Чер
24

Три складові анімешного щастя

У анімешному світі можна виділити кілька речей, що відіграють надзвичайно важливу роль у житті героїв. Давайте сьогодні про них і поговоримо.

Смакота. Іноді у мене складається враження, що найважливіше у анімешному світі (випереджаючи за значимістю навіть урятування цього самого світу) – це смачно попоїсти. 「美味しいもの(を)たくさん/いっぱい食べる」 – то є найзаповітніша, і особливо жадана через свою переважну нездійсненність анімешна мрія (деякі причини хронічного недоїдання героїв читайте у даних дописах). Помахайте у героя перед носом смаженою креветкою, а ще краще – пообіцяйте годувати його нею періодично, а зовсім ідеально – покажіть йому заставлений пресмачними їствами стіл… і справа зроблена – герой ваш. Він терпітиме усі ваші вибрики, робитиме за вас усі інші домашні справи, навіть полізе захищати вас від будь-якої небезпеки (будь то вогнедихаючий дракон чи приставучий шкільний хуліган). Адже їсти смачно – то задоволення, що перекриває усі інші незручності одним махом.

Така пристрасть до смачного (природна не лише у анімешному, але і у нашому світі) підсилюється, мабуть, тим, що смачна їжа – рідкий звір у аніме. Принаймні, до такого висновку приходиш, чуючи, наскільки сильно герої дивуються, отримавши її. Вони нібито очікують, пробуючи результат чийогось куховарства, що наступний шматок доведеться запихати собі у горло силою, при цьому напружуючи усю свою мужність, щоб приховати реальні почуття та проявити ввічливість. Коли ж страва обманює їх найгірші сподівання, герої вражено вигукують: "旨い/美味しい/これは本当に美味しい(です)!"

Інша сторона медалі – погана їжа. До хорошої страви ставляться з пошаною, а над поганою насміхаються. Для прикладу можна подивитися, як Харіма у "Шкільному переполоху" їсть рисові колобки, приготовані Теммою та Савачікою.

Я, далебі, не зовсім розумію, у чому причина такого поклоніння їжі. Так, я люблю японську кухню і рада б нею харчуватися як не щодня, то дуже часто. Однак вважати її тією "морквиною", за якою варто бігти, тягнучи на собі купу зобов’язань… Ні, зовсім воно того не варте.

Краса. "Жінка має бути гарною" – це загальний вердикт усього людського світу (хоча критерії привабливості можуть бути протилежними на протилежних кінцях земної кулі). Настільки цей принцип загальний, що автори аніме та манги навіть не задають собі клопоту спеціально його підкреслювати. Зате іншим типам "гарності" у аніме приділяється дуже багато уваги.

По-перше, це славнозвісний "кавай". Не вдаючись у пояснення, що це таке (хіба існує хоч один анімешник, який цього не знає?), додам лише: "Це саме та сила, яка у анімаційному світі "спускає на воду тисячі кораблів" та "Слава усім японським богам, що реального каваю у природі не існує!"

恰好良い – це чоловічій варіант краси та кавайності. Однак якщо 可愛い (а також 綺麗 та 美しい) стосується лише зовнішності, то каккоій – це набагато ширше поняття. У нього можуть входити сила, розум, елегантність, доброта, крутизна, стильність, надійність та будь-які інші позитивні чоловічі якості, здатні полонити жіноче серце. Власне, це японський варіант нашого "Він класний!", у якому реальні характеристики об’єкту, що викликали наше захоплення, також відрізняються у кожному конкретному випадку. Правда, ці всі якості мають доповнювати приємну зовнішність, а не заміняти її.

Так от, спільним у цих двох понять (かわいい та かっこいい) є те, що вони мають просто-таки магічну владу над людськими душами. Маленькі кавайні дівчатка рідко нею користуються (на відміну від цинічного Кота у Чоботях з мультфільму "Шрек-2"), бо кавайність і ангельська доброта – дуже часті супутники. Однак і без того більшість оточуючих ладні зробити для них що завгодно. かっこいい人 теж не завжди раді своїй надпопулярності (наприклад, герою аніме Yamato Nadeshiko Shichi Henge вона серйозно отруїла життя), однак варто їм надати обличчю задумливо-мрійливого виразу, як усі представниці протилежної статі дружно укладаються навколо них штабелями.

В принципі, любов до кавайності має раціональні підстави, бо каваю притаманні дитячі риси (хоча кавайними можуть бути не лише діти), а любити чи, принаймні, захищати дітей – то є даний нам природою інстинкт.

