Признаюсь, я ніколи формально не вчилася швидкочитанню, але над книжками довго не затримуюсь — завдяки довгій практиці.

У швидкочитання є свої переваги: коли треба хутко виловити інформацію з тексту. Але є і недоліки, бо інформація — то не все, що ми отримуємо від читання, і плигаючи по сторінках, навряд чи можливо насолоджуватися мовою та стилем письма.

Один із корисних прийомів швидкочитання — це пропускання непотрібних частин. До яких, як правило, відносяться і слова автора у діалогах: “він сказав”, “вона відповіла”, тощо.

Як правило, бо невмілі письменники люблять повикаблучуватися, і видають ось такі діалоги:

— Це правда? — вчепилася у нього А.

— Ні! — заволав у відповідь Б.

— От брехло, — пхиркнула А.

— Я не брехло, — відборонився Б.

— Ага-ага, — розреготалася А.

— Курва, — заскреготів зубами Б.

Не зачіпаючи літературного убозства наведеного фрагменту, хотілося б відмітити дещо стосовно лексики.

Вмілий читач швидко наловчиться пропускати цей словесний непотріб (припускаючи, що не шпурне книжкою у стіну після такого діалогу), навіть якщо не володіє швидкочитанням.

Однак якщо текст написаний іноземною мовою, ситуація ускладнюється.

У бажанні випендритися автор перебирає всякі екзотичні слова, які начебто мають підкреслити його письменницьку оригінальність.

З одного боку, це плюс для читача, який отримує зайвий стимул, щоб зазирнути у словник та вивчити нове слово.

Однак з іншого боку — користь екзотичного, рідкого та стилістично недоречного слова сумнівна. Адже, читаючи іноземною мовою, ми, у тому числі, вчимося використовувати її правильно. А про яку правильність може йти у книзі, яку навіть носій мови хоче пожбурити у стіну і більше ніколи не відкривати?

Тобто не до місця чи без смаку використане слово спотворює “почуття мови”, яке мало б вироблятися у учня при читанні. І, набравшись такого, ми ризикуємо сприймати як належне щось на зразок:

「人殺しのは俺だ！」従者が爆発した。 — Убивця — я! — вибухнув шафар.

Отже, пропускання слів автора у діалогах має свої переваги навіть при читанні іноземною мовою.

Можливо, втім, що книжку з такими діалогами не варто читати взагалі, ні швидко, ні повільно. Навіть (а то і тим паче) заради вивчення іноземної мови.

(2 голосів, 3,00 )

Loading...

| 7 143 переглядів | 2 коментарі

За турботами непомітно пролетів рік — “Мушлі” виповнюється 6 років.

Що зроблено? Менше, ніж хотілося (в середньому по 2 дописи на місяць), але більше, ніж минулого року, який за весь час заледве нарахував 12 статей.

Що у планах?

Перше: Продовжити хоча б на цьогорічному рівні.

Друге: Чомусь мені забажалося зібрати із “Мушлі” електронну книгу, присвячену японській мові. Перш за все, для себе: побачити, які теми висвітлені, а які залишилися поза увагою та мають бути внесені у чергу на написання. Як усі розділи заповняться, то можна вважати, що справа зроблена, і життя прожите не даремно. (Жарт)

У будь-якому разі, через рік подивимось, що з того вийде.

А на сьогодні все. またね！

(Оцініть допис)

Loading...

| 9 144 переглядів | 2 коментарі

Якщо я не збилася з ліку, то ця бусинка у низці — чотирнадцята.

Щоправда, деякі неполічені дописи теж мали справу з набором слів на певну тематику, але нехай. Будемо вважати для зручності, що саме сьогодні — продовження серії.

Отже, подивімося, як японці виражають згоду та незгоду.

はい — найвідоміше “так”. Використовується всіма, і чоловіками і жінками, і старими і малими, і офіційно і не дуже (хоча скоріше офіційно).

Однак слід пам’ятати, що はい — це скоріше “Я почув вас і зрозумів вашу думку”, ніж “Ви праві, я з вами згоден”.

Також, як і решта “так”, використовується у розмовах у якості підтакувань (相づち): коли один співрозмовник щось розповідає, а інший киває головою та все はい、はい, чи そう、そう, чи うん-кає, чи ще якось виражає згоду.

いいえ — негативний аналог はい — універсальне заперечення.

Зверніть увагу, що у японській мові відповідь дається на суть питання, а не на форму:

わかりませんか？ — Не розумієш?

— はい、分かりません — Так, не розумію; або ж

— いいえ、わかります — Ні, розумію.

あ、元気そうじゃないか — О, (вже) здоровий/бадьорий (позитивне твердження, незважаючи на заперечну форму)

— はい、元気です — Так, здоровий

— いいえ、元気ではありません — Ні, не здоровий

ええ — сказане нейтральним тоном, означає згоду — “так”. Загалом же використовується для вираження сильних почуттів — здивування, недовіри, радості, гніву, тощо. У такому випадку часто “витягується” голосом у довге, емоційне ええぇぇぇ！ (Не плутати з へぇ！, яке має відтінок недовіри).

うん — неформальне “так”. Втім, воно хоч і записується як うん, але більше схоже на мугикання — подібно до нашого “Угу”, яке вимовляється із закритим ротом.

ううん — заперечний аналог うん. Так само “промугикується”, а не вимовляється чітко.

そう (だ/です) — “Так (є)”, “Саме так”. そう саме по собі означає “так, таким чином”, тобто це вже більш чітке підтвердження саме згоди чи визнання правоти співбесідника, ніж はい.

いや — неформальне, розмовне, в основному чоловіче “ні”. Не плутати з прикметником 嫌(-な), який означає “неприємний, бридкий”.

