеними виразами про людське тіло, давайте звернемо увагу й на інші.

Оскільки зараз такий сезон, що повно комах, то і героєм сьогоднішніх японських ідіом виберемо 虫, тобто комаху, паразита, а також того уявного черв’ячка, що сидить у нас всередині та дратує або гризе нас.

Отже, почнемо:

1. 弱虫 – буквально – "слабка комаха". Часто використовується в аніме для позначення слабака, тюхтія, плакси. Схоже на нього 泣き虫 – плакса, слабак.

2. 飛んで火に入る夏の虫 – напрошуватися на неприємності; поводитися так, що точно вскочиш у халепу. Порівняйте з нашим "Злітаються, як метелики на вогонь".

3. 虫も殺さない – наче і мухи не образить. Проте мається на увазі, що людина тільки прикидається невинною, а насправді – такий собі вовк у овечій шкірі.

4. 虫の息 – дихання, як у комахи, тобто дихати на ладан, бути близьким до смерті.

5. – ～の虫 – любити щось до нестями, бути фанатом чогось. Наприклад, я люблю читати книжки, дивитися аніме та вчитися – 本の虫, アニメの虫, 勉強の虫.

6. 虫が好かない – інтуїтивно не любити; душа до чогось не лежить; хтось чи щось нам не подобається, але ми навіть самі не можемо пояснити, чому.

7. 虫の知らせ/虫が知らせる – дивне відчуття, інтуїція, зазвичай щодо поганого. А у нас кажуть про черв’ячок сумніву.

8. 虫の居所が悪い – встати не з тієї ноги, бути не в настрої, почуватися не у своїй тарілці.

9. (腹の)虫が納まらない – не задовольнятися, не могти заспокоїтися, не приймати у душі.

10. 虫が這うように歩く – повзти, мов слимак.

11. 虫が起きる – дратуватися.

12. 虫を殺す – стримуватися, стримувати роздратування.

Та досить із нас цих комах на сьогдні. До нових зустрічей!

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 395 переглядів | Прокоментуй!

Фото: НАСА

За характером я – інтроверт, і не дуже люблю спілкуватися з людьми. А коли мені те спілкування аж нав’язують… "Повбивав би!".

Взагалі неприємно спостерігати будь-яку нав’язливість, навіть якщо самим реципієнтом вона сприймається спокійно.

Тож ви можете уявити, наскільки мене бісять анімешні сюжети, ПОВНІСТЮ побудовані на такій поведінці.

Так, я про ті серіали, в яких головному герою на голову звалюється якась незрозуміла діваха, що відразу заявляє: "Я твоя дружина/наречена/доля…" і з першої ж секунди знайомства(!) починає поводитися, наче вони вже років сто проживають у щасливому, міцному шлюбі з усіма можливими зобов’язаннями.

Тобто від героя вимагається а) миттєво забути попередні та на даний момент існуючі сердечні прихильності б) не менш миттєво закохатися у оце "щастя з небес" в) "посміхатися і махати", тобто бути від такого повороту дій перманентно та надзвичайно щасливим.

Якщо ж герой насмілюється протестувати та оборонятися, у хід пускається "важка артилерія". Наприклад, нітрогліцеринові сльози, які самі знаєте, що роблять.

А ще до того додайте цілий натовп екстравагантної рідні, що пресує героя як тільки може, аби він і кроку не смів ступити від їхньої лялечки.

Уявили себе на місці цього героя? Ото ж бо.

Втім, як-то кажуть: "Аниме всякие нужны, аниме всякие важны". Тобто на кожний жанр знайдеться глядач, а хто не хоче, той не дивиться.

Однак тут є два моменти, які не дозволяють мені ставитися до подібних серіалів з філософським спокоєм.

Перший: вони дуже смішні. Принаймні, більшість із тих, що доходить до нас. Причина, можливо, у тому, що уже саме "звалювання на голову" настільки дурне і неймовірне (при тому, що решта подій відбувається у звичайному антуражі нашого світу), що після нього автори вважають зайвим перейматися логікою, здоровим глуздом, мотивами та характерами. Тобто безмірно абсурдна основа сюжету дозволяє авторам "відриватися" на повну катушку, не ризикуючи, що глядач покине дивитися серіал із думкою: "Що за траву вони курили?"