Що стосується "старшої" краси, то поклонінню їй теж є пояснення. Ми всі тягнемося до прекрасного, намагаємося оточувати себе гарними речами. Красивим людям дається певний "кредит довіри" у багатьох сферах життя, якого посередні та негарні позбавлені. Крім того, приказка "По одежі стрічають, а по розуму випроваджують" справедлива лише у випадку, коли знайомство з людиною триває досить довго, щоб оцінити той розум, а не залишатися із враженням лише від гарної зовнішності.

Тобто природно, що краса викликає певний трепет. Однак, як завжди, у аніме все доведено до крайнощів: як хтось із героїв гарний, то вже настільки гарний, що до нього не просто краще ставляться, а готові на нього молитися, причому цілими школами чи кварталами (добре як не містами).

Багатство. Не те, щоб бідність була приводом до сорому чи гроші позиціонувалися головною метою у житті, однак багатство позитивного героя викликає надзвичайну пошану. І не дивно, адже багатій (чи багатійка), як правило, наділений красою (або кавайністю) та може дозволити собі такі делікатеси, які нам і не снилися. Тобто 金持ち є поєднанням двох вищеописаних мрій у одному, як-то кажуть, флаконі. Можете собі уявити, що це за сяюче створіння!

Ну, як і з їжею та красою, перебільшення – то наше все. Тобто якщо вже герой багатий, то настільки, що може купити увесь світ – а іншу половину йому й так віддадуть за кавайність чи каккоійність.

 

Отакий приблизно стан у аніме щодо найважливіших речей: базується на реальних людських бажаннях, але гіпертрофований поза всяку міру. Втім, що гріха таїти – якби краса, смачна їжа та багатство діставалися б нам так же легко, як у аніме, то хіба могло б їх бути забагато? Певно, що ні.

では、またね!

Чер
7

Що за дивина?!

У аніме часто трапляються всілякі незвичайні речі (принаймні, у тому аніме, яке я дивлюся). Тож герої нерідко дивуються, вражаються та лякаються. Чи не пора нам дізнатися, як вони це роблять?

Найпопулярнішими словами для вираження даних емоцій є おどろく та びっくりする.

Обоє вони означають дивуватися, вражатися та лякатися. Проте є між ними і деяка відмінність.

От уявіть собі якийсь фільм (чи аніме) жахів. Герой (уже знаючи, що навколо діється якась чортівня) з якогось дива (себто за примхою сценаристів) заходить у чорний-пречорний дім з чорними-пречорними стінами, чорною-пречорною стелею та чорною-пречорною підлогою. І навколо усе таке чорне-пречорне. І тиша… І раптом йому на плече лягає чорна-пречорна біла-пребіла рука… яка виявляється усього-на-всього рукою його товариша чи знайомого. Зовсім не чорного-пречорного.

Уявили? Так от, коли герой нарешті відновлює свою здатність говорити (після підскакування до стелі та та волання на всю горлянку), він якраз і каже, все ще тримаючись за серце: 「あぁぁ!吃驚した!」 або ж 「吃驚させないでくれ/ください!」

Тобто перший ієрогліф у 吃驚 недарма переводиться як заїкання – адже 吃驚 дуже часто (однак не завжди, а передусім в аніме) означає такий переляк, що від нього і заїкою можна стати!

驚く (до речі, ви помітили, що воно є другою складовою у 吃驚?) справляє дещо "м’якше" враження: це більшою мірою дивуватися, бути враженим. Проте навіть коли воно означає переляк, то не такий, що здатен довести до серцевого нападу (на відміну від 吃驚). Аналоги попередньо наведених фраз для 驚く: 「驚いた(よ)」 та 「驚かさないでくれ/ください!」

Також ви, певне, не раз чули (そんなに)脅かさないでくれ/ください!. Однак 脅かす, на відміну від 驚く та 吃驚, відноситься тільки до страху, переляку, а не до здивування.

На цьому сьогодні усе. じゃ、またね!

Тра
20

Звичайні круті хлопці

Жив-був собі звичайний японський школяр… Безліч аніме починається саме так. Як правило, потім виявляється, що зовсім той школяр не звичайний, а має якийсь неймовірний талант чи здібність, які ось прямо тут треба буде застосувати, бо світові загрожує страшенна небезпека.

Або ж особливих здібностей він не має, проте наділений таким янгольски-терплячим, однак не тюхтійським характером, що дозволяє йому або причарувати цілий гарем різноманітних дівчат (самі розумієте, у якому типі аніме), або ж стійко переносити усі вибрики однієї стервозної героїні, а потім і остаточно приборкати її.

