…чи ж телепатія і ясновидіння? – нерідко запитую я себе, дивлячись черговий серіал.
Бо герої аніме часто спілкуються між собою на величезних відстанях і здатні (перед)бачити події, що розгортаються на іншому кінці світу. І я говорю зовсім не про героїв, які прямо заявлені у якості телепатів чи ясновидців, бо тобі усе було б зрозуміло і легко пояснювалось би.
Наприклад, припустімо, що трапився у анімешній реальності якийсь здоровезний Бубух! Під здоровезним я маю на увазі будь-який масштаб, аж до загибелі цілого Всесвіту – автори аніме на руйнування не скупляться.
Так от, завжди знайдеться спостерігач, який вигукне: 「これは тут іде гарна, але беззмістовна назва だ？」 А інший, що обов’язково знаходиться від першого на чорт зна якій відстані (але точно на такій, що голос туди не долітає), йому відповідає: 「いいえ/ちがう。。。」 і пояснює, що ж то насправді трапилось. Або ж діалог у них такий 「これは？。。 – Ота сама назва だ。+ пояснення, що під нею розуміється」 (це якщо пощастить. Іноді за увесь серіал автори так і не спроможуться нічого пояснити, сподіваючись, що глядачі проковтнуть красиву назву і не придиратимууться). У будь-якому разі, цей обмін фразами свідчить, що люди, розділені кілометрами, а то й світовими роками, можуть чудово один одного чути без будь-яких пристроїв. Дивина, та й годі.
Інша дивина – це те, що більшість героїв здатна безпомилково визначити момент, коли важливі події はじまった. Ну, знаєте, це та точка у серіалі (десь на відстані 2/3 від початку), з якої починається фінішна пряма: усі персонажі представлені (нових, навіть другорядних, не буде); їх характери (тобто дитячі травми та інші таргани) і відносини (тобто хто кого любить, а хто кого тапками б’є) описані; головний ворог нарешті з’явився або відкрив свою приховану личину.
Так от, варто у цей період чомусь десь стукнути-грюкнути, блиснути або затрястися, як герої тут же заявляють: Ну, почалося!, себто 「はじまった！」 Найбільш розсудливим (слід віддати їм належне) стачає розуму додавати частинку か, тобто сумніватися. Менш розумним не потрібні навіть знаки – вони промовляють はじまった просто так… Єдине, що їх вибачає, так це те, що вони теж використовують か.
А от найбільш самовпевнені без усяких сумнівів заявляють 「すべては始まったよ！」 і, як не дивно, завжди вгадують! Ну як тут не думати про ясновидіння?
Втім, щодо останніх у мене є й інша теорія: що вони несповна розуму і чарівне слово проголошують при будь-якій нагоді. А коли випадково угадують, то починають вважати, що це вони ЗНАЛИ.
На цю думку наводить той факт, що вони не задовольняються лише はじまった, а ще й починають щось там пророкувати загальними фразами, причому говорять самі до себе, благоговійно вдивляючись у далину.
Тобто уявіть собі: герой, що за умовами задачі НЕ наділений даром ясновидіння та передбачення, вірить, що знає про події, які відбуваються поза полем його зору і слуху; пророкує, що трапиться у майбутньому; вголос говорить сам до себе. Висновок: без гамівної сорочки не обійтись.
Втім, навіть якщо списати таку поведінку на божевілля, це все одно не пояснить інші випадки, коли рознесені на величезну відстань герої ведуть діалог без засобів зв’язку та бачать віддалені події без оптичних приладів.
От і думай собі – що то таке?
Ну а якщо говорити серйозніше, то все описане, звісно – то анімешні прийоми, які використовуються з певною метою. Але і у цьому ракурсі вони викликають певне невдоволення.
1. Після Бубух! з першого прикладу різні групи героїв обговорюють подію, і шматочки їх розмов складаються для глядача у загальну картину. Крім того, ми дізнаємося про ставлення героїв до події, її наслідки для них (чи вони отримали якісь пошкодження, травми або ж навпаки, щось здобули чи дізналися) та подальші плани. З цієї точки зору така клаптикова розповідь є непоганим прийомом, і навіть надмірна злагодженість її учасників, якої, звісно, не може бути у дійсності, не надто напружує.
А от діалоги героїв, що знаходяться зовсім у різних місцях, не чуючи, не бачачи, а то і не знаючи про існування один одного, виглядають як повнісінька ДУРНЯ.
2. Принаймні у половині випадків я не розумію, нащо нам показали персонажа, що промовляє はじまった. Ні, якщо це герой, що відіграє певну роль у розв’язці, то деякий сенс є: він припустив, що події почалися, і рушив до їх центру. Саме тому він вчасно опинився на полі бою і в останню мить урятував головного героя від неминучої смерті (наприклад). Логіка, погодьтеся, присутня.
Але дуже часто はじまった говорить герой, ніяким боком до вирішальних подій не причетний. Іноді після はじまった він пропадає аж до фінальних титрів, де нам показують, що з ним усе добре. То навіщо його взагалі було вводити? Щоб пояснити глядачу, що ось воно, наближаємось до кінця? Та невже ми настільки дурні, що самі цього не побачимо???
3. Що стосується пророцтв та говоріння до себе, то тут є аж три проблеми:
По-перше, виголошуються вони дуже пафосно та пишномовно, а цього добра у аніме і так забагато. От не можуть герої просто сказати: Зараз той-то поб’ється з тим-то, і в залежності від того, хто переможе, нас чекає або мир во всем мире, або ж повний капець. Ні, ні, ні! Віщати треба обов’язково у дусі: Квітка світу розкриє свої пелюстки і подарує своє серце душі космосу… Пробачте, моя блякла фантазія не може передати усього абсурду та ідіотизму тих пророцтв.
По-друге, нащо вони взагалі? Глядачу цікаво, що конкретно станеться з героями, а до всяких душ світу та інших абстракцій, зрозумілих (якщо зрозумілих) виключно їх авторам, йому діла мало. У аніме і так занадто часто говорять, не пояснюючи, тож не варто додавати сюди ще й пишномовні нісенітниці – достатньо одного はじまった (якщо без нього ніяк) або ж не менш набридлих, але лаконічних これからだ та 動き出した.
По-третє, говоріння вголос до самого себе є ознакою певного душевного розладу. А от заради цікавості зверніть увагу, як часто герої це роблять протягом аніме? Ви здивуєтесь, бо навіть наймовчазнішим із них не завадило б відвідати психіатра. А якщо герой проголошує до себе пафосні, пишномовні та нікому не потрібні нісенітниці? Та однозначно йому дорога у кімнату з м’якими стінами.
А нас примушують це дивитися й слухати! Недовго і самим з розуму зійти.
На щастя, пора, коли кажуть はじまった, триває в аніме недовго, не більше однієї серії, так що перетерпіти її можна. Та й що нам залишається робити? Не кидати ж із-за цього дивитися аніме! І радіти за героїв, які поголовно наділені такими корисними здібностями, як читати думки та передбачати події.
На цій оптимістичній ноті закінчую сьогоднішні роздуми. Усього вам найкращого!
До побачення!
(2 голосів, 4.00 )
Loading ...
Перш за все, спілкування означає, що в ньому беруть участь щонайменше дві особи:
Нехай ви уже розібралися, хто у вашій розмові Я, Ти та Він. Тепер пора визначити взаємну ієрархію. Для цього треба врахувати вік, соціальне та службове положення учасників бесіди. Діти нижчі по відношенню до дорослих, однокласники – рівні між собою та нижчі за вчителя, начальник вищий за підлеглого, тощо.
У одній з попередніх Низок слів ми розібралися з