Фото: puukibeach

Правда, основна лінія залишається простою і банальною: діваха падає на героя і виставляє претензії – герой відчайдушно відбивається від неї та її рідні – уся ця катавасія тягнеться до передостанньої серії – герой наносить дівасі тяжку душевну рану, від чого та впадає у відчай (із загрозою смертельного або іншого дуже тяжкого кінця) – герою вдаряє в голову блискавка, і він раптом усвідомлює, що без дівахи йому життя нема – далі іде щось дуже сльозливе, пафосне та героїчне – Хеппі енд.

Нудно, аж зуби зводить.

А от другорядні герої та лінії… О, то самий смак. Такого буйства фантазії не знайдеш навіть у найфантастичнішій фантастиці. Які характери, які виверти сюжету, які інтриги та страсті! Заберіть оту нуднючу головну лінію, і буде вам справжній шедевр абсурдної комедії. Але, але…

Тобто, з одного боку, такі серіали хочеться дивитися, бо в них є просто розчудові, якщо не геніальні комедійні моменти. А з другого – головна сюжетна лінія у них ЗАВЖДИ неймовірно нудна, передбачувана та противна.

Друге зауваження: ідея, що подається нам у таких аніме, просто-напросто гидка.

Ви тільки вдумайтесь: хтось, нам навіть не знайомий, збирається безцеремонно влізти у наше життя і вирішувати за нас (застосовуючи у разі нашої незгоди силові методи), як себе вести, кого нам любити і що почувати взагалі. І нас іще переконують, що цей хтось нам не злісний ворог, а наша друга половинка, яку ми маємо врешті-решт покохати!

Ну чи не бридота несусвітня? І це при тому, що подається ця думка під невинно-шкільним соусом. А тепер давайте використаємо нашу уяву і спробуємо її трохи "оживити".

Особисто я бачу перед собою таку картину: перед молодою жінкою з’являється невідомий їй чоловік і заявляє: "Тепер ти моя дружина. Ти маєш займатися зі мною сексом, народжувати мені дітей та упадати коло мене як годиться у сім’ї. А якщо не згодишся, то ось моя численна рідня, яка буде за тобою слідкувати (щоб у тебе не з’явилося ніяких інших інтересів, крім тих, що Я дозволив) та примушувати робити те, що МЕНІ забажається".

Уявили? Жахнулися? А нам це подають як щось веселе, радісне та романтично-прекрасне. Тьху!

Я скажу навіть більше. Японці знімають досить багато кривавого, цинічного, апокаліптичного аніме. Проте у 99% випадках воно не залишає після себе враження глобальної несправедливості (не плутати з сумом, жалем та підозрою, що окремі хороші герої авторам чимось дуже і дуже не вгодили).

Це тому, що завжди знайдеться герой, хай і другорядний чи навіть епізодичний, який відстоюватиме (не плутати з "відстоїть") близькі нам ідеали справедливості та честі. У 99% песимістичного аніме є хоча б іскра надії (не плутати з "приємний нам герой доживе до фінальної заставки").

А той 1%, де ні честі, ні справедливості, ні надії немає, зазвичай додивляєшся із думкою: "Туди вам усім і дорога".

А що ми бачимо у вищеописаних аніме? Будь-яка дурепа може тикнути в героя пальцем і заявити: "Ти мій!" – і все, герой пропав. Його силою примушують кохати і бути з кимось – і те, що герой таки піддається, намагаються подати нам, як щасливий кінець!

Але хіба це добре? Хіба це справедливо? Ні!

Щоправда, не буду заперечувати, що на даний жанр можна подивитися і з іншої сторони. А саме – як на потаємну фантазію підлітків, які хочуть щоб на них якась дівчина накинулась з певною метою, дала повикаблучуватися заради підвищення самооцінки, а потім дозволила себе нібито завоювати.

Проте давайте-но подивимося на інший жанр з таким підґрунтям – гаремник. У ньому на героя вішаються дівчата, і у немалій кількості; серед них навіть може виділятися одна, що нібито призначена йому традиціями, долею чи примхою автора; і від окремих дівчат герою може час від часу діставатися на горіхи.

Але хіба герою хтось викручує руки, заявляючи: "Ти мене вперше бачиш, але маєш негайно полюбити, а то гірше буде!"? Ні, такого нема, або ж є у суто гомеопатичних дозах.