Мабуть, поки що я знаю лише одного звичайного школяра, який до самого кінця таким і залишився: це герой аніме "Меланхолія Харухі Судзумії", Кьо (якщо мені не зраджує пам’ять). І то, у чомусь-таки він таки був особливим, чи не так?

У решті ж випадків школяр відразу ж позиціонується як Герой, чимось відмінний (у кращу сторону, саме собою) від інших.

Підсумовуючи: от просто куди не кинь, у якого собі звичайного школяра не ткни пальцем, так він зразу і виявиться незвичайним. Та ще й отим єдиним, який здатен витягти наш світ із халепи. Ну що за оказія?

Втім, можливо, що вам це і не здається дивним. А от я здавна (ще до захоплення аніме, бо явище це притаманне не лише йому) вражалася такій кількості героїв, що непомітно живуть серед нас. З одного боку, це втішно, бо у випадку, якщо звалиться нам на голову якесь інопланетне чи то іновимірне нещастя, можна не сумніватися, рятувальників нам не бракуватиме. А з іншого…

Проте зараз я стараюся дивитися на ситуацію з протилежного боку: це не кожен, на кого подивиться "камера", чисто випадково виявляється героєм, а навпаки – аніме та кіно знімають про тих, хто у скрутну хвилину проявив героїчні якості та по факту героєм став.

Логічно, чи не так? Кажете, очевидно з самого початку?

У деякій мірі так. Однак у аніме (не тільки у ньому, але у ньому найбільше) "звичайність" героїв підкреслюється з якоюсь особливою силою, ніби це суперважливо – щоб героєм виявився звичайний-презвичайний, а то і найзвичайніший із можливих школярів. Отут і виникає, як-то кажуть, когнітивний дисонанс: то він підкреслено звичайнісінький, то вже в наступний момент – єдиний, хто може врятувати… Ну, неважливо, що кого чи що, головне, щоб без цього начебто пересічного школяра усе піде шкереберть.

З огляду на вищесказане, знаєте, якось мене гріє думка про те, що я вже давно не школярка. А то хіба мало що може трапитися з нашим світом? Та все що завгодно! А віддуватися доведеться комусь із звичайнісіньких школярів. Раптом це буду я?! Чур мене від такої честі, не треба! Можете вважати мене слабодухою, але я вважаю: порятунком світу мають займатися спеціально треновані люди, а любителям довіряти цього не варто.

Тож на цій полегшеній ноті я і закінчую сьогоднішній допис. І хоч я певна, що кожен з вас здатен проявити героїзм, якщо потрібно буде, але бажаю, щоб із нашим світом усе було гаразд, і вам нічого такого проявляти не треба було.

Миру вам та спокою (але не нудьги!). じゃ、またね!

Тра
4

Анатомічна аномалія

Японці – інопланетяни, що якимось дивом потрапили на Землю та забули про своє неземне походження. Підозрюю, що подібна думка виникала у кожного, хто хоч раз бачив аніме.

І вони дійсно не одного з нами роду! Адже відрізняються від нас навіть анатомічно, причому досить сильно. Якщо ви самі не звернули увагу, то підказую: У ЯПОНЦІВ – ПО ДВА ШЛУНКА!

Не вірите? Кажете, що офіційній медицині даний факт невідомий? Але хіба то складно для надрозвинених інопланетян – приховати від наших недосконалих медичних пристроїв усього-навсього 別腹? Тим часом вони самі признаються у цій своїй анатомічній аномалії. Жартома, звісно, але ж у кожному жарті є доля істини! Певна, що ви не раз чули у аніме слово 別腹, яке, власне, і означає "інший, окремий шлунок (живіт)".

Отже, перший шлунок – основний, туди їжа йде, як і у решти людей. Другий же призначений для солодкого. Коли перший уже заповнився під зав’язку, а на столі ще залишився смачненький десерт, яким хочеться поласувати, то тут і стає у нагоді "надлишковий" орган: おなかいっぱいだけど, ケーキは別腹.

Дуже зручно! Я певна, що наша недурна начебто еволюція теж до такого додумається, і ми зможемо вволю ласувати солоденьким, не турбуючись про нестачу місця. Шкода тільки, що то вже буде не при нас. І чому я не народилась японкою?

Коли ж 別腹 читається як беппуку (по ОНах), то воно означає бути рідними по батьку, мати одного і того ж батька, але різних матерів. Бецубара теж може використовуватися у цьому значенні, але рідше.

Та на сьогодні усе. またね!