違う — буквально: Відрізнятися; Бути помилковим, неправильним. У відповідь на питання чи твердження означає “Ні”.

Крім, власне, підтверджень чи заперечень, є ще слова, які виражають невпевненість у відповіді чи небажання давати відповідь, ухиляння від прямої відповіді, тощо.

Наприклад, у таких значеннях можуть використовуватися さあ та まあ.

На сьогодні все, またね。

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 3 080 переглядів | 1 коментар

Jack (Flickr, CC)

Ну от і ще один рік позаду, непростий, прямо скажемо, рік для українців.

Попереду… Що ж, мабуть, не легший.

Chris Jones, (Flickr, CC)

Але так само невідворотно, як відходить старий та настає новий рік, темна полоса має рано чи пізно змінитися на світлу.

Понадіємось же, що для України тяжка година закінчиться уже у наступному році, і справи підуть на краще.

Як і у кожного з нас окремо — що б не приніс нам 2014-й рік, а 2015-й нехай буде кращим — у особистому житті, у роботі чи навчанні, у поточних та майбутніх проектах.

І, звісно, не забуваймо про японську мову (не буду казати про мангу та аніме. Особисто у мене 2014-й рік видався дуже бідним на них – не той настрій).

Зокрема, нумо вивчимо або освіжимо у пам’яті новорічний лексикон, який стане у нагоді, якщо є кого поздоровити японською.

Втім, припиняю відволікати вас від новорічних святкувань, і прощаюся до нового року:

新年、おめでとうございます！

Gary Robertson, (Flickr, CC)

(1 голосів, 5,00 )

Loading...

| 5 565 переглядів | Прокоментуй!

На ідею проспівати цю оду мене наштовхнула книжка A Room of One’s Own by Virginia Woolf.

Звісно, вона не має ніякого відношення до аніме та манги. Але у ній, крім всього іншого, є ще й таке цікаве спостереження.

Довгий час, мало не до самого кінця минулого тисячоліття (а вам відомо, коли саме жінки в західній Європі отримали право голосувати або працювати без дозволу чоловіка?) жінки не могли навіть подумати, щоб увійти у коло можновладців (в залежності від місця та часу до них належали знать, політики, багатії, торговці, воїни, видатні письменники, громадські діячі, тощо). Ці заняття не вважалося достойним, підходящим та природнім заняттям для жінки.

Однак якщо почитати книжки цих періодів, то виявиться, що жінок там — повна чаша, та ще й яких жінок!

Візьміть для приладу Шекспіра: які у нього розумні, бідові, яскраві героїні! Флобер пише про пані Боварі, Ібсен – про Нору, Діккенс — про крихітку Дорріт, Толстой — про Анну Кареніну…

Звісно, не всі з героїнь — розумні, бідові та яскраві. Але справа не тільки у їх якості, каже нам пані Вульф, а й у кількості. У літературі (яка писалася в основному чоловіками) жінок — не перелічити. Історія ж, як вона до нас доходить, на диво бідна жіночими персонажами.

Звичайно, були всілякі там королеви — куди ж від них подітися, якщо у королів народжуються не лише хлопчики. А от якась self-made Жанна Д’Арк — радше виняток.

Японська культура, попри свою самобутність, не обійшлася без “Ієрогліфи занадто складні для жінок, хай он хіраґаною пишуть”.

Втім, нащо згадувати минуле, якщо сучасність дає досить матеріалу для роздумів.

Причому для цього не треба навіть особливо знати японське життя. Просто анімешно-мангові героїні настільки видатні (крім як розумні, бідові та яскраві, вони ще й неперевершені воїни, вчені, магічки, поліцейські, пілоти космічних кораблів), що жодна реальна жінка з ними не зрівняється — за визначенням.

Заради справедливості, чоловіків це теж стосується — куди їм до анімешних всі-як-один-супергероїв — але все ж у них є більше простору для реальних видатних діянь: у політиці, на війні, у науці, творчості, тощо.

Японська ж жінка зовсім донедавна мала після заміжжя звільнитися з роботи та сидіти вдома, господарюючи та виховуючи дітей*. Зараз ситуація дещо змінилася, але все одно — значна частина заміжніх жінок не робить повноцінну кар’єру, а в кращому випадку займається підробітками на アルバイト.

А це означає, що більшість тих прекрасних героїнь, які на раз-два дають фору своїм мангово-анімешним побратимам, створена саме чоловіками — так само, як і героїні інших літератур.

Причому кількість героїнь, якщо так подумати, загалом природна — ну, про що ж іще чоловікам думати, як не про жінок?

Цікаво інше: чому ідеальна мальована жінка настільки відрізняється від ідеальної реальної? Чому у анімешних героїнях ціняться впевненість, сила (в тому числі і фізична), розум, розкутість та інші “бідові” якості, зате реальна жінка має дріботіти позаду, кланятися, завжди бути ввічливою та слухняною, і не лізти у чоловічі справи? Чому гноблячи реальну жінку, підносять вигадану?

У пані Вульф є кілька цікавих думок щодо такого положення справ — раджу їх почитати: як не дивно, далеко не всі з них застаріли за пройдене століття.

У мене теж є ідеї, але виказувати їх я не буду — занадто велика тема, та і не у дусі “Мушлі” (і так я з цим дописом ходжу по краю оффтопу).

Але все ж, цей феномен, на мій погляд, вартий уваги.

А ви що думаєте?

*Японський патріархат мав свої особливості, як-то: оскільки господарством повністю займалася жінка, то і заробленими чоловіком грошима розпоряджалася вона — зокрема, тримаючи у себе його зарплатну картку та видаючи чоловікові з неї “кишенькові гроші”. Отакі-то пригнічені японські жінки.

(Оцініть допис)

Loading...

| 5 745 переглядів | Прокоментуй!