Тому гаремники, при тому, що я їх не люблю (і не дивно, бо я аж ніяк не належу до їх цільової аудиторії), викликають у мене скоріше поблажливість. Ну, дійсно, хто ж не хотів би бути популярним серед протилежної статі? То чому б і не помріяти про це хоч у аніме?

А от у серіалах, де "щастя" звалюється з небес на голову, ситуації зовсім інша. Прямо скажімо – гірша, а ще пряміше – бридка. Бо у них якось так непомітно, тихенько і під веселеньким соусом подається ідея, що психологічне насилля над людиною – це нормально і навіть добре, якщо врешті-решт жертву вдається скрутити та "повести під вінець".

"Мила" така установка, чи не так? Настільки "мила", що ніяким сміхом її не приховаєш.

Тому я більше і не дивлюся подібні комедії. Ну їх у біса.

(Оцініть допис)

 Loading ...

| 304 переглядів | Прокоментуй!

Фото: Jesslee Cuizon

Якщо заголовок викликав у вас бажання почитати щось про котів, то у мене якраз є допис неколюбам у подарунок, а також доповнення до нього.

А сьогодні поговоримо про ономатопею, або, по-нашенському, про звуконаслідування.

Воно, звуконаслідування, в усній японській мові зустрічається дуже часто – набагато частіше, ніж у нашій. Причому буває воно двох видів: власне, наслідування реальних звуків та описання почуттів, стану, способу дії, ситуації. Перше називається гіонго (擬音語), а друге – гітайго (擬態語).

Використовуватися ономатопічні вирази можуть по різному:

• як прислівники разом з дієсловами
• у якості присудка (зі зв’язками だ чи です або з нульовою)
• з додаванням –する, тобто у функції дієслова
• з додаванням суфіксів –な чи –に, так само, як відіменникові прикметники

А тепер – практика.

Усіх тваринних звуків я, звісно, не наведу, обмежуся деякими. にゃあ або にゃお – так говорить киця, ケロケオ – жаба, コケコッコー – півень. За рештою відсилаю вас до Вікіпедії.

ぺこぺこ – бути голодним: お腹がペコペコだ. Однак ぺこぺこする – це підлабузнюватися.

からから(な) – сухий, пересохлий (про горло, наприклад). からからになる – висохнути, пересохти (про річку, ставок, тощо). Також – порожній, без грошей: 財布がからからだ.

ぴかぴか(-する) або ピカピカ光る – яскраво блищати, сяяти. Також кажуть きらきら (особливо про зорі).

ばらばら – розсипатися, розпадатися, розходитися. Ономатопічне значення пов’язане зі звуком, коли щось розсипається чи падає: ばらばら撒く (про зерно, боби); ばらばら降る (про дощ, град).

とんとん – тук-тук (у двері, тощо), а також – рівно стільки ж. どんどん – бом-бом (наприклад, у барабан), воно ж – швидко змінюватися, ставати чимось.

どきどき – швидкий стук серця (від збудження, хвилювання).

ぺちゃぺちゃ або ж ぺちゃくちゃしゃべる – багато говорити, теревенити, торохтіти без упину.

ひゅうひゅう(と) – свист (вітру). さらさら – шелест.

ぺらぺら – вільно розмовляти іноземною мовою.

Сміятися та усміхатися (笑う) можна по-різному: ニコニコ – усміхатися радісно, весело, на всі 32 зуба. げらげら – голосно реготати. へらへら – по-дурному хихотіти.

Та і спання буває різноманітне: ぐっすり – спати дуже міцно, хропіти – ぐうぐう. Дрімати – うとうと, а якщо клювати при цьому носом – то こっくりこっくり.

Якщо ж поспати вам не вдалося, то у вам може запаморочитися голова (頭がふらふらする), і ви почнете ходити, хиляючись (よろよろ).

Теж саме трапиться, якщо ви довго не їстимете. Тоді треба добряче накинутися на страви: むしゃむしゃ食べる або がつがつ食う – уплітати за обидві щоки.

І наостанок – популярне у аніме めちゃくちゃ або ж めちゃめちゃ – безладно, як попало, плутано.

На цьому я зусиллям волі зупиняю себе, щоб не написати ще стільки ж, а то і більше. Бо нельзя объять необъятное, а звуконаслідувань у японській мові надзвичайно багато.

Тож на сьогодні прощаюся. じゃ、またね。

(1 голосів, 5.00 )

 Loading ...

| 444 переглядів | Прокоментуй!