P.S. А може, японці і не забули, хто вони такі, і широке розповсюдження аніме та манги – то є частина хитрого плану по захопленню Землі? Хто зна, хто зна…

Кві
17

Руки-ноги, голова. Частина 7

От і підходить до кінця серія дописів, присвячених людському тілу. Попередні частини читайте тут: Частина 1, 2, 3, 4, 5 та 6.

1. плече.

Точнісінько, як і у нас, відповідальність лягає японцям саме на плечі: 肩にかかる. Позбутися відповідальності, скинути ношу з плечей肩が軽くなる або 肩の荷が落ちる (також ці вирази використовуються у буквальному розумінні – про реальну ношу, яку скидають з плечей).

Позичати плече (肩を貸す) значить допомогти комусь, підставити плече. Схоже значення у ・・・に肩を入れる та ・・・の肩を持つпідтримувати, бути на чиїйсь стороні.

А порвати з кимось стосунки – то є забрати від когось своє плече (・・・から肩を抜く).

2. рука (від плеча і нижче), а також – вміння, майстерність.

Умілі руки腕が良い, бути вправним у чомусь腕に覚えがある. Щоб досягти цього, руки треба шліфувати, полірувати: 腕を磨く. Тоді поступово вміння будуть покращуватися (腕が上がる/腕を上げる), і через деякий час ними можна буде похвалитися, продемонструвати їх: 腕を振るう.

3. рука, п’ясть.

手を貸すдопомагати.

手が空く або 手がすくмати вільний час, бути вільним. У протилежному випадку, коли дуже зайнятий (手が塞がっている) і хочеться допомоги, то японці готові навіть котячі лапи позичати: 猫の手も借りたい(ほど忙しい).

手が出ない говорять про щось занадто дороге або складне. Також про складне, важке, таке, з чим не можеш справитися, кажуть 手も足も出ない.

手を出す або 手を染める значить починати щось, затівати, встрявати кудись, зв’язуватись із чимось, тощо. Протилежне значення – кидати, виходити (зі справи, проекту), припиняти手を切る або 手を引く.

手にする або 手に入れるотримувати, діставати, стати власником.

4. лікоть.

ひじ鉄砲を食らわす (食う) значить дати комусь відсіч, відмовити або ж штовхнути ліктем.

5. палець.

Великий палень називається батьківським親指. Жінки піднімають його, коли згадують про свого бойфренда або чоловіка.

人差し指вказівний. Єдине, що незрозуміло, чому він вказує лише на людей.

Середній палець, як неважко здогадатися – 中指.

Безіменний палець у японців пов’язаний з ліками: 薬指. Начебто тому, що він найслабший, і його використовують для нанесення ліків на рани.

小指маленький палець, мізинець. Також він є своєрідним "антонімом" до великого пальця, бо чоловіки показують його, коли говорять про жінок.

足の指пальці ніг.

У аніме ви, мабуть, зустрічали вираз 指を切る або 指切りをするробити обіцянку, домовлятися (при цьому люди схрещують свої мізинці). Нібито той, хто порушить таку обіцянку, має відрізати собі пальця, чи щось таке.

指をさすпоказувати пальцем, а (後ろ)指をさされる – коли на тебе показують пальцем, бути об’єктом пліток, пересудів.

Не дозволяти і пальцем чогось чи когось торкнутися буквально так і є: 指一本(も)触れさせない.

6. нога, а також будь-яка кінцівка у тварин. Також – ніжки у меблів.

Коли ноги не торкаються землі (足が地に着かない), це значить бути дуже збудженим або ж витати у хмарах, бути непрактичним мрійником.

Знімаючи з себе відповідальність, відсторонюючись від чогось, японці умивають не руки, як ми, а ноги: 足を洗う. Також цей вираз значить Стати на праведний шлях.

Тягнути когось за ногу (足を引っ張る) – заважати, стояти на перепоні, плутатися під ногами.

7. коліно.

膝を交えて語るрозмовляти віч-на-віч, душевно.

膝とも談合という事がある – коли немає з ким порадитися, то хоч з колінами своїми говори.

8. すねгомілка.

Наші дармоїди сідають на шию, а японські – гризуть чиїсь гомілкиすねをかじる).

Мати темне минуле, нечисту совістьすねに傷を持つ.

 

На цьому я закінчую дану серію дописів. Сподіваюся, вона була вам корисною. Можливо, трохи пізніше я почну ще одну – або тематичну, або ж просто вибиратиму ті ідіоми, які мені сподобалися.

Тож до нових зустрічей! じゃ、